Метка: Рісале-і Нур

بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ

اِنَّ الصَّلَاةَ كَانَتْ عَلَى الْمُؤْمِنٖينَ كِتَابًا مَوْقُوتًا

«В ім’я Аллага Милостивого та Милосердного»

«Воістину, молитва встановлена для віруючих у визначений час» (Коран, 4:103)

Якось вельможна людина літнього віку, проте кремезної статури, сказала мені: «Намаз — це добра справа, проте здійснювати його щодня п’ятиразово — забагато. Це докучає через нескінченність».

Із плином часу я слухав свій нафс і почув, що він промовляє ті ж слова. Я акцентував увагу й узрів, що нафс слухає урок від лукавого крізь вуха лінощів. І тоді я збагнув: та людина промовила такі слова, ніби від імені злого начала (нафс-і аммара), що видає накази. Тоді я промовив: «Якщо мій нафс наказує мені чинити зло, тоді той, хто не коригує власних вчинків, не здатен виправляти вчинки інших людей. Отже, я розпочну з себе».

Я сказав: «Мій нафсе! У відповідь на ці слова, оповиті лінощами, безтурботністю та цілковитим невіглаством, послухай мої «П’ять усвідомлень»».

ПЕРШЕ УСВІДОМЛЕННЯ

Мій безталанний нафсе! Невже твоє життя вічне?! Хіба в тебе є гарантії того, що ти доживеш до наступного року чи принаймні до завтрашнього дня?! Все те, що надміру докучає тобі — це уявлення про вічність цього земного життя. Ти вередуєш так, ніби вічно існуватимеш у цьому світі. Якби ти зрозумів, що життя твоє нетривке та скороминуще, то, безперечно, тобі ніколи б не набридало віддавати двадцять четверту частину свого життя цьому благословенному, приємному та легкому служінню, яке постає засобом для досягнення щастя в істинному та вічному житті. Ба більше, це породило б у тобі серйозне бажання здійснювати намаз і насолоду від його здійснення.

ДРУГЕ УСВІДОМЛЕННЯ

Мій ненажерливий нафсе! Хіба тобі не набридає щодня їсти хліб, пити воду чи вдихати повітря? Адже внаслідок поновлення твоїх численних потреб ти не насичуєшся ними, втім відчуваєш насолоду від задоволення цих потреб! Отже, з огляду на це, намаз так само не повинен пересичувати твоє єство. Так, усі твої друзі, якими я володію, — серце, душа й тонкі почуття, — отримують користь від здійснення намазу: намаз наповнює серце та душу живильною водою, постає свіжим та чистим повітрям для тонких почуттів. Так, їжа та міць будь-якого серця, що конає від численних прикрощів, лих і душевного болю і водночас палає пристрастю до незліченних насолод і мирських прагнень, можуть бути здобуті лише здійсненням молитви до Всемогутнього, Щедрого та Милосердного Аллага. Цілющою водою для душі, що потерпає від розлуки з численними смертними істотами, до яких вона так сильно прив’язана, є звернення до джерела милості Вічного Господа, Гідного поклоніння та любові! Так, якась розумна людська таємниця, певне світле, тендітне й тонке почуття, за своєю природою прагне вічності, що є дзеркалом Вічного Творця. Крім того, перебуваючи серед буремних, тяжких, похмурих і гнітючих обставин земного світу, вона відчуває потребу в перепочинку. І лишень завдяки намазу вона зможе перевести подих і ковтнути свіже повітря.

ТРЕТЄ УСВІДОМЛЕННЯ

Мій нетерплячий нафсе! Невже це буде розсудливо з твого боку, нині розмірковуючи щодо складнощів поклоніння, обтяжливості намазу, тягаря бід минулого, згодом потерпати й виявляти нетерплячість під час роздумів про повинність, обов’язок поклоніння й намазу, про гіркоту бід прийдешніх днів?! 

Виявляючи подібне нетерпіння, ти набереш подобу розсіяного командира, який, попри те, що військо правого флангу противника, приєднавшись до його сил, розташованих праворуч, буде для нього свіжими силами, направить свої важливі сили до правого флангу, послабивши при цьому центр. Тоді як на лівому фланзі немає військ противника, і вони ще не з’явилися, він скерує й накаже: «Відкрити вогонь!» — і знесилить свій центр. У результаті противник, проаналізувавши ситуацію, скерує сили в центр і знищить його.

Так, ти схожий на цього командира. Річ у тім, що клопоти й тягар минулих днів нині перетворилися на Божу милість. Їхня гіркота минула, залишилася лише насолода, а всі труднощі обернулися в нагороду. Отже, не слід виявляти втому від намазу, а, навпаки, потрібно віднайти новий стимул, отримати велике задоволення, серйозно окрилитися для його продовження. Думати ж про прийдешні дні, які ще не настали, вже сьогодні відчуваючи пересичення й втрачаючи сумлінність, — це така сама дурість, як волати і голосити, потерпаючи вже сьогодні від лише уявних голоду й спраги.

Оскільки істина постає саме такою, то якщо ти — розсудливий, подумай, у питаннях щодо поклоніння й намазу, лише про сьогоднішній день, повторюючи: «одну годину цього дня я присвячую приємному, благородному й високому служінню, а нагорода за нього — дуже висока, а обов’язок його — вельми незначний». І тоді твоя гірка апатія обернеться на солодку старанність.

Отже, мій нетерплячий нафсе! Ти зобов’язаний виявляти три види терпіння: терпіння в покорі Всевишньому Аллагу, терпіння в уникненні гріхів, терпіння в скруті. Якщо ти — розсудливий, то візьми за правило істину з порівняльного прикладу в «третьому пробудженні» і мужньо промов: «Йа, Сабур!» Звали ці три види терпіння на свої плечі. Сила терпіння, дана Творцем і не розтрачена на хибному шляху, буде достатньою за будь-яких труднощів і негараздів. Обіприся ж на цю силу!

ЧЕТВЕРТЕ УСВІДОМЛЕННЯ

Мій розсіяний нафсе! Невже обов’язок поклоніння такий марний? Хіба відплата за нього настільки незначна, що він набридає тобі? Водночас, якщо певна людина дасть тобі трохи грошей, то змусить тебе гарувати з ранку до вечора, і тоді ти невтомно працюватимеш. І невже даремний намаз, який у цьому пустому світі слугує силою й достатком для твого слабкого і нещасного серця, крім цього, їжею та світлом у мороці твоєї могили, що стане твоїм прихистком; намаз, який стане виправданням на Страшному Суді, світлом і райським конем (бураком) на мості Сират, що його тобі доведеться перейти?! Або ж відплата за нього — мізерна?

Якщо хтось пообіцяє тобі винагороду в сотню лір, то він змусить тебе сто днів працювати на нього. Ця людина може не стримати свого слова, проте ти довіришся їй і старанно працюватимеш. Водночас Той, Хто завжди дотримується своїх обіцянок, пообіцяє тобі таку нагороду, як Рай та вічне щастя, проте на дуже короткий час зайнявши тебе благим служінням. І якщо ти не станеш служити Йому або ж будеш служити неохоче, пасивно, поспіхом, то такими діями ти поставиш під сумнів Його обіцянки і знехтуєш Його винагородою. Чи не здається тобі, що ти заслуговуєш на суворе покарання і удостоїшся жахливих тортур? На цьому світі, під страхом тюремного ув’язнення, ти можеш працювати на найвиснажливіших роботах, проте невже страх перед вічним ув’язненням Пекла не надає тобі сил та наснаги для найлегшого і водночас найприємнішого служіння — намазу?

П’ЯТЕ УСВІДОМЛЕННЯ

Мій нафсе, що закоханий у мирські справи! Цікаво, твоє небажання здійснювати  намаз та апатія в поклонінні випливають із безлічі мирських справ та з браку часу через побутові турботи? Але невже ти створений лише для земного, тлінного життя, аби увесь свій час присвячувати лише йому?

З огляду на здібності ти перебуваєш на найвищому рівні від усього тваринного світу, проте з огляду на сили та можливості для отримання всього необхідного в земному житті — не дотягуєш навіть до рівня горобця! То чому ж ти ніяк не можеш зрозуміти, що твоє основне призначення — не в тому, аби метушитися, як тварина, а в тому, щоб докладати зусиль для свого істинного, вічного життя? Водночас, усе те, що ти називаєш мирськими справами і турботами — це часто даремні заняття, в які ти надто втручаєшся, а потім заплутуєш їх. Ти витрачаєш свій дорогоцінний час на непотрібні, порожні справи, приміром, шукаючи відповіді на такі нікчемні та марні питання, як: «Із чого складаються кільця навколо Сатурна?» чи «Які курки в Америці?», полишивши найнеобхідніші і нагальні справи, немов у тебе в запасі — ціле тисячоліття. Буцімто, відомості з космографії чи статистики вдосконалять твоє єство.

Припустімо, ти скажеш, що справи, які відволікають тебе від намазу та поклоніння Творцеві — це не щось непотрібне, а необхідні турботи про життєвий добробут. На це я дам тобі таку відповідь: уявімо собі, що ти гаруєш за сто курушів на день, до тебе підходить якийсь чоловік і каже: «Візьми лопату і копай ось у цьому місці десять хвилин, і відкопаєш діаманти, смарагди вартістю у сто лір». Ти ж відмовляєшся від цієї пропозиції, тому що з твого денного заробітку стягнуть десять курушів, а це зменшить твій прибуток. Проте ти розумієш, наскільки це дурна відмовка.

Чи, наприклад, ти працюєш у своєму саду заради харчів. І якщо ти не здійснюватимеш обов’язкового намазу, то капітал усієї твоєї трудової діяльності обмежиться лише земними, мізерними та даремними засобами для існування в цьому світі. Але якщо ти в перерві між робочими годинами здійснюватимеш обов’язковий намаз, що постає заспокоєнням для душі та серця, то, окрім благодатного мирського заробітку, ти здобудеш ще й два джерела для існування у вічному житті.

Перше джерело. Це твоя частка від вихваляння всіх квітів, рослин і дерев із власного саду, що підноситься Аллагу, за умови доброго наміру з твого боку (Ця тема — це урок, що був наданий одній людині в його власному саду, тому, як приклад, тут наведений сад).

Друге джерело. Хто б не їв плоди з твого саду, — людина чи тварина, корова чи муха, покупець чи злодій, — це запишеться тобі як садака. Однак за умови, що ти розпоряджатимешся садом в ім’я Істинного Годувальника (ар-Раззак) і в межах дозволеного Ним; а себе розглядатимеш як службовця, що розподіляє Господні дари між Його створіннями.

Отже, зверни увагу на те, який величений збиток понесе та людина, яка не здійснює намазу, яке велике багатство вона втратить, позбувшись плодів тих двох джерел, що значним чином надихають на працю. Ба більше, досягнувши похилого віку, вона стомиться, їй остогидне садівництво. «Я незабаром покину цей світ. То навіщо ж мені ускладнювати собі життя?», — скаже вона і згодом її огортатимуть лінощі. Проте людина, яка здійснює намаз, промовить: «Крім поклоніння Творцеві, я ще більше прагну дозволеної праці, щоб ще яскравіше висвітлити власну могилу і приготувати більше провізії для Іншого життя».

Висновок. Нафсе! Знай, що вчорашній день тобі вже не належить, а завтрашній ще не належить. Ба більше, у тебе немає жодних гарантій того, що взагалі тобі щось належатиме. Отже, врахуй той факт, що твоє істинне життя — це нинішній день. То ж щонайменше одну годину дня відкладай у скарбничку свого справжнього майбутнього, тобто вічного життя. Такою скарбничкою є мечеть або молитовний килимок.

Окрім того, кожен новий день для кожної людини — це брама до нового світу. Якщо ти не здійснюватимеш намазу, то твій день мине похмурим та безладним, а в духовному світі Місаль свідчитиме проти тебе. Адже кожній людині щодня притаманний власний, особливий світ, і якість цього індивідуального світу залежить від стану серця та вчинків людини.

Подібно до того, як відображення якогось чудового палацу, що спостерігається в твоєму дзеркалі, залежить від кольору цього дзеркала (якщо його колір буде чорним, то і палац тобі здасться чорним, а якщо — червоним, то і палац тобі здаватиметься червоним), а також від якості дзеркала (якщо поверхня цього дзеркала буде рівною та бездоганною, то воно покаже палац красивим, а якщо поверхня буде нерівною і з дефектами, то палац здасться потворним), так само і образ твого світу залежить від стану твоїх серця, розуму, душі, від твоїх вчинків. Ти можеш обернути його свідчення як на свою користь, так і проти себе. Якщо під час здійснення намазу ти озвешся до Всемогутнього Творця, тоді твій світ, який залежить від тебе, миттєво осяє, наче здійснений тобою намаз — це своєрідна електрична лампа, і твій намір здійснити його, подібно до натискання кнопки її вимикача, розсіє морок цього тлінного світу, і продемонструє, що різні зміни і стихійні процеси всередині цього буремного світу втілюють мудру гармонію і змістовний лист від Могутнього Творця. Крім цього, він направить у твоє серце промінь від такого світлого аяту з Корану:

اَللّٰهُ نُورُ السَّمٰوَاتِ وَالْاَرْضِ

«Аллаг — світло небес і землі…» (Коран, 24:35)

і завдяки відблиску цього світла осяє твій стан у той день, обернувши його свідчення на твою користь.

Тільки не кажи: «Де мій намаз, а де — справжня суть намазу?!» Бо кожна фінікова кісточка описує своє дерево так само, як фінікова пальма. Різниця полягає лише в дрібних подробицях. Так само і намаз таких простих людей, як я і ти, удостоюється своєї частки від цього світла, від цієї суті намазу, так само як намаз якогось великого праведника, навіть якщо людина не усвідомлює цю істину. Однак пізнання смислу цього світла, залежно від його рівнів, може бути неоднаковим. Так само, як у фінікової пальми є багато стадій розвитку — від стадії кісточки і до зрілої пальми, — так і в намазі наявні безліч рівнів. Проте на кожному рівні побутує суть тієї світлої істини намазу.

اَللّٰهُمَّ صَلِّ وَسَلِّمْ عَلٰى مَنْ قَالَ «اَلصَّلَاةُ عِمَادُ الدّٖينِ» وَعَلٰى اٰلِهٖ وَصَحْبِهٖ اَجْمَعٖينَ

«Аллаг! Благослови і вітай зі світом Поважного Посланця, який сказав: «Намаз — опора релігії», — всю його сім’ю та сподвижників»

بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ

 فَسُبْحَانَ اللّٰهِ حٖينَ تُمْسُونَ وَحٖينَ تُصْبِحُونَ ۞ وَلَهُ الْحَمْدُ فِى السَّمٰوَاتِ وَالْاَرْضِ وَعَشِيًّا وَحٖينَ تُظْهِرُونَ

«Тож прославляйте Аллага, коли настає вечір і коли настає ранок!»

«Йому належить хвала на небесах і на землі. [Прославляйте] Його надвечір та в полудень! »
(Коран, 30:17-18)

Брате мій! Ти питаєш у мене про сенс виконання намазу в п’яти конкретних часових проміжках. Із багатьох смислів тут ми вкажемо лишень на один.

Оскільки час кожного з намазів є початком важливого перехідного етапу, а також дзеркалом грандіозного Божественного правління та відбивачем загальних Божественних благ цього правління, то в ці часові проміжки наказано здійснювати намаз, тобто ще більше прославляти (тасбіх), звеличувати (та’зим) Творця, а також дякувати Йому за блага, даровані Ним у проміжках між намазами. Для того, щоб певною мірою зрозуміти цей тонкий і глибокий зміст, послухаймо разом зі мною про п’ять особливостей намазу.

ПЕРША ОСОБЛИВІСТЬ 

Сенс намазу полягає в прославлянні (тасбіх), звеличуванні (та’зим) та висловленні подяки (шукр) Всевишньому Творцеві. Слід повторювати словом і дією фразу «Субханаллаг», прославляючи велич (аль-Джаляль) Всевишнього Аллага. Крім цього, словом і дією повторювати вислів «Аллагу Акбар», звеличуючи Його досконалість (аль-Камаль). Ба більше, серцем, мовою і тілом виражати фразу «Альхамдулілляг», тобто дякувати Його красі (аль-Джамаль). Отже, прославлення, звеличення та подяка є насінням намазу. Тому ці три речі наявні у всіх діях та зікрах намазу. Так, після завершення намазу, аби зміцнити і закріпити його зміст, ці священні вирази слід повторювати по тридцять три рази. На цих коротких, проте змістовних фразах базується сенс намазу.

ДРУГА ОСОБЛИВІСТЬ 

Сенс поклоніння полягає в тому, щоб із пошаною та любов’ю здійснити земний уклін (саджа) перед Його Божественною досконалістю, могутністю та милістю, водночас розуміючи власні недоліки, безпорадний стан і бідність. 

Тобто Божественне панування (рубубіят) вимагає поклоніння й покори, а святість і чистота Божественного панування вимагають, щоб раб Божий із усвідомленням власних помилок та недоліків молив Господа про прощення, оголосив через вираз «Субханаллаг» про те, що його Господь святий і далекий від усіх вад, стоїть вище над усіма помилковими та безглуздими судженнями заблукалих людей, чистий від усіх вад та хиб у цьому світі. Водночас абсолютна могутність панування вимагає, щоб раб Божий збагнув власну слабкість, а також безсилля всіх створінь, захопившись величчю Божественної могутності, зі словами на вустах «Аллагу Акбар» смиренно та покірно звершив руку (поясний уклін), звернувся до Господа і покладався на Нього. Врешті-решт, невичерпна скарбниця Господньої милості вимагає, щоб раб Божий мовою молитов і звернень (дуа), висловив власні потреби та бідність усіх створінь, а також оголосив про блага і дари від свого Господа через подяку, хвалу та вислів «Альхамдулілляг».

Отже, виконувані під час намазу рухи та слова містять у собі вищевказані смисли, і власне тому вони були приписані Всевишнім Творцем.

ТРЕТЯ ОСОБЛИВІСТЬ 

Так само, як людина постає своєрідною зменшеною подобою цього величезного Всесвіту, а благословенна сура «аль-Фатіха» — світлим оприявленням Великого Корану, так і намаз уособлює світлий каталог чи реєстр, який містить у собі різні види поклонінь, а також певну святу мапу, що демонструє різноманітні види поклонінь з-боку усіляких істот.

ЧЕТВЕРТА ОСОБЛИВІСТЬ

Подібно до того, як стрілки годинника, що обчислюють секунди, хвилини, години та дні тижня, взаємопов’язані і схожі одна на одну, так само й стрілки великого годинника Всесвіту, створеного Всевишнім Творцем, взаємопов’язані між собою, подібні одна до одної та нагадують одна про одну: секундна стрілка символізує кругообіг днів та ночей, хвилинна стрілка — роки, годинна стрілка — етапи людського життя, денна стрілка — епохи буття Всесвіту. Наприклад:

• Час фаджр (період до світанку) схожий на початок весни і момент потрапляння людини в материнську утробу, на кшталт першого з шести днів створення світу, і нагадує про Божественні діяння на цих етапах буття;

• Час зухр (полуденний час) символізує середину літа, зрілу молодість, певний етап в житті Всесвіту, що відповідає етапу створення людини, і нагадує про прояви Божественної милості та благодаті в ці віхи;

• Час аср (надвечір’я, час до заходу сонця) метафорично уособлює осінню пору, прихід старості, Століття Щастя — часу життя останнього Пророка (мир йому і благо), і постає нагадуванням про Божественні діяння та Божу милість на цих етапах буття;

• Час магриб (пора заходу сонця) постає своєрідним нагадуванням про зникнення численних істот на заході сонця, про смерть людини, про руйнацію світу на початковому етапі кінця світу, демонструє вияви Божественної могутності та величі, пробуджує людину від безтурботного сну;

• Час іша (нічна пора) нагадує людині про те, як темрява, ніби чорним саваном, покриває днину, як зимова пора білим саваном закутала образ померлої землі, про те, як за завісою забуття зникають останні сліди небіжчика; ба більше, про повне закриття арени випробувань у цьому тлінному світі, оприявлює величні діяння Всемогутнього Аллага;

• Нічний час нагадує людині про те, як сильно людська душа відчуває потребу в милості Всевишнього Творця, сповіщаючи про зиму, могилу та про потойбічний світ Барзах;

• Тахаджуд у нічну пору несе людині звістку про те, що тахаджуд — це вельми необхідне світло в могильному мороці і в темряві Барзаха. Ба більше, він нагадує про нескінченні дари Істинного Благодійника, втілені у цих метаморфозах, оголошує про те, якою мірою Всемогутній Творець гідний подяки та вихваляння;

• Другий ранок нагадує людині про ранок Дня великого воскресіння: наскільки очевидним, необхідним і безперечним явищем є настання ранкової пори після цієї ночі і весни після зимової пори, настільки ж безсумнівним і очевидним є настання ранку Дня великого воскресіння та весни Барзах.

Отже, подібно до того, як кожен із цих п’яти часових проміжків стоїть на чолі значних перетворень, нагадуючи про великі зміни, так само він сповіщає про річні, вікові і епохальні дива могутності, а також про дари Божої милості через знамена великих щоденних розпоряджень Божественної Могутності. Отже, фарз-намаз, що постає справжнім природним обов’язком людини, основою поклоніння і безумовним обов’язком, є доречним та доцільним у ці часові проміжки.

П’ЯТА ОСОБЛИВІСТЬ 

Людина за своєю природою вельми слабка істота. Крім того, багато речей засмучують її, завдають великого болю. Ба більше, людина — безпорадне створіння, і бід та ворогів у неї — сила-силенна. Вона — дуже бідна, проте її потреби  — великі. Крім цього, людина — ледача та безсила, втім життєвий тягар — вкрай важкий. Людство пов’язало її з усім світом, тоді як розлука та втрата будь-кого з коханих чи близьких людей постійно завдає їй нестерпного болю. Розум показує їй високі цілі та вічні плоди, проте її руки — короткі, життя — швидкоплинне, а сил і терпіння — обмаль.

У такому стані людської душі цілком зрозуміло, наскільки необхідним стає  звернення на світанку (фаджр) з молитвою та намазом до Всемогутнього та Милосердного Творця, із проханням про допомогу та підтримку. Ба більше, наскільки це необхідна точка опори для того, аби витримати весь тягар справ та обов’язків, які накопичуються у людини в денний час доби.

Полудень (зухр) — це середина дня і початок його наближення до вечора, той час, коли денні роботи досягають свого апогею, пора перепочинку від тягаря справ і турбот, той проміжок часу, коли душа відчуває потребу в дозвіллі від стану безтурботності та втоми, що їх вселяють тлінні та складні справи у цьому швидкоплинному світі; а також час оприявлення Божественних благ. І здійснювати в цей час полуденний намаз — це означає шанобливо і смиренно постати перед Вічним Благодійником (аль-Мун’ім), дякувати Всевишньому Творцеві, вихваляти Його за всі блага, просити у Нього про допомогу, звільняючись від гніту побутових справ, від пут безтурботності і втоми, відсторонитися від усіляких безглуздих та тлінних речей; здійснювати поясний уклін перед Його могутністю та величчю, висловлюючи своє безсилля та падаючи додолу перед Його Досконалістю та Красою; і водночас проголошувати про свої захоплення Ним, про любов та смирення. І відтак будь-яка людина усвідомить, наскільки приємно, необхідно та доцільно здійснювати полуденний намаз.

Надвечірня пора (‘аср) — цей час, що схожий на похмуру осінь, на безрадісний старечий стан, на скорботний період перед кінцем світу. Це пора завершення денних робіт, час підведення підсумків щодо таких Божественних благ, як здоров’я, благополуччя та благодіяння, що їх удостоїлася людина в цей день; час висловлення того, що все в цьому світі — тимчасове, скороминуче та непостійне, а людина в цьому світі — всього лише гість, водночас величезне сонячне світило схиляється до заходу. Людська ж душа, що прагне вічного буття і створена для нього, схиляється перед цим благом і водночас потерпає від розлуки, здійснює обмивання для післяполуденного намазу, благає Всевишнього Творця, закликає до Його вічного та безмежного милосердя, обителі; дякує Господу і вихваляє Його за незліченні блага, вклоняється перед Його могутнім Владарюванням, смиренно падаючи додолу перед Його Божественною Постійністю. Така людина отримує справжню втіху та душевний спокій, постає перед Величним Господарем. І безперечно будь-хто збагне, наскільки високим та доцільним обов’язком, своєчасною сплатою природного боргу, а також щастям постає здійснення післяполуденного намазу!

Вечірній час (магриб) нагадує про сумне прощання з прекрасними створіннями попередніх сезонів, які щезають із настанням зимової пори. Він викликає спомин про те, що людина з приходом смерті розлучається зі своїми коханими та близькими людьми і йде у засвіти, охоплена невимовним розпачем. Ця пора нагадує про те, що мешканці землі переходять в інші світи під час загибелі цього тлінного світу, що трясеться в передсмертній агонії, а також про згасання ліхтаря, що світив у цьому місці для випробувань. Також цей час виступає суворим застереженням для тих, хто вкрай прив’язаний до своїх тлінних любих речей.

Отже, здійснювати вечірній намаз (магриб) означає, що людська душа, яка є спраглим віддзеркаленням Вічно Прекрасного, звертається до Трону Величного, Постійного, Вічного Творця, що звершує всі ці грандіозні справи. Людина вигукує над усім цим тлінним буттям фразу «Аллагу Акбар» і цурається всіх тлінних, нетривких речей,  водночас із невимовною шаною та смиренністю постає перед Вічним Господом, дякуючи і вихваляючи Його за Його Досконалість, незрівнянну Красу та безмежне Милосердя. Із благословенним словом на вустах — «Альхамдулілляг», вона промовляє:

  اِيَّاكَ نَعْبُدُ وَ اِيَّاكَ نَسْتَعٖينُ  («Тобі Єдиному ми поклоняємося і Тебе одного молимо про допомогу»), висловлюючи свою покірність перед Його Божественністю та Владарюванням та просячи Аллага про допомогу. Творець не має помічників та партнерів, Він їх не потребує. Душа вклоняється перед Господньою Величчю та безмежною Могутністю, водночас демонструючи разом із усім сущим свою слабкість і безпорадність, бідність та нужденність, повторюючи:

 سُبْحَانَ رَبِّىَ الْعَظٖيمِ («Моєму Далекому від усіх недоліків та вад, Величному Господу!»). Так, людська душа прославляє та звеличує свого Величного Творця, здійснює земний уклін перед Його Красою та незмінними священними характеристиками, непорушною Божественною Досконалістю. Вона відкидає усе земне і тлінне, смиренно та захоплено висловлює свою любов до Вічно Прекрасного, Постійно Милосердного Творця та покірність Йому, промовляючи: سُبْحَانَ رَبِّىَ الْاَعْلٰ  («Хвала Моєму Господу, Який понад усе!»). Так, душа висловлює божественну чистоту Аллага, Вічного та Позбавленого усіляких недоліків та вад. Згодом людина сидячки (у ташаххуді) здійснює молитву і від свого імені підносить Прекрасному (аль-Джаміль) та Величному (аль-Джаліль) Творцю благословенні вихваляння і молитви від усіх створінь; вітає Його Поважного Пророка, поновлюючи свою присягу на вірність Йому. Крім того, спостерігає за мудрим порядком у палаці Всесвіту задля поновлення своєї віри, свідчить про єдиність Всемогутнього Творця, про пророцтво Мухаммада (мир йому і благо), що постає благословенним вісником Господа та виразником знамень Великої Книги Всесвіту. Отже, істинно віруюча людина безсумнівно збагне, наскільки тонким та чистим обов’язком, святим, приємним служінням та поклонінням і водночас серйозною істиною та незмінною радістю у цьому нетривкому, тлінному світі є здійснення вечірнього намазу (магриб)!

Нічний час (іша) — це той час, коли зникають останні сліди дня, що залишилися на горизонті, а нічне світло накриває землю та нагадує про Божественні діяння Всемогутнього Творця Всесвіту, Який змінює день і ніч مُقَلِّبُ الَّيْلِ وَ النَّهَارِ,  білі сторінки на чорний аркуш. Цей нічний час нагадує про Божественні діяння Мудрого та Досконалого Аллага, що керує сонячним світилом та місяцем مُسَخِّرُ الشَّمْسِ وَ الْقَمَرِ. І відтак вони перегортають зелені сторінки літа на холодну та білу сторінку зими, нагадуючи про творіння Господні, також про тлінні речі, що їх небіжчики залишають після себе у цьому світі, зникають, стираються з пам’яті й повністю йдуть до зовсім іншого світу. Ба більше, цей час нагадує про величні діяння та милостиве оприявлення Творця Всесвіту в процесі пізнання широкого, вічного та безкрайнього Іншого світу, коли цей тісний, тлінний та мізерний світ перебуває в муках передсмертної агонії після остаточної загибелі та руйнацій.

І справжнім Господарем і Володарем цього Всесвіту, гідним поклоніння та любові може стати лише Той, Хто легко змінює ніч на день, зиму на літо чи цей світ на світ Вічний, ніби гортаючи сторінки якоїсь книги. Це доводить, що над цим Всесвітом панує Єдиний та Абсолютно Всемогутній Володар.

Отже, вкрай слабка і безсила, водночас бідна та нужденна людська душа занурюється в нескінченний морок майбутнього, побиваючись серед виру численних подій. Так, вона, здійснюючи намаз у нічний час, промовляє, як пророк Ібрагім (мир йому):

 لَٓا اُحِبُّ الْاٰفِلٖينَ «Не люблю я тих, що тліють…», — звертається шляхом намазу до Обителі Гідного поклоніння та любові Господа, спілкується в молитві з Вічним та Незмінним Творцем на цій тлінній землі, у цьому швидкоплинному житті, у цьому похмурому світі та темному майбутньому. Під час намазу, у фрагменті з вічної бесіди і в цих декількох хвилинах вічного буття молільник бачить Прихильність та світло правильного шляху від Милостивого та Милосердного Творця, ці миті висвітлюють її життя та майбутнє, просячи прихильності та світла; ба більше, вони загоюють рани, що виникли від розлуки з коханими людьми та всіма істотами. Отже, людина забуває про цей світ, який теж тимчасово забув про неї і втік, в серці оплакує всі свої негаразди перед Обителлю Милості Творця. Так, молільник виконує свій останній обов’язок перед сном, подібним до смерті, здійснюючи нічний намаз задля завершення запису своїх діянь. Тобто він постає перед Гідним поклоніння та любові Творцем замість усіх своїх тлінних коханих людей. Окрім цього, така людина приходить до Обителі Щедрого та Всемогутнього Володаря замість того, щоб перебувати у колі всіх слабких істот, перед якими вона принижується. Ба більше, вона приходить до Милосердного Охоронця, аби знайти порятунок від усіх шкідливих речей, що змушують її боятися. 

І починає душа [намаз] із сури «аль-Фатіха», тобто замість нікчемного і недоречного вихваляння ницих створінь, прославляє Абсолютно Досконалого, Абсолютно Багатого, Щедрого та Милосердного Господа, потім звертається до Нього зі словами: اِيَّاكَ نَعْبُدُ «Лише Тобі ми поклоняємося…», — тобто, попри свою мізерність та самотність, завдяки зв’язку з Володарем Судного Дня, що є Правителем Вічності, зійшовши на ступінь певного зманіженого гостя, що має важливу місію в цьому Всесвіті, промовляє: اِيَّاكَ نَعْبُدُ وَ اِيَّاكَ نَسْتَعٖينُ «Лише Тобі ми поклоняємося і лише в Тебе просимо допомоги», — і від імені всіх істот демонструє Творцеві поклоніння та прохання від усієї великої громади у Всесвіті. Згодом, промовляючи фразу: اِهْدِنَا الصِّرَاطَ الْمُسْتَقٖيمَ «Веди нас шляхом прямим», просить вести її прямою, світлою стежиною, яка з-посеред мороків прийдешньої пори приведе до Вічного Щастя. Із думками про велич Всевишнього Творця, що Його волі підпорядковані світила та яскраві зірки, ніби покірні воїни, що слугують в Його обійсті лампами та лакеями, нині вони, вигукуючи: «Аллагу Акбар!» і виконуючи уклін, сховалися, на кшталт рослинам і тваринам. Згодом така людина подумає про великий земний уклін для всіх істот, тобто про те, що всілякі створіння, ба більше, — вся Земля та ввесь світ, що цієї ночі поринули до сну, щороку і щостоліття звільняються від пут прижиттєвого обов’язку, на кшталт вишколеній армії чи окремим слухняним воякам, завдяки лише єдиному наказу від Всевишнього Аллага:  вирушають до Іншого Світу, в абсолютній гармонії роблять земний уклін зі словами «Аллагу Акбар» на схилі свого буття.

Наступної ж весни, з огляду на пожвавлення та пробудження, що випливають із наказу Всевишнього Володаря كُنْ فَيَكُونُ , із воскресінням, вони смиренно та покірно починають служити своєму Творцеві. Так і ця маленька людина, наслідуючи їхній приклад, постає перед Милостивим та Досконалим, Милосердним та Прекрасним Аллагом і промовляє: «Аллагу Акбар», здійснюючи земний уклін із захопленням, у поважній покірності, що уможливлюють вічне життя. Все це означає здійснити нічний намаз, що демонструє своєрідне вознесіння (мірадж). Безумовно, ти тоді збагнеш, наскільки це добрі та чудові, святі та піднесені, доречні та гідні обов’язок, служіння та поклоніння Аллагу, і водночас наскільки це поважна істина…

У зв’язку з тим, що кожен із цих п’яти часових проміжків є ознакою якихось величних змін та трансформацій, величних Божественних діянь та загальних благ від Всевишнього Творця, то припис здійснювати намаз, що постає природним обов’язком людини, саме в цей час є абсолютною мудрістю.

سُبْحَانَكَ لَا عِلْمَ لَنَٓا اِلَّا مَا عَلَّمْتَنَٓا اِنَّكَ اَنْتَ الْعَلٖيمُ الْحَكٖيمُ

اَللّٰهُمَّ صَلِّ وَ سَلِّمْ عَلٰى مَنْ اَرْسَلْتَهُ مُعَلِّمًا لِعِبَادِكَ لِيُعَلِّمَهُمْ كَيْفِيَّةَ مَعْرِفَتِكَ وَ الْعُبُودِيَّةَ لَكَ وَ مُعَرِّفًا لِكُنُوزِ اَسْمَائِكَ وَ تَرْجُمَانًا لِاٰيَاتِ كِتَابِ كَائِنَاتِكَ وَ مِرْاٰتًا بِعُبُودِيَّتِهٖ لِجَمَالِ رُبُوبِيَّتِكَ وَ عَلٰى اٰلِهٖ وَ صَحْبِهٖ اَجْمَعٖينَ وَ ارْحَمْنَا

 وَ ارْحَمِ الْمُؤْمِنٖينَ وَ الْمُؤْمِنَاتِ اٰمٖينَ بِرَحْمَتِكَ يَا اَرْحَمَ الرَّاحِمٖينَ

بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ

 اَللّٰهُ لَٓا اِلٰهَ اِلَّا هُوَ الْحَىُّ الْقَيُّومُ ۞ اِنَّ الدّٖينَ عِنْدَ اللّٰهِ الْاِسْلَامُ

«Аллаг! Немає бога, крім Нього — Живого, Сущого!» (Коран, 3:2) «Воістину, релігія перед Аллагом — іслам!» (Коран, 3:19)

Якщо волієш зрозуміти смисл цього світу, сенс існування людської душі в ньому, основу й цінність релігії (Божого закону) для людини, якщо хочеш усвідомити, що світ без істинної релігії схожий на в’язницю, а людина без релігії постає найбільш нещасною істотою; ба більше, якщо бажаєш затямити той факт, який пояснює загадку світобудови і надає людській душі порятунок від мороку через такі фрази:

 يَا اَللّٰهُ «Аллаг!» і لَا اِلٰهَ اِلَّا اللّٰهُ «Немає Божества, крім Аллага», тоді прочитай цю порівняльну розповідь, послухай…

Якось у давні часи два брати разом подалися в довгу мандрівку. Вони мандрували, допоки не опинилися на роздоріжжі. Там вони побачили поважного мудреця і запитали в нього: «Який із цих двох шляхів кращий?» Він відповів мандрівникам: «На правому шляху необхідно підпорядковуватися закону та порядку, втім у цьому підкоренні наявні безпека та благополуччя. На лівому ж шляху існують свобода та незалежність, але там панують небезпека та лиха. Тож вибір за вами».

Після того, як вони почули мудрецеві слова, доброчесний із братів промовив:  تَوَكَّلْتُ عَلَى اللّٰهِ «Я покладаюсь на Аллага», — і вирушив правою дорогою. Він погодився підкорятися порядку та дотримуватись дисципліни. Інший брат, аморальний і легковажний, лише заради свободи вважав за краще прямувати лівим шляхом.

А нині ми подумки супроводимо ту людину, яка обрала зовні легкий шлях, утім у моральному аспекті він — важкий. Ця людина, подолавши гори та долини, опинилася на безкрайній рівнині. Раптом мандрівник почув якесь страшне ревіння. Озирнувшись довкола, він побачив, як несамовитий лев, вийшовши з гаю, накинувся на нього. Мандрівник дав драла і біг, поки не побачив безводну криницю глибиною в шістдесят аршинів. Зі страху він шугнув до колодязя. При падінні на середині колодязя його руки випадково торкнулися відламків усохлої гілки якогось дерева, і він ухопився за них. На стіні криниці стирчало два корені того дерева, що розрослося. Дві миші, біла та чорна, трубили те коріння. Він поглянув угору і побачив лева, який, ніби вартовий, чатує на нього. Зиркнувши додолу, чоловік побачив, що там, на дні, лежить страшний дракон, який, піднявши свою голову, протягнув її ближче до його нижніх кінцівок, що були на відстані тридцяти аршинів від днища. Драконяча паща була широкою, як дно колодязя. Озирнувшись на стіни, він узрів, що вони були вкриті жалюгідними та шкідливими тварюками, згодом він поглянув на дерево й помітив, що то була смоківниця. Однак, на диво, на ній росли плоди різних дерев, від горіха до гранату.

І ця людина через власну дурість не здогадується, що все це проста випадковість. За всім цим криється якась дивна таємниця. І він не зміг дійти висновку про те, що всі ці речі створив один великий Автор. Попри те, що нині його серце, душа та розум потайки потерпають від такого гіркого становища, його нафс-і аммара як ні в чім не бувало не дослухаються до суті становища, не зважають на плач душі та серця, поринули до тенет самообману, почали споживати плоди того дерева, неначе перебуваючи в якомусь саду. Водночас частка цих плодів була отруйною та шкідливою.

В одному зі священних хадисів — Хадис аль-Кудсі — Всевишній Аллаг заповідав нам:

اَنَا عِنْدَ ظَنِّ عَبْدٖى بٖى

«Як Мене пізнає Мій раб, так Я з ним буду поводитися».

І ось ця безталанна людина, зважаючи на свою злу думку та відсутність розуму, сприйняла побачене як щось звичайне, ніби це і була сама суть речей. Подібного ставлення зазнав і він сам, і надалі постійно зазнаватиме. Така людина не живе і не вмирає, лишень конає від страждань.

Тим часом ми, залишивши нещасного у цих стражданнях, повернімося, аби зрозуміти становище іншого брата. Отже, ця благословенна, розсудлива людина крокує своєю дорогою, не відчуваючи жодних труднощів, тих, що їх відчував його брат, адже він, завдяки своїй доброчесності, думає про прекрасні речі, мріє про хороше і перебуває у повній гармонії з самим собою. Ба більше, він не турбує сам себе, як його брат, і не потерпає від мук. Адже ця людина знає про порядок, йде до нього, а це врешті-решт призводить до полегшення. Він вільно торує свій шлях, перебуваючи в цілковитому спокої та впевненості. Так, він натрапив на сад, в якому ростуть прекрасні квіти та плоди, втім тут існують також неприємні речі. Його брат так само заходив у такий сад, втім через те, що він звертав увагу на ці неприємні речі, йому ставало кепсько, згодом без перепочинку він вибіг звідти. Натомість цей брат, вчинивши згідно з правилом «у всьому шукай хороше», геть зовсім не став зважати на неприємні речі. Якнайкраще скориставшись прекрасними речами і спокійно відпочивши, він продовжив йти своїм шляхом.

Із плином часу він, так само як і його брат, опинився на безкрайній рівнині. І ось раптом він почув лев’яче ревіння, лев накинувся на нього. Мандрівник злякався, але не настільки, як його брат, оскільки завдяки своїй добрій думці він віднайшов втіху, подумавши: «У цього безкрайнього простору є Правитель, і, ймовірно, цей лев є слугою у розпорядженні цього Правителя». Однак він все ж таки втік і шугнув до криниці глибиною в шістдесят аршинів, що трапилася на його шляху. Так само як і його брат, на середині криниці він ухопився за якесь дерево, повиснувши на ньому. Після того, як він озирнувся довкола, то побачив, як дві тварини трубили два корінця того ж дерева. Нагорі на нього чатував лев, а на дні криниці — дракон. Як і його брат, він побачив незвичну ситуацію і жахнувся від побаченого, проте його переляк був у тисячу разів слабший за братів страх. Річ у тім, що його чесноти навели його на добру думку, а вона у всіх речах оприявлює хорошу сторону. Із цієї причини він подумав: «Ці дивовижні відносини пов’язані між собою. Ба більше, вони немов діють згідно з єдиним наказом. У такому разі за цими справами криється якась таємниця. Так, усі ці речі відбуваються за наказом одного таємничого Правителя.

Отже, я не самотній у цьому світі. Цей прихований Владика спостерігає за мною, відчуває моє єство. Він мене запрошує відвідати певне місце, скеровуючи мене туди з певним задумом». І від цього солодкавого остраху та доброї думки у мандрівника виник інтерес: «Цікаво, а хто ж Він — Той, Хто, відчуває мене, хоче явити себе, і цим дивовижним шляхом скеровує мене до певної мети?»

Дещо пізніше бажання зрозуміти це пробудило в такій людині любов до власника таємниці, ця любов породила прагнення розкрити цю таємницю, а через нього виникло бажання зайняти хорошу позицію, яка б задовольнила господаря таємниці й припала йому до душі.

Згодом він поглянув на дерево і помітив, що це була смоківниця. Одначе на ній росли плоди тисяч різноманітних дерев. Тоді його страх зовсім відлинув, бо він твердо збагнув: ця смоківниця — якесь меню, певний каталог, виставка! Ймовірно, цей прихований Владика чудово прикрасив дерево зразками плодів зі свого саду, прикрасив у подобі якогось знамення частувань, приготовлених для його гостей. Натомість єдине дерево не дало б такого розмаїття плодів.

Потому мандрівник почав молитися і волати, і йому відкрилася таємниця. Він вигукнув: «Правителю цих країв! Моя доля — у Твоїх руках. Я шукаю спасіння у Тебе і Тобі підкоряюся. Прошу дати згоду на моє прохання, шукаю Тебе».

Аж раптом після цього моління стіна криниці розкололася, і відчинилася брама до чарівного та чистого саду. Ймовірно, та драконяча паща перетворилася на ці двері. Дракон та лев прийняли подобу двох слуг, що запрошують мандрівника увійти до саду. Ба більше, той лев перетворився для нього на слухняного коня.

Отже, мій лінивий нафсе і мій уявний супутнику! Порівняймо становище цих двох братів, аби побачити і зрозуміти, як добро породжує добро і водночас як зло породжує зло.

Погляньте довкола! Нещасний мандрівник, що прямує лівою дорогою, у будь-який момент готовий опинитися в драконячій пащі, він весь тремтить від страху, натомість радісний мандрівник став гостем у рясному, чудовому саду. Серце тієї нещасної людини потерпає від жаху та страху, натомість щаслива людина, перебуваючи у стані солодкавого остраху, спостерігає за дивовижними явищами, з любов’ю пізнає їх та виносить для себе від того корисний урок. Ба більше, того нещасного брата охоплює дикість, розпач та самотність, водночас його брат отримує насолоду від гармонії, надії та приємного очікування. Безталанний мандрівник почувається в’язнем, якому загрожує напад лютих звірів, а його брат — немов поважний гість, що завітав до Щедрого Господаря і насолоджується компанією незвичайних господаревих слуг, ніби перебуваючи в колі своїх друзів. Крім того, безталанний мандрівник, на перший погляд, споживає солодкі плоди, втім вони насправді — отруйні плоди, чим погіршує свій стражденний стан, бо ті плоди — немов зразки: їх можна спробувати на смак, аби з’явилося бажання придбати оригінали, проте їх аж ніяк не можна жадібно поїдати, наче дика тварина! А цей щасливий брат, покуштувавши ті плоди, збагнув суть і, натхненний передчуттям, тимчасово відклав їхнє споживання. Натомість нещасний брат змучив себе, потерпав від страждань. Через власну недалекоглядність він світлу та ясну, як днина, ситуацію перетворив для себе у темні та похмурі страхи та уяву, в образ пекла. І відтак він не заслуговує на співчуття, не має права ні на кого скаржитися. Приміром, якщо людина, перебуваючи в чудовому саду, у колі своїх друзів, прекрасної літньої днини, не задовольняється радощами від приємного святкового частування і сп’янить себе алкогольними напоями, потому уявлятиме себе голодною та убогою істотою, що опинилася взимку серед диких звірів, почне голосити, то хіба вона заслуговуватиме на співчуття?! Така людина лишень заподіюватиме муки сама собі. Вона почне ображати друзів, оскільки їй здаватиметься, що вони прийняли подобу звірів. Отже, наш нещасний герой схожий на таку людину! Натомість щасливий брат узрів істину, а істина — дивовижна! Осягаючи її красу, він шануватиме досконалість Володаря Істини і водночас удостоїться Його милості.

Так, розкривається таємниця однієї з коранічних заповідей: «Знай, що все погане йде від тебе, а добре — від Аллага». І якщо ти зіставиш інші відмінності, то зрозумієш, що нафс-і аммара (нафс, що наказує чинити зло) першого мандрівника підготував для нього духовне пекло, водночас щире серце і прекрасний погляд, усілякі чесноти і добра думка, що притаманні його братові, уможливили отримання ним великої нагороди, благополуччя, благодаті та гідності.

Мій нафсе, а також людина, що слухає разом зі мною цю оповідку! Якщо не хочеш бути тим нещасним братом, а натомість волієш стати щасливим, то слухай Коран і підкоряйся його заповідям! Вхопися за нього і дотримуйся його настанов!

Якщо ти осмислив істини, наявні  в цьому порівняльному оповіданні, то ти могтимеш зіставити дійсність щодо навколишнього світу, релігії, людини й віри (іману) з цим прикладом. Я тобі витлумачу все необхідне для цього, а в тонкощах зможеш розібратися самостійно.

Поглянь лишень! Один із двох братів — душа богобоязкої людини і серце праведника; інший брат — душа і серце безбожної та порочної людини. Права дорога — це шлях Корану та віри; ліва дорога — шлях непокори Господу та зневіри. Садом на тій дорозі постає скороминуще життя всередині людського суспільства та цивілізації, в якій поруч співіснують добро і зло, добре і погане, чисте і брудне. Розсудливим стане той, хто дотримуватиметься правила:

 خُذْ مَا صَفَا دَعْ مَا كَدَر «Візьми все хороше, полиш усе погане», і крокує життєвою дорогою зі спокійним серцем. А безкрайня рівнина — це метафора нашого земного світу. Той лев — це загибель та смерть. Криниця — тіло людини і її життєвий строк. Ті шістдесят аршинів глибини метафорично вказують на шістдесят років життя, які є середньою тривалістю життя людини. Те дерево — це певний життєвий етап, основа та засоби людського існування. Біла та чорна миші — це день і ніч. Тим драконом є переддень Потойбіччя і шляху Барзах, початком якого є могила — драконяча паща. Одначе для вірянина ця паща постає дверима, що відчиняються з в’язниці до саду. Ті жахливі тварюки — це земні біди та негаразди. Утім, для віруючої людини вони служать доброю Божественною пересторогою і прихильністю від Милосердного Господа, що рятують від занурення в безтурботний сон. Плоди на тому дереві — це метафора земних благ, що їх Абсолютно Щедрий Аллаг створив у подобі певного переліку благ із Потойбічного світу, у вигляді їхніх вісників, зразків райських плодів, які запрошують своїх набувачів. І попри єдність цього дерева, воно дає всілякі різноманітні плоди, а це вказує на печатку Божественної Могутності та Владарювання. Річ у тім, що «з чогось одного зробити все», тобто створювати такі прекрасні витвори мистецтва, як, приміром, із однієї землі створити всі рослини та плоди, з однієї води — всіх тварин, з однієї простої їжі — усі органи живої істоти, і, водночас, «з усього робити щось одне», тобто з різноманітної їжі, що споживається живою істотою, створити для неї одну, властиву суто їй, плоть, ткати однорідну тканину (шкіру), — це унікальна, особлива, справжня печатка, що належить Володареві Вічності, Єдиному (аль-Ахад) й Абсолютно Самодостатньому (ас-Самад) Творцеві. Отже, із чогось одного робити все і з усього робити щось одне — це символ, певна ознака, що притаманні суто Творцеві всіх речей, Могутньому Володарю над будь-якою річчю.

Тієї таємницею є потаємний зміст створення, що розкривається разом із таємницею імана (віри). А той ключ — це вираз:

        يَا اَللّٰهُ لَا اِلٰهَ اِلَّا اللّٰهُ اَللّٰهُ لَٓا اِلٰهَ اِلَّا هُوَ الْحَىُّ الْقَيُّومُ 

«Аллаг!» «Немає Бога, крім Аллага» «Аллаг — немає божества, крім Нього, Живого, Сущого!»

Перетворення тієї драконячої пащі на браму в саду вказує на те, що смерть, яка для всіх заблуканих і безбожних людей є дверима, що в жаху й забутті відчиняються прямо до гнітючої, як тюрма, могили, тісної, ніби драконове черево. Натомість для послідовників Корану і вірян ці двері служать брамою, що відчиняється з в’язниці цього світу у вічні сади, з арени випробувань — в райські сади, із суєти цього життя — до милості Милостивого (ар-Рахман) Творця. Перетворення того лютого лева на привітного слугу і подальше його перетворення на слухняного коня метафорично вказує, що хоч для заблукалих людей смерть — то гірка та вічна розлука з усіма своїми коханими і близькими людьми, страх і самотність, своєрідні арешт і ув’язнення. Проте, для людей, що торують шлях істини, і послідовників Корану смерть — це можливість зустрітися зі старими друзями та близькими, які пішли до Іншого світу, прибуття на справжню Батьківщину та на вічні землі блаженства, запрошення увійти до райських садів із в’язниці цього світу, певне очікування на свою чергу для отримання винагороди за служіння від Милостивого, Милосердного Аллага, звільнення від пут прижиттєвих обов’язків, завершення навчань та виконання приписів щодо життєвих випробувань та поклоніння Всевишньому Творцеві…

Словом, будь-яка людина, яка поставила собі за мету це тлінне буття, духовно перебуватиме в пеклі, навіть якщо, на перший погляд, вона житиме, ніби в раю. Той, хто серйозно прагне вічного життя, досягне щастя в обох світах. Така людина терпляче і з вдячністю Всевишньому Творцеві сприйматиме всі життєві труднощі і негаразди, оскільки споглядатиме на цей світ як  на залу очікування Раю.

اَللّٰهُمَّ اجْعَلْنَا مِنْ اَهْلِ السَّعَادَةِ وَ السَّلَامَةِ وَ الْقُرْاٰنِ وَ الْاٖيمَانِ اٰمٖينْ

اَللّٰهُمَّ صَلِّ وَ سَلِّمْ عَلٰى سَيِّدِنَا مُحَمَّدٍ وَ عَلٰى اٰلِهٖ وَ صَحْبِهٖ بِعَدَدِ جَمٖيعِ الْحُرُوفَاتِ الْمُتَشَكِّلَةِ فٖى جَمٖيعِ الْكَلِمَاتِ الْمُتَمَثِّلَةِ بِاِذْنِ الرَّحْمٰنِ فٖى مَرَايَا تَمَوُّجَاتِ الْهَوَاءِ عِنْدَ قِرَائَةِ كُلِّ كَلِمَةٍ مِنَ الْقُرْاٰنِ مِنْ كُلِّ قَارِءٍ مِنْ اَوَّلِ النُّزُولِ اِلٰى اٰخِرِ الزَّمَانِ وَ ارْحَمْنَا وَ وَالِدَيْنَا وَارْحَمِ الْمُؤْمِنٖينَ وَالْمُؤْمِنَاتِ بِعَدَدِهَا بِرَحْمَتِكَ يَا اَرْحَمَ الرَّاحِمٖينَ اٰمٖينَ

وَالْحَمْدُ لِلّٰهِ رَبِّ الْعَالَمٖينَ

Якщо волієш зрозуміти, що такі слова, як:

اٰمَنْتُ بِاللّٰهِ وَ بِالْيَوْمِ الْاٰخِر

«я повірив в Аллага і в Судний день» постають двома дорогоцінними таємницями, що розгадують загадку Всесвіту і відкривають браму щастя для людської душі, що терпляча надія на свого Творця, вдячне піднесення прохань та молитов до свого Годувальника є двома корисними та дієвими ліками, а також що слухання Корану, покора і послух, відмова від великих гріхів є важливим, дорогим квитком на шляху до Вічності, провізією Іншого світу, світлом у могильному мороці, тоді прочитай цю порівняльну розповідь, послухай її…

Одного разу воїн на полі битви та випробувань, у вирі перемог та поразок опинився в незвичайному становищі: він був важкопоранений, позаду нього лишився величезний лев, готовий здійснити напад, а попереду — на нього чекає шибениця, яка губить усіх його коханих людей. Ба більше, йому було надане завдання подолати довгий шлях. І коли цей нещасний опинився серед усього жаху, з відчуттям безнадії та хвилювання, тоді праворуч, ніби Хизир, з’явився якийсь доброзичливий та світлий чоловік і промовив: «Не впадай у відчай! Я відкрию тобі дві таємниці. Якщо ти належним чином їх застосуєш, тоді цей лев стане тобі покірним конем, а ця шибениця перетвориться на гойдалку для задоволення та розваг. Крім того, я дам тобі два види ліків. Якщо ти належним чином скористаєшся ними, то дві твої гнійні рани перетворяться на дві ніжні та запашні квіточки. Водночас я дам тобі квиток, завдяки якому ти за день подолаєш річний шлях. Якщо ж ти не віриш у це, то спробуй, перевір, щоб переконатися в правдивості моїх слів». Він перевірив і підтвердив правоту слів цієї людини. Водночас і я, горепашний Саїд, підтверджую ці слова, оскільки перевірив та усвідомив, що вони цілком справедливі.

Згодом воїн несподівано побачив, як ліворуч до нього підійшла підступна, як біс, брехлива людина. Вона мала багато прикрас, привабливих зображень, розваг і різних п’янких засобів. Згодом ставши перед воїном, промовила:

— Гей, друже, організуймо гулянку, подивімося на зображення красунь, послухаємо приємні пісні, поласуймо смачними стравами! Ну ж бо! Що ти там нашіптуєш?

— Одну таємницю…

— Полиш цю незрозумілу справу! Не псуватимемо собі задоволення! А що це в тебе в руках?

— Якісь ліки.

— Викинь їх! Та що з тобою? Адже ти здоровий! Нині настав час для веселощів. А що це за папірець із п’ятьма знаками?

— Це — квиток та проїзні документи.

— Пошматуй все це! Навіщо нам цієї прекрасної весняної пори йти в путь? — промовив чоловік і намагався переконати його, вдаючись до всіляких спокус. І цей бідолаха навіть почасти погодився з ним: дійсно, людина схильна спокушатися! І я так само був пошитий у дурні таким інтриганом.

Несподівано праворуч почувся крик: «Бережись! Не впадай у спокусу! І скажи цьому інтригану: «Якщо в тебе є якийсь спосіб знищити лева, що стоїть позаду мене, усунути шибеницю переді мною і зцілити мої рани, звільнити від майбутньої дороги, тоді — нехай буде все, як ти скажеш! Ну ж бо, зроби так, покажи, а я подивлюся. І згодом пропонуй радість та веселощі! Інакше замовкни, аби сказала своє слово ця шляхетна, як Хизир, людина.

Мій нафсе, що радів у молодості, а зараз потерпає від того сміху! Знай: тим нещасним воїном є ти чи будь-яка інша людина, той лев — це смертна година, шибениця — це смерть, втрати і розлука. У вирі днів та ночей кожен друг прощається з нами, йде навіки. Одна з цих двох ран — це тяжка і нескінченна людська безпорадність, а інша — гірка та безмежна людська бідність. Той довгий шлях — це довга дорога життєвих випробувань, що проходить повз Світ душ, материнське лоно, дитинство, старість, наш світ, могилу, потойбіччя, площу Судного Дня та міст Сират. Ті дві таємниці — це віра у Всевишнього Творця та в Інший світ. Отже, завдяки цим таємницям смерть приймає подобу покірного коня та бураку, який віднесе вірянина з в’язниці цього світу до райських садів, до Милостивого Творця. І тому мудрі люди, що збагнули істину смерті, так полюбили її та зажадали її приходу.

Ба більше, протягом часу, що супроводжується загибеллю та розлукою, смертю та втратою, постає тією шибеницею: за допомогою цієї таємниці віри перетвориться на засіб приємного споглядання та спостереження нових, різнобарвних витворів мистецтва Всемогутнього Творця, дивовижних істот  Його могутності та виявів Його милості. Так, зображення, що оновлюються в дзеркалах, оприявляють барви у сонячному світлі, водночас кінокадри, що змінюються, формуватимуть ще більш приємні та дивовижні образи. Одні з цих двох ліків — це терпляча надія на свого Творця, опертя на Його могутність, довіру Його мудрості. Чи дійсно це так? Так, адже людина, яка своїм безсиллям спирається на Володаря Всесвіту, Власника негайно здійсненого наказу كُنْ فَيَكُونُ «Будь!», не знає страху. Адже перед лицем навіть найжахливішого лиха така людина промовить:

اِنَّا لِلّٰهِ وَاِنَّٓا اِلَيْهِ رَاجِعُونَ

«Воістину, ми належимо Аллагу, і до Нього ми повертаємося!», — зі спокійним серцем покладеться на свого Милосердного Господа. Усі ті, хто істинно пізнали Всевишнього Творця, отримують задоволення від свого безсилля, від страху перед Господом. Так, в страху полягає насолода. Якби якась однорічна дитина володіла розумом і їй би поставили питання, яке саме відчуття для неї найприємніше, то вона, радше, відповіла б: «Саме те відчуття, коли я, розуміючи свої безсилля та слабкість, зі страхом перед солодкавим маминим ляпанцем, все ж ховаюся за її лагідними грудьми». І водночас ласка та ніжність усіх матерів — це всього лише відлуння вияву Божественного милосердя. І ось тому розумні люди віднайшли в безсиллі та страху перед Аллагом таку величезну насолоду, що рішуче відмовилися від опертя на власні сили, згодом мовою безсилля звернулися до Його помочі, перетворивши безсилля та страх на своїх поручителів. Інші ліки — молитва і звернення до Всевишнього Творця з вдячністю та радістю, довіра до милості Милосердного Годувальника. Чи дійсно це так? Так! Чи можуть злидні та нужденність бути гіркими та обтяжливими для гостя у Щедрого та Милостивого Аллага, який створив всю поверхню землі у подобі широкої скатертини дарів і створив весну у вигляді букету з квітів на цій скатертині?! Навпаки, Він спраглий до посилення своєї нужденності, яка стане своєрідним приємним апетитом. Із цієї причини мудрі та досконалі люди пишалися бідністю. Одначе зрозумій правильно: мова йдеться про те, щоб звертатися до Всевишнього Творця з молитвою, відчуваючи перед Ним свою злиденність, втім аж ніяк не про те, щоб виставляти бідність напоказ перед людьми і водночас жебракувати.

Тим квитком, документом є виконання обов’язкових (фарз) релігійних приписів, надто намазу, а також відмова від скоєння великих гріхів. Чи так це насправді? Так, за одностайною думкою всіх пророків та праведних людей, на тому довгому і темному шляху до вічності можна придбати провіант, світло лише з дотриманням коранічних заповідей і з уникненням хараму. Інакше ніякі наука чи філософія, мистецтво чи мудрість нічого не вартуватимуть на тому шляху, адже їхнє світло палатиме лише до дверей могили.

Отже, мій ледачий нафсе! Здійснювати п’ятиразовий намаз, уникати семи великих гріхів — це зовсім небагато і водночас це — зручне та легке заняття. І якщо ти володієш незіпсованим розумом, то ти збагнеш, наскільки важливим постає результат від здійснення цих приписів і водночас наскільки великими постають плоди та користь від них! Власне тому людині і шайтану, що спонукають тебе до скоєння гріха, зокрема до розпусти, скажи: «Якщо є спосіб знищити смерть, усунути з цього світу загибель, позбавити людину безсилля й убогості, зачинити могильну браму, то ми прислухаємося до тебе. А інакше — мовчи! У Великому Храмі Всесвіту Коран читає Всесвіт. Послухаймо ж його, осяймося цим Світлом, здійснімо крок на його шляху до істини і зробімо його молитвою, що постійно лунає на вустах!»

Так, істинне слово — це Коран: виходячи з вуст Істинного Творця і будучи Істиною, Коран говорить правду, демонструє дійсність і поширює благовісну Божественну мудрість…

اَللّٰهُمَّ نَوِّرْ قُلُوبَنَا بِنُورِ الْاٖيمَانِ وَ الْقُرْاٰنِ اَللّٰهُمَّ اَغْنِنَا بِالْاِفْتِقَارِ اِلَيْكَ وَ لَا تُفْقِرْنَا بِالْاِسْتِغْنَاءِ عَنْكَ تَبَرَّاْنَا اِلَيْكَ مِنْ حَوْلِنَا وَ قُوَّتِنَا وَ الْتَجَئْنَا اِلٰى حَوْلِكَ وَ قُوَّتِكَ فَاجْعَلْنَا مِنَ الْمُتَوَكِّلٖينَ عَلَيْكَ وَ لَاتَكِلْنَا اِلٰى اَنْفُسِنَا وَاحْفَظْنَا بِحِفْظِكَ وَارْحَمْنَا وَ ارْحَمِ الْمُؤْمِنٖينَ وَ الْمُؤْمِنَاتِ وَ صَلِّ وَ سَلِّمْ عَلٰى سَيِّدِنَا مُحَمَّدٍ عَبْدِكَ وَ نَبِيِّكَ وَ صَفِيِّكَ وَ خَلٖيلِكَ وَ جَمَالِ مُلْكِكَ وَ مَلٖيكِ صُنْعِكَ وَ عَيْنِ عِنَايَتِكَ وَ شَمْسِ هِدَايَتِكَ وَ لِسَانِ حُجَّتِكَ وَ مِثَالِ رَحْمَتِكَ وَ نُورِ خَلْقِكَ وَ شَرَفِ مَوْجُودَاتِكَ وَ سِرَاجِ وَحْدَتِكَ فٖى كَثْرَةِ مَخْلُوقَاتِكَ وَ كَاشِفِ طِلْسِمِ كَائِنَاتِكَ وَ دَلَّالِ سَلْطَنَةِ رُبُوبِيَّتِكَ وَ مُبَلِّغِ مَرْضِيَّاتِكَ وَ مُعَرِّفِ كُنُوزِ اَسْمَائِكَ وَ مُعَلِّمِ عِبَادِكَ وَ تَرْجُمَانِ اٰيَاتِكَ وَمِرْاٰتِ جَمَالِ رُبُوبِيَّتِكَ وَ مَدَارِ شُهُودِكَ وَ اِشْهَادِكَ وَ حَبٖيبِكَ وَ رَسُولِكَ الَّذٖى اَرْسَلْتَهُ رَحْمَةً لِلْعَالَمٖينَ وَ عَلٰى اٰلِهٖ وَ صَحْبِهٖ اَجْمَعٖينَ وَ عَلٰى اِخْوَانِهٖ مِنَ النَّبِيّٖينَ وَ الْمُرْسَلٖينَ وَ عَلٰى مَلٰئِكَتِكَ الْمُقَرَّبٖينَ وَ عَلٰى عِبَادِكَ الصَّالِحٖينَ اٰمٖينَ

 بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ

 اِنَّ اللّٰهَ اشْتَرٰى مِنَ الْمُؤْمِنٖينَ اَنْفُسَهُمْ وَاَمْوَالَهُمْ بِاَنَّ لَهُمُ الْجَنَّةَ

«Boicтинy, Aллaг ĸyпив y вipyючиx їxнi дyшi й мaйнo в oбмiн нa paй». 

(Коран, 9:111)

Якщо волієш збагнути, наскільки вигідною торгівлею, наскільки почесним становищем є продаж свого нафсу та майна Аллагу, служіння Йому в якості воїна та раба, тобто поклоніння Творцеві, послухай цю порівняльну розповідь…

Якось правитель довірив двом людям два господарства, у кожному з яких були фабрика, обладнання, коні, зброя й увесь необхідний реманент. Однак через буремний воєнний час становище було нестабільним: всюди панували загибель, розруха, хаос. І правитель із милості послав до них свого головного повіреного. Своїм милостивим декретом він наказав їм: «Продайте мені довірене вам майно, щоб я зберіг його для вас і щоб воно не зникло. Ба більше, після завершення війни, я поверну вам його у кращому стані і заплачу вам за нього так дорого, ніби як за ваше особисте майно. Крім того, обладнання та прилади на фабриці будуть експлуатуватися від мого імені та в моїй майстерні. І їхня ціна зросте в тисячі разів. Увесь цей прибуток я передам вам. Адже ви безсилі та убогі, і такі великі витрати вам не по кишені. Усі витрати і все забезпечення я візьму на свої плечі, а доходи та вигоду надам вам. При цьому все це господарство я залишу у вашому розпорядженні до строку демобілізації. Отже, ця справа обіцяє вам п’ятиразовий зиск. Інакше, як інші люди, ви не зможете зберегти майно. Так, ви втратите і майно, і високу плату за нього. Ба більше, ті тонкі цінні інструменти та прилади, не знайшовши якісної сировини та належного застосування, геть зовсім втратять свою цінність. Крім того, на ваші  плечі зваляться турботи й труднощі, пов’язані з керуванням та збереженням майна. Нарешті, ви будете покарані за неналежне збереження довіреного вам майна. Отже, це справа п’ятиразово збиткова для вас! Поза тим, продати мені — це означає стати моїм воїном та розпоряджатися майном від мого імені. І замість того, щоб стати бранцем або башибузуком, ви нестимете службу вільного особистого офіцера у великого государя».

Вислухавши це благовоління та указ, той, хто вирізнявся розсудливою вдачею, промовив: «Слухаюсь! Я з гордістю продам своє майно й буду невимовно вдячний».

Інша людина, самовпевнена, із фараоновою погордою, самозакохана, вигукнула так, ніби назавжди залишиться в цьому господарстві й нібито не відає про земні потрясіння й тривоги: «Ні! Хто такий цей правитель? Я нізащо не продам свого майна!

Із плином часу, перший з них піднявся настільки, що всі заздрили його становищу: він удостоївся милості імператора, щасливо мешкав у своєму особливому палаці. Інший же дійшов до такого стану, що всі його шкодували та примовляли: «Ти заслужив!» Адже внаслідок своєї помилки він не лише втратив щастя та майно, а й поніс покарання, і нині страждає.

Отже, мій нафсе, оповитий пристрастями! Подивися крізь призму цього прикладу на суть цієї істини. Цим правителем постає Володар Вічності — твій Господь і Творець. Ті господарства, обладнання, інструменти, увесь реманент — це метафора майна, тобто твоє життя, зокрема тіло, душа та серце, що належать цьому майну, разом із наявними в них такими зовнішніми та внутрішніми органами чуття, як очі, мова, розум та уява. Той Головний Повірений у справах —  Пророк Мухаммад (мир йому й благо). А той мудрий декрет —  це Мудрий Коран, що оголошує про велику торгівлю, яка є темою нашого «Слова», таким аятом: 

 اِنَّ اللّٰهَ اشْتَرٰى مِنَ الْمُؤْمِنٖينَ اَنْفُسَهُمْ وَاَمْوَالَهُمْ بِاَنَّ لَهُمُ الْجَنَّةَ 

«Boicтинy, Aллaг ĸyпив y вipyючиx їxнi дyшi й мaйнo в oбмiн нa paй»

(Коран, 9:111)

Тим бурхливим полем битви постає наш буремний світ, який перебуває в безперервному русі, змінюється, зазнає руйнацій і наводить людський розум на таку думку: «Якщо все вислизне з наших рук, щезне, чи існує спосіб змінити цей  стан речей, увіковічнити його?» Перебуваючи в постійних роздумах, вона раптом почує небесний вигук із Корану: «Такий спосіб існує, і він п’ятиразово вигідний, чудовий та зручний».

Питання: Що це за спосіб?

Відповідь: Продати довірене тобі майно Істинному Власнику. У цьому й закладено п’ятиразову вигоду.

• Перший зиск. Тлінне майно стає вічним. Річ у тім, що скороминуще життя, віддане Вічному Творцеві, стане вічним, принесе вічні плоди. І тоді хвилини життя, наче насіння та зерна, загинуть, згниють, утім у Вічному світі вони виростуть і стануть квітами щастя, а в Загробному світі Барзах ці хвилини матимуть світлий та приємний вигляд.

• Другий зиск. Призначається така ціна як Рай.

• Третій зиск. Цінність кожного органу та почуття зростає в тисячу разів.

Наприклад, розум — це своєрідний інструмент. Якщо ти не продаси його Аллагу, а натомість використовуватимеш у догоду своїм пристрастям, він стане таким згубним інструментом, що опуститься до рівня лиховісної зброї, яка звалить на твої нещасні плечі тягар гіркоти минулого та страхів перед прийдешнім. І ось тому грішна людина, щоб позбутися занепокоєння та мук розуму, найчастіше вдається або до сп’яніння, або до розваг. Якщо ж продаси розум його Справжньому Власнику і будеш використовувати в Його ім’я, він стане таким чарівним ключем, що відкриє тобі скарбниці нескінченної милості та криниці мудрості Всесвіту, завдяки цьому розум піднесеться до Божественної зірки, що вказує людині шлях до вічного буття.

Очіє таким органом чуття, що крізь них душа споглядає на світ, як у вікно. І якщо не продаси їх Творцеві, а будеш використовувати в догоду своїм пристрастям, то вони, споглядаючи на деякі краєвиди, яким притаманна нетривка та тимчасова краса, опустяться до найнижчого рівня звідника, ставши слугою жадібних і низинних пристрастей нафса. А якщо присвятиш очі їхньому Творцеві, будеш їх використовувати в Його ім’я та в межах дозволеного Ним, тоді вони піднесуться до рівня дослідника Великої Книги Всесвіту та глядача чудес Божественного мистецтва в цьому світі, до рівня благословенної бджілки квітів Божої милості в земному саду.

Смакові ж відчуття язика, якщо не продати їх Мудрому Творцеві, а використати на користь своїх низинних пристрастей, на користь свого шлунка, опустяться до рівня вахтера у фабриці шлунка. Якщо ж продати ці відчуття Щедрому Годувальнику, то вони піднесуться до рівня вправного наглядача за скарбницями Божественної милості та вдячного інспектора кухонь Божественної могутності.

Отже, розуме, зверни увагу на те, на якому рівні перебуває якийсь лиховісний інструмент, і на якому рівні — ключ Всесвіту! Очі, гарненько придивіться, на якому рівні перебуває низький звідник, а на якому — освічений дослідник Божественної бібліотеки! Язик, відчуй, як це бути вахтером фабрики, і як — доглядачем особливих скабниць Божественної милості!

І якщо так само порівнювати інші, схожі інструменти та органи, то ти збагнеш, що, воістину, вірянин — гідний Раю, а безбожна людина набуває певної сутності, що відповідає Пеклу. А причина отримання кожним із них такої характеристики полягає в тому, що вірянин завдяки своїй вірі використовує те, що ввірено йому Творцем, в Його ім’я і в рамках дозволеного Ним, а віроломний безбожник  — на користь низинних пристрастей свого нафсу.

• Четвертий зиск. Людина — слабка істота, а лих у неї —  сила-силенна. Вона — бідна, і її потреби — вельми значні. Вона — безсила істота, а тягар життя — дуже важкий.  І якщо вона не сподіватиметься на Всемогутнього Творця, якщо не довіриться Йому і не підкориться Його волі, то її душа вічно потерпатиме в стражданнях та муках. Марна суєта, страждання, розпука задушать її, перетворять таку людину або на пияка, або на звіра.

• П’ятий зиск. Поклоніння Творцеві та прославлення Його, що здійснюються всіма людськими органами та інструментами, і високі нагороди за них повернуться у вигляді райських плодів у той час, коли ти відчуватимеш невимовну потребу в них. Цю думку одностайно підтримують усі пророки та праведники.

Отже, якщо ти не здійсниш цю п’ятирівневу вигідну торгівлю, то, крім того, що втратиш ці вигоди, а ще й зазнаєш  п’ятьох збитків.

• Перший збиток. Усі твої майно та діти, яких ти так любиш, нафс і пристрасті, яким ти поклоняєшся, а також молодість і життя, якими ти захоплюєшся, безслідно й марно щезнуть, вислизнуть із твоїх рук, поклавши на твої плечі вкрай важкий тягар гріхів та гіркоти.

• Другий збиток. Ти будеш покараний за зраду ввіреного тобі майна, адже, використавши найцінніші інструменти заради досягнення найбільш недостойних цілей, ти нашкодиш самому собі.

• Третій збиток. Помістивши всі ці безцінні людські інструменти та здібності нижче від тваринного рівня, ти зведеш наклеп на закладену в них Божественну мудрість та вчиниш несправедливо по відношенню до неї.

• Четвертий збиток. Якщо крім своїх безсилля та бідності ти взвалиш на свої немічні плечі ще й цю важку життєву ношу, то постійно конатимеш від розпуки та болю.

• П’ятий збиток. Такі прекрасні дари Милосердного Творця, як розум, серце, очі та язик, надані тобі для підготовки до вічного життя та всього необхідного для щастя в іншому світі, перетворяться на лихий, мерзенний образ, що відкриває перед тобою браму пекла.

Однак повернімося до питання продажу. Хіба це щось настільки важке, що багато хто уникає цього?! Ні! Це аж ніяк не обтяжливе заняття. Адже межі дозволеного (халяль) великі й достатні для насолод, і не потрібно вдаватися до заборонених речей (харам). Щодо обов’язкових (фарз) Божественних розпоряджень, то вони легкі та нечисленні. Бути слугою і воїном Аллага — це невимовно приємна честь. Обов’язок людини — починати день із ім’ям Аллага і працювати в Його ім’я, давати та брати заради Нього, діяти чи не діяти в межах дозволеного Ним, згідно з Його законом. Зробивши ж помилку, благати про прощення: «Господи! Пробач нам наші гріхи! Прийми нас як слуг Своїх! Допоможи нам у збереженні того, що Ти довірив нам на певний час! Амін!..»

 بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ

 اِنَّ اللّٰهَ مَعَ الَّذٖينَ اتَّقَوْا وَالَّذٖينَ هُمْ مُحْسِنُونَ

В ім’я Аллага, Милостивого, Милосердного

«Воістину, Аллаг із тими, які богобоязливі, з тими,
які роблять добро!» (Коран, 16:128)

Якщо волієш зрозуміти, що дотримання намазу та відмова від скоєння великих гріхів — це істинний людський обов’язок і водночас природний і прийнятний результат створення людини, то прочитай це порівняльне оповідання, послухай його…

Під час мобілізації в одному загоні служили два воїни, один з яких був навченим і водночас наділеним почуттям обов’язку, інший — недосвідченим та корисливим. Той з них, хто мав почуття обов’язку, дбав про військовий вишкіл, думав про боротьбу з противником, зовсім не засмучувався щодо провіанту і достатку, оскільки він розумів, що годувати його, споряджати, лікувати в разі хвороби, і навіть годувати його з ложки (за необхідності) є обов’язком держави. Його ж прямий обов’язок — підготовка та бій. Водночас він інколи працював на кухні, де готував їжу та мив посуд, коли-не-коли порався в технічній частині тощо. Якщо йому ставили питання: «Чим ти займаєшся?», то він неодмінно відповідав: «Несу державну службу». Він ніколи не відповідав: «Я працюю, щоб прогодувати себе».

Інша людина, недосвідчений воїн і ненажера, не дбав про підготовку та бій. «Це державні справи. Хіба мене це обходить?! — повторював він. Постійно думаючи про засоби існування, він метушився в пошуках грошей: залишав загін, йшов на базар, робив закупи. Якось досвідчений товариш сказав йому: «Брате мій, твій основний обов’язок — підготовка та бій. Тебе скерували сюди саме для цього. Довірся нашому правителю. Він не залишить тебе без їжі. Це його обов’язок. Ба більше, ти безсилий і нужденний, тож ти не завжди зможеш прогодувати себе. Крім того, нині — воєнний час та пора для загальної мобілізації. Поза тим, тебе називатимуть бунтарем і покарають. Так, перед нами постають два обов’язки: один із них — це обов’язок правителя прогодувати нас, хоча іноді ми й прислуговуємо цьому обов’язку, а інший — це наш обов’язок з підготовки та битви, водночас правитель споряджає нас».

І ти збагнеш, в якій небезпеці опиниться той розсіяний воїн, якщо не дослухається до слів цього досвідченого солдата.

Отже, мій ледачий нафсе! Те бурхливе поле битви — це метафора нашого буремного земного життя; розділене на загони військо — людське суспільство; той загін — сучасна наша мусульманська громада; один з тих воїнів — праведний мусульманин, який знає й дотримується приписів своєї релігії і бореться зі своїм нафсом із метою відмови від скоєння великих та малих гріхів; а інший воїн — грішник, що завдає шкоди самому собі. Він, занурившись у мирські турботи про їжу, отримує докір від Істинного Годувальника, не дотримується основних приписів релігії — фарзів —  і грішить на шляху до мирських турбот; той вишкіл уособлює насамперед намаз — поклоніння Аллагу; та боротьба — це метафора боротьби з власним нафсом, зі своїми пристрастями, зі шайтанами із числа джинів та людей, уникнення гріхів, позбавлення себе від аморального стану, а своїх серця та душі — від вічної загибелі; один із тих обов’язків — давати життя та піклуватися про нього, а інший — поклонятися Тому, Хто дає життя й дбає про нього, молитися Йому, сподіватися на Нього, довіряти себе Йому.

Отже, Той, Хто подарував та організував життя, яке є найпрекраснішим дивом Божественного мистецтва та мудрості, постає також і Тим, Хто забезпечує засоби для його підтримки. І нікого Іншого, крім Нього, не існує! Бажаєш отримати докази? Прошу! Найслабші, найдурніші  тварини, приміром, плодові черв’яки та риби, харчуються краще за інших, найслабші, найтендітніші істоти, як діти та дитинчата тварин, споживають кращу їжу.

Для того, щоб зрозуміти, що дозволені (халяль) Аллагом харчі не залежать від сили та волі, втім залежать від безпорадного та слабкого стану, достатньо порівняти риб із лисицями, дитинчат — із хижаками, дерева — з тваринами.

Отже, людина, що нехтує намазом заради життєвих турбот, схожа на того воїна, який, покинувши військову підготовку та укриття, жебракує на ринку. Однак, якщо після намазу людина вирушить на пошуки їжі з кухні Щедрого Годувальника, щоб не стати тягарем для інших, то це — благородна справа, поклоніння.

Ба більше, на той факт, що людина була створена для здійснення поклоніння своєму Творцеві, вказують її природа та духовна система, бо з огляду на сили та здібності, необхідні для підтримки життя в цьому світі, вона не досягне й стану звичайного горобця, однак із огляду на знання, усвідомлення своєї нужденності, а також молитви та поклоніння Аллагу, які є необхідними в її духовному та вічному житті, то така людина  — володар над усім живим.

Отже, мій нафсе! Якщо твоєю головною метою стане земне буття, і всі твої зусилля будуть покладені заради досягнення земних благ, ти станеш схожим на звичайного горобця; якщо ж зробиш головною метою — вічне життя в іншому світі, а мирське життя — ріллею та засобом для досягнення цієї мети, доклавши для цього всілякі зусилля, ти постанеш владарем над усім живим на землі, водночас будеш у цьому світі милим слугою Аллага, Його дорогим та почесним гостем.

Отже, у тебе є два шляхи… Вибір завжди залишається за тобою. А допомоги та настанов на істинний шлях проси у Милостивого та Милосердного Творця…

 بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ

اَلصَّلَاةُ عِمَادُ الدّٖينِ

«В ім’я Аллага, Милостивого, Милосердного» 

«Намаз — опертя релігії (хадис)»

Якщо хочеш чітко усвідомити цінність та важливість намазу і водночас його необтяжливість, той факт, наскільки нерозумною й збитковою постає та людина, яка не виконує намазу, то звернися до цієї порівняльної розповіді, послухай її…

Одного разу великий правитель відправив двох слуг в один із своїх особливих та прекрасних маєтків, що розташовувався досить далеко — на відстані двохмісячного шляху, виділивши кожному по двадцять чотири золотих монети. Правитель наказав їм: «Використовуйте ці кошти на дорожні витрати та на купівлю квитка. Також закупіть деякі необхідні для проживання речі. Крім того, на відстані одноденного шляху розташована станція, де є й автомобіль, і пароплав, і поїзд, і літак, на яких можна дістатися до маєтку відповідно до своїх фінансових можливостей».

Вислухавши господареві настанови, двоє слуг вирушили в дорогу. Один із них був щасливим: до потрібної станції він витратив певну частину своїх грошей, проте ці витрати стануть для нього таким гарним прибутком, що його капітал зросте в тисячу разів. А господар схвально до цього поставиться.

Інший слуга, через власні безталання й безпорадність, ще до прибуття на станцію витратив двадцять три золоті монети на азартні ігри та розваги, і в нього залишилася лише одна монета. Товариш порадив йому: «Послухай! Витрати цю монету на квиток, щоб не йти пішки цією довгою дорогою і не залишитися голодним. Ба більше, наш господар — великодушний чоловік, і, безумовно, він тобі пробачить твою помилку. Тебе так само посадять у літак, тож ми за один день дістанемося до нашого житла. Інакше ж ти змушений будеш пішки два місяці блукати пустелею поодинці й росинки в роті не мати». І хіба ж не зрозуміє навіть найдурніший, наскільки божевільним, збитковим та безталанним буде цей мандрівник, якщо замість того, щоб віддати цю одну-єдину монету на купівлю квитка, що стане ключем до скарбниці, він вперто витратить її на розпусту заради нетривкого, тимчасового задоволення?!

Отже, людино, що не здійснює намазу, і мій нафсе, що чинить опір намазу! Цей правитель — наш Господь і Творець. Один із тих слуг-мандрівників уособлює побожних людей, усіх тих, хто натхненно здійснює намаз, інший мандрівник — безтурботних людей, що не здійснюють намазу. Ті двадцять чотири золоті монети — це метафора двадцяти чотирьох годин із нашого повсякденного життя. Той особливий маєток — Рай; станція стає уособленням могили, а подорож — це шлях людини до вічності, що проходить крізь могилу та площу Судного Дня. Люди, залежно від власних діянь, від ступеня благочестя, по-різному долають цей довгий шлях: дехто — богобоязливий, що за день подолає тисячолітню відстань, як блискавка. Інші ж  — за той же час, зі швидкістю думки, долають відстань у п’ятдесят тисяч років. Великий Коран свідчить про це двома аятами. Квитком із наведеного прикладу є намаз. Лише однієї години буде достатньо для здійснення п’ятиразового намазу разом із омовінням.

І як же потерпатиме сама людина, яка несправедливо ставиться до самої себе і наскільки безглуздим буде вважатися її вчинок, якщо вона витрачатиме свої двадцять три години на це коротке, нетривке земне життя, втім водночас не виокремлюватиме лише одну годину заради свого вічного життя! Адже людський розум пристає до думки віддати половину всіх своїх статків на азартні ігри, що в них бере участь тисяча людей, тоді як ймовірність виграшу — всього лише одна з тисячі. Водночас людина не віддає навіть одну двадцять четверту частину свого капіталу на здобуття скарбниці вічного буття, а ймовірність такого здобутку дорівнює дев’яноста дев’яти відсоткам! То невже людина, яка вважає себе розумною, не усвідомлює, наскільки це безглуздо й суперечить мудрості?!

Водночас у намазі душа, серце й розум віднайдуть спокій. Ба більше, і для тіла це не таке обтяжливе заняття. Із іншого боку, решта дозволених (мубах) земних діянь людини, що здійснює намаз, завдяки доброму наміру набуде значення поклоніння. У такий спосіб людина весь свій життєвий капітал перетворить на надбання Іншого світу, увічнивши своє тлінне буття.

بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ

يَٓا اَيُّهَا النَّاسُ اعْبُدُوا

«В ім’я Аллага, Милостивого, Милосердного» 

О ви, люди! Поклоняйтеся Господу вашому…» (Коран, 2:21)

Якщо бажаєш збагнути, якою великою прибутковою торгівлею та щастям постає поклоніння та покірність Богу і водночас яким колосальним збитком і крахом — гріх і розпуста, то прочитай цю порівняльну розповідь, послухай її…

Одного разу два воїни отримали наказ прямувати до далекого міста. Вони вирушили в мандрівку і йшли разом, допоки дорога не роздвоїлася. На роздоріжжі вони помітили людину. Ця людина промовила: «Дорога праворуч — абсолютно беззбиткова. Ба більше, дев’ять із десяти мандрівників, що вирушили цим шляхом, матимуть велику користь і віднайдуть спокій. А дорога ліворуч —  марна, ще й загрожує збитками для дев’яти з десяти мандрівників. Крім того, довжина обох доріг однакова.

Різниця полягає лишень в тому, що мандрівник, який обирає дорогу зліва, — дорогу без порядку й нагляду, — прямує без мішка з речами та без амуніції. Він ззовні відчуває легкість, перебуває в стані уявного спокою. А мандрівник, що обирає шлях справа, — шлях військової дисципліни, — зобов’язаний нести з собою мішок із речами та провіантом, що важить чотири окка (
[Око, рідше ока була османською мірою маси, що дорівнювала 400 дирхемам (османським драмам)], також зброю вагою в два окка. Така вага вразить будь-якого супротивника».

Після того, як обидва воїни послухали ту людину, щасливий воїн попрямував правою дорогою, зваливши на свої плечі та спину півпудовий тягар. Утім, його серце та душа позбулися тисячі пудів, що складали почуття страху та обов’язку. Інший, безталанний воїн, полишив військову службу, не бажаючи дотримуватися порядку. Він вирушив лівою дорогою. Його тіло позбулося півпудового тягаря, втім його серце конало від тисяч пудів зобов’язань, а душа потерпала від численних страхів. Він просувався вперед, принижуючись перед усіма людьми з відчуттям страху й тремтінням перед будь-якою подією чи явищем. Потім кінець кінцем досягнув місця призначення, а там був покараний за непокору та дезертирство.

Воїн, що прямував правою дорогою, віддавав перевагу дисципліні й зберіг свій мішок та зброю, без милостині та страху, просувався своєю дорогою зі спокійними серцем і совістю, прибувши нарешті до заповітного міста, а там згодом отримав нагороду, гідну почесного воїна, що виконав свій обов’язок.

Отже, непокірний нафсе! Знай же, що перший із мандрівників уособлює тих, хто слухається Божих заповідей, а другий — непокірних Всевишньому Творцеві і підвладних пристрастям людей. Дорога уособлює життєвий шлях, що бере початок із Світу душ та проходить крізь могилу до Іншого світу. Мішок та зброя — це поклоніння Аллагу та благочестя. Попри те, що в поклонінні існує зовнішня обтяжливість, у його суті існують незрозумілі заспокоєння та полегшення. Річ у тім, що людина, яка поклоняється Всевишньому Аллагу, промовляє в своїй молитві (намазі): اَشْهَدُ اَنْ لَا اِلٰهَ اِلَّا اللّٰهُ , що означає: “Немає іншого Творця і Годувальника, крім Нього. Користь і шкода — у Його руках. Він Мудрий (аль-Хакім), і марного діяння не здійснить; Він Милостивий (ар-Рахім), і Його милість та доброта — безмежні”. Внаслідок цього переконання така людина всюди знаходить браму скарбниці від Божої милості і стукотить у ці ворота через молитву. Крім того, всіх людей довкола вона бачить слухняними до наказів від свого Господа. Вдаючись до свого Творця, така людина покладається на Нього, знаходячи прихисток від будь-якої біди чи нашестя. Віра забезпечує їй цілковиті впевненість та безпеку.

Отже, джерелом всього істинно доброго, зокрема мужності й сміливості, є іман (віра) та покора Аллагу, а джерелом будь-якого зла та гріха, зокрема джерелом боягузтва, — хиба!

Так, якщо Земля вибухне, як бомба, то це навіть не злякає духовно освічену, покірну Господній волі людину. Навпаки, вона зі захопленням споглядатиме на грандіозну Божественну Могутність. Однак якийсь видатний, втім безсердечний та безбожний філософ, що вважається інтелектуально освіченим, узрівши комету на небі, тремтітиме від страху на Землі. «А раптом ця шалена комета зіткнеться із Землею?», — із тривогою подумає він, впавши у відчай. (Одного разу через подібну комету з жахом тремтіла Америка. Тоді багато хто вночі полишив свої будинки).

Крім того, що людина має силу-силенну потреб, її капітал близький до нуля. Ба більше, вона схильна потерпати від численних бід, втім її можливості мізерно малі. Увесь її капітал та можливості обмежені тим, чого можуть досягти її руки. Однак людські прагнення, бажання, біди і страждання настільки безмежні, наскільки це взагалі можна собі уявити. Людина, яка не є абсолютно сліпою, побачить та усвідомить, якою великою користю та благополуччям і водночас якою милістю для безпорадної і слабкої, бідної і нужденної душі є поклоніння Аллагу, надія на Нього, принцип єдинобожжя та покірність.

Так, якщо є два шляхи, то перевага надаватиметься беззбитковому, навіть якщо ймовірність цієї беззбитковості — одна з десяти. Водночас шлях послуху Всевишньому Творцеві, який ми розглядаємо, крім беззбитковості, з ймовірністю в дев’ятих десятих містить скарбницю вічного блаженства. Шлях же гріха і розпусти, крім того, що є (навіть за визнанням самого грішника) невигідним, із ймовірністю в дев’ять десятих сповнений жахів вічних тортур, що постає загальноприйнятою істиною та історичною даністю. Водночас вона була встановлена й визначена згідно зі свідченнями та повідомленнями від багатьох пророків та праведників.

Отже, щастя та благополуччя як в іншому світі, так і в світі земному полягають у поклонінні та покорі Аллагу. Тож ми завжди повинні дякувати Аллагу за наші благочестя та праведність:

اَلْحَمْدُ لِلّٰهِ عَلَى الطَّاعَةِ وَالتَّوْفٖيقِ

بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ

 اَلَّذٖينَ يُؤْمِنُونَ بِالْغَيْبِ

«В ім’я Аллага, Милостивого, Милосердного»

«…які вірують у потаємне» (Коран, 2:3)

Якщо хочеш збагнути, які величезні щастя і благо, насолода та спокій укладені у вірі (імані), то звернися до цієї порівняльної розповіді, уважно послухай її…

Одного разу дві людини заради задоволення та торгівлі вирушили в мандрівку. Один із них, егоїстичний та нещасний мандрівник, вирушив в одну сторону; інший мандрівник — із побожною та щасливою вдачею — в іншу сторону.

Самозакохана людина ще й до того песимістична, у покарання за свою песимістичну вдачу потрапила, на її думку, до вельми лихого краю. Вона побачила, що в тому краю безпорадні бідолахи конають від жахливої тиранії. Скрізь, де б ця людина не була, вона помічала довкола однакову похмуру та гірку картину. Весь край був схожий на місце загальної скорботи та розпуки. Для того, аби не відчувати такої похмурої атмосфери, цей мандрівник не вигадав нічого кращого, ніж оп’яніння. Річ у тім, що всі люди довкола ввижалися йому ворогами, чужинцями. Ба більше, скрізь він бачив страшних небіжчиків та сиріт, що розпачливо плакали. Його душа шматувалася від такої розпачливої картини.

Інша людина, богобоязлива, праведна й доброзичлива, потрапила, на її думку, до чудової країни. Так, вона бачила в тім краю радість, усюдисущі веселощі, свято та молитовні місця, де люди захоплено прославляють Всевишнього Творця. Усі люди довкола видавались їй рідними та близькими. Повсюди вона помічала велике свято, сповнене привітаннями та подяками з нагоди загальної демобілізації. Крім цього, мандрівник чув барабанний бій і мелодію, присвячену щасливим новобранцям під акомпанемент такбіру та тахлілю. Замість страждань першого, знедоленого мандрівника від свого і всезагального болю, ця щаслива людина відчувала задоволення від своєї та всезагальної радості, а в її душі панував мир та спокій на відміну від безталанного та нещасного мандрівника. Ба більше, другому мандрівникові була ввірена прибуткова справа, він за все дякував Аллагу.

По поверненню додому він зустрівся з тим нещасним мандрівником, зрозумів його стан і промовив: «Послухай, ти перетворився на дурня! Безглуздість твого внутрішнього світу позначилася на твоєму зовнішньому світі: ти уявив собі сміх як плач, а демобілізацію — як пограбування та суцільну руйнацію. Подумай, очисти своє серце, щоб ця нещасна пелена зійшла з твоїх очей, і ти зміг узріти істину! Адже країна Творця, Безмежно Справедливого й Милосердного Господаря, Який любить свій народ і водночас Могутнього, Уважного та Доброго Владаря, що в ній настільки очевидно демонструються прогресивні та досконалі витвори, просто не може бути в такій подобі, що її представила тобі твоя уява». І цей нещасний схаменувся й розкаявся: «Так, я був сп’янілим дурнем, — промовив він. — Благослови тебе Аллаг! Ти визволив мене від пекельного та болісного душевного стану».

Мій нафсе! Знай, що перша людина постає безбожним грішником, безтурботною істотою. На її думку, цей світ — місце всезагальної жалоби, а всі живі істоти в ньому —  сироти, що плачуть від болю розлуки та втрат; тварини та людина — це самотні беззахисні створіння, пошматовані пазурами смерті та віддані на поталу, а такі грандіозні створіння, як гори та моря, — ніби бездушні, жахливі небіжчики… Виникаючи на ґрунті зневіри та хиби, ці думки та судження, а також безліч подібних гірких, гнітючих, полохливих думок і міркувань духовно роздирають усе її єство.

Друга людина — вірянин. Вона визнає існування Великого Творця. На її думку, цей світ — своєрідний храм Милосердного Аллага, навчальний полігон для людей та тварин, а також випробування для всіх людей і джинів. Смерть людей і тварин — це метафора демобілізації: ті, хто виконав свій прижиттєвий обов’язок, йдуть із цього тлінного світу в засвіти духовно задоволеними істотами, без метушні й тривоги, щоб звільнити місце для новобранців, бо вони так само виконуватимуть свій обов’язок. Народження людини та тварин — це мобілізація, початок виконання службових та власних обов’язків. Кожна жива істота — це задоволений воїн чи службовець, що радісно виконує свій обов’язок. А всі ті звуки — це або зікр і тасбіх (поминання Всевишнього Аллага) перед початком виконання обов’язків, або вдячний голос та полегшення по завершенню обов’язків, або ж радісні наспіви під час виконання обов’язків. Згідно зі світоглядом цього вірянина, кожне зі створінь уособлює окремо взятого, вельми привітного слугу, старанного виконавця, певну цікаву книгу від Милосердного Господа та Милостивого Господаря. Так, на основі віри постане безліч дуже витончених та піднесених істин, і водночас — світлих та приємних. 

Отже, іман духовно несе в собі насіння райського дерева Туба, натомість безбожництво криє в собі своєрідну кісточку пекельного дерева Заккум.

Врешті-решт, порятунок та всілякі гаразди були закладені лише в Ісламі та імані. У такому випадку ми безупинно повинні дякувати Всевишньому Творцеві за Іслам та іман:

اَلْحَمْدُ لِلّٰهِ عَلٰى دٖينِ الْاِسْلَامِ وَ كَمَالِ الْاٖيمَانِ

Бісміллаг — початок будь-якого блага. Тож розпочнімо нашу оповідь саме з нього. Мій нафсе, знай! Крім того, що це благословенне слово постає символом Ісламу, водночас воно уособлює молитву, яка перебуває на вустах усіх створінь, що вони її без упину повторюють мовою свого стану.

Якщо волієш збагнути, якою невичерпною, величною силою та нескінченною благодаттю є Бісміллаг, тоді послухай таке порівняльне оповідання…

Людині, що мандрує пустелями кочової Аравії, необхідно взяти ім’я, тобто  заручитися заступництвом якогось племінного вождя з метою убезпечити себе від усіляких розбійників і придбати все необхідне. Інакше, наодинці, вона неодмінно потерпатиме від численних розбишак, водночас усі її потреби залишаться невиконаними.

І ось одного разу, двоє людей вийшли в мандри пустелею. Один із них був скромним, інший — пихатим. Скромний заручився заступництвом одного з вождів, а гордовитий — відмовився.

Той, хто заручився заступництвом племінного вождя скрізь мандрував у безпеці. Зустрівши на своєму шляху розбійників, він промовив: «Я тримаю свій шлях із ім’ям такого вождя, заручившись його заступництвом», — і тоді вони не наважувалися завдавати йому шкоди. Якщо він заходив до якогось намету, то мандрівника з поваги до його покровителя зустрічали та приймали з усілякими почестями. 

Пихатий мандрівник втрапляв у численні біди: постійно принижувався, безперестанку тремтів в очікуванні небезпеки.

Отже, мій гордовитий нафсе! Цей світ — як та пустеля, а ти — мандрівник. Усі твої безсилля й злидні — безкрайні, а недругів і потреб у тебе — сила-силенна. У такому разі, користуйся іменем Вічного Володаря цього світу! Тоді ти врятуєшся від приниження перед усім світом і від страху перед будь-якою подією!

Так, це слово — Бісміллаг — уособлення благословенного скарбу, завдяки якому твої безкрайні безсилля та потреби возведуть тебе до безмежної могутності та милості Аллага, а ці безсилля та бідність звернуться до найкращих заступників із обителі Милосердного та Всемогутнього Творця. Той, хто виконує свої функції з цим словом на вустах схожий на воїна в армії: він діє від імені держави й нікого не боїться.  Зі словами на вустах: «Із ім’ям закону та держави», він виконує будь-яку службу, зносить будь-яке випробування.

На початку нашої розповіді мовилося про те, що всі створіння мовою свого стану промовляють «Бісміллаг». Чи так це насправді?

Так, якщо ти бачиш, як певна людина примусово зігнала все місцеве населення і змусила його працювати, то ти розумієш, що ця людина не діє, керуючись своєю силою та від свого імені: безумовно, це — воїн, який перебуває на державній службі. Така людина діє від імені держави, з опертям на могутність свого володаря.

У цьому ж дусі все довкола функціонує від імені Всевишнього Аллага: дрібне, як крихти, насіння витримує величезні дерева в ім’я Аллага, піднімає важкий, як гори, вантаж. Отже, будь-яке дерево промовляє «Бісміллаг», і наповнює свої руки-гілки плодами скарбниці Божої Милості, простягаючи своє гілля до нас. Будь-який сад каже «Бісміллаг». Він постає своєрідним чавуном із «кухні Могутності», на якому одночасно готується безліч різноманітних смачних страв.

Такі благословенні тварини, як корова, верблюдиця, вівця чи коза також промовляють «Бісміллаг». Вони постають уособленням молочного джерела, що походить від Божої милості. Від імені Дарувальника Блага вони підносять нам найніжніший, найчистіший продукт, подібний до живої води. М’яке, як шовк, коріння всіх рослин, дерев і трав промовляє «Бісміллаг». Вони пробиваються крізь тверду землю та каміння. «В ім’я Аллага, в ім’я Милосердного», скажуть вони, водночас все довкола стане їм підвладне. Абсолютно вільне, подібно до розростання гілок і дозрівання на них плодів у повітрі, поширення коренів усередині твердого ґрунту і між каменів, їхнє плодоносіння під землею, а також те, що ніжне зелене листя протягом місяців не втрачає свого забарвлення під час  сильної спеки, змушує замовкнути безбожного натураліста, тицяє йому у вічі, промовляючи: «І міцність, і температура, що на них ти найбільше покладаєшся, також діють за наказом Творця. Це м’яке, як шовк чи як посох Муси (мир йому), коріння підкоряється наказу: 

فَقُلْنَا اضْرِبْ بِعَصَاكَ الْحَجَرَ

«Удар своєю палицею в скелю!» (Коран, 2:60), розтинаючи каміння; таке тонке та ніжне, як цигарковий папір, листя, мовою свого стану, — подібно до пророка Ібрагіма (мир йому), який був кинутий до пекельного вогнища, — читають аят проти пекельного полум’я: يَا نَارُ كُونٖى بَرْدًا وَ سَلَامًا !» (Коран, 21:69).

Оскільки всі створіння мовами свого стану кажуть «Бісміллаг» і від імені Аллага підносять нам Його дари, ми теж повинні промовляти «Бісміллаг»: повинні давати від імені Аллага і брати в ім’я Аллага. Однак ми не повинні брати що-небудь у безтурботних людей, які дають не від імені Аллага.

Запитання. Людям, які працюють продавцями, ми платимо певні кошти. А яку ж плату вимагає Аллаг — справжній Господар всього сущого?

Відповідь. Платою, яку вимагає від нас Справжній Благодійник за ці дорогоцінні блага та багатства, постають три речі: одна з них — Зікр, інша — Шукр, третя — Фікр.

На початку — «Бісміллаг» — це зікр (поминання Аллага). Наприкінці — «Альхамдулілляг» («слава Аллагу») — це шукр (подяка Аллагу). А в середині — осмислення та усвідомлення того, що ці блага, які є дорогоцінним дивом творіння, водночас постають дивом могутності та даром милості Єдиного (аль-Ахад) та Самодостатнього (ас-Самад) Творця. А також  — це фікр (осмислення).

Абсолютним безглуздям стане те, коли ти цілуватимеш ноги якоїсь жалюгідної людини, що подарувала тобі від правителя дорогий подарунок, водночас не визнаватимеш самого власника подарунка (тобто правителя); ба більше, цілковитою дурницею стане те, коли ти, вихваляючи та люблячи своїх зовнішніх благодійників, забудеш про Cправжнього Благодійника.

Нафсе! Якщо ти не хочеш бути таким самим дурнем, то надавай в ім’я Аллага, бери в ім’я Аллага, починай в ім’я Аллага, працюй в ім’я Аллага! Це все…