Бадіуззаман Саїд Нурсі

Бадіуззаман Саїд Нурсі народився у 1877 році на сході Туреччини, в селі Нурс Іспаритської волості, що входила до Хізанського повіту Бітліського вілаєту. Його батька звали Мірзою, а матір – Нурією. Із шести років він виявляв потяг до знань, вирізнявся тямущістю, мав феноменальну пам’ять, був активною дитиною. До дев’яти років він жив разом із батьками. Майбутнього ученого захоплювали чесноти та рівень обдарованості старшого брата – Мулли Абдуллага, які той здобув завдяки наполегливості та потягу до знань, що вирізняло його на фоні сільських дітей, котрі не мали змоги навчатися. Це надихнуло Саїда Нурсі у дев’ятирічному віці  вступити до медресе у селі Таг Іспаритської волості. Однак основну освіту він здобув пізніше, в місцевості Догубаязит, де лише за три місяці повністю освоїв навчальну програму тодішніх медресе. За цей час йому вдалося вивчити понад вісімдесят фундаментальних праць, що були в основі освітньої системи тогочасних медресе.  Це дало змогу отримати іджаза – диплом та дозвіл на викладацьку діяльність. Пізніше, у Бітлісі, Саїд Нурсі бере участь в традиційних на той час наукових диспутах, за підсумками яких захищає отриманий в 15 років іджаза і підтверджує своє наукове звання, за що тогочасні вчені назвали його «Бадіуззаман» – дивовижна, незвичайна людина свого часу,  диво епохи».

Довідавшись про славу молодого вченого, Хасан Паша, губернатор вілаєту Ван, запрошує Бадіуззамана до себе. Там учений прожив п’ятнадцять років, займаючись наставницькою та просвітницькою діяльністю населення. Спілкуючись із губернатором і чиновниками регіону Ван, він переконався, що в цьому столітті оцінкам сумнівів, шукань та викликів щодо Ісламу, суттєво бракує традиційного каляму (богослів’я) та усвідомив потребу вивчення тогочасних наук. Швидко він освоює такі дисципліни, як історія, географія, математика, геологія, фізика, хімія та астрономія. Під час свого перебування в регіоні Ван, Бадіуззаман, вивчивши доступні ідеї, дослідження, методики релігійного і наукового викладання, а також врахувавши потреби свого часу, розробляє власну систему викладання, яка полягала в донесенні учням безпосереднього сенсу релігійних істин, пояснюючи, трактуючи їх по-новому, із врахуванням особливостей сучасності. 

Бадіуззаман Саїд Нурсі вирізнявся з-поміж інших учених.

По-перше, він ні в кого не приймав грошових подарунків, пожертв, навіть відмовлявся від платні, за життя не мав жодного майна, жив скромно, бідно, самотою, піддавався гонінням, чимало часу провів у засланнях та в’язницях. 

По-друге, він не запитував нічого в інших учених. Натомість сам упродовж двадцяти років лишень відповідав на питання людей, пояснюючи це так: «Я не заперечую знання вчених, тому вважаю, що зайве ставити їм питання. Якщо ж хто-небудь сумнівається в моїх знаннях, то нехай питає, і я відповім».

По-третє, своїм учням, за власним прикладом, він не дозволяв брати закят (пожертви) і подарунки, спонукаючи їх працювати для слави Всевишнього.

По-четверте, він ніколи не створював сім’ї, не прив’язувався ні до чого мирського. Бадіуззаман говорив: «Все своє майно я повинен вмістити в одній руці». Коли його запитували про причини такого рішення, він відповідав: «Настане час, коли кожен позаздрить моєму становищу. До того ж, майно і багатство не приносять мені задоволення, адже я сприймаю цей світ як тимчасовий прихисток».

Проживаючи в місті Ван, Бадіуззаман разом з губернатором Тахіром Пашею стежили за новинами, які публікувалися в деяких газетах. Особливу увагу вони звертали на події, пов’язані з Ісламом. У такий спосіб, під час свого перебування в місті Ван, Саїд Нурсі проаналізував ситуацію в мусульманському світі.

Одного дня Тахір Паша повідомив йому жахливу новину, що британський міністр у справах колоній, під час свого виступу в англійському парламенті, тримаючи в руках Величний Коран, сказав: «Доки цей Коран знаходиться в руках мусульман, ми не зможемо панувати над ними. Тому необхідно докласти всіх зусиль, щоб відібрати у них його або ж віддалити їх від нього».

Ця жахлива звістка справила на Саїда Нурсі величезне враження. У душі Бадіуззамана зародилося непереборне прагнення довести і продемонструвати всьому світові, що Коран є яскравим  духовним сонцем, і він почав втілювати це в життя.

 

* * *

 

Саїда Нурсі дуже турбували негаразди і проблеми Сходу. Він був переконаний, що виходом з цієї кризи є освіта. Тому він починає докладати значних зусиль для створення університету, де викладалися б як релігійні, так і світські дисципліни. У своїй праці «Диспути» він пише: «Світлом совісті є релігійні знання; Світлом розуму – наука. Разом вони становлять істину. На цих двох крилах старанність учня злетить догори. Поодинці ж перше спровокує фанатизм, а друге – помилки і сумніви». Щоб донести ці думки до влади і реалізувати проект, у 1907 році він приїжджає до Стамбулу, де зустрічається з відомими місцевими ученими. На дверях готелю, в якому він зупинився, вішає табличку із написом «Тут даються відповіді на будь-які питання, але не звучить самих запитань».  Таким чином Бадіуззаман хотів привернути увагу правлячої еліти, науковців та мешканців Стамбулу до освітянської та наукової діяльності Східної Анатолії. Він відповідає на всі питання вчених, які відвідують його групами. Його незвичайний стан, поведінка, а також те, що він, незважаючи на свій молодий вік, переконливо та красномовно відповідає на всі без винятку питання, дивує вчених Стамбула і спонукає їх до визнання того, що він достойний називатися «Бадіуззаманом».

Майже водночас Стамбул відвідує шейх Бахит Ефенді – один із провідних вчених єгипетського університету «Аль-Азхар». Вчені Стамбула, будучи безсилими дискутувати із Бадіуззаманом, що прибув із Курдистану – краю скелястих гір і стрімких схилів, – звернулися до шейха Бахіта Ефенді з проханням перемогти у дискусії з Саїдом Нурсі. Шейх погодився на пропозицію та почав шукати відповідної нагоди. Одного дня, вийшовши після намазу з мечеті «Ая-Софія», вони зайшли в чайхану. Скориставшись моментом, шейх Бахіт Ефенді, в присутності інших вчених, звернувся до Бадіуззамана:

ما تقول فى حق الاوروبائية و العثمانية

«Що Ви думаєте про  Європу і османську державу?»

Питання не передбачало виявлення широкого кола пізнань та проникливості Бадіуззамана, на меті було визначення рівня далекоглядності та здатності аналізувати ситуацію на світовій політичній арені.  На що Бадіуззаман відповів:

ان الاوروبا حاملة بالاسلامية فستلد يوما ما و ان العثمانية حاملة بالاوروبائية فستلد يوما ما

«Європа вагітна Ісламом, і колись розродиться ним. Османська ж держава вагітна Європою, і коли-небудь породить державу європейську». 

Почувши це, шейх Бахіт сказав: «Із цією молодою людиною не посперечаєшся. Моя думка аналогічна, але тільки Бадіуззаман зміг висловитися так стисло і красномовно».

Згодом Туреччина перейняла безліч європейських законів і звичаїв, перетворившись на світську державу. У свою чергу, в Європі виникли симпатії та інтерес до Корану і Ісламу. Все це підтвердило слова Саїда Нурсі.

Далі, Бадіуззаман подає заяву до палацу султана, в якій описує свою ініціативу створення університету на сході Туреччини, проте тогочасна ситуація не дозволяє реалізувати задуму. 

У 1910 році він залишає Стамбул і повертається до м. Ван. Подорожуючи до Вану через Батумі, дорогою він відвідує Тифліс (Тбілісі, — прим.перекл.), де піднімається на пагорб імені Шейха Санана.  Поки він уважно оглядав околиці, до нього підійшов російський поліцейський і запитав:

— Що ти так уважно розглядаєш?

— Формую план своєї медресе.

— А звідки ти?

— Із Бітлісу, – відповів Бадіуззаман.

— Але це ж Тифліс!

— Бітліс і Тифліс – брати.

— Як це розуміти?

— В Азії, в ісламському світі, один за одним починають проявлятися три світла; у вас же, один за іншим, почнуть розсіюватися три мороки. Ця завіса деспотії спаде, тоді я прийду і побудую тут свою медресе.

— Жаль …  Мене дивує твоя надія, –  сказав поліцейський.

— А я дивуюся твоєму розуму! Чи можеш ти уявити, що ця зима буде тривати вічно? Після кожної зими настає весна, після кожної ночі – день.

— Але ісламський світ роздроблений!

— Розійшлися здобувати освіту. Так, Індія – здібне дитя Ісламу – займається в англійській середній школі; Єгипет – тямущий спадкоємець Ісламу – навчається в англійській школі публічного адміністрування; Кавказ і Туркистан – два відважних сини Ісламу – навчаються в російській військовій школі і под. Отже, кожен з цих благородних нащадків, отримавши свій диплом, очолить один із регіонів і, поставивши на горизонті досконалості прапор Ісламу, що є їх великим і справедливим батьком, згідно із провіщенням, всупереч долі, оголосять таємницю одвічної мудрості, закладену в роді людському.

 

* * *

 

Взимку того ж року він відбуває до Дамаску. На вимогу вчених Дамаска він читає хутбу (проповідь, мова, – прим. перекл.) у відомій «Мечеті Омеядів» перед десятитисячною аудиторією, де було близько сотні вчених-богословів. У своїй промові він висвітлює проблеми ісламського світу. Текст цієї хутби був виданий в Дамаску в 1911 році під назвою «Дамаська Проповідь».

«Дамаська проповідь» – мудрий доказовий урок, що несе радісну звістку, звертаючись до мусульман та навіть всього людства. У проповіді йдеться про хиби мусульманського світу, причини, через які він занепав та зазнав поневолення. У хутбі наведені можливі шляхи виходу з цієї ситуації, на прикладі мудрих аргументів доведено, що Іслам в усьому світі продемонструє високий матеріальний і духовний прогрес, що ісламська цивілізація проявить себе в усій пишноті. На початку своєї проповіді Саїд Нурсі каже:

«Я отримав урок в медресе суспільного життя людства цього часу та землі, з якого зрозумів, що на відміну від стрибка в майбутнє, зробленого європейцями в розвитку, нас стримують, не даючи в матеріальному плані вийти з Середньовіччя, шість хвороб. Вони такі:

  • перша – поява  у нас відчаю та безнадії;
  • друга – загибель правдивості в суспільно-політичному житті;
  • третя – любов до ворожнечі;
  • четверта – незнання світлих зв’язків, які об’єднують людей віри один з одним;
  • п’ята – деспотизм, що поширюється схоже до інфекційних хвороб;
  • шоста – обмеження старанності особистою вигодою.

Ліки ж від цих шести жахливих хвороб я наведу в шести «словах», які вивчив в «аптеці» Корану на «медичному факультеті» нашого суспільства. Шість цих слів я вважаю основами лікування …»

Цього ж року, у зв’язку із поїздкою султана Решада в Румелію, Бадіуззаман Саїд Нурсі приєднався до його почету від імені східних вілаєтів. Тоді мало відбутися відкриття університету в Ускупі (Скоп’є, Балкани, — прим. перекл.). Через Балканську війну цей проект відклали, і Саїду Нурсі вдалося переконати султана перенести його на Схід. Згодом, у 1912 році, він повертається зі Стамбула до Вани. У 1913 році, за участю губернатора регіону Ван, він закладає фундамент університету, названого  «Медресет уз-Зехра». Але починається Перша Світова війна, і Саїд Нурсі, разом з групою своїх учнів, добровольцем вирушає на фронт, а створення університету, задля чого він так наполегливо працював, відкладається.

На фронті Бадіуззаман пише тафсір (тлумачення) Величного Корану під назвою «Ішарат уль-І’джаз». Багато його учнів гинуть, а сам він у 1916 році потрапляє в полон до росіян, його відправляють у табір для військовополонених. Тут стається інший, вартий уваги, випадок. Одного разу в табір приїхав з перевіркою головнокомандувач російської армії. Під час перевірки, Бадіуззаман не встає, щоб привітатися з ним. Головнокомандувач розсердився і, подумавши, що той його, можливо, не впізнав, ще раз пройшовся перед ним. Коли ж Бадіуззаман знову не поворухнувся, головнокомандувач через перекладача запитав:

— Очевидно, не впізнали мене?

— Упізнав. Ви – Микола Миколайович,  – відповів Бадіуззаман.

— Отже, Ви ображаєте російську армію, а значить і російського царя.

— Я не ображаю. Я – мусульманський учений. Віруюча людина вище того, хто не знає Всевишнього Аллаха. Тому перед тобою я не встану.

За це Бадіуззамана віддають під трибунал. Кілька його товаришів-офіцерів попросили його вибачитися, щоб уникнути можливих сумних наслідків, на що Бадіуззаман не зважив, гідно та мужньо сказавши: 

— Смертний вирок, винесений ними, це паспорт до світу вічності.

У підсумку було прийнято рішення про страту. Перед виконанням вироку, Саїд Нурсі просить дозволити йому зробити намаз. Під час намазу, головнокомандувач підійшов та вибачився: «Я переконався в тому, що цей ваш вчинок пояснюється вашої відданістю тому, що є для Вас святим. Прошу пробачення». Після цих слів він скасував вирок.

Бадіуззаман провів в костромському полоні два з половиною роки. Все своє життя присвятивши прославлянню Всевишнього і служінню, він і тут дає настанови, уроки полоненим. Одного разу російський командир став свідком того, як Бадіуззаман давав урок дев’ятьом десяткам полонених і, визнавши цей урок таким, що має політичне забарвлення, заборонив. Однак дізнавшись, що його уроки мають релігійний, духовний характер, скасував заборону.

Татарська громада Костроми бере на поруки Бадіуззамана і поселяє його в мечеті на березі Волги.

У результаті, після понад двох років, проведених в полоні, йому вдалося втекти, скориставшись смутою, що виникла після революції 1917 року. У підсумку, у 1918 році, через Петербург, Варшаву, Берлін, Відень і Софію він повертається до Стамбула.