بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ
اِنَّ اللّٰهَ مَعَ الَّذٖينَ اتَّقَوْا وَالَّذٖينَ هُمْ مُحْسِنُونَ
В ім’я Аллага, Милостивого, Милосердного
«Воістину, Аллаг із тими, які богобоязливі, з тими,
які роблять добро!» (Коран, 16:128)
Якщо волієш зрозуміти, що дотримання намазу та відмова від скоєння великих гріхів — це істинний людський обов’язок і водночас природний і прийнятний результат створення людини, то прочитай це порівняльне оповідання, послухай його…
Під час мобілізації в одному загоні служили два воїни, один з яких був навченим і водночас наділеним почуттям обов’язку, інший — недосвідченим та корисливим. Той з них, хто мав почуття обов’язку, дбав про військовий вишкіл, думав про боротьбу з противником, зовсім не засмучувався щодо провіанту і достатку, оскільки він розумів, що годувати його, споряджати, лікувати в разі хвороби, і навіть годувати його з ложки (за необхідності) є обов’язком держави. Його ж прямий обов’язок — підготовка та бій. Водночас він інколи працював на кухні, де готував їжу та мив посуд, коли-не-коли порався в технічній частині тощо. Якщо йому ставили питання: «Чим ти займаєшся?», то він неодмінно відповідав: «Несу державну службу». Він ніколи не відповідав: «Я працюю, щоб прогодувати себе».
Інша людина, недосвідчений воїн і ненажера, не дбав про підготовку та бій. «Це державні справи. Хіба мене це обходить?! — повторював він. Постійно думаючи про засоби існування, він метушився в пошуках грошей: залишав загін, йшов на базар, робив закупи. Якось досвідчений товариш сказав йому: «Брате мій, твій основний обов’язок — підготовка та бій. Тебе скерували сюди саме для цього. Довірся нашому правителю. Він не залишить тебе без їжі. Це його обов’язок. Ба більше, ти безсилий і нужденний, тож ти не завжди зможеш прогодувати себе. Крім того, нині — воєнний час та пора для загальної мобілізації. Поза тим, тебе називатимуть бунтарем і покарають. Так, перед нами постають два обов’язки: один із них — це обов’язок правителя прогодувати нас, хоча іноді ми й прислуговуємо цьому обов’язку, а інший — це наш обов’язок з підготовки та битви, водночас правитель споряджає нас».
І ти збагнеш, в якій небезпеці опиниться той розсіяний воїн, якщо не дослухається до слів цього досвідченого солдата.
Отже, мій ледачий нафсе! Те бурхливе поле битви — це метафора нашого буремного земного життя; розділене на загони військо — людське суспільство; той загін — сучасна наша мусульманська громада; один з тих воїнів — праведний мусульманин, який знає й дотримується приписів своєї релігії і бореться зі своїм нафсом із метою відмови від скоєння великих та малих гріхів; а інший воїн — грішник, що завдає шкоди самому собі. Він, занурившись у мирські турботи про їжу, отримує докір від Істинного Годувальника, не дотримується основних приписів релігії — фарзів — і грішить на шляху до мирських турбот; той вишкіл уособлює насамперед намаз — поклоніння Аллагу; та боротьба — це метафора боротьби з власним нафсом, зі своїми пристрастями, зі шайтанами із числа джинів та людей, уникнення гріхів, позбавлення себе від аморального стану, а своїх серця та душі — від вічної загибелі; один із тих обов’язків — давати життя та піклуватися про нього, а інший — поклонятися Тому, Хто дає життя й дбає про нього, молитися Йому, сподіватися на Нього, довіряти себе Йому.
Отже, Той, Хто подарував та організував життя, яке є найпрекраснішим дивом Божественного мистецтва та мудрості, постає також і Тим, Хто забезпечує засоби для його підтримки. І нікого Іншого, крім Нього, не існує! Бажаєш отримати докази? Прошу! Найслабші, найдурніші тварини, приміром, плодові черв’яки та риби, харчуються краще за інших, найслабші, найтендітніші істоти, як діти та дитинчата тварин, споживають кращу їжу.
Для того, щоб зрозуміти, що дозволені (халяль) Аллагом харчі не залежать від сили та волі, втім залежать від безпорадного та слабкого стану, достатньо порівняти риб із лисицями, дитинчат — із хижаками, дерева — з тваринами.
Отже, людина, що нехтує намазом заради життєвих турбот, схожа на того воїна, який, покинувши військову підготовку та укриття, жебракує на ринку. Однак, якщо після намазу людина вирушить на пошуки їжі з кухні Щедрого Годувальника, щоб не стати тягарем для інших, то це — благородна справа, поклоніння.
Ба більше, на той факт, що людина була створена для здійснення поклоніння своєму Творцеві, вказують її природа та духовна система, бо з огляду на сили та здібності, необхідні для підтримки життя в цьому світі, вона не досягне й стану звичайного горобця, однак із огляду на знання, усвідомлення своєї нужденності, а також молитви та поклоніння Аллагу, які є необхідними в її духовному та вічному житті, то така людина — володар над усім живим.
Отже, мій нафсе! Якщо твоєю головною метою стане земне буття, і всі твої зусилля будуть покладені заради досягнення земних благ, ти станеш схожим на звичайного горобця; якщо ж зробиш головною метою — вічне життя в іншому світі, а мирське життя — ріллею та засобом для досягнення цієї мети, доклавши для цього всілякі зусилля, ти постанеш владарем над усім живим на землі, водночас будеш у цьому світі милим слугою Аллага, Його дорогим та почесним гостем.
Отже, у тебе є два шляхи… Вибір завжди залишається за тобою. А допомоги та настанов на істинний шлях проси у Милостивого та Милосердного Творця…