Метка: Рісале-і Нур

بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ

اَلَّذٖينَ اِذَٓا اَصَابَتْهُمْ مُصٖيبَةٌ قَالُٓوا اِنَّا لِلّٰهِ وَاِنَّٓا اِلَيْهِ رَاجِعُونَ ۞ وَالَّذٖى هُوَ يُطْعِمُنٖى وَيَسْقٖينِ ۞ وَاِذَا مَرِضْتُ فَهُوَ يَشْفٖينِ

Ім’ям Аллага Милостивого, Милосердного!

“тим, які, коли торкнеться їх лихо, говорять: «Ми належимо Аллагу і до Нього ми повертаємося!” (Коран, 2:156).

“Який мене годує та поїть, зцілює мене, коли я хворію” (Коран, 26:79-80).

У цих коротких нарисах ми рекомендуємо двадцять п’ять «ліків», які можуть стати справжньою духовною втіхою, розрадою та панацеєю в тяжкі часи засилля недуг для хворих, а вони складають десяту частину всього людства.

ПЕРШІ ЛІКИ

Я нині звертаюся саме до тебе, тяжкохворий брате! Не хвилюйся, потерпи. Поглянь на свою хворобу з іншого боку — можливо вона здасться тобі не тяжкою недугою, а запорукою здорового життя. Оскільки життя — це капітал, що тече й минає. Якщо він не дасть плодів, то зникне без вороття. Ба більше, якщо людина поводиться безтурботно та легковажно, то цей капітал минає надто хутко й непомітно. Отже, хвороба приносить великий прибуток до скарбнички твого капіталу. Крім того, хвороба подовжує людський вік, ніби кидаючи виклик скороминущості буття. А після того, як принесе свої плоди, покидає тіло людини.

Красномовним прикладом цього випадку може стати приказка: «Час біди вельми довгий, тоді як час радості — напрочуд короткий».

ДРУГА ЛІКА

Я нині звертаюся саме до тебе, хворий, що втратив терпіння! Будь терплячим і вдячним Творцеві Всесвіту. Оскільки твоя хвороба здатна перетворити хвилини лиха та недуг на годину поклоніння Всемогутньому Творцеві. Саме поклоніння поділяється на два різновиди: 1) регламентоване (нормоване) поклоніння, тобто здійснення молитви та інших духовних приписів; 2) нерегламентоване (ненормоване) поклоніння, тобто здійснення людиною акту духовного поклоніння без жодного примусу та лицемірства, адже це той випадок, коли людина сама, відчуваючи свої слабкість та безсилля, прохає про притулок та спокій у Великого Творця в період страждань, випробувань та злигоднів. Так, в ісламі побутують достовірні перекази того, що життя, проведене з хворобою, воістину вважається актом поклоніння для вірянина за умови, що він не скаржиться на Аллага. Фактично в них підтверджена думка про те, що навіть хвилина недуги для хворих людей, які виявляють терпіння та вдячність, прирівнюється до години духовного поклоніння, у той час як хвилина, проведена в хворобі, для досконалої в духовному плані людини, — до цілої доби духовного поклоніння.

Тому не ремствуй на свою долю, натомість подякуй Всевишньому за хворобу, що робить кожну хвилину твого життя рівною тисячі хвилинам, подовжує твій вік.

ТРЕТІ ЛІКИ

Я нині звертаюся саме до тебе, нестерпний хворий! Свідченням того, що люди не приходять у цей світ лишень заради втіхи й насолоди, постає той факт, що все минає, має свій початок та кінець — ті, хто приходять у цей світ невдовзі покидають його, молодіж сивіє, згодом йде в засвіти.

Хоча людина й вважається найдосконалішою серед живих істот на цій землі, втім вона все ж відчуває сильніше від усіх тварин усі болещі та тягар земного буття, оскільки її повсякчас переслідуватимуть думи про давні задоволення та прийдешні лиха.

Отже, людина прийшла в цей світ не лише для того, щоб жити прекрасно, в затишку та спокої. Володіючи неабияким капіталом, людина прийшла в цей світ докладати зусиль до торгівлі заради щастя вічного та стабільного життя. Власне цим капіталом і постає саме життя. У разі якщо людину на її життєвому шляху не спіткатимуть біди та негаразди, зокрема недуги, то безтурботний стан і відсутність хвороб спричиняють легковажність та недбалість у думках і вчинках людини, представлять мирське життя ідеальним, змусять її забути про потойбічний світ. Така людина не згадає про могилу й смерть, марно витрачатиме своє життя. Натомість хвороба відкриє хворому очі й озветься до нього: «Ти не вічний, не забувай про свій обов’язок. Краще полиш свою пиху, згадай про Творця! Пам’ятай про могилу й підготуйся належним чином до смертної години».

Із огляду на те, хвороба — це добрий порадник та застережливий посібник у нашому житті. Тому не варто нарікати на свій хворобливий стан, натомість слід подякувати Аллагу за нього. У вкрай важкій ситуації варто просити в Творця терпіння…

ЧЕТВЕРТІ ЛІКИ

Я нині звертаюся саме до тебе, хворий, що постійно скаржиться! Ти маєш право на вдячність та терпіння, але не на скарги. Бо все твоє тіло, кінцівки та органи не є твоєю власністю, адже не ти їх створив, ти їх не придбав у крамниці. Тому це чужа власність. Тож їхній Власник розпоряджається своїм майном як йому заманеться.

Приміром, у «Двадцять шостому слові» йдеться про дуже заможного та вмілого митця, який мав намір виставити свої цінні твори та багатство на загал, тому найняв бідняка в якості моделі, аби той на одну годину за платню вбрався в розкішні шати. Митець починає працювати з моделлю, надає біднякові певні обов’язки. Він змінює фасон вбрання, подекуди подовжує його, подекуди вкорочує, аби показати всі свої витвори мистецтва. Цікаво, чи матиме право цей бідолаха-найманець дорікати митцеві, кажучи: «Ти завдаєш мені клопоту, пригнічуєш мене, псуєш мою красу, намагаючись розрізати вбрання, що прикрашає моє тіло». Чи має злидар на це право? Чи має він право звинувачувати митця в нечулості та несправедливості?..

Так само і з тобою, хворий брате! Він надає тобі «тілесну одіж» із сяючими органами чуття, такими як: очі, вуха, розум і серце. Творець ладний змінювати стан твого «тілесного одягу» залежно від ситуацій та обставин, аби продемонструвати всю багатогранність Своїх імен. Так, Його ім’я Шафі («Той, хто зцілює») пізнається тобою під час її боротьби з хворобою, а інше його ім’я Раззак («Годувальник») — під час голоду. Оскільки все ж біди й лиха виявляють глибинну суть деяких Його імен, то крізь них видніються промені мудрості, милосердя та істинної краси.

Тому якщо відкрити ненависну завісу хвороби й страждань, то навіть у ній можна віднайти потаємні та прекрасні смисли буття.

П’ЯТІ ЛІКИ

Я нині звертаюся до тебе, квола та хвороблива людино! Нині на власному досвіді я переконався, що хвороба постає насправді для деяких Божественним даром, актом милосердя. Протягом останніх восьми-дев’яти років до мене приходили хворі молоді люди на молитву з проханням помолитися за них, хоча я цього не достойний. Утім, я все ж помітив, що це хворе юнацтво разюче відрізнялося від інших молодих людей своїми думками про конечність буття та потойбіччя, зокрема в них я зовсім не побачив навіть натяку на юнацький запал. Вони не мали того юнацького шалу та тваринних пристрастей, притаманних молодняку в розквіті сил. Помічаючи ці особливості, я часто казав їм, що хвороба — це божественне милосердя, адресоване їм від Творця. Я невпинно повторював: «Брате мій, я не проти твоєї хвороби, і вона не викликає в мені жалю та бажання помолитися за твоє зцілення. Проте ти маєш стійко зносити хворобу, допоки вона не пробудить тебе! Після того, як вона звершить свій обов’язок, з волі Аллага ти отримаєш зцілення». Також я наголошував: «Деякі твої однолітки, які не мають хвороб, впадають у недбале та безтурботне життя, відмовляються від молитви, не думають про смерть, забувають про Аллага. Заради одногодинної насолоди, вони наносять шкоду вічному життю, можливо навіть руйнують його. А ти натомість очима своєї хвороби бачиш могилу, в яку ти в будь-якому випадку потрапиш, а також інші вічні місця за межами могили, і тому поводишся належним чином. Тож для тебе хвороба — це здоров’я, водночас для інших навпаки здоров’я — це хвороба».

ШОСТІ ЛІКИ

Я нині звертаюся до тебе, хворий, що скаржиться на біль! Я прошу тебе, подумай про своє минуле життя, згадай про безжурні дні, а також про біди та печалі в житті. Ти, напевно, подякуєш Творцеві, промовивши глибоко в душі або на вустах: «Альхамдуліллаг» («Слава Аллагу») або ж навпаки: «Як шкода!»

Зверни увагу на те, що спомини про пережиті тобою біль та скорботи з плином часу приносять тобі духовну втіху, тому твоє серце промовляє: «Альхамдуліллаг» («Слава Аллагу»). Адже відхід болю — це задоволення. Покидаючи тебе, біль залишає в душі певну насолоду, яка нагадує про себе, наповнює душу радощами та згадкою про вдячність, і це відбувається щоразу, як людина згадує про біль. Натомість твій жаль та лемент: «Як шкода!», що викликані насолодою та приємними моментами з минулого минають, залишивши в твоїй душі гіркуватий присмак постійного болю минулого, що виривається назовні під час спомину про ті часи. Водночас вони несуть у собі жаль і тугу.

Один день недозволеної Божественним законом насолоди викличе духовні муки протягом року, а тоді як період тимчасової хвороби принесе духовну насолоду і втіху як подяку за пережиті муки. Тож ретельно обдумай наслідки цієї тимчасової хвороби, згодом скажи: «Це все також мине!», тому замість нарікань та жалю подякуй своєму Творцеві.

ШОСТІ ЛІКИ *

*Оскільки рядки шостого розділу надійшли до серця автора природно, тому вони були написані два рази. Аби не зашкодити природному викладу тексту, ми залишили все в недоторканому вигляді, без жодних змін. Можливо, у цьому криється таємниця.

Брате мій, що дбає про земні задоволення й потерпає від хвороби! Якби ж тільки цей світ був вічним, і смерть не чатувала на нас на земному шляху, якби ж не віяв вітер розлуки та руйнацій, і якби ж тільки не було духовних зим у цьому катастрофічному та буремному майбутньому, — я би тоді разом з тобою оплакував твій тяжкий стан, мій хворий брате. Але світ все одно скаже нам: «Це кінець, на вихід!», попри всі наші рюмсання та голосіння. Отже, ми повинні зректися від любові до нього, — про це й застерігає хвороба, — поки світ не встиг вигнати нас. Ми маємо відцуратися від профаного, перш ніж цей світ покине нас напризволяще. То ж хвороба тлумачить у наші вуха та серця такий смисл буття: «Тіло твоє не створене з каменю чи заліза. Натомість, воно складається з різних речовин, що мають природну властивість розпадатися. Тому полиш свою пихатість, утям свою слабкість, пізнай свого Владаря! Збагни свій обов’язок, зрозумій, з якою метою ти прийшов у цей світ!» 

І пам’ятай, що всі земні радощі — нетривалі та скороминущі, а надто недозволені задоволення, що тягнуть за собою лишень гріхи, біль та спокуту, тому плакати та нарікати через втрачені задоволення з причин хвороби не варто; натомість краще подумай про духовне поклоніння та потойбічні нагороди, що криються в твоїй хворобі, та насолодися ними!

СЬОМІ ЛІКИ

Я звертаюся до тебе, брате, що втратив смак здоров’я! Твоя хвороба ніяким чином не псує смаку здоров’я як божественного благословення, що його подарував тобі Творець! Навпаки, хвороба змушує тебе відчувати смак здоров’я та навіть примножувати його. Як відомо, все те, що триває надто довго з часом втрачає свою дію. Вчені мужі недарма істинно кажуть:

اِنَّمَا الْاَشْيَاءُ تُعْرَفُ بِاَضْدَادِهَا

«Все пізнається в порівнянні»

Приміром, без темряви неможливо збагнути суть світла, оскільки воно просто втратить свій смак. Без холоду людина не зможе відчути спеку й отримати від неї насолоду. Без відчуття голоду їжа не матиме смаку. Без спраги смак води не буде приємним. Без хвороби людина не пізнає радощів буття. Без хвороби цінність здоров’я втрачається.

Оскільки Мудрий Творець (аль-Фатир аль-Хакім) воліє дарувати людині всілякі щедроти, змушуючи її відчувати радощі, даровані Ним, а також виявляти вдячність за благословенні дари від Творця. Тому Він оснащує людей необхідною кількістю органів, щоб завдяки ним людина могла відчути все розмаїття нескінченних благ. Але так само Господь окрім здоров’я та втіхи може дати людині відчути гіркоту хвороби та негараздів. 

Я запитую тебе: «Якби цієї хвороби не було в твоїй голові, руці чи животі, чи зміг би ти відчути приємний смак здоров’я, що пронизував би твої голову, руки та шлунок? Чи подякував би ти Творцеві? Звісно, що ні! Можливо ти навіть і не задумувався б над цим, а просто безтурботно витратив би своє здоров’я на легковажність та розпусту».

ВОСЬМІ ЛІКИ

Я звертаюся до тебе, хворий, що думає про потойбічний світ! Хвороба, неначе мило, змиває з тебе бруд гріхів твоїх. Із достовірних хадисів ми дізнаємося, що хвороби постають спокутуванням гріхів. В одному з хадисів мовиться: «Так само, як плід стиглого дерева падає на землю, коли його струшують, так і тремтіння віруючого хворого струшує з нього гріхи».

Гріхи — це вічні хвороби в потойбічному житті, втім і в цьому земному житті вони уособлюють духовні недуги серця, совісті та людської душі. Однак якщо ти виявляєш стійкість та терплячість, то зможеш позбутися багатьох вічних хвороб через ці тимчасові фізичні недуги.

Якщо ти не зважаєш на гріхи, не відаєш потойбічного світу та Аллага, то хвороба твоя в мільйон разів страшніша за цю маленьку недугу, що криється всередині тіла твого! Тобі слід бідкатися через це! Оскільки твоє серце, душа й нафс нерозривно пов’язані з усім, що складає цей світ, і якщо цей тісний зв’язок втрачається, то на тілі твоєму відкриваються численні рани. А надто якщо ти не відаєш нічого про потойбічний світ, уявляючи смерть як відхід у вічне небуття, то духовне тіло твоє покривається синцями та недугами. Перш за все, необхідно знайти ефективні ліки від недуг твого пораненого хворого духовного тіла. Такими ліками постають віра (іман) та правильні переконання, основу яких становлять віра й визнання могутності та милосердя Творця через власні безсилля та слабкість. 

Отже, усі ті, хто не пізнав Аллага, живуть у світі, в якому рясніють біди та нещастя; світ же тих, хто пізнав Творця, наповнений світлом і духовною відрадою. Вони відчувають це залежно від сили їхньої віри в Господа. Під силою духовного блаженства, радості, зцілення й втіхи, що випливають із віри (іману), біль від незначних матеріальних хвороб тане й щезає.

ДЕВ’ЯТІ ЛІКИ

Я звертаюся до тебе, хворий, що пізнав свого Творця! Біль і страх перед хворобою пояснюються тим, що вона іноді спричиняє смерть. Смерть в очах невідання та безтурботності, на перший погляд, здається страхітливою, тому й хвороби, які можуть стати причиною смерті, відлякують та викликають пересторогу.

По-перше, запам’ятай, що час смерті заздалегідь визначений. Часом бувало, що здорові люди, які проливали сльози на чолі важкохворих, помирали, а важкохворі — одужували.

По-друге, смерть не така страшна, якою може здатися попервах. У багатьох трактатах «Рісале-і Нур» ми дуже чітко й беззаперечно стверджували через світло Священного Корану, що смерть для віруючих людей — це звільнення від пут життєвого шляху, від поклоніння, яке є обов’язковим приписом для кожного в цьому світі, це можливість побачити дев’яносто дев’ять зі ста друзів та родичів, які відійшли у вічність, це повернення на справжню Батьківщину, на благодатні землі, де можна віднайти вічний спокій та блаженство; це щось на кшталт запрошення вийти з темного підземелля та відвідати райські сади, це своєрідна черга за винагородою людині від Милосердного Творця за її служіння. 

Оскільки це істинна природа смерті, тому потрібно дивитися їй у вічі не з жахом, а навпаки як на зародок щастя та милосердя. Ба більше, страх смерті в деяких праведників зумовлений не жахом перед лицем смерті, а радше помислом благодіянь в їхньому земному житті. Так, смерть для праведної людини — це ворота милосердя, тоді як для заблуканої людини — вир вічної мряки.

ДЕСЯТІ ЛІКИ

Я звертаюся до тебе, хворий, якого долають пута тривоги! Тебе бентежить важкість перебігу недуги. Але ж така збентеженість лише посилюватиме її. Намагайся не хвилюватися, якщо бажаєш, щоб твій стан поліпшився. Іншими словами, подумай про переваги хвороби, про винагороду за неї та про те, що вона хутко мине. Полиш свою збентеженість, вирви з коренем хворобу.

Так, тривога лишень підсилює твій немічний стан, оскільки крім фізичної хвороби вона породжує духовну недугу, а це погіршує перебіг фізичного захворювання. Якщо ж ти покірно подумаєш про мудрість хвороби, то цей бентежний стан зникне, а фізична недуга послабиться та частково мине. 

Зокрема, через надмірну призирливість та тривогу, фізична хвороба може посилитися в десять разів, тоді як зі зникненням тривоги вона зменшиться в десять разів. Ба більше, тривога не лише посилює хворобу, але й уособлює докір Божественній Мудрості, критикує Милосердя Господа та самого Творця, а це все лише посилює хворобу. Так, вдячність лише збільшить блага, а скарги та тривоги посилюють недуги та нещастя.

Власне цей тривожний стан уособлює хворобу. Ліки від неї — це лише пізнання мудрості хвороби. Оскільки ти усвідомив її суть та мудрість, то прийми ж ці ліки проти тривоги та зцілися. Замість скарг вияви мудрість та промов:

اَلْحَمْدُ لِلّٰهِ عَلٰى كُلِّ حَالٍ 

(Альхамду ліллягі ‘аля куллі халь)

«Слава Аллагу в будь-якому стані»

ОДИНАДЦЯТІ ЛІКИ

Я звертаюся до тебе, нетерплячий хворий брате! Хоча хвороба й завдає тобі фізичного болю, але все ж водночас викликає духовну насолоду, оскільки попередній період хвороби й болю до сьогодні минув, залишивши по собі нагороду. А оскільки прийдешній період хвороби й фізичних страждань ще не настав, отже, поки немає місця для болю й смутку, і тому не варто краяти собі душу гризотами та журитися. Через свою надмірну тривогу ти втрачаєш терпіння. Якщо ж час хвороби й болю до сьогоднішнього дня вже сплинув, тоді варто подякувати Всевишньому та порадіти. Отже, чи є сенс журитися в такому разі?.. Прийдешні дні ще не настали, а тому це безглуздо думати й страждати в ці хвилини через хворобу та біль, яких ще немає… Так, період хвороби в минулому стане сьогодні приводом для радощів, а час майбутніх страждань ще не настав, тому не марнуй сил та терпіння, а натомість зосередь їх у боротьбі з болем, що долає тебе в цю хвилину. Повторюй: «Йа Сабур» і терпи.

ДВАНАДЦЯТІ ЛІКИ

Я звертаюся до тебе, хворий, що через свою хворобу позбавлений можливості здійснювати поклоніння та молитви, тому шкодує про це! Знай, що в хадисах прописано, що благочестивий вірянин, позбавлений можливості здійснювати молитви (вірд) через хворобу, отримує нагороду (саваб) в повному обсязі за неї протягом періоду своєї хвороби. А якщо хворий, наскільки йому дозволяє його стан, терпляче виконує обов’язкові релігійні приписи (фарзи), то сама хвороба щиро надолужить виконання необов’язкових приписів сунни. До того ж саме хвороба виявляє слабкість людини та її безпорадність, і людина у хворобливому стані починає звертатися до Всевишнього. Ба більше, Аллаг наділив людину безпорадністю й нескінченною слабкістю, аби вона благала Господа про допомогу в молитвах.

قُلْ مَا يَعْبَؤُا بِكُمْ رَبّٖى لَوْلَا دُعَٓاؤُكُمْ

Тобто: “Якщо ви не здійснюватимете молитву (дуа), то який же від вас зиск?”

У цьому аяті мовиться про те, що призначення людини це повсякчас молитися, звертатися по допомогу до Творця Всесвіту (ду’а). Зокрема хвороба постає однією з вагомих причин щирого звернення до Аллага. Із цієї точки зору, слід не лементувати, натомість подякувати Аллагу. Джерелом молитви, віднайденим через хворобу, не варто нехтувати після одужання.

ТРИНАДЦЯТІ ЛІКИ

Я звертаюся до тебе, нещасна людино, що потерпає від хвороб! Хвороба постає найважливішим скарбом для деяких людей, найціннішим даром від Господа. Кожен хворий може саме так уявити собі свою хворобу.

Оскільки людині не дано знати час смерті, то Всевишній Аллаг завдяки своїй мудрості приховав це від неї, аби позбавити людину від цілковитого відчаю та недбалості, натомість утримати її між страхом та надією. Отже, людина зможе зберегти два світи — земний та потойбічний. Оскільки смерть може спостигнути людину в будь-який момент, і якщо таке трапиться в недбалості й безтурботності, то це значним чином зашкодить її вічному життю. Хвороба розсіює безжурність, завжди варто пам’ятати про потойбічний світ та смерть і належним чином підготуватися до свого відходу в засвіти. Інколи хвороба може принести таку користь, що людина за двадцять днів набуває духовного ступеню, що його деяким іншим людям не під силу здобути й за двадцять років життя! Як приклад можу навести історію двох моїх учнів, нехай упокоїть їхні душі Милостивий Аллаг! Один з них — Сабрі з Іламу, а інший — Везирзаде Мустафа із поселення Ісламкьой. Я був невимовно вражений, наскільки ці дві людини були щирими та духовно розвиненими у вірі та служінні Господу, попри їхню неписьменність. Я того не міг осягнути розумом. Але вже після їхньої смерті я збагнув, що вони обидвоє важко хворіли. Завдяки хворобі ці молодики виявляли найвищу ступінь побожності та богобоязливості, на відміну від своїх товаришів, які перебували в стані безжурності та недбалості й не виконували релігійних приписів. Із волі Аллага ці два роки їхнього земного шляху, оповитого хворобами та стражданням, стали запорукою для мільйона років блаженства в раю.

Нині я сподіваюсь, що моя молитва за їхнє здоров’я, Ін шаа Аллаг, стала джерелом для їхнього благодатного існування в потойбічному світі. Я гадаю, що ці дві людини за такий короткий проміжок часу зискали благодать рівну десяти рокам праведного існування. А якби ж вони, зачмелені молодістю та безтурботтям, піддалися земним спокусам, і смерть спіймала їх у бруді та розпусті, то замість невичерпної духовної скарбниці, вони б залишили по собі могилу — лігво для скорпіонів та змій. 

Ось такі переваги несуть в собі хвороби, тому не варто зчиняти лемент та голосіння від скарг, а натомість радше подякувати Творцеві та покластися на Його Милосердя.

ЧОТИРНАДЦЯТІ ЛІКИ

Я звертаюся саме до тебе, хворий із заволокою на очах! Якби ж ти тільки знав, яке світло й духовне прозріння містяться під заволокою на очах хворої та благочестивої людини, то ти подякував би сто тисяч разів своєму Милостивому Творцеві (ар-Рахім)!

Для глибшого розуміння моїх словесних «ліків» розповім тобі про такий випадок. Одного дня тітка Сулеймана, мого вірного помічника протягом восьми років із поселення Барла, втратила зір. Ця праведна жінка чудово ставилася до мене. І якось, перестрівши мене коло мечеті, попрохала помолитися за те, щоб до неї повернувся зір. І тоді я здійснив праведність задля цієї благословенної та блаженної жінки своєрідним заступництвом у молитві, звернувшись до Аллага зі словами: «Господи, розплющ очі цій жінці заради її праведності!» І тоді на другий день після моєї молитви до нашого поселення прибув офтальмолог із Бурдура і повернув їй зір. Утім, сорок днів потому ця нещасна знову втратила зір. Я впав у розпач і почав молитися Господу з проханням повернути їй зір. Ін шаа Аллаг, Господь прийме мої моління за неї (дуа) для її вічного життя. Інакше б мої молитви стали б для неї баддуа, бо їй залишалося жити після того всього лише сорок днів. Сорок днів потому земний шлях цієї жінки завершився. Але замість сорока днів старечого існування та споглядання на жалюгідні сади Барли, вона отримала сорок тисяч благодатних днів споглядання райських садів із могили, оскільки була вельми праведною та чистою людиною.

Так, якщо віруюча людина втратить зір та покине цей світ незрячою, то у вічному житті вона побачить набагато більше світла, ніж усі інші люди. У земному житті ми спостерігаємо за багатьма тими речами, що їх не можуть побачити незрячі віряни, але натомість після відходу у вічне життя вони зможуть спостерігати набагато більше, ніж інші небіжчики. Ці віруючі люди зрітимуть із могили на райські сади, ніби через бінокль, що показує найвіддаленіші місцини.

Отже, так само як ці люди побачать у своїх могилах світло райських садів, так і ти через свої подяку Всевишньому Аллагу та терпіння зможеш побачити це під заволокою очей твоїх. Офтальмологом, що зніме з них завісу й подарує тобі зір, стане Священний Коран. 

П’ЯТНАДЦЯТІ ЛІКИ

Я звертаюся до тебе, хворий, що стогне в розпуці! Поглянувши на зовнішню форму хвороби, не лементуй! Радше зверни увагу на суть свого захворювання і, можливо, тобі стане легше! Зрозумій одне: якби хвороба не несла в собі хоч крихту добра, то Милостивий Аллаг (Ар-Рахім) не посилав би її слугам своїм!

Зокрема, у достименному хадисі мовиться таке:

اَشَدُّ النَّاسِ بَلَاءً اَلْاَنْبِيَاءُ ثُمَّ الْاَوْلِيَاءُ اَلْاَمْثَلُ فَالْاَمْثَلُ اَوْ كَمَا قَالَ

Тобто, саме кращих із кращих, найбільш досконалих людей спіткали біди та труднощі. Передовсім пророк Айюб (мир йому), інші пророки (мир їм), праведні люди (аулія) розцінювали хвороби, від яких фізично потерпали, як щире поклоніння та дар від Милостивого Господа (ар-Рахман), терпіли та дякували Творцеві. Вони розцінювали хворобу як своєрідну хірургічну операцію, здійснену милістю Творця. 

Хворий, що потерпає від недуги! Якщо ти бажаєш приєднатися до них, то маєш запастися терпінням та дякувати Господу. Якщо ти почнеш ремствувати, то вони не приймуть тебе до свого каравану. Так, ти потрапиш до прірви з іншими безтурботними грішниками, обереш шлях пітьми.

Так, існують смертельні хвороби, через які хворий отримує найвищу ступінь праведності — ступінь мученика (шахіда). Приміром, до таких хвороб відносять мор, хвороби, пов’язані з пологами*, з пожежею, з утопленням, болями в животі. Поза тим існують т.зв. благосні хвороби, які призводять до смерті, втім дозволяють людині отримати ступінь аулія (праведника).

Крім того, неміч послаблює любов та інтерес людини до всього мирського, а разом з тим полегшує розставання з цим світом, яке для мирських людей стає уособлення гіркоти; а інколи хвороба навіть змушує полюбити це розставання. 

*Ця хвороба дозволяє набути ступінь шахіда протягом сорока днів після пологів.

ШІСТНАДЦЯТІ ЛІКИ

Я звертаюся нині до тебе хворий, що нарікає на лихо та печаль! Хвороба дає можливість людині виявити найшляхетніші риси в житті — повагу, милосердя та співчуття до лиха іншого, без яких людина стала би жорстокою та здичавілою істотою. Наведу в якості прикладу рядки з аяту:

اِنَّ الْاِنْسَانَ لَيَطْغٰى ۞ اَنْ رَاٰهُ اسْتَغْنٰى

“Але ж ні! Порушує людина межі, коли здається їй, що вона не потребує нічого.”(Коран, 96:6-7)

Їхній смисл такий: внутрішній дух, голос людини (нафс), що перебуває в достатку та здоров’ї, не виявлятиме співчуття та доброзичливого ставлення до хворого ближнього свого, що потребує милосердя та допомоги, допоки неміч не здолає його. І тільки тоді людина волею-неволею починає усвідомлювати свою скруту та безпорадність, починає виявляти повагу та турботу до інших братів своїх по нещастю.

Така людина виявляє шану до братів, що прийшли навідати його та допомогти. Базисом соціальної взаємодії людини з іншими є вияв милосердя та співчуття до брата свого в біді. Окрім цього, ключовим рисою ісламу постає так само співчуття до ближнього, допомога в скруті або молитва, чи принаймні вияв словесної турботи про стан ближнього. Ці дії прописані в сунні і є складниками благодіяння (саваб).

СІМНАДЦЯТІ ЛІКИ

Я звертаюся саме до тебе, хворий, що нарікає на неможливість здійснювати благодіяння через хворобу! Ти маєш бути вдячним Господу! Адже хвороба — це джерело для здійснення найщиріших благодіянь! Хвороба — це запорука отримання немічним та їхнім опікунам божественної винагороди та прийняття Господом молитв (дуа). Загалом турбота про хворих та немічних людей без надмірного обтяження їх є духовним приписом (сунною) з метою спокутування людиною своїх гріхів.

Існує хадис про те, що людина може попросити в хворого помолитися за неї, адже Аллаг завжди прихильно приймає молитви від немічної людини. Великою благодаттю для вірянина постає турбота за хворими, а надто якщо хворі — це близькі родичі, приміром, батьки. Отже, Аллаг дарує величезну милість та щастя людям, що опікають немічних людей, надають духовну розраду та втіху їхнім понівеченим душам. Направду істиною найвищої формації є безумовна любов батьків до своїх дітей. Відповідно Аллаг дарує милість і дітям, які піклуються про своїх хворих батьків, виявляють любов та повагу до них у відповідь на безумовну батьківську любов! Така найвища міра гуманності та емпатії дітей до своїх хворих батьків привабить янголів, і вони скажуть: «Ма ша Аллаг! Баракаллаг!» До того ж щирі поривання дітей виявити співчуття до своїх немічних батьків значно полегшать муки та страждання від хвороби та зведуть їх нанівець.

Важливим питанням постає прийняття Всевишнім Аллагом молитов від немічних людей. Протягом тридцяти-сорока років я звертався до Бога з проханням зцілити мене від остеохондрозу. Пізніше я збагнув таку річ: Господь посилає людині хворобу, аби вона звернулася з молитвою до Нього. Але оскільки молитва не може усунути саму себе, то зрозуміло, що її результат звернений до Потойбічного світу*, а власне сама молитва постає своєрідним поклонінням. Так, людина, розуміючи всю гіркоту власної безпорадності, шукає підтримки у Всевишнього Аллага. За всі тридцять років невтомних молитов про зцілення до Творця, мені ніколи не спадало на думку відмовитися від них, незважаючи на те, що молитви мої залишилися без відповіді… Оскільки зцілення не надходить до хворого як результат його безупинних молінь до Творця, а радше як результат милості від Мудрого (аль-Хакім) та Милостивого (ар-Рахім) Аллага. Ба більше, якщо прохання не виповнилися Господом у потрібний спосіб, то це зовсім не означає, що воно не було почуте Всевишнім Аллагом. Адже Господь краще над усіх нас відає про те, що нам буде корисніше в житті. Так, буває часом, що Творець приймає наші прохання щодо земного буття, але скеровує їхні результати на благо нашого майбутнього вічного життя…

Молитва, що лунає з немічних вуст людини, іскріє щирістю, бо сповита журбою, сумирністю та безпорадістю. І вона буде почута Всевишнім Аллагом! Саме хвороба є джерелом цієї молитви. Цією молитвою мають скористатися як хворий вірянин, так і люди, що доглядають за ним.

*Деякі хвороби стають причиною для молитви (дуа). Якби дуа спричинило усунення хвороби, то це означало б, що дуа повинно було б стати причиною для самоусунення хвороби, а це неможливо.

ВІСІМНАДЦЯТІ ЛІКИ

Я звертаюся саме до тебе, хворий, що забув про вдячність та ремствує на свою долю! Скарга людини виникає через обмеження в правах. Але нащо ти тоді жалієшся, твоїми правами ніхто не нехтував… Натомість в твоєму житті побутує багато речей, за які ти мусиш завдячувати, але ти не дякуєш за них. Замість того, аби шляхетно виконати обов’язок подяки Аллагу, ти починаєш нарікати, буцімто вимагаєш своїх прав. Тобі не варто порівнювати себе зі здоровими людьми, краще поглянь на немічних, яким ще важче від тебе, і подякуй Господу! Так, якщо ти зламав руку, то зверни увагу на людей, у яких зламані обидві руки! Якщо ж у тебе немає ока, то подивися на життя незрячих людей! І подякуй Всевишньому!

Отже, ти не маєш права жалітися, споглядаючи на тих людей, хто володіє більшою кількістю благ, ніж ти. Навпаки, ти маєш споглядати на більш знедолених від тебе людей і дякувати Творцеві! Потаємний смисл цих моїх слів тлумачиться в деяких інших трактатах, їхній короткий зміст я нині спробую тобі оповісти.

Тож уявімо собі убогого чоловіка, якого хтось підвів на вершину мінарета, підносячи на кожній сходинці йому дари, тоді як свій найдорожчий подарунок цей злидар отримав на самій вершині. За це людина очікувала почути слова подяки. Наскільки невдячним й несправедливим стане випадок, коли ця вередлива людина замість слів подяки, почне скаржитися на те, що цей мінарет не достатньо високий, бо вона воліла би піднятися ще вище!

Так, людина з небуття приходить у буття не в подобі каменю, тварини чи рослини, втім у подобі людини, до того ж мусульманина. Значну частину свого життя така людина перебуває здоровою, володіючи значною часткою благ та дарів. Втім, попри це, виявляти нетерплячість, ремствувати, ніби критикуючи Всевишнього Творця, і нарікати: “За що все це спало на мою голову?!”, — постає ще більш небезпечним духовним недугом, ніж матеріальна хвороба. З деяких причин людина не заслуговує на такі блага, як здоров’я, або ж через своє надмірне зловживання благами чи з власної волі втрачає їх… Так само, як біль посилюватиметься, якщо битися зі зламаною рукою, так і скарга погіршуватиме хворобу.

لِكُلِّ مُصٖيبَةٍ اِنَّا لِلّٰهِ وَاِنَّٓا اِلَيْهِ رَاجِعُونَ 

Виявить мудрість та людина, яка слідуватиме рядкам: «У часи лиха ми всі підпорядковані волі Аллага і належимо йому, врешті-решт до Нього й повернемося!», виявить терпіння, покору Всевишньому Аллагу, допоки її хвороба не мине.

ДЕВ’ЯТНАДЦЯТІ ЛІКИ

Усі імена Прекрасного Аллага — прекрасні, оскільки сам Аллаг назвав їх “Асма аль-хусна” (“Прекрасні Імена”). З-посеред усіх творінь життя постає найтоншим, найпрекраснішим, всеосяжним дзеркалом, що відображає Імена Творця! Відображення прекрасного — прекрасне. Дзеркало, що відображає красу, — гарне. Подібно до того, як все те, що відображається в цьому дзеркалі і походить від цієї краси — прекрасне. Так само, всі події життя — прекрасні, бо демонструють красиві візерунки Прекрасних Імен Творця. 

У випадку, якщо наше життя протікає спокійно та одноманітно, воно буде неповноцінним дзеркалом, викличе лишень журбу й тугу. Так, людина, стаючи жертвою нудьги, піддається спокусі та веде аморальне та безцільне життя. Це відбувається тому, що така людина втрачає цінність життя, намагається якомога швидше згаяти відведений їй дорогоцінний час у земному житті.

Утім, життя, яке минає у вирі руху та трансформацій, стає соковитішим та барвистим, тому від цього цінність його лише примножиться. Попри всі лиха та негаразди, людина аж ніяк не забажає його втратити! Вона нізащо в житті не ремствуватиме: «Сонце ще не сіло!» або ж «Ніч ще досі не минула!»

Якщо ти спитаєш у заможного чоловіка, що б’є байдики, лежачи в ліжку, як у нього справи, то він неодмінно відповість: «Час спливає для мене надто повільно! Я волів би знайти якусь розвагу, тож пограймо в шахи!» або ж: «Нам потрібно розважитися, аби згаяти час!» Також з його вуст лунатиме: «Мені бракує цієї речі, і я волів би спробувати зробити ось це!»

Або ж навпаки запитайте у бідної, працелюбної людини, як тягнуться її дні, якщо вона — розумна, то неодмінно відповість: «У мене все гаразд, Слава Господу! Я працюю, але все одно дякую Богу за сонечко на небі! Якби ж лише дні були довші, то я б встиг зробити значно більше! Життя минає, все тече та змінюється. Втім, і всі мої лиха та страждання також минуть!» Така людина пізнає всю духовну цінність життя, з невимовним жалем на серці шкодуватиме про скороминущість свого земного шляху. Так, кожен із нас наполегливою працею пізнає смак життя та його значущість. Натомість відпочинок та здоров’я морально обтяжують життя, роблять його гірким на смак, тому людина жадає, аби воно якомога швидше минуло.

Я ще раз звертаюся до тебе, хворий брате! Пам’ятай ще з текстів інших трактатів, що небуття постає джерелом усіх бід, негараздів, зла та гріхів, це — морок та пустка. Подібні до небуття стани, такі як: відпочинок, тиша, спокій та інші стани оповиті смутком, тому й змушують людину відчувати свою нікчемність та безпорадність.

Натомість людина здатна пізнати всю повноту та істину буття лише через безперервний рух та розвиток. Фізична недуга тягне за собою духовне очищення, возвеличення духу, фокусування енергетичного потенціалу людини на одужання усіх частин тіла та органів, згодом виявляє всю багатогранність Імен Аллага. Хвороба постає гостем у тілі, а коли вона виконає свої функції, то полише тіло та скаже здоров’ю: “Прийди на моє місце, поглянь на обов’язки, віднині — це твій дім”.

ДВАДЦЯТІ ЛІКИ

Хворий брате, що шукає ліків від недуги! Пам’ятай про те, що хвороби поділяються на два види: справжні та уявні. Якщо йдеться про справжню хворобу, то ліки від неї містяться у великій аптеці, яка зветься земною кулею. Ці ліки вимагають хвороби. Всевишній Аллаг створив ліки від кожної хвороби. Людині дозволяється приймати ліки від своєї хвороби, втім варто пам’ятати, що зцілення від недуги залежатиме лишень від волі Всевишнього Творця. 

Дотримуватись порад благочестивих побожних лікарів являє собою важливий лікарський засіб, оскільки більшість хвороб походить від зловживань, ненажерливості, марнотратства, гріхів, розпусти та необережного поводження. Людині задля одужання необхідно дотримуватися усіх порад та рекомендацій релігійних лікарів, оскільки вони оберігають хвору людину від різноманітних зловживань та марнотратства, полегшуючи її вкрай важкий стан. У разі якщо хворий дотримуватиметься усіх рекомендацій лікаря, то невдовзі він почуватиметься ліпше, зцілиться від недуги.

Якщо йдеться про уявні хвороби, то найкращими ліками від них буде просто не помічати їх, не надавати їм жодного значення, бо в разі якщо хворий буде надто перейматися через них, то уявні хвороби посилюватимуться. Натомість якщо не надумувати собі зайвого, то такі недуги швидко минають. Так само як і з бджолами: якщо людина сполохне їх, то вони злітаються усебіч, і, навпаки, якщо не звертає на них уваги, то бджоли розлітаються.

Отже, чим більше значення людина надасть власній уяві, спричиненій мотузкою, що гойдається в темряві, тим більш похмурі картини ця уява відтворить, і, можливо, змусить людину тікати, як дурня. Якщо людина не зважатиме на це, то збагне, що це ніяка не змія, а звичайна мотузка. Згодом просто посміється над своїм страхом.

Якщо ця т.зв. уявна хвороба триватиме довго, то вона стане дійсною. Ця надокучлива недуга долає загалом полохливих людей. Оскільки цим людям притаманно робити з мухи слона, то вони втрачають надію. Така підозрілість лише збільшуватиметься, якщо хворий звернеться до непрофесійних або несовісних лікарів. Так, заможна людина ризикує втратити своє майно, а бідняк — здоров’я та думку.

ДВАДЦЯТЬ ПЕРШІ ЛІКИ

Моє звернення адресоване до тебе, хворий брате! Твоя хвороба оповита пеленою фізичного болю, від якого ти повсякчас потерпаєш! Утім, не засмучуйся, адже поруч із болем ти маєш змогу відчути всю повноту духовної насолоди, джерелом якої є турбота про тебе з боку батьків або інших родичів. Ти ніби поринаєш спогадами в дитинство. 

Ба більше, твої друзі та знайомі, яких ти давно не бачив або з якими ти з певних причин давно не спілкувався, знову нагадають про себе і протянуть руку помочі та турботи. Повір, що твій фізичний біль і краплини не вартий порівняно з тією духовною відрадою від спілкування та турботи про тебе з боку оточення.

Ба більше, всі люди, яким ти служив або виявляв свою прихильність нині можуть потурбуватися про тебе. Так, ти станеш паном над усіма ними. Отже, ти можеш радіти, бо через хворобу тебе окрилюватиме втіха від турботи про тебе та милосердя від багатьох родичів та друзів. І водночас ти могтимеш перевести подих від важкої праці, що спіткала тебе в житті. 

Отже, цей жалюгідний фізичний біль не може нівелювати всіх благ від духовної втіхи і насолоди, що ти їх отримаєш від небайдужих людей. Тому не нарікай на долю, натомість подякуй Всевишньому!

ДВАДЦЯТЬ ДРУГІ ЛІКИ

Я звертаюся саме до тебе, брате, розбитий паралічем! Перш за все волію повідомити тобі благу звістку про те, що цей недуг — благословення для вірян. Я неодноразово чув від праведних людей про це, але не знав смислу тих слів. 

Але одного разу мені спало на думку, що праведні люди, аби убезпечити себе від духовних небезпек цього світу та отримати вічне щастя, добровільно дотримувалися двох принципів.

Перший принцип — це так званий Рабітатуль маут, суть якого полягає в тому, що все живе на землі — тлінне, і людина — як смертна істота — має божественну місію на цій землі. Тому послідовники цього принципу намагалися докладати неабияких зусиль заради Вічного життя. 

Другий принцип полягає в аскезі для того, щоб врятуватися від шкоди нафса й сліпих почуттів.

Я звертаюся до тебе, брате мій, що втратив через параліч половину свого тіла! 

Ці два короткі та прості принципи надані тобі поза твоїм бажанням. Хворе тіло твоє повсякчас нагадує про цю істину щодо тлінності нашого земного буття. Цей світ не стане тебе душити, а безтурботність не осліпить тебе. Так, нафс вже не в змозі подолати тебе, тому твої земні бажання не введуть тебе в оману.

Отже, згідно зі смислом віри, завдяки покірності та упованню на Творця, той вірянин, чиє тіло розбите паралічем, отримає за короткий строк таку ж користь, що її здобула праведна людина через аскетизм. І тоді важка хвороба стане мізерною.

ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІ ЛІКИ

Я звертаюся саме до тебе, самотній, бідний, зневірений через хворобу брате, що мешкає вдалині від рідного краю! Тобі співчувають навіть жорсткі та немилосердні люди! Ти відчуєш милосердя Всевишнього Творця через щиру віру в Нього, знання про Нього, свій немічний стан через хворобу, а також через свою віддаленість від Батьківщини! На початку кожної сури Всевишній Аллаг величає Себе Милостивим (ар-Рахман) та Милосердним (ар-Рахім). Його милосердя — вельми багатогранне, оскільки воно постає перед нами в багатьох виявах: через турботу матерів про своїх дітей, через розквітання природи навесні та час, коли земна поверхня наповнюється благами, через велич райських садів, уся повнота яких являє собою всього лишень одне-єдине оприявлення Його милості! 

У тебе є всі блага, якщо ти прийняв Господа в серці своєму, адже Його турбота дає тобі сил та наснаги. У разі якщо ти не виявиш віри та покори Творцеві, не надаси цьому значної ваги, тоді тебе огорне самотність на чужині.

ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТІ ЛІКИ

Моє звернення нині адресоване до всіх тих, хто дбає про безгрішних хворих дітей та людей похилого віку, які схожі на безгрішних дітей! У вас є можливість здійснити вельми важливу торгівлю, яка стосується Потойбіччя. Намагайтеся старанно скористатися нею!

Хвороби безгрішних дітей – це загартування їхнього тендітного організму, певна вакцина для вироблення імунітету від майбутніх життєвих труднощів, Божественне виховання. Однак, крім смислів щодо мирського життя, водночас існують і духовні смисли. Подібно до того, як для дорослих людей хвороби є спокутуванням гріхів, які служать їхньому духовному життю та очищенню, для дітей ці хвороби – це своєрідна вакцина, основа духовного зростання в майбутньому чи в іншому світі (ахіраті). Спокута, що випливає з цих хвороб, занотовується до книги діянь батьків, надто до книги благодіянь матері, яка, згідно з секретом милосердя, віддає перевагу здоров’ю дитини, а це встановлено знавцями істини.

Якщо йтиметься про догляд за людьми похилого віку, то крім великої віддяки за це, згідно з достовірними хадисами й на прикладі багатьох історичних подій відомо, що шукати благословення в літніх людей, особливо якщо це батьки, радувати їхні серця, удостоїтися їхніх молитов, служити їм вірою та правдою є основою для щастя та благополуччя в цьому та в іншому світах.

Численними фактами встановлено, що подібно до того, як щасливі діти, які цілковито підкоряються своїм літнім батькам, у відповідь удостоюються такого ж відношення від своїх дітей, так само й безталанні діти, що засмучують своїх батьків, окрім мук в ахіраті, несуть за це покарання і в цьому світі. Вони потерпають від численних бід та нещасть.

Так, вимогою Ісламу постає не лише догляд за своїми старими та немічними родичами або дітьми, але також допомога й турбота всім тілом та душею по відношенню до вірянина, особливо якщо він — поважна людина похилого віку, яка потребує твоєї допомоги. Оскільки згідно з істиною віри, віруючих людей пов’язує справжнє братерство.

ДВАДЦЯТЬ П’ЯТІ ЛІКИ

Моє звернення адресоване до вас, хворі та немічні брати! Якщо ви волієте отримати справжні, священні ліки зцілення від Всевишнього, то невпинно намагайтеся розвивати свою віру (іман), тобто використовуйте ці священні ліки (віру та зцілення) завдяки покаянню та зверненню до Творця з проханням про прощення гріхів через виконання намазу та поклоніння.

Через любов та надмірний інтерес до земних благ та радощів безтурботні люди глибоко прив’язуються до земного світу, втім їхнє велике та понівечене ранами духовне тіло принесе цим людям лише страждання. У багатьох трактатах ми наголошували на важливості віри (іману), яка надасть духовне зцілення покаліченому від ударів загибелі та розлук духовному тілу людини. Утім, я не хочу вас більше виснажувати, тому вимушений на цьому завершувати свою оповідь.

Ці духовні ліки, що звуться вірою, можуть стати вельми дієвими за умови виконання людиною обов’язкових релігійних приписів (фарз). Але земні радощі, заборонені Божественними законами, безтурботність, розпуста нівелюють дію цих ліків. Натомість хвороба викорінює безтурботність, земні бажання, заборонені розваги, тому необхідно скористатися нею собі на благо! Послуговуйтеся цими духовними ліками та вірою через звернення до Господа, постійні молитви та покаяння!

Нехай Всевишній Аллаг зцілить вас та перетворить вашу хворобу на спокуту гріхів! Амінь, амінь, амінь.

اَلْحَمْدُ لِلّٰهِ الَّذٖى هَدٰينَا لِهٰذَا وَمَا كُنَّا لِنَهْتَدِىَ لَوْلَٓا اَنْ هَدٰينَا اللّٰهُ لَقَدْ جَٓاءَتْ رُسُلُ رَبِّنَا بِالْحَقِّ

سُبْحَانَكَ لَا عِلْمَ لَنَٓا اِلَّا مَا عَلَّمْتَنَٓا اِنَّكَ اَنْتَ الْعَلٖيمُ الْحَكٖيمُ

اَللّٰهُمَّ صَلِّ عَلٰى سَيِّدِنَا مُحَمَّدٍ طِبِّ الْقُلُوبِ وَ دَوَائِهَا وَ عَافِيَةِ الْاَبْدَانِ وَ شِفَائِهَا وَ نُورِ الْاَبْصَارِ وَ ضِيَائِهَا وَ عَلٰى اٰلِهٖ وَ صَحْبِهٖ وَ سَلِّمْ

«Хвала Аллагу, який привів нас сюди. Ми б не йшли прямим шляхом, якби Аллаг не повів нас ним! Посланці Господа нашого приходили з істиною!» (Коран, 7:43).

«Преславний Ти! Ми знаємо лише те, чому Ти навчив нас. Воістину, Ти — Всезнаючий, Мудрий!» (Коран, 2:32).

“О Аллах, пошли благословення на Мухаммада, що є зціленням для наших сердець і ліками, здоров’ям для наших тіл і лікуванням, світлом для наших очей і сяйвом, і вітання і на його рід і на сподвижників!”

Людина, що полишила безбожну ідею натуралізму та прийняла віру, промовляє: «Слава Аллагу, в мене вже не залишилося жодних сумнівів, проте мене цікавлять кілька питань».

Перше питання. Від багатьох ледарів, що не виконують намазу, ми чуємо такі слова: «Який сенс Всевишньому в нашому поклонінні, чому Він у Корані так суворо й наполегливо застерігає тих, хто не здійснює акту поклоніння? Чому залякує їх таким жахливим покаранням, як Пекло? І чи відповідає поміркованому та справедливому стилю Корану те, що він виявляє надмірну суворість за дрібну похибку?»

Відповідь. Всевишній Аллаг не має потреби в твоєму поклонінні. Ба більше, Він не має потреби ні в чому! Це в тебе, духовно хворої істоти, існує потреба в поклонінні. Адже поклоніння – це ліки від твоїх духовних ран, а це доведено нами в багатьох трактатах. Наприклад, якщо якийсь хворий, буде сперечатись з милосердним лікарем, що вимагає випити корисні ліки від його недуги, кажучи йому: «Яка в тебе потреба так наполягати?» – зрозуміло, наскільки безглуздим постане це питання.

Щодо тих, хто не виконує акту поклоніння в Корані прописані суворі погрози та страшні покарання. Це на кшталт того, як будь-який можновладець, задля захисту прав своїх підданих, суворо карає пересічну людини за помилку, що порушує права підданих цього правителя. Так само й людина, яка не здійснює жодних актів поклоніння й намазу, серйозно порушує права підданих Вічного Творця. Адже довершеність істот відображена в тому, як вони прославляють Творця й служать Йому. Людина, що не поклоняється Творцеві, не бачить і не зможе ніколи побачити поклоніння інших істот, ба більше – просто відкине його. Отже, створіння перебувають, з огляду на прославлення Його та поклоніння Йому, на високому ступені розвитку, вони ніби постають своєрідними Божественними листами та дзеркалами, що відображають Його Прекрасні Імена. Людина, що не поклоняється Творцеві зводить їх із високих положень, розцінюючи створінь як незначних, безцільних, неживих, нікчемних, жалюгідних істот, цим ображає їх, заперечує їхню досконалість та всіляко порушує їхні права.

У кожного є своє дзеркало для споглядання за світом.

Всевишній Аллаг створив людину у вигляді якогось мірила, терезів Всесвіту, і кожній людині Він дарував часточку цього загального світу – особистий світ людини. Його колір визначається відповідно до духовного переконання людини. Приміром, людина, що плаче від розпуки й скорботи, побачить світ у розпачливому та безнадійному стані, натомість радісна, весела та усміхнена людина узріє цей світ радісним та веселим. 

Так, людина, що з глибоким розумінням поклоняється та прославляє свого Творця, вірогідно побачить дійсне поклоніння та прославлення істот. А людина, яка через свою безтурботність чи атеїстичні погляди, не поклоняється Всевишньому, уявляє божих створінь у хибному світі, що цілковито суперечить факту їхньої досконалості, а цим усіляко порушуватиме їхні права.

Людина, що не виконує намазу, не належить сама собі, вона чинить утиски на себе – створіння свого Господа (Аллага). Його Владика, для захисту прав Свого створіння, суворо карає лихе начало людини (нафс). Ба більше, людина яка не поклоняється Господу, порушує мету свого створення, зазіхає на Божественні мудрість та волю, і тому буде суворо покарана.

Отже, той, хто не здійснює жодних актів поклоніння, порушує права й свого нафсу, – а він є рабом і власністю Всевишнього, – і порушує права Всесвіту на довершеність та досконалість. Невіра ввібрала в собі зневагу до всіх істот, у той час як відмова від здійснення поклоніння – це заперечення ідеї досконалості всього сущого. Крім того, така людина через зазіхання на Божественну мудрість, усіляко заслуговує на сувору погрозу та жорстоке покарання.

Отже, щоб висловити це заслужене покарання і вищевикладену істину, неперевершено викладений Коран блискуче вибрав цей суворий стиль, що повною мірою відповідає вимогам контексту та є одним із ключових правил риторики.

Друге питання. Людина, що відкидає ідеї натуралізму й прийняла віру, запитує: «Покора кожної живої істоти перед волею та могутністю Вседержителя у всіх відносинах, у кожній справі, за будь-яких обставин, постає такою грандіозною істиною, яку не здатний осягнути наш обмежений розум. 

Водночас, ми на власні очі спостерігаємо безмежну досконалість і надзвичайну легкість та простоту в процесі створенні живих істот Єдиним Творцем, що підтверджується всіма наведеними в цьому трактаті доказами, а також безмежною легкістю та доступністю викладу. Так, на це вказують такі аяти з Корану:

مَا خَلْقُكُمْ وَلَا بَعْثُكُمْ اِلَّا كَنَفْسٍ وَاحِدَةٍ ۞ وَمَٓا اَمْرُ السَّاعَةِ اِلَّا كَلَمْحِ الْبَصَرِ اَوْ هُوَ اَقْرَبُ

“Створити й воскресити вас так само легко, як і одну душу.” (Коран, 31:28).

“Аллагу належить потаємне небес і землі. Прихід часу — наче мить ока, або й ще швидше.” (Коран, 16:77).

Ці рядки свідчать про те, що ця велична істина є найбільш прийнятною й розумною з-посеред усіх інших ідей. У чому ж полягає таємниця та мудрість цієї простоти?»

Відповідь. У «Десятому слові» «Двадцятого Листа», де пояснюється суть такої фрази:

 وَهُوَ عَلٰى كُلِّ شَىْءٍ قَدٖيرٌ 

«…І Який має владу над усякою річчю».

цей секрет розкритий дуже чітко та зрозуміло, а це вселяє довіру та тверді переконання в його істинність. Особливо в Додатку до цього «Листа» з ще більшою простотою та зрозумілістю доведено, що якщо процес створення всіх живих істот приписати волі Єдиного Творця, то сам акт їхнього створення стане настільки ж легким, як створення однієї істоти. Інакше створення однієї єдиної істоти стане настільки ж складним процесом, як і створення всього сущого; і створення однієї насінини стане настільки ж складним процесом, як створення цілого дерева. Якщо ж створення всього сущого приписати волі Справжнього Творця, тоді у всьому з’являється простота викладу та зрозуміле пояснення.

Процес створення Всесвіту стає досить легким, так само як створення дерева, тоді як процес створення дерева – настільки легким, як створення насінини; процес створення Раю – таким легким, як створення весни, а створення весни – таким простим, як створення квітки. Наразі ми стисло та лаконічно наведемо лише два докази з сотні інших доказів, докладно відображених в інших трактатах «Рісале-і Нур» та витлумачимо секрет і мудрість неймовірного достатку, доступності та легкості появи в кожному виді величезної множинності одиниць, а також швидкої та легкої появи на світ упорядкованих, цінних та довершених створінь.

Наприклад, підпорядкування сотні солдатів командуванню одного офіцера в сотню разів легше, ніж підпорядкування одного солдата командуванню сотні офіцерів. Так само, якщо передати оснащення армії в розпорядження одного центрального апарату, одного закону, однієї фабрики, одного правителя, це стає настільки ж простою річчю, як і спорядження одного солдата. Однак, якщо передача спорядження одного солдата до рук багатьох центрів, заводів, командувачів стане настільки ж складним процесом, як і оснащення цілої армії. Суть у тому, що спорядження всіма необхідними речами одного солдата потребує наявності тих самих фабрик, що й оснащення цілої армії.

Також, згідно з законом єдності, дерево забезпечується життєво необхідними речовинами через один корінь, з єдиного центру; згідно з цим законом, поява й життєвий цикл дерева, що породжує тисячі плодів, такий само простий, як поява одного плода. Якщо ж від єдності перейти до безлічі множин, тобто якщо життєво необхідні речовини для кожного плоду надходитимуть з різних місць, тоді кожен плід створить стільки ж труднощів та перепон, як ціле дерево. І навіть одна насінина цього дерева, яка є його подобою, стане такою ж складною матерією, як саме дерево, адже все необхідне для дерева є необхідним і для насінини.

Отже, наявні сотні прикладів, які демонструють, що тисячі створінь, породжених на цей світ через закон єдності, з’являються значно легше, ніж одне створіння, породжене ідеєю багатобожжя чи натуралізму. 

У зв’язку з тим, що ця істина очевидна та була вже доведена і в інших трактатах «Рісале-і Нур», ми витлумачимо лише один вельми важливий аспект через його легкість та простоту викладу з погляду Божественного досвіду, приречення та могутності.

Отже, у разі якщо до тебе надійде розуміння, що своєю появою на цей світ ти завдячуєш волі Вічного Всемогутнього (аль-Кадір), тоді одним лише велінням, в одну мить, Він із нічого створить тебе завдяки Своїй безмежній могутності. Але якщо ти не зрозумієш, що був створений завдяки волі Всемогутнього Творця, натомість припишеш це матеріальним причинам та природній стихії, тоді ти – певним чином зібраний екстракт і плід Всесвіту, її своєрідний невеликий перелік усіх необхідних для твого існування речовин. Ці речовини треба спочатку просіяти через тонке сито Всесвіту, згодом зібрати в точній кількості з навколишнього світу речовини, що становитимуть екстракт твого тіла. 

Адже всім розумним людям відомо, що матеріальні причини це всього лише складники та зв’язувальні компоненти, вони не можуть народитися з нічого, з порожнечі. Отже, ці матеріальні причини будуть змушені зібрати якийсь маленький живий організм із усіх елементів навколишнього світу.

Зрозумій же, скільки легкості на шляху до принципу єдності та єдинобожжя й скільки труднощів – на шляху багатобожжя та хиби!

По-друге, ідея єдинобожжя несе в собі надзвичайну легкість з огляду на знання. Оскільки напередвизначення – це один із різновидів знання, що визначає те чи інше мірило, що є нематеріальною та індивідуальною формою для тієї чи іншої матеріальної речі. І це певне мірило служить якоюсь проєкцією, якоюсь моделлю для появи тієї чи іншої матеріальної речі. Із опертям на це мірило вкрай легко можна творити. Якщо створення матеріальних речей не буде приписано волі Могутнього (аль-Кадір) Творця, що володіє всеосяжним, безмежним, споконвічним знанням, крім тисяч складнощів виникнуть також сотні нісенітниць; бо коли не існуватиме мірила напередвизначення, тоді в тілі певної невеликої живої істоти доведеться застосовувати тисячі матеріальних форм та шаблонів.

Отже, збагни нарешті надзвичайно просту істину єдинобожжя та відкинь божевільну та складну ідею багатобожжя! Відчуй та пізнай усю глибинну суть цього аяту:

وَمَٓا اَمْرُ السَّاعَةِ اِلَّا كَلَمْحِ الْبَصَرِ اَوْ هُوَ اَقْرَبُ

“Аллагу належить потаємне небес і землі. Прихід часу — наче мить ока, або й ще швидше.” (Коран, 16:77).

Третє питання. Вірянин-неофіт скаже: «Відомі новітні філософи стверджують, що ніщо не з’являється з нічого і ніщо не зникає в нікуди, що є тільки сполука та занепад, які змушують фабрику Всесвіту функціонувати».

Відповідь. Найвидатніші філософи, що споглядають на всесвіт не в світлі коранічних істин, узріли, що формування та існування Всесвіту через призму ідеї натуралізму – дуже складне питання, тому вони розділилися на дві групи. 

Перша група (софісти) втратила здоровий глузд, який є ознакою людини, відтак вони опинились на рівні нижчому від нерозумних тварин. Вони вважають, що простіше заперечувати існування Всесвіту й навіть своє власне існування, ніж вважати природну стихію Творцем, як це роблять адепти натуралізму. Отже, заперечуючи і буття, і себе, і Всесвіт, вони впали в абсолютне невігластво. 

Інша ж група філософів побачила, що з огляду на оману, тобто того, що причини та природа постають Творцем всього сущого, саме створення комахи або насінини надзвичайно ускладнюється, вимагає якоїсь невимовної могутності, яка виходить за межі раціонального осмислення речей. Тому вони вимушено заперечують ідею створення й мовлять: «Ніщо не виникає з нічого».

Також вони вважають неможливою ідею цілковитого деструктивізму та дійшли висновку про те, що все суще не зникає. Але вони уявляють собі якийсь примарний стан у вигляді деяких сполук і розпаду, розкладання та концентрації, що відбуваються через рух атомів у вигляді стихійних інтеракцій…

Так поглянь на людей, що стоять на найнижчому ступені невігластва і неподобства, натомість вважають себе найрозумнішими істотами, і збагни, наскільки кумедною, огидною й темною робить людину хибне розуміння основ світобудови!

Щороку Вічний та Могутній Творець одночасно створює на поверхні Землі чотириста тисяч різних видів живих істот. Він створив небеса та землю за шість днів, і щовесни за шість тижнів створює ще більш витончений і мудрий, ніж Всесвіт, світ живих істот. І ще більш нерозумні та неосвічені люди будуть заперечувати ідею єдинобожжя, вважаючи що в Творця немає здатності надати фізичного втілення живим істотам, які перебувають у досвіді Творця, де визначені їхні проєкти та мірила. Це подібно до того, як виявляють напис зроблений прихованим чорнилом – на нього накладають певну речовину.

Отже, ці нещасні, надмірно пихаті, втім абсолютно безсилі істоти, в яких нічого немає в особистому володінні, крім незначної свободи вибору, ні ці причини й природа, на які вони покладаються, не здатні нічого знищити й не здатні створювати жодної часточки та жодної матерії!

Тому коли, керуючись безглуздими ідеями, вони кажуть: «Ніщо не виникає з нічого і ніщо не зникає в нікуди», – вони поширюють це помилкове твердження на абсолютно Всемогутнього Творця.

У Всемогутнього (аль-Кадір) Творця існує дві варіації створення. Перша варіація – це створення з нічого, коли Він приводить істоту у Всесвіт із нічого, створює та надає цій істоті все необхідне. Друга ж – виникнення Всесвіту – готове творіння, тобто для таких вельми глибинних Божественних цілей, як показ досконалої мудрості та вияв Своїх Імен, деяку частину істот Він створює з уже наявних у Всесвіті елементів. 

Згідно зі своїм Законом харчування, Він спрямовує створеним істотам різні елементи та речовини, підвладні кожному Його наказу, змушуючи їх функціонувати всередині цих створінь.

Отже, в Абсолютно Всемогутнього (аль-Кадір) є дві варіації створення – у вигляді створіння з нічого і у вигляді створіння з наявних матеріалів. 

Найзручніший, найлегший та універсальний закон Всевишнього – знищення наявних речей та створення матерії з нічого.

Тому нехай зникнуть ті, хто проти такої могутності, що кожної весни з нічого дає існування формам, якостям і навіть – крім частинок – усім властивостям і станам трьохсот тисяч видів живих істот, заявляють, ніби воно не здатне спричинити буття чогось неіснуючого!

Нарешті, людина, яка відмовилася від ідей натуралізму й перейшла на бік істини, каже: «Я підношу Всевишньому Аллагу стільки подяк і хвали, скільки існує частинок, за те, що знайшов досконалу віру (іман), позбувся сумнівів і не впав в оману!».

اَلْحَمْدُ لِلّٰهِ عَلٰى دٖينِ الْاِسْلَامِ وَ كَمَالِ الْاٖيمَانِ

سُبْحَانَكَ لَا عِلْمَ لَنَٓا اِلَّا مَا عَلَّمْتَنَٓا اِنَّكَ اَنْتَ الْعَلٖيمُ الْحَكٖيمُ

«Хвала Аллаху за довершену віру (іман) і за релігію Іслам».

Ті відповіли: «Преславний Ти! Ми знаємо лише те, чому Ти навчив нас. Воістину, Ти — Всезнаючий, Мудрий!» (Коран, 2:32).

اِقْتَضَتْهُ الطَّبٖيعَةُ

«Виникнення внаслідок природної необхідності»

Це судження містить в собі безліч безглуздих речей. Для прикладу розглянемо три з них.

Перша нісенітниця. Якщо проникливі та мудрі майстерність і творення, які можна помітити в творах, надто в живих творах, не будуть належати перу долі (кадар) та могутності Вічного Аллага, а будуть приписані сліпій, глухій, природній силі, тоді для того, аби природа зуміла все це створити, необхідно буде, щоб у кожному створінні були її численні нематеріальні механізми та друкарні; або щоб у кожній істоті вона заклала значний потенціал, а саме: могутність та мудрість, які здатні створити Всесвіт і керувати ним. Наприклад, обриси Сонця помітні на поверхні землі в найдрібніших відламках скла та на краплинах води. І якщо ці маленькі світила, в яких виявляється та відбивається Сонце, не будуть належати єдиному сонячному світилу, тоді доведеться визнати, що в дрібному відламку скла, яке не зможе вмістити в себе і головки від сірника, існує якесь природне, матеріальне, дрібне, але вельми глибоке сонце, що володіє тими ж якостями, що й велике небесне світило. Так, варто пристати до думки про те, що існує стільки ж сонячних світил, скільки існує в світі скляних відламків. І водночас якщо всі живі істоти не будуть безпосередньо віднесені до вияву Імен Творця, тоді всередині кожного створіння, надто живої істоти, необхідно буде визнати наявність якоїсь надприродної сили, що володіє безмежними інтелектуальним потенціалом, могутністю та волею, необмеженою кількістю знань та мудрості, тобто, певної божественної сили. Зрозуміло, що ця ідея несе в собі нісенітницю найвищої формації серед тих, що існують у світі. Людина, що приписує мистецтво Творця Всесвіту стихійній та нерозумній природі демонструє власне невігластво.

Друга нісенітниця. Якщо ж ці вкрай злагоджені та стрункі, мудрі створіння не приписати Могутньому (аль-Кадір) та Мудрому (аль-Хакім) Творцеві, а натомість приписати все природній силі, то постане необхідність у тому, щоб природа в кожній жмені землі мала стільки ж механізмів і верстатів, скільки їх існує на теренах усієї Європи, аби ця жменька землі, що є джерелом породження невимовно великої кількості квітів та плодів, змогла виростити і сформувати їх. Адже в один і той же горщик із землею можна посадити насіння різних кольорів та форм, і у цієї землі чітко видно здатність надавати цим квітам різні форми та види. Якщо їхнє створення не віднести Всемогутньому (аль-Кадір) Творцеві, тоді для створення кожної квітки і для здійснення цього процесу в землі горщика повинен міститися персональний природний і нематеріальний механізм. Адже насіння складаються з однакових простих хімічних елементів, так само, як насіння тварин або яйця. Власне, вони складаються з аморфної суміші водню, кисню, вуглецю та азоту. Крім цього, повітря, вода, тепло, світло також є простими, нерозумними, стихійними явищами. Але попри цю ідею, така строката, вельми злагоджена та майстерна поява незліченної кількості квітів із цієї землі очевидно та неминуче викликає необхідність того, щоб в землі цього горщика було стільки нематеріальних верстатів і фабрик у мініатюрі, скільки їх існує на теренах цілої Європи. Тоді цей горщик землі буде ткати живі тканини, різні види оздоблених матерій.

Отже, порівняй, наскільки безглуздим постає атеїстичне судження натуралістів! Поглянь же на те, як ці дурні люди, що вважають природу творцем Всесвіту, заявляючи свої права на «всебічні та ґрунтовні знання», віддалилися від раціоналізму та наукової доктрини; на те, яку ж химерну й неймовірну нісенітницю вони взяли собі за вчення!

Можливо, ти запитаєш: «Якщо ж існування всього сущого приписати природі, то виникають химери і утворюються невимовні труднощі! Але яким чином ці труднощі зникають, якщо все суще віднести Єдиному (аль-Ахад) Творцеві, який ні в кому і ні в чому не знає потреби, але Його потребують всі (Ас-Самад); яким чином тяжка неможливість перетворюється на легку необхідність?»

Відповідь. Як було викладено в першій нісенітниці, Сонце без труднощів виявляє свої якості та здійснює вплив за допомогою своїх малих подоб (відображень Сонця), починаючи з найдрібнішого відламка і закінчуючи поверхнею найбільшої водойми. Але якщо не визнати зв’язок цих «сонць» і «сонечок» зі справжнім сонячним світилом, тоді доведеться пристати до думки, що в кожній частинці, що відбиває Сонце, з великими труднощами в своїй фізичній подобі існує справжнє сонце. Так, відповідно до цього прикладу, якщо кожне створіння буде безпосередньо приписане волі Єдиного (аль-Ахад Ас-Самад) Творця, тоді завдяки зв’язку з Ним кожній істоті буде надане все необхідне. У разі якщо цей зв’язок обірветься і система перетвориться на хаос, і кожне створіння замкнеться в собі та природі, тоді доведеться припустити, що сліпе природнє начало, що міститься всередині живого створіння, приміром, у тільці мухи, створило цей вельми строкатий та дивовижний механізм її тіла, що демонструє велич та могутність Всесвіту, проте в своєрідній мініатюрі. Отже, з цього випливає, що це природнє начало володіє ореолом могутності й мудрості, що здатне створити весь Всесвіт і управляти ним! Але це, зрозуміло, безглуздя та чудасія!

Так, неможливо навіть безглуздо вважати, що Творець Всесвіту має товариша, так само в Нього не може бути побратима в управлінні Всесвітом і в створенні речей. 

Якщо говорити про труднощі в другій нісенітниці, то в багатьох трактатах Рісале мовилося про те, якщо вся ідея створення Всесвіту буде приписана Єдиному Творцеві, тоді все постає дуже легким явищем так само як створення однієї істоти. Якщо ж приписати це стихійним причинам і природі, тоді створення однісінької істоти стане так само важким явищем, як створення всього сущого. Це доведено численними вагомими доказами та аргументами.

Отже, з одного доказу випливає такий висновок. Припустімо, що певна людина, військовий чи службовий посадовець пов’язаний із можновладцем. У такому разі, цей службовець, завдяки своїм зв’язкам, зможе виконувати ті доручення, які значно перевищують його власні сили. Інколи він може діяти від імені свого правителя, наприклад, взяти в полон іншого володаря. Адже йому не потрібно піклуватися про амуніцію та військову міць, що необхідні для виконання подібних місій – завдяки цьому зв’язку відповідальність за амуніцію та військову міць несе правитель та військо, що завжди є Його опорою і підтримкою. Отже, виконані ним завдання можуть бути так само величні, як і справи правителя, а результати – настільки ж дивовижні на кшталт результатів діяльності цілої армії.

Направду, мураха, з огляду на служіння, здатна зруйнувати фараонів палац, а муха за допомогою цього зв’язку – вбити царя Німрода. Завдяки цьому зв’язку насіннячко сосни, так само як зернятко пшениці, виробляє всі необхідні системи й органи великого соснового дерева.*

* (У разі наявності зв’язку [з Творцем] ця насінина після отримання вказівки від Божественного напередвизначення, заслуговує на здійснення таких дивовижних справ. У разі якщо ж зв’язок обірветься, то створення цього насіння вимагатиме ще більшої кількості інструментів, сил та мистецтва, ніж створення величезної соснової деревини. Адже для цього потрібно, щоб гірська сосна, що втілилася в матерію та являє собою витвір всемогутності, зі всіма своїми частинами та інструментами перебувала в якійсь нематеріальній деревині, яка є продуктом напередвизначення та міститься в цьому насінні. Адже насіння – своєрідна фабрика цього дерева. Програма дерева, наявна всередині насіння, завдяки всемогутності матеріалізується та стає матеріальною сосною)

Одначе в разі якщо цей зв’язок обірветься, а посадовець буде звільнений від своєї служби, йому доведеться самотужки нести амуніцію і все необхідне для майбутніх місій. У такому разі він буде обмежений у силах та ресурсах, тому зможе виконати доручення лише частково, в міру своїх незначних можливостей. І якщо в такому стані від нього вимагається виконання тих місій, що він їх з легкістю виконував раніше, то, безсумнівно, йому знадобиться в такому разі володіти військовою міццю цілої армії! Тому навіть блазні посоромилися б подібного вимислу!

Отже, ідея створення всіх істот Творцем Всесвіту – чітка та зрозуміла на відміну від ідеї створення світу природною стихією.

Третя нісенітниця. Задля кращого розуміння третьої нісенітниці наведімо два приклади з трактату «Рісале-і Нур».

Приклад перший. У якийсь палац, оснащений і прикрашений всілякими витворами цивілізації, зведений у безлюдній пустелі, ввійшов дикун і став його розглядати. У палаці він побачив тисячі прекрасних та майстерно вироблених речей! Узрівши все довкола себе, він подумав, що якась річ, що мешкає всередині цього палацу, без втручання зовнішніх сил створила палац разом із усіма предметами та речами в ньому. Дикун приступив до вивчення цього питання, але навіть його дикий розум не погоджувався з думкою, що ця річ здатна була створити палац! Однак згодом він побачив книгу, в якій було занотовано план будівництва палацу, перелік предметів і речей, а також закони управління цим палацом. І попри те, що ця недосконала, позбавлена кінцівок та зору книга абсолютно не мала жодних здібностей для будівництва й оздоблення цього палацу, дикун побачив план його будівництва, перелік законів з управління цим палацом, список наявних у ньому речей, подумав і з відчаю вирішив, що саме ця книга побудувала та прикрасила палац, створила всі матеріальні речі, впорядкувала їх.

Водночас у цей палац світобудови, який значно досконаліший, мудріший та прекрасніший порівняно з тим палацом із прикладу, входить дикун, що несе ідею натуралізму та заперечення існування Бога. Нехтуючи ідеєю створення світу Творцем, він бачить якийсь збірник божественних законів Всесвіту, перелік божественних творінь, помилково прийнятих за Природу, яка є немов дошкою для Божественного приречення. У голові цієї людини зріє думка: “оскільки існування цих речей вимагає наявності причини, то з усіх них жодна не підходить на цю роль, крім цієї книги (Природа). І хоча розум все ж відкидає ідею про те, що сліпа, нерозумна, безсила книга здатна на створення світу, оскільки це вимагатиме від неї безмежної могутності й домінування над усім сущим. Втім, якщо я не визнаю Вічного Творця, то мені не залишається нічого, крім того, як заявити, що все створила й творить ця книга”.

Ми заявляємо, звертаючись до тебе, сп’янілий дурню! Витягни свою голову з болота натуралізму, озирнися довкола й побач, що всі створіння – від атомів до зірок – різними мовами свідчать про Могутнього Творця, Який створив цей палац і записав в цій книзі його програму! Поглянь на Його веління, послухай Коран і позбудься тих безглуздостей!»

Приклад другий. Якийсь дикун входить на територію величезної військової частини, бачить злагоджені дії вельми організованої армії, що виконує навчання. Він зауважує, як полк, батальйони та загони встають, присідають, марширують, слідуючи жестам одного військового, і як всі стріляють, підкоряючись одній лише команді: «вогонь!» Через свій дикунський розум, який не здатен збагнути, що командувач видає накази, спираючись на державний устрій і на закон правителя, цей дикун уявляє, що всі солдати пов’язані між собою якимись невидимими зв’язками. Він дивується, уявляючи, наскільки ж дивовижним має бути цей уявний зв’язок! Потім він продовжує свій шлях і потрапляє на п’ятничну молитву в таку величну мечеть, як Айя-Софія. Там він бачить, як віряни, слідуючи голосу однієї лише людини, одночасно стають в ряд, нахиляються, здійснюють земний уклін і сідають. Не розуміючи шаріату, що складається з низки духовних, нематеріальних, небесних законів, а також духовних правил, які ґрунтуються на веліннях Володаря шаріату, він уявляє, що ці віряни пов’язані між собою певними матеріальними зв’язками, які змушують їх здійснювати рухи під час молитви. І з такою ганебною думкою, від якої смішно навіть хижакові в подобі дикуна, він продовжує свій шлях…

Отже, подібно до цього прикладу, в світ, що є грандіозним гарнізоном для безлічі військ Всевишнього Владики, а також дивовижно влаштованою мечеттю для поклоніння Йому, входить невіруючий, що плекає в собі безбожну та химерну ідею натуралізму. Так, сприймати нематеріальні закони світобудови, що випливають із мудрості споконвічного Володаря, як щось матеріальне, уявляти правила, що володіють лише умоглядним існуванням і належать до великого природного шаріату (закону) Всевишнього та до умовних законів Його правління (рубубіят), як щось матеріальне, і встановлювати ці закони та правила, які мають лише умоглядне існування і виходять від знання та мови, замість Божественної могутності, приписуючи їм здатність творити, потім іменувати їх Природою, ба більше, сприймати сили, які є лише виявом Божественної могутності, як незалежні володіння могутності, – це значно більша дикість, ніж та, що притаманна людині з прикладу.

Отже, та уявна й химерна основа, що її натуралісти називають Природою, якщо і має матеріальну реальність, то може бути лише творінням, але не Творцем, лише певним візерунком, але не художником, тільки законами, але не правителем, низкою природних законів, але не законодавцем, лише об’єктом, але не суб’єктом впливу, якимсь Законом, але не силою, не всемогутністю, якимсь лекалом, втім аж ніяк не креслярем!

Висновок. Оскільки створіння існують і для появи тієї чи іншої істоти, згідно з раціональним судженням, неможливо уявити інших шляхів, крім окреслених чотирьох; причому помилковість трьох із чотирьох шляхів була чітко доведена на прикладі трьох очевидних нісенітниць кожного з них, то досить твердо й очевидно підтверджується четвертий шлях – шлях єдності Творця. І шлях цей, як сказано в аяті:

اَفِى اللّٰهِ شَكٌّ فَاطِرِ السَّمٰوَاتِ وَالْاَرْضِ

«Невже ви сумніваєтеся в Аллагу – Творцеві небес і землі!?» безсумнівно й очевидно показує божественність Необхідно Сущого, демонструє, що все безпосередньо виходить із Його могутності, а небеса та земля перебувають безпосередньо в Його правлінні.

Нещасна людино, що поклоняється причинам і природі! Природа будь-якої речі, як і сама річ, є створінням, оскільки вона витончена і має свій початок. Зовнішні, видимі причини представлені як майстерні творіння. Існування будь-якої речі пов’язано з багатьма органами й інструментами. Так, існує один абсолютно Всемогутній (аль-Кадір) Творець, що створив цю природу й причини. Чи потребує цей абсолютно Всемогутній (аль-Кадір) Творець того, щоб нікчемні причини були співучасниками в Його управлінні? Аж ніяк! Наслідок разом із причиною створив безпосередньо Творець-Вседержитель, встановивши лише зовнішній причинно-наслідковий зв’язок для оприявлення Своїх Імен і мудрості. Він встановив причини і природну стихію в якості зовнішніх завіс для власної могутності, щоб вони стали ніби мішенню для удаваних недоліків, вад і браку милосердя, водночас зберігши свою божественну велич. 

Цікаво було б знати, що ж легше для годинникового майстра: виготовлення деталей годинника з подальшим його налаштуванням у відповідному порядку або винахід всередині цих деталей якогось дивного механізму і подальше довірення йому процесу з налаштування цього годинника? Цікаво, хіба це не виходить за межі можливого? Збагни ж це своїм безбожним розумом! І що простіше: якщо який-небудь письменник принесе чорнило, перо, папір і з їхньою допомогою напише книгу або якщо він спеціально для цієї книги винайде всередині паперу, чорнила і пера якусь друкарську машинку, яка ще більш майстерна, складна та досконала, ніж сама книга, а потім накаже цій нерозумній машинці писати? Хіба це не в сотню разів складніший процес, ніж написання книги від руки?

Можливо, ти запитаєш: «Так, винахід такої машинки, яка сама пише книгу, в сотню разів складніший процес за написання самої книги. Втім, можливо, існує якесь спрощення в зв’язку з тим, що ця машинка є засобом для написання багатьох примірників цієї ж книги?»

Відповідь. Вічний Творець завдяки оприявленню своєї безмежної могутності постійно оновлює незліченні вияви своїх Імен, щоб показати їх в різних формах; він створив істоту та осіб так, щоб жоден його лист і жодна його книга не можуть бути точними копіями інших листів і книг. У будь-якому разі для вираження різних смислів будуть необхідні різні особи. 

Якщо ти маєш зір, то зверни увагу на людське обличчя. Достовірно відомо, що з часів Адама аж до наших днів і навіть до самої вічності це маленьке обличчя, що володіє, як і всі інші особи, основними органами, водночас відрізняється від них наявністю певних унікальних рис. Тому кожна особа являє собою окрему книгу. І для одного лише додання майстерності вже потрібен окремий набір письмового приладдя, окремий порядок і унікальне написання. Ба більше, задля доставки елементів, їхнього розміщення та налаштування всього необхідного для тіла потрібна окрема майстерня.

Що ж припустімо неможливе та подивімося на природу, як на друкарню з безліччю складних процесів: крім складання й друкування, тобто штампування вже чогось складеного в певному порядку, процес виготовлення речовин із навколишнього світу та живого організму (його компоненти взяті в певній мірі і в особливому порядку) постає в сотню разів складнішим процесом, ніж власне процес складання. Ба більше, для доставки та передачі їх в розпорядження друкарні потрібні могутність і воля, які наявні лише в абсолютно Всемогутнього (аль-Кадір) Творця. Отже, така ймовірність і припущення є химерою за своєю суттю.

Подібно до цих прикладів із годинником та книгою, Могутній Творець, владний над всякою річчю, створив причини та їхні наслідки. Своєю мудрістю Він встановив причинно-наслідкові зв’язки. Своєю волею Він визначив оприявлення великих законів світобудови, що регулюють всілякі процеси у Всесвіті, і встановив природу речей, що є лише якимось мірилом цього вияву в творіннях. Також завдяки своїй безмежній могутності Він створив ту сторону природи, яка удостоєна матеріального буття, на основі цієї природи створив всіх істот і змішав їх між собою. Цікаво, що простіше – визнати цю розумну істину, підтверджену численними доказами, або ж приписати всю цю діяльність, що відбувається у Всесвіті, а також створення незліченних інструментів і пристосувань, необхідних для існування будь-якого створіння, тому, що ви називаєте причиною й природою, які насправді постають неживими, нерозумними стихійними утвореннями. Ба більше, заявляти, що це вони керують цими процесами? Хіба перше не є обов’язково необхідним, а друге – не виходить за межі ймовірного та можливого? Ми залишаємо це питання на твій власний розсуд.

Людина, яка заперечує Творця і поклоняється природі, каже: «Коли ти волаєш до моєї совісті, я визнаю, що наш шлях абсолютно безглуздий і потворний, шкідливий. Той, хто володіє хоч дещицею розуму зрозуміє, що приписувати причинам і природі здатність творити – це неможливо й безглуздо, натомість приписувати створіння безпосередньо Творцеві є необхідним і обов’язковим приписом. Я приймаю віру й дякую за неї Аллагу. Однак у мене лишився один сумнів: я погоджуюся з тим, що Всевишній Аллаг є Творцем, але якої шкоди здатне завдати Його пануванню (рубубіят) втручання деяких дрібних причин у створення незначних речей і придбання ними певної частки вихваляння?»

Відповідь. Як ми досить переконливо довели в деяких працях «Рісале-і Нур», правління вимагає відкидання процесу втручання. Навіть найдрібніший правитель або чиновник відкидає втручання власного сина в справи свого правління. І навіть деякі релігійні правителі, будучи халіфами, побоюючись втручання в свою владу, вбивали своїх невинних дітей, що свідчить про те, наскільки сильно цей принцип відкидання втручання панує в сфері управління та влади. Принцип відкидання співучасті слугує необхідною та обов’язковою умовою незалежності влади. Отже, не може бути двох начальників в одному селі, так і двох правителів в одній державі. Цей принцип багаторазово знаходив своє підтвердження в історії через смути й хаос. Поглянь же на те, з якою силою цей принцип відкидання втручання оприявлюється навіть у безсилих людей, які потребують підтримки, володіючи лише тінню влади та панування! Подивися, як він перешкоджає втручанню інших, як не визнає співучасті в своїй владі і фанатично прагне зберегти незалежність на своєму рівні! Потім побач, якою безсумнівною необхідністю Божественного панування є це відкидання втручання та співучасті, неприйняття співтоварища у Всемогутнього, чия абсолютна влада перебуває на рівні абсолютного панування (рубубіят), чиє абсолютне правління – на рівні божественності (улухіят), чия абсолютна незалежність – на рівні його єдиності (ахадіят) і чия абсолютна велич – на рівні абсолютної могутності (кадіріят).

Друга ж сторона твого сумніву наголошує: «Невже зменшиться поклоніння всіх створінь, починаючи від атомів і завершуючи зірками, Творцеві, який є абсолютно гідним поклоніння, якщо деякі незначні речі будуть направляти частину свого поклоніння певним причинам?»

Відповідь. Мудрий (аль-Хакім) Творець (аль-Халік) цього Всесвіту, створивши світ у вигляді якогось дерева, найдосконалішим його плодом зробив розумні істоти, а серед них найбільш змістовним плодом – людину. І найважливішим у людині, навіть метою її створення і плодом її життя є подяка та поклоніння. Так хіба ж цей абсолютний Владика і незалежний Повелитель допустить, щоб створіння поклонялися іншим, тим самим заперечуючи Його мудрість і панування? І хіба Він дозволить, всупереч своїм діянням, що Він у безмежній мірі дає полюбити та пізнати себе, передавши іншим причинам подяку та вдячність, любов та поклоніння своїх найдосконаліших створінь, тим самим дати забути себе, заперечувати свої вищі задуми щодо створення Всесвіту? Ніколи й ні за що!

І промовила та людина: «Хвала Аллагу! Крім того, що розвіялися два мої сумніви, Ти показав два настільки зрозумілі та потужні докази єдності Всевишнього, а також того, що лише Він воістину гідний і що заперечення цих доказів подібно зарозумілому запереченню сонця й дня!» 

***

تَشَكَّلَ بِنَفْسِهٖ

«Та чи інша річ виникає, формується й припиняє своє існування сама по собі».

У цій фразі також міститься безліч нісенітниць, тому вона в багатьох аспектах помилкова та абсурдна за своєю суттю. Так, наведімо три з цих нісенітниць.

Перша нісенітниця. Впертий невірянине! Сила твого его змусила тебе впасти в обійми нескінченної дурниці, і ти приймаєш на віру відразу сотню нісенітниць. Річ у тім, що ти – жива істота, яка створена не з простого і жорсткого матеріалу, що відкидає будь-які зміни, а натомість ти – великий і злагоджений організм, органи якого перебувають у постійному процесі оновлення. Так, ти схожий на покинутий палац, а його частини постійно змінюються… У твоєму організмі безперервно працюють атоми, вони пов’язані зі Всесвітом. Отже, між твоїм організмом і Всесвітом відбувається безперервний взаємообмін, надто в питаннях харчування та продовження роду. Атоми, що функціонують у твоєму тілі, намагаються не порушувати цих зв’язків та відносин, вони обережні в своїй поведінці. Повсякчас вони ніби спостерігають за всім світом і бачать твій взаємозв’язок із ним, потім, відповідно до цього, займають певне положення. Ти ж послуговуєшся своїми зовнішніми та внутрішніми відчуттями залежно від позиції цих атомів у своєму тілі. 

Якщо ви не думаєте, що ці атоми виконують функцію дрібних службовців Вічного та Всемогутнього Творця Всесвіту (аль-Кадір) або ж Його солдатів в армії, або ж кінчики пера Божественної долі, чи пунктирні точки, накреслені пером Його божественної сили, тоді тобі потрібно прийняти ідею про те, що кожен діючий атом у твоєму тілі, приміром, в оці, має власне пильне око, яке бачить всі частини та системи органів твого тіла, всіх істот, що з ним пов’язані, знає все твоє минуле та майбутнє, володіє інформацією про твоє походження, твоїх батьків, бабусь і дідусів, усіх твоїх нащадків, знає джерела всіх твоїх елементів і скарби твого прожитку… І якщо обсяг твоїх знань в таких питаннях не перевищує навіть атом, то приписування одному твоєму атому таких знань і розуму, як у тисячі Платонів, – це божевільна химера та маячня!

Друга нісенітниця. Твоє тіло можна порівняти з розкішним палацом з тисячею куполів, де кожен купол збудований із кам’яних брил, встановлених без опори. Однак твоє тіло, увесь твій організм у тисячу разів досконаліший за цей палац, оскільки на відміну від палацу твій організм перебуває в постійному, безперервному, впорядкованому оновленні. Навіть апелюючи лишень до твого фізичного тіла та не торкаючись аспектів твоїх душі та серця, тобто надзвичайно дивовижних тонких духовних матерій та почуттів, ми побачимо, що кожен його компонент, кожен його орган – це своєрідна невеличка споруда з одним куполом. 

Так само як і кам’яні брили палацу, атоми в людському тілі впорядковано та злагоджено функціонують між собою, формують надбудову, чудовий і вишуканий витвір мистецтва, що демонструє нам диво божественної сили та могутності, як, приміром, око та язик.

І якщо відкинути ідею про те, що атоми це своєрідні виконавці, підлеглі волі Всемогутнього Творця Всесвіту, тоді з цього випливає, що кожному атому тіла потрібно одночасно бути абсолютним володарем над усіма іншими атомами й водночас абсолютно залежним від кожного атома, тобто водночас бути подібним до кожного з них і протилежним з огляду на правління; бути джерелом і основою більшості якостей, притаманних суто Творцеві Всесвіту. А як можна бути обмеженим і абсолютно вільним водночас?.. Той, хто володіє хоч крихтою розуму збагне, що приписувати незліченній кількості атомів це вкрай гармонійне єдине творіння, яке, згідно з принципом єдності, може бути творінням тільки Єдиного Творця, постає досить очевидною нісенітницею.

Третя нісенітниця. Якщо твоє тіло не буде «написане» пером Єдиного та Вічного Всемогутнього (аль-Кадір), а буде «надруковане» природою та матеріальними причинами, тоді знадобиться величезна кількість природних зразків, причому не лише для кожної клітини твого тіла, але й для всіх комбінацій клітин, що взаємодіють між собою як кола. Наприклад, ось ця книга, яку ми тримаємо в руках, буде написана від руки, тоді достатньо буде одного пера для викладу думок автора. Якщо ж вона не буде належати перу свого автора, якщо її поява буде приписана природі та матеріальним причинам, тоді для її друку знадобиться окреме металеве перо для кожної літери. Подібно до того, як в друкарні для друкування літер використовуються металеві букви в певній кількості, то тут так само знадобиться стільки ручок, скільки існує літер на сторінках цієї книги. Якщо ж серед цих букв не буде тієї, в якій за допомогою тонкого пера дрібним почерком написана ціла сторінка, то для цієї єдиної букви знадобляться тисячі ручок. І в разі якщо вони утворюють гармонійні візерунки, переплітаючись між собою, як це відбувається в твоєму тілі, то з цього випливає, що потрібна величезна кількість сполук для кожної комбінації візерунків. Припустімо, ти вважав цей безглуздий спосіб можливим, однак для виготовлення цих неповторних металевих літер, цих бездоганних зразків і ручок потрібно стільки тих самих ручок, зразків і металевих літер, скільки всього їх існує в світі, оскільки вони теж виготовлені, досконалі та майстерні. І цей ланцюжок може тривати до нескінченності.

Збагни ж, що в цій думці стільки безглуздості та маячні, скільки ж атомів в твоєму тілі! Посоромся ж цієї думки, впертий безбожнику, і відречися від неї!

اَوْجَدَتْهُ الْاَسْبَابُ 

Виникнення й формування речей внаслідок сукупності причин: «Будь-яку конкретну річ створюють причини».

Тож спробуємо проаналізувати на цих сторінках три нісенітниці, вдаючись до такого прикладу.

Перша нісенітниця. Уявімо собі, в аптеці є сотні пляшок, наповнених різними хімічними елементами, а нам знадобиться біологічна речовина з цих компонентів, щоб синтезувати чудодійну та цілющу біологічну мазь. Коли ми зайшли до аптеки, то виявили величезну кількість видів цієї цілющої мазі. Досліджуючи її, ми зрозуміли, що з кожної тари в певному обсязі було взято різні речовини: один-два грами – з однієї, три-чотири грами – з іншої, шість-сім грам – ще з іншої і т. д. Якщо з якоїсь пляшки буде взято хоч на один грам менше або більше, то мазь не зможе стати лікувальною і тому втратить свої цілющі властивості. 

Згодом ми провели досліди та перевірили хімічний склад цілющих ліків і побачили, що з кожної тари було взято певну кількість необхідних компонентів, адже якби їх було взято хоч на атом менше або більше, то такі ліки б не набули потрібних властивостей. Усього пляшок було використано більше п’ятдесяти, різні речовини були взяті в певних кількостях та відповідно до точних вимірів та пропорцій.

Цікаво, чи існує хоч якийсь смисл чи ймовірність того, щоб різні речовини, які розлилися з пляшок, випадково перекинутих через негоду, якимось чином поєдналися між собою в потрібних обсязі та пропорціях так, щоб утворилася цілюща мазь? Цікаво, чи є щось абсурдніше, безглуздіше та більш далеке від здорового глузду та логіки? Якщо осел подвоїть свою дурість, а потім перетвориться на людину, то гадаємо, що і він вважав би такі метаморфози найхимернішою фантазією та маячнею!

Так, ми заявляємо, що кожен організм являє собою певну біологічну сполуку, живильну мазь; і що кожна рослина схожа на цілющі ліки, оскільки вона створена з різних часток та речовин і відповідно до найточніших вимірів… Немає жодних сумнівів у тому, що приписувати створення цієї чудової істоти матеріальним причинам і елементам та говорити, що ніби «причини створили її», буде так само нерозумно, абсурдно й неможливо, як створення тієї цілющої мазі в аптеці через перекинуті пляшки.

Висновок. Живі організми в цій великій аптеці Всесвіту, – що складаються з цілковитою точністю підібраних речовин завдяки Мудрому (аль-Хакім) Творцеві, – можуть утворитися лишень завдяки Його безмежним мудрості та знанням, всеохопній волі. Нещасний той, хто вважає, що це справа рук сліпих, глухих стихійних елементів та природних причин. Утім, ще дурніший той, хто гадає, що ті чудодійні ліки були створені самі по собі завдяки перекинутим пляшкам. Так, подібна атеїстична думка по суті своїй постає безглуздою нісенітницею та несвідомим маревом божевільного.

Друга нісенітниця. Якщо виникнення всього сущого не приписується Єдиному Всемогутньому (аль-Кадір) Творцеві, а натомість матеріальним причинам, тоді необхідно, щоб численні елементи та причини світу втручалися в процеси, що протікають в організмі будь-якої живої істоти. Так, думка про те, що настільки впорядкована, пропорційна, злагоджена та гармонійна система організму такої маленької живої істоти, як, приміром, муха була створена різними та протилежними одна одній причинами — це очевидна маячня, яку спростує навіть той, хто володіє розумом із крильце мухи! Так, крихітне тільце мухи пов’язане з безліччю причин та елементів всього Всесвіту, а точніше, постає їхнім екстрактом. І якщо не приписувати створення мухи Всемогутньому (аль-Кадір) Творцеві, тоді доведеться визнати, що ці матеріальні причини повинні самі перебувати поруч із тільцем мухи, ба більше, навіть проникнути всередину її крихітного організму! Крім того, необхідно буде, аби вони проникли в кожну клітину її очей, що є малою подобою тільця цієї комахи! Річ у тім, що причина (якщо вона матеріальна) повинна перебувати поруч із річчю, що є її наслідком або всередині неї. У такому разі, слід погодитися, що всередині цієї мікроскопічної клітини повсякчас перебувають основи Всесвіту, елементи та різні природні компоненти. Хіба навіть найдурніший із софістів соромитиметься такого вчення!

Третя нісенітниця

 اَلْوَاحِدُ لَا يَصْدُرُ اِلَّا عَنِ الْوَاحِدِ

Це безперечне правило говорить: «якщо будь-яке створіння є цілісним і єдиним, то безсумнівно, що воно створене єдиним творцем». А надто якщо це створіння являє собою абсолютно гармонійне, точне та досконале утворення, то це тим більше говорить про його походження не від численних рук, що породжують протиріччя та хаос, а навпаки, від одного Всемогутнього (аль-Кадір) та Мудрого (аль-Хакім) Творця. І приписування гармонійного, співмірного, унікального процесу створення незліченній безлічі неживих, нерозумних, хаотичних, сліпих та глухих природних причин, тим паче, що скупчення цих причин подвоять цю сліпоту і глухоту, – нісенітниця найвищого ступеню!

Приміром, ми нехтуємо цією нісенітницею, проте вплив матеріальних причин можливий за допомогою взаємодії. Але природні причини здатні вплинути на зовнішній вигляд живих організмів. Водночас, ми спостерігаємо, що внутрішня сторона цих організмів (до якої не дотягуються та з якою не здатні контактувати природні причини) в десятикратному розмірі більш впорядкована, тонка та ідеальна, ніж зовнішня сторона! Найдрібніші ж істоти, з чиїми організмами матеріальні причини не можуть контактувати внутрішньо і лише частково здатні взаємодіяти зовні, ще більш дивовижні з огляду на творчість та оригінальніші з огляду на створення, ніж найбільші живі істоти! І приписати їхнє створення цим неживим, немислимим, грубим, далеким, громіздким, глухим, сліпим, протилежним один одному причинам можливо лише в стані цілковитої сліпоти та глухоти!