У контексті обговорюваного, наведемо деякі фрагменти з «Рісале-і-Нур», що стосуються життя в Барлі.

«Як ти поживаєш? Яке твоє становище?»

Відповідь. Безмежно дякую Всемилостивому і Милосердному Господу за те, що різні види утисків від земних людей Він перетворив на різні види милості. Коли я, відрікшись від політики і відійшовши від мирського, перебуваючи в одній з печер, поринув у думки про вічне життя, мирські люди відправили мене на заслання, проте Мудрий і Милосердний Творець обернув це у милість для мене, перетворивши моє сумнівне, з  погляду щирості, усамітнення в тій печері, в надійне і щире усамітнення в горах Барли. Перебуваючи в полоні в Росії, я зібрався провести решту життя в одній із печер і благав про це. Із волі Всемилостивого і Милосердного такою печерою стала для мене Барла.  Він позбавив мене труднощів, пов’язаних з перебуванням в печері … Мій Милосердний Господь, мій Мудрий Творець обернув утиски в милість для мене … Хвала Аллагу в будь-якому стані …

… будь-яка ситуація, що випала на долю людини, відбувається з двох причин: зовнішньої та істинної. Мирські люди стали зовнішньою причиною, що привела мене сюди, а Божественний припис став істинною причиною мого усамітнення. Зовнішня причина обійшлася зі мною не справедливо; на відміну від істинної. Зовнішня причина, думаючи: «Ця людина дуже завзято служить релігії і знанню, може зашкодити нашим мирських справам», — несправедливо спровокувала заслання. Божественне ж провидіння визначивши, що я не можу служити релігії і знанню істинно, з усією щирістю, послало мені це заслання, обернувши його несправедливість у багатогранну милість. І оскільки суддею тут є Передвизначення, і воно справедливо, то звертаюся я до нього …

 

 «Чому ти настільки байдужий до мирської політики і, залежно від того, що відбувається у світі, не змінюєш свою позицію? Може, тобі подобається те, що відбувається, чи ж мовчиш зі страху?»

Відповідь. Служіння Мудрому Корану суворо забороняє мені наближатися до світу політики. Воно не дозволяє мені навіть думати про це. Якби це навіть не було так, то саме моє життя засвідчує, що страх не міг і не може застерегти мене від слідування принципам, які я вважаю справжніми. Та й чого мені боятися ?! Із цим світом мене нічого не пов’язує, крім смерті. У мене немає сім’ї і дітей, про яких би я дбав; немає майна, про яке я б турбувався; немає династичних почестей, через які варто було б перейматися. Я висловлюю вдячність не тим, хто допомагає мені зберегти світську шану, що складається з лицемірної слави, але тим, хто допомагає зруйнувати її. Залишається лише моя смерть, а вона – в руках Всемогутнього Творця. Хто може її прискорити, якщо час ще не настав? Адже ми з тих, хто вважає кращою гідну смерть, ніж життя у приниженні. Одна людина, схожа до «Раннього Саїда», сказала:

و نحن اناس لا توسط بيننا ۞ لنا الصدر دون العالمين او القبر

«Ми – люди для яких не існує середини. Ми знаходимося або на чолі світу, або в могилі».

Саме служіння Корану забороняє мені думати про суспільно-політичне життя людства.

Життя людства – це своєрідна подорож. Завдяки світлу Корану я побачив, що в цей час його шлях зайшов в якесь болото. То падаючи, то піднімаючись, караван людства бреде по брудній, смердючій багнюці. Одна його частина йде безпечною дорогою. Інша — знайшла якусь можливість врятуватися від бруду і трясовини. Більшість же бреде в темряві брудним, смердючим багном. Двадцять відсотків сп’янівши сплутали трясовину із чудесними ароматами, намащують нею свої обличчя. Падають, встають, поки не захлинуться. Вісімдесят відсотків розуміють, що це болото, відчувають його бруд і сморід, проте вони розгублені, не можуть вийти на безпечну дорогу. 

Отже, з цієї ситуації є два виходи.

Перший: взяти палицю і привести тих двадцять відсотків задурманених до тями.

Другий: показавши світло, вказати тим розгубленим благополучний шлях.

Я бачу, що вісімдесят [зі ста бажаючих вивести людство] тримають в руці палицю супроти тих двадцяти. Однак тим вісімдесяти відсоткам нещасних і розгублених бідолах світло ніхто по-справжньому не показує. Якщо і показує, то оскільки в одній руці у них світло, а в інший дубина, довіри це не викликає. Нещасна людина думає: «Може, він заманить мене світлом, щоб вдарити дубиною», — і боїться. Буває, що коли дубина зламається, зникає й світло.

Це болото – розпусне суспільне життя людства, сповнене безтурботності й спокус. Ці сп’янілі – вперто насолоджуються оманою. Розгублені – це люди, котрі гидують оманами, але не можуть їх позбутися, врятуватися, знайти шлях. Розгублені люди … Дубини – це політичні течії. Світло – це істини Корану. Зі світлом ніхто битися не стане, з ним не ворогують. Крім проклятого шайтана, ні у кого воно не викликає відрази.  Тому і я, щоб тримати в руках Світло Корану, сказав:

اعوذ بالله من الشيطان و السياسة

«Звертаюся до Аллага від диявола і політики», – кинувши цю дубину політики, обіруч вхопився за світло. Я побачив, що в політичних течіях – і серед прихильників, і серед противників, – є закохані в цей світ. Жодна сторона, жодна група не повинні побоюватися світла і уроку Корану, які значно вищі політичних течій і пристрастей, які пречисті й далекі від усіх їхніх корисливих міркувань, і не повинні звинувачувати їх в чому-небудь, якщо тільки це не дияволи в людській подобі і не хижаки в людському обличчі, які займають бік безбожності і єресі, вважаючи це політикою.

Слава Аллагу, завдяки відстороненню від політики я уникнув звинувачень у політичній пропаганді і не знецінив істини Корану, схожі до самоцвітів, до рівня блискіток. Навпаки, з часу в очах всіх верств населення цінність цих самоцвітів дивовижно зростає.

الحمد لله الذى هدينا لهذا وما كنا لنهتدى لولا ان هدينا الله لقد جاءت رسل ربنا بالحق

«Хвала Аллагу, який привів нас сюди. Ми б не йшли прямим шляхом, якби Аллаг не повів нас ним! Посланці Господа нашого приходили з істиною!» (Коран 7:43)

(Із Тринадцятого Листа збірника «Листи»)