بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ
فَسُبْحَانَ اللّٰهِ حٖينَ تُمْسُونَ وَحٖينَ تُصْبِحُونَ ۞ وَلَهُ الْحَمْدُ فِى السَّمٰوَاتِ وَالْاَرْضِ وَعَشِيًّا وَحٖينَ تُظْهِرُونَ
«Тож прославляйте Аллага, коли настає вечір і коли настає ранок!»
«Йому належить хвала на небесах і на землі. [Прославляйте] Його надвечір та в полудень! »
(Коран, 30:17-18)
Брате мій! Ти питаєш у мене про сенс виконання намазу в п’яти конкретних часових проміжках. Із багатьох смислів тут ми вкажемо лишень на один.
Оскільки час кожного з намазів є початком важливого перехідного етапу, а також дзеркалом грандіозного Божественного правління та відбивачем загальних Божественних благ цього правління, то в ці часові проміжки наказано здійснювати намаз, тобто ще більше прославляти (тасбіх), звеличувати (та’зим) Творця, а також дякувати Йому за блага, даровані Ним у проміжках між намазами. Для того, щоб певною мірою зрозуміти цей тонкий і глибокий зміст, послухаймо разом зі мною про п’ять особливостей намазу.
ПЕРША ОСОБЛИВІСТЬ
Сенс намазу полягає в прославлянні (тасбіх), звеличуванні (та’зим) та висловленні подяки (шукр) Всевишньому Творцеві. Слід повторювати словом і дією фразу «Субханаллаг», прославляючи велич (аль-Джаляль) Всевишнього Аллага. Крім цього, словом і дією повторювати вислів «Аллагу Акбар», звеличуючи Його досконалість (аль-Камаль). Ба більше, серцем, мовою і тілом виражати фразу «Альхамдулілляг», тобто дякувати Його красі (аль-Джамаль). Отже, прославлення, звеличення та подяка є насінням намазу. Тому ці три речі наявні у всіх діях та зікрах намазу. Так, після завершення намазу, аби зміцнити і закріпити його зміст, ці священні вирази слід повторювати по тридцять три рази. На цих коротких, проте змістовних фразах базується сенс намазу.
ДРУГА ОСОБЛИВІСТЬ
Сенс поклоніння полягає в тому, щоб із пошаною та любов’ю здійснити земний уклін (саджа) перед Його Божественною досконалістю, могутністю та милістю, водночас розуміючи власні недоліки, безпорадний стан і бідність.
Тобто Божественне панування (рубубіят) вимагає поклоніння й покори, а святість і чистота Божественного панування вимагають, щоб раб Божий із усвідомленням власних помилок та недоліків молив Господа про прощення, оголосив через вираз «Субханаллаг» про те, що його Господь святий і далекий від усіх вад, стоїть вище над усіма помилковими та безглуздими судженнями заблукалих людей, чистий від усіх вад та хиб у цьому світі. Водночас абсолютна могутність панування вимагає, щоб раб Божий збагнув власну слабкість, а також безсилля всіх створінь, захопившись величчю Божественної могутності, зі словами на вустах «Аллагу Акбар» смиренно та покірно звершив руку (поясний уклін), звернувся до Господа і покладався на Нього. Врешті-решт, невичерпна скарбниця Господньої милості вимагає, щоб раб Божий мовою молитов і звернень (дуа), висловив власні потреби та бідність усіх створінь, а також оголосив про блага і дари від свого Господа через подяку, хвалу та вислів «Альхамдулілляг».
Отже, виконувані під час намазу рухи та слова містять у собі вищевказані смисли, і власне тому вони були приписані Всевишнім Творцем.
ТРЕТЯ ОСОБЛИВІСТЬ
Так само, як людина постає своєрідною зменшеною подобою цього величезного Всесвіту, а благословенна сура «аль-Фатіха» — світлим оприявленням Великого Корану, так і намаз уособлює світлий каталог чи реєстр, який містить у собі різні види поклонінь, а також певну святу мапу, що демонструє різноманітні види поклонінь з-боку усіляких істот.
ЧЕТВЕРТА ОСОБЛИВІСТЬ
Подібно до того, як стрілки годинника, що обчислюють секунди, хвилини, години та дні тижня, взаємопов’язані і схожі одна на одну, так само й стрілки великого годинника Всесвіту, створеного Всевишнім Творцем, взаємопов’язані між собою, подібні одна до одної та нагадують одна про одну: секундна стрілка символізує кругообіг днів та ночей, хвилинна стрілка — роки, годинна стрілка — етапи людського життя, денна стрілка — епохи буття Всесвіту. Наприклад:
• Час фаджр (період до світанку) схожий на початок весни і момент потрапляння людини в материнську утробу, на кшталт першого з шести днів створення світу, і нагадує про Божественні діяння на цих етапах буття;
• Час зухр (полуденний час) символізує середину літа, зрілу молодість, певний етап в житті Всесвіту, що відповідає етапу створення людини, і нагадує про прояви Божественної милості та благодаті в ці віхи;
• Час аср (надвечір’я, час до заходу сонця) метафорично уособлює осінню пору, прихід старості, Століття Щастя — часу життя останнього Пророка (мир йому і благо), і постає нагадуванням про Божественні діяння та Божу милість на цих етапах буття;
• Час магриб (пора заходу сонця) постає своєрідним нагадуванням про зникнення численних істот на заході сонця, про смерть людини, про руйнацію світу на початковому етапі кінця світу, демонструє вияви Божественної могутності та величі, пробуджує людину від безтурботного сну;
• Час іша (нічна пора) нагадує людині про те, як темрява, ніби чорним саваном, покриває днину, як зимова пора білим саваном закутала образ померлої землі, про те, як за завісою забуття зникають останні сліди небіжчика; ба більше, про повне закриття арени випробувань у цьому тлінному світі, оприявлює величні діяння Всемогутнього Аллага;
• Нічний час нагадує людині про те, як сильно людська душа відчуває потребу в милості Всевишнього Творця, сповіщаючи про зиму, могилу та про потойбічний світ Барзах;
• Тахаджуд у нічну пору несе людині звістку про те, що тахаджуд — це вельми необхідне світло в могильному мороці і в темряві Барзаха. Ба більше, він нагадує про нескінченні дари Істинного Благодійника, втілені у цих метаморфозах, оголошує про те, якою мірою Всемогутній Творець гідний подяки та вихваляння;
• Другий ранок нагадує людині про ранок Дня великого воскресіння: наскільки очевидним, необхідним і безперечним явищем є настання ранкової пори після цієї ночі і весни після зимової пори, настільки ж безсумнівним і очевидним є настання ранку Дня великого воскресіння та весни Барзах.
Отже, подібно до того, як кожен із цих п’яти часових проміжків стоїть на чолі значних перетворень, нагадуючи про великі зміни, так само він сповіщає про річні, вікові і епохальні дива могутності, а також про дари Божої милості через знамена великих щоденних розпоряджень Божественної Могутності. Отже, фарз-намаз, що постає справжнім природним обов’язком людини, основою поклоніння і безумовним обов’язком, є доречним та доцільним у ці часові проміжки.
П’ЯТА ОСОБЛИВІСТЬ
Людина за своєю природою вельми слабка істота. Крім того, багато речей засмучують її, завдають великого болю. Ба більше, людина — безпорадне створіння, і бід та ворогів у неї — сила-силенна. Вона — дуже бідна, проте її потреби — великі. Крім цього, людина — ледача та безсила, втім життєвий тягар — вкрай важкий. Людство пов’язало її з усім світом, тоді як розлука та втрата будь-кого з коханих чи близьких людей постійно завдає їй нестерпного болю. Розум показує їй високі цілі та вічні плоди, проте її руки — короткі, життя — швидкоплинне, а сил і терпіння — обмаль.
У такому стані людської душі цілком зрозуміло, наскільки необхідним стає звернення на світанку (фаджр) з молитвою та намазом до Всемогутнього та Милосердного Творця, із проханням про допомогу та підтримку. Ба більше, наскільки це необхідна точка опори для того, аби витримати весь тягар справ та обов’язків, які накопичуються у людини в денний час доби.
Полудень (зухр) — це середина дня і початок його наближення до вечора, той час, коли денні роботи досягають свого апогею, пора перепочинку від тягаря справ і турбот, той проміжок часу, коли душа відчуває потребу в дозвіллі від стану безтурботності та втоми, що їх вселяють тлінні та складні справи у цьому швидкоплинному світі; а також час оприявлення Божественних благ. І здійснювати в цей час полуденний намаз — це означає шанобливо і смиренно постати перед Вічним Благодійником (аль-Мун’ім), дякувати Всевишньому Творцеві, вихваляти Його за всі блага, просити у Нього про допомогу, звільняючись від гніту побутових справ, від пут безтурботності і втоми, відсторонитися від усіляких безглуздих та тлінних речей; здійснювати поясний уклін перед Його могутністю та величчю, висловлюючи своє безсилля та падаючи додолу перед Його Досконалістю та Красою; і водночас проголошувати про свої захоплення Ним, про любов та смирення. І відтак будь-яка людина усвідомить, наскільки приємно, необхідно та доцільно здійснювати полуденний намаз.
Надвечірня пора (‘аср) — цей час, що схожий на похмуру осінь, на безрадісний старечий стан, на скорботний період перед кінцем світу. Це пора завершення денних робіт, час підведення підсумків щодо таких Божественних благ, як здоров’я, благополуччя та благодіяння, що їх удостоїлася людина в цей день; час висловлення того, що все в цьому світі — тимчасове, скороминуче та непостійне, а людина в цьому світі — всього лише гість, водночас величезне сонячне світило схиляється до заходу. Людська ж душа, що прагне вічного буття і створена для нього, схиляється перед цим благом і водночас потерпає від розлуки, здійснює обмивання для післяполуденного намазу, благає Всевишнього Творця, закликає до Його вічного та безмежного милосердя, обителі; дякує Господу і вихваляє Його за незліченні блага, вклоняється перед Його могутнім Владарюванням, смиренно падаючи додолу перед Його Божественною Постійністю. Така людина отримує справжню втіху та душевний спокій, постає перед Величним Господарем. І безперечно будь-хто збагне, наскільки високим та доцільним обов’язком, своєчасною сплатою природного боргу, а також щастям постає здійснення післяполуденного намазу!
Вечірній час (магриб) нагадує про сумне прощання з прекрасними створіннями попередніх сезонів, які щезають із настанням зимової пори. Він викликає спомин про те, що людина з приходом смерті розлучається зі своїми коханими та близькими людьми і йде у засвіти, охоплена невимовним розпачем. Ця пора нагадує про те, що мешканці землі переходять в інші світи під час загибелі цього тлінного світу, що трясеться в передсмертній агонії, а також про згасання ліхтаря, що світив у цьому місці для випробувань. Також цей час виступає суворим застереженням для тих, хто вкрай прив’язаний до своїх тлінних любих речей.
Отже, здійснювати вечірній намаз (магриб) означає, що людська душа, яка є спраглим віддзеркаленням Вічно Прекрасного, звертається до Трону Величного, Постійного, Вічного Творця, що звершує всі ці грандіозні справи. Людина вигукує над усім цим тлінним буттям фразу «Аллагу Акбар» і цурається всіх тлінних, нетривких речей, водночас із невимовною шаною та смиренністю постає перед Вічним Господом, дякуючи і вихваляючи Його за Його Досконалість, незрівнянну Красу та безмежне Милосердя. Із благословенним словом на вустах — «Альхамдулілляг», вона промовляє:
اِيَّاكَ نَعْبُدُ وَ اِيَّاكَ نَسْتَعٖينُ («Тобі Єдиному ми поклоняємося і Тебе одного молимо про допомогу»), висловлюючи свою покірність перед Його Божественністю та Владарюванням та просячи Аллага про допомогу. Творець не має помічників та партнерів, Він їх не потребує. Душа вклоняється перед Господньою Величчю та безмежною Могутністю, водночас демонструючи разом із усім сущим свою слабкість і безпорадність, бідність та нужденність, повторюючи:
سُبْحَانَ رَبِّىَ الْعَظٖيمِ («Моєму Далекому від усіх недоліків та вад, Величному Господу!»). Так, людська душа прославляє та звеличує свого Величного Творця, здійснює земний уклін перед Його Красою та незмінними священними характеристиками, непорушною Божественною Досконалістю. Вона відкидає усе земне і тлінне, смиренно та захоплено висловлює свою любов до Вічно Прекрасного, Постійно Милосердного Творця та покірність Йому, промовляючи: سُبْحَانَ رَبِّىَ الْاَعْلٰ («Хвала Моєму Господу, Який понад усе!»). Так, душа висловлює божественну чистоту Аллага, Вічного та Позбавленого усіляких недоліків та вад. Згодом людина сидячки (у ташаххуді) здійснює молитву і від свого імені підносить Прекрасному (аль-Джаміль) та Величному (аль-Джаліль) Творцю благословенні вихваляння і молитви від усіх створінь; вітає Його Поважного Пророка, поновлюючи свою присягу на вірність Йому. Крім того, спостерігає за мудрим порядком у палаці Всесвіту задля поновлення своєї віри, свідчить про єдиність Всемогутнього Творця, про пророцтво Мухаммада (мир йому і благо), що постає благословенним вісником Господа та виразником знамень Великої Книги Всесвіту. Отже, істинно віруюча людина безсумнівно збагне, наскільки тонким та чистим обов’язком, святим, приємним служінням та поклонінням і водночас серйозною істиною та незмінною радістю у цьому нетривкому, тлінному світі є здійснення вечірнього намазу (магриб)!
Нічний час (іша) — це той час, коли зникають останні сліди дня, що залишилися на горизонті, а нічне світло накриває землю та нагадує про Божественні діяння Всемогутнього Творця Всесвіту, Який змінює день і ніч مُقَلِّبُ الَّيْلِ وَ النَّهَارِ, білі сторінки на чорний аркуш. Цей нічний час нагадує про Божественні діяння Мудрого та Досконалого Аллага, що керує сонячним світилом та місяцем مُسَخِّرُ الشَّمْسِ وَ الْقَمَرِ. І відтак вони перегортають зелені сторінки літа на холодну та білу сторінку зими, нагадуючи про творіння Господні, також про тлінні речі, що їх небіжчики залишають після себе у цьому світі, зникають, стираються з пам’яті й повністю йдуть до зовсім іншого світу. Ба більше, цей час нагадує про величні діяння та милостиве оприявлення Творця Всесвіту в процесі пізнання широкого, вічного та безкрайнього Іншого світу, коли цей тісний, тлінний та мізерний світ перебуває в муках передсмертної агонії після остаточної загибелі та руйнацій.
І справжнім Господарем і Володарем цього Всесвіту, гідним поклоніння та любові може стати лише Той, Хто легко змінює ніч на день, зиму на літо чи цей світ на світ Вічний, ніби гортаючи сторінки якоїсь книги. Це доводить, що над цим Всесвітом панує Єдиний та Абсолютно Всемогутній Володар.
Отже, вкрай слабка і безсила, водночас бідна та нужденна людська душа занурюється в нескінченний морок майбутнього, побиваючись серед виру численних подій. Так, вона, здійснюючи намаз у нічний час, промовляє, як пророк Ібрагім (мир йому):
لَٓا اُحِبُّ الْاٰفِلٖينَ «Не люблю я тих, що тліють…», — звертається шляхом намазу до Обителі Гідного поклоніння та любові Господа, спілкується в молитві з Вічним та Незмінним Творцем на цій тлінній землі, у цьому швидкоплинному житті, у цьому похмурому світі та темному майбутньому. Під час намазу, у фрагменті з вічної бесіди і в цих декількох хвилинах вічного буття молільник бачить Прихильність та світло правильного шляху від Милостивого та Милосердного Творця, ці миті висвітлюють її життя та майбутнє, просячи прихильності та світла; ба більше, вони загоюють рани, що виникли від розлуки з коханими людьми та всіма істотами. Отже, людина забуває про цей світ, який теж тимчасово забув про неї і втік, в серці оплакує всі свої негаразди перед Обителлю Милості Творця. Так, молільник виконує свій останній обов’язок перед сном, подібним до смерті, здійснюючи нічний намаз задля завершення запису своїх діянь. Тобто він постає перед Гідним поклоніння та любові Творцем замість усіх своїх тлінних коханих людей. Окрім цього, така людина приходить до Обителі Щедрого та Всемогутнього Володаря замість того, щоб перебувати у колі всіх слабких істот, перед якими вона принижується. Ба більше, вона приходить до Милосердного Охоронця, аби знайти порятунок від усіх шкідливих речей, що змушують її боятися.
І починає душа [намаз] із сури «аль-Фатіха», тобто замість нікчемного і недоречного вихваляння ницих створінь, прославляє Абсолютно Досконалого, Абсолютно Багатого, Щедрого та Милосердного Господа, потім звертається до Нього зі словами: اِيَّاكَ نَعْبُدُ «Лише Тобі ми поклоняємося…», — тобто, попри свою мізерність та самотність, завдяки зв’язку з Володарем Судного Дня, що є Правителем Вічності, зійшовши на ступінь певного зманіженого гостя, що має важливу місію в цьому Всесвіті, промовляє: اِيَّاكَ نَعْبُدُ وَ اِيَّاكَ نَسْتَعٖينُ «Лише Тобі ми поклоняємося і лише в Тебе просимо допомоги», — і від імені всіх істот демонструє Творцеві поклоніння та прохання від усієї великої громади у Всесвіті. Згодом, промовляючи фразу: اِهْدِنَا الصِّرَاطَ الْمُسْتَقٖيمَ «Веди нас шляхом прямим», просить вести її прямою, світлою стежиною, яка з-посеред мороків прийдешньої пори приведе до Вічного Щастя. Із думками про велич Всевишнього Творця, що Його волі підпорядковані світила та яскраві зірки, ніби покірні воїни, що слугують в Його обійсті лампами та лакеями, нині вони, вигукуючи: «Аллагу Акбар!» і виконуючи уклін, сховалися, на кшталт рослинам і тваринам. Згодом така людина подумає про великий земний уклін для всіх істот, тобто про те, що всілякі створіння, ба більше, — вся Земля та ввесь світ, що цієї ночі поринули до сну, щороку і щостоліття звільняються від пут прижиттєвого обов’язку, на кшталт вишколеній армії чи окремим слухняним воякам, завдяки лише єдиному наказу від Всевишнього Аллага: вирушають до Іншого Світу, в абсолютній гармонії роблять земний уклін зі словами «Аллагу Акбар» на схилі свого буття.
Наступної ж весни, з огляду на пожвавлення та пробудження, що випливають із наказу Всевишнього Володаря كُنْ فَيَكُونُ , із воскресінням, вони смиренно та покірно починають служити своєму Творцеві. Так і ця маленька людина, наслідуючи їхній приклад, постає перед Милостивим та Досконалим, Милосердним та Прекрасним Аллагом і промовляє: «Аллагу Акбар», здійснюючи земний уклін із захопленням, у поважній покірності, що уможливлюють вічне життя. Все це означає здійснити нічний намаз, що демонструє своєрідне вознесіння (мірадж). Безумовно, ти тоді збагнеш, наскільки це добрі та чудові, святі та піднесені, доречні та гідні обов’язок, служіння та поклоніння Аллагу, і водночас наскільки це поважна істина…
У зв’язку з тим, що кожен із цих п’яти часових проміжків є ознакою якихось величних змін та трансформацій, величних Божественних діянь та загальних благ від Всевишнього Творця, то припис здійснювати намаз, що постає природним обов’язком людини, саме в цей час є абсолютною мудрістю.
سُبْحَانَكَ لَا عِلْمَ لَنَٓا اِلَّا مَا عَلَّمْتَنَٓا اِنَّكَ اَنْتَ الْعَلٖيمُ الْحَكٖيمُ
اَللّٰهُمَّ صَلِّ وَ سَلِّمْ عَلٰى مَنْ اَرْسَلْتَهُ مُعَلِّمًا لِعِبَادِكَ لِيُعَلِّمَهُمْ كَيْفِيَّةَ مَعْرِفَتِكَ وَ الْعُبُودِيَّةَ لَكَ وَ مُعَرِّفًا لِكُنُوزِ اَسْمَائِكَ وَ تَرْجُمَانًا لِاٰيَاتِ كِتَابِ كَائِنَاتِكَ وَ مِرْاٰتًا بِعُبُودِيَّتِهٖ لِجَمَالِ رُبُوبِيَّتِكَ وَ عَلٰى اٰلِهٖ وَ صَحْبِهٖ اَجْمَعٖينَ وَ ارْحَمْنَا
وَ ارْحَمِ الْمُؤْمِنٖينَ وَ الْمُؤْمِنَاتِ اٰمٖينَ بِرَحْمَتِكَ يَا اَرْحَمَ الرَّاحِمٖينَ