Нижче наведені деякі фрагменти захисних промов Саїда Нурсі

«Так, ми – суспільство, і що століття воно налічує близько трьохсот п’ятдесяти мільйонів осіб. (У момент виголошення промови мусульманське населення у світі нараховувало близько трьохсот п’ятдесяти мільйонів осіб, — прим.переклад. ) Його члени, за допомогою п’ятикратного намазу, щодня з глибокою пошаною демонструють свій зв’язок із принципами цього священного суспільства і своє служіння йому. Згідно священному правилом: انما المؤمنون اخوة «Воістину, віруючі – браття». (Коран 49:10), — вони, молитвами і духовними здобутками, поспішають один одному на допомогу. Так ось, ми є членами цього священного, величного суспільства, і наша особлива місія полягає в тому, щоб достовірним чином доносити до віруючих людей істини віри, що містяться в Корані, тим самим рятуючи їх і себе від вічної кари і від загробного, самотнього ув’язнення. У зв’язках же з мирськими, політичними й інтригантськими товариствами та комітетами, з якоюсь вигаданою, безглуздою організацією, в чому нас звинувачують, ми не перебуваємо і до цього не опустимося … ».

«… Мене запитали: «Які твої думки про республіканський лад?». Я відповів: «Коли ви всі, за винятком голови суду, ще не з’явилися на світ, я вже був релігійним республіканцем, що доводить моя біографія, яку маєте у ваших руках. Коротка суть така: в ті часи я перебував в тюрбе, як і зараз, самотою. Мені приносили суп, вміст якого я віддавав мурашкам, а сам з’їдав хліб і випивав бульйон. Хто про це чув, питали мене, що це значить. Я відповідав: «Мурахи і бджоли є республіканцями. З поваги до їх любові до республіки я пригощаю крихтами мурах». Тоді мені сказали: «Ти суперечиш благочестивим попередникам (саляф-і саліхін)». Я відповів: «Кожен з праведних халіфів був і халіфом, і президентом. Абу Бакр ас-Сиддик (нехай буде задоволений ним Аллаг), звичайно, був для «десяти обдарованих» й для всіх інших сахабів своєрідним президентом. Однак, це були не просто безглузді фігури з безглуздими званнями, а президенти релігійної республіки, що несе істину справедливості і свободу відповідно до шаріату».

Отже, о прокуроре і члени суду! Ви звинувачуєте мене всупереч ідеї, яку я несу вже понад п’ятдесят років. Якщо ви питаєте про світську республіку, то я розумію, що поняття «світська» нейтральне. Іншими словами, це така держава, яка, відповідно до закону свободи совісті, не перешкоджає як безбожникам і розпусникам, так і релігійним і богобоязливим людям. Ось уже двадцять років як я відійшов від суспільного і політичного життя. Мені невідомо, яку форму прийняла республіканська влада зараз, але якщо, хай врятує Аллаг!, справа дійшла до того, що вона видає і приймає закони на користь безбожництва, роблячи порушниками тих, хто трудиться заради віри і Іншого світу, то я без жодного вагання заявляю і нагадую: навіть якби у мене була тисяча душ, я був би готовий пожертвувати ними заради віри і Іншого світу. Робіть, що хочете. Моє останнє слово: حسبنا الله و نعم الوكيل  «Достатньо нам Аллаха! Прекрасний же Він Опікун!» (Коран 3: 173) 

«Панове! Багато твердо переконують мене в тому, що нас переслідують не від імені держави, тобто не за «порушення громадського порядку з використанням релігійних почуттів». Швидше, під цим прикриттям, в ім’я безбожництва нас переслідують за нашу віру і за наше служіння вірі, громадській безпеці, одним з безлічі підтверджень чого є те, що за двадцять років двадцять тисяч примірників і частин «Рісале-і-Нур» були прочитані і прийняті двадцятьма тисячами людей, при цьому ні владою, ні колишнім і / або нинішнім судами жодного разу не було зафіксовано жодного інциденту, пов’язаного з порушенням учнями «Рісале-і-Нур» громадського порядку. Тим часом, настільки широке поширення могло б мати уже певний вплив вже за двадцяти днів. Значить, «гумова «163-тя стаття, що суперечить принципу свободи совісті, яка може поширюватися  на всіх релігійних проповідників, є зручним прикриттям. Безбожники, вводячи в оману органи влади і обманюючи правосуддя, цілком ймовірно, хочуть нас розчавити».

…

«Наявні в «Рісале-і-Нур» співчуття, совість, істина й правда заборонили нам політику, оскільки невинні можуть потрапити в біду, а ми можемо стати  їх гнобителями. У зв’язку з цим, деякі люди забажали пояснення. Я відповів, що в наш бурхливий час, через егоїзм і націоналізм, породжених жорстокою цивілізацією, а також з причини зумовленого світовою війною військового самовладдя, від надмірної жорстокості, поширилися надмірне насильство й жахлива тиранія. І якщо люди істини захищатимуть свої права силою, то або вони, через упередженість, вдаючись до насильства, погублять багатьох нещасних людей, й самі стануть тиранами, або ж виявляться переможеними. Адже люди, розвертаючи широку діяльність на нападаючи, керуючись схожими почуттями, за помилки однієї-двох  осіб під незначним приводом піддають ударам і гублять два-три десятки. Якщо ж люди істини, діючи згідно приписів істини та справедливості, будуть бити тільки тих, хто б’є, то втрати для них будуть в тридцять разів більшими, і вони залишаться в стані переможених. Якщо ж ці люди істини, згідно з деспотичним законом симетричної відповіді, за помилки одного-двох злочинців погублять двадцять-тридцять бідолах, тоді в ім’я істини вони скоять жахливу несправедливість.

Така справжня мудрість і причина того, що ми, за велінням Корану, щосили уникаємо політики та втручання в справи влади. В іншому випадку, ми, будучи наділені силою істини і справедливості, прекрасно й повноцінно могли б захистити свої права. І оскільки все в світі минуще і тлінне, смерть вічна, врата могили не закриваються, а труднощі перетворюються в милість, то ми, уповаючи з терпінням і вдячністю, безсумнівно, зберігаємо мовчання. Насильницьке ж порушення нашого мовчання буде повністю суперечити совісті, справедливості, відданості Батьківщині, любові до народу.

Висновуючи скажу, що немає нічого, що могло б послужити причиною боротьби з нами представників влади, політиків, представників правоохоронних органів та юстиції. Справа тут може бути в тому, що через своє фанатичне безбожництво, що виходить від страшної людської чуми матеріалізму і абсолютного невір’я (що не стане підтримувати жодна одна країна в світі, й  не стане любити жодна розумна людина), деякі приховані безбожники, своїм диявольським підступом, обманюючи частину офіційних осіб, і страхаючи їх, налаштовують їх проти нас. Ми ж скажемо: навіть якщо ви налаштуєте проти нас не тільки декількох недовірливих чиновників, а й весь світ, то і тоді, спираючись на міць Корану і захист Всевишнього Аллага, ми не відступимо, не здамося перед цим віровідступництвом, невір’ям і безбожництвом! »

 

***

 

Перебуваючи у в’язниці міста Денізлі, Устаз Бадіуззаман написав працю «Плоди віри», яка згодом була опублікована у збірнику «Посох Муси». «Плоди віри» були написані за дві п’ятниці. Потім всі, хто перебував у в’язниці, учні «Рісале-і-Нур», а також деякі інші ув’язнені переписували цю працю і вивчали її. Писалася і поширювалася ця праця таємно і в складних умовах, оскільки папір в тюрму не пропускали, доводилося писати навіть на сірникових коробках! Цей твір, в стислому вигляді акумулює в собі істини всієї збірки «Рісале-і-Нур». Для чіткості захисту «Рісале-і-Нур» було відправлено в суд міста Денізлі, до Касаційного Суду і в різні інстанції Анкари.