Передмова

بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ

وَمَا خَلَقْتُ الْجِنَّ وَالْاِنْسَ اِلَّا لِيَعْبُدُونِ

Ім’ям Аллага Милостивого, Милосердного!

“Я створив джинів та людей лише для того, щоб вони поклонялися Мені.” (Коран 51:56).

Cекрет цього великого аяту полягає в тому, що сенс і мета буття людини в цьому світі — це пізнання Творця Всесвіту, а також віра в Нього та поклоніння Йому. Природний обов’язок людини — пізнання Всеславного Творця та віра в Нього, а також підтвердження з усвідомленням та переконаністю Його буття та єдності. 

Так, сердешна людина жадає повноцінного вічного життя, володіє безмежними амбіціями, зазнає нескінченних тортур. Усі інші речі та чесноти є мізерією, крім віри в Господа та пізнання Його суті, що складають основу вічного життя, постають ключем до нього. Радше, більшість цих речей нічого не варті.

У зв’язку з тим, що в працях «Рісале-і Hyp» ця істина доведена через призму незаперечних аргументів, залишаючи «Рісале-і Нур» її розкриття, ми розглянемо у чотирьох темах дві небезпеки, які в наш час похитнули вірогідність істини й вселили в людське єство сумніви.

У ДВОХ ТЕМАХ МИ ОПИШЕМО СПОСІБ ПОЗБАВЛЕННЯ ВІД ПЕРШОЇ НЕБЕЗПЕКИ.

ПЕРША ТЕМА. Як докладно доведено у «Тринадцятому Сяйві» з «Тридцять першого Листа», в загальних питаннях заперечення не має цінності перед доказом і зазвичай є дуже слабким. 

Наведімо такий приклад: виявлення на небі молодого місяця на початку благословенного рамадана. Якщо двоє свідків з-поміж простих людей підтвердять появу молодого місяця, а тисячі вельмож та вчених мужів заперечуватимуть цей факт, повторюючи: «Ми не помітили місяця», то їхні заперечення були б химерою. Оскільки в твердженні кожен із нас надає один одному силу, виявляючи солідарність та згоду. У запереченні ж, незалежно від того, чи один незгодний чи їх тисяча, кожен залишиться сам по собі, незалежним. 

Воістину, той, хто стверджує, виноситиме об’єктивне рішення, яке випливатиме із суті речей. Як це було продемонстровано в нашому прикладі, якщо одна людина скаже: «на небі є місяць», а інша, вказавши пальцем на це ж небо, підтвердить той самий факт, то, об’єднавшись, вони утворюють єдину та могутню силу.

У запереченні ж рішення не випливає і власне не може випливати із суті речей. Так, загальновідоме правило свідчить: «будь-яке заперечення, що не є особливим і не стосується конкретного місця, недоведене». Наприклад, якщо я стверджуватиму, що на світі існує якась річ, а ти скажеш, що її немає, то тоді, щоб довести своє заперечення, тобто небуття цієі речі, існування якої я легко можу довести, просто вказавши на неї, тобі необхідно буде обшукати весь світ і довести, що її немає. Ба більше, ти мусиш оглянути всі куточки минулого. Потім тільки ти зможеш сказати: «Ні, її й не існувало». 

Оскільки ті, хто не визнають існування певного факту, заперечують його, виноситимуть рішення, спираючись не на суть речей, а на себе, на власний розум та візію, то, зрозуміло, вони не служать один одному силою та опорою. Адже перешкоди, причини, що стають на заваді баченню та знанню, абсолютно різні. Кожен може сказати: «я цього не бачу», «цього немає поруч зі мною» або «на мою думку, цього факту не існує». Однак ніхто не може підтвердити «цього дійсно не існує». Якщо ж хтось таке скаже, надто щодо питань віри (іману), що охоплюють увесь Всесвіт, це буде химерою та брехнею розміром із цілий світ.

Висновок. У твердженні результат єдиний і ті, хто стверджують його солідарні один з одним. У запереченні ж результат не є єдиним, проте результати різні. У кожного, хто заперечує своє твердження, вдаючись до фраз: «поряд зі мною», «на мій погляд», «на моє переконання», пропорційно збільшується кількість тез та висновків. У результаті солідарності не виникне.

Отже, із цього випливає, що чисельність, зовнішня більшість невірян, що протистоять вірі, втрачає свою цінність. І тоді, коли вони зовсім не повинні вселяти сумнівів у переконання вірян, у наш час заперечення та зневіра європейських філософів посіяли сумніви серед деякої частини їхніх нещасних шанувальників, позбавивши їх переконаної віри та знищивши їхнє вічне блаженство. Вони спотворили значення смерті, яка щодня спіткає тридцять тисяч чоловік, що є звільненням від прижиттєвих обов’язків. Водночас вони репрезентували смерть в образі вічного небуття. Неминуча могила постійно нагадує про смерть, отруює солодке життя гіркими стражданнями. Отже, зрозумій же, наскільки великим благом є віра, і збагни, що вона постає тією живильною силою!

ДРУГА ТЕМА. Думка людини, що перебуває поза колом певної науки чи мистецтва, щодо дискусійних питань, пов’язаних із цією наукою чи певним видом мистецтва, не береться до уваги, хоч би яким великим вченим та людина не була! 

Приміром, у дослідженні та лікуванні тієї чи іншої хвороби навіть великий інженер менш компетентний, ніж посередній лікар! А, надто, в духовній сфері не можуть братися до уваги і мати значення безбожні слова навіть найбільшого філософа, надміру захопленого матерією, що віддаляється від духовності, стає неосвіченим щодо світла, тобто того філософа, чий розум опустився до рівня очей! 

Чи мають якусь справжню вагу слова філософів, які, заглибившись у безліч дріб’язкових деталей матерії, виявилися безпорадними й мовчазними перед духовними й сакральними істинами та питаннями єдинобожжя — там, де сотні тисяч істинолюбців і богословських геніїв, подібних до Абдулькадіра Гейляні, були одностайними у своїх свідченнях? Того самого Абдулькадіра Гейляні, який споглядав Великий Арш навіть із-під землі й понад дев’яносто років ішов шляхом духовного вдосконалення. Він розкрив істини віри до рівня наукової, зорової та очевидної достовірності. Хіба можна всерйоз порівнювати заперечення цих філософів із гучністю грому, який озвучує істину, — коли їхні сумніви нагадують хіба що слабкий писк комара?

Суть невіри, що виступає проти істин Ісламу — невігластво та заперечення. Хоча невіра схожа на твердження, що стосується буття, проте її суть — небуття, заперечення.

Віра — це знання, теза й доказ. І кожне з положень віри, що навіть заперечує будь-що, по суті своїй стверджує і доводить ту непохитну істину та постає її завісою. 

Якщо невіруючі люди, які виступають проти віри, невтомно намагатимуться визнати і довести свої хибні переконання у вигляді визнання та утвердження небуття постулатів віри, тоді ця невіра частково може розглядатися як хибна наука та помилкове судження. В іншому випадку, лише відсутність визнання, заперечення віри, що є легшим вибором, — це абсолютне невігластво та відсутність судження.

Як висновок, переконання зневіри поділяються на два види.

Перший вид до істин Ісламу жодного стосунку не має. Це власне хибне твердження, помилкове переконання, неправильне визнання, несправедливе судження. Цей вид переконань не розглядається. Він не стосується нас, а ми не втручаємося в нього. 

Другий вид виступає проти істин віри. Він, своєю чергою, також буває двох видів.

Перший — відсутність визнання [постулатів віри]. Це лише відсутність підтвердження доказів. Це є якимось невіглаством, тут не існує судження, тож все просто. Цей вид нами також був проаналізований. 

Другий — визнання небуття, підтвердження небуття [будь-якого постулату віри] в глибині серця. Цей вид є судженням, переконанням, прихильністю. Ба більше, існує вимушена необхідність довести факт заперечення [постулатів віри]. 

Заперечення, своєю чергою, також буває двох видів. 

Перший вид — це заперечення, яке свідчить, що чогось в особливому місці і в окремому випадку не існує. Воно може бути доведене. І цей вид заперечення також нами не розглядається. 

Другий вид заперечення — це заперечення священних, загальних і всеосяжних положень віри, що стосуються цього та вічного світу, до всього Всесвіту, до всіх часів чи епох. Однак таке заперечення, як було розглянуто нами у першій темі, абсолютно не доведене. Безсумнівним для нас постає той факт, що для того, аби довести таке заперечення, необхідний погляд, який би охопив увесь Всесвіт, узрів би Інший світ, а також усі аспекти безмежного часу.

ДРУГА НЕБЕЗПЕКА 

У двох темах опишемо спосіб позбавлення від неї

ПЕРША ТЕМА. Розуми, обмежені в раціональному осмисленні величі, грандіозності та безмежності через перебування в безтурботності або через гріхи, через надмірне захоплення матеріальними речами, не здатні охопити та осягнути грандіозних питань, тому вони з науковою гордістю та зарозумілістю заперечують і відкидають їх. Так, через те, що вони не в змозі вмістити у своїх духовно обмежених умах, духовно зіпсованих та померлих серцях дуже великі, глибокі, всеосяжні положення віри, вони кидають себе у вир хиби та зневіри, тонуть у ній. 

Якби вони уважно могли розглянути суть своїх зневіри та хиби, то побачили б, що замість грандіозності питань віри, яка є розумною, доречною і необхідною, в їхньому невірстві міститься в сотню разів більше маячні, неможливості та химери. 

«Рісале-і Hyp» переконливо та чітко довів цю істину через сотні порівнянь та зіставлень. Приміром, людина, яка не може погодитися з необхідним існуванням, одвічністю й всеосяжними атрибутами Всевишнього Творця через їхню велич, може бути переконана у своїй невірі, приписавши необхідне існування, одвічність і божественні атрибути всьому сущому — аж до незліченних атомів. Або ж вона повинна зректися розуму на кшталт дурних софістів, які відкинули й власне буття, й буття всього сущого. 

Отже, всі істини віри й Ісламу, ґрунтуючись на власній величі, що є їхнім атрибутом і вимогою, рятуються від жахливої дурниці, дикої безглуздості й темного невігластва невірства, що невпинно протистоять їм, з абсолютним усвідомленням і переконаністю укорінюються в чистих серцях.

Так, багаторазове оголошення про велич та грандіозність у більшості символів Ісламу — таких, як, приміром, азан та намаз завдяки словам:

 اَللّٰهُ اَكْبَرُ اَللّٰهُ اَكْبَرُ ۞ اَللّٰهُ اَكْبَرُ اَللّٰهُ اَكْبَرُ

«Аллах Великий, Аллах Великий, Аллах Великий, Аллах Великий!»

а також через наказ священного хадиса:

اَلْعَظَمَةُ اِزَارٖى وَ الْكِبْرِيَاءُ رِدَائٖى

«Велічність — Моє покриття; велич — Моє вбрання.»

а також вісімдесят шоста частина мудрої та багатозначної молитви «Джаушан-уль Кабір» Пророка Мухаммада (мир йому і благо):


يَا مَنْ لَا مُلْكَ اِلَّا مُلْكَهُ ۞ يَا مَنْ لَا يُحْصِى الْعِبَادُ ثَنَائَهُ ۞ يَا مَنْ لَا تَصِفُ الْخَلَائِقُ جَلَالَهُ

۞ يَا مَنْ لَا تَنَالُ الْاَوْهَامُ كُنْهَهُ ۞ يَا مَنْ لَا يُدْرِكُ الْاَبْصَارُ كَمَالَهُ ۞ يَا مَنْ لَا يَبْلُغُ الْاَفْهَامُ صِفَاتَهُ

۞ يَا مَنْ لَا يَنَالُ الْاَفْكَارُ كِبْرِيَائَهُ ۞ يَا مَنْ لَا يُحْسِنُ الْاِنْسَانُ نُعُوتَهُ ۞ يَا مَنْ لَا يَرُدُّ الْعِبَادُ قَضَائَهُ

۞يَا مَنْ ظَهَرَ فٖى كُلِّ شَىْءٍ اٰيَاتُهُ

سُبْحَانَكَ يَا لَا اِلٰهَ اِلَّا اَنْتَ الْاَمَانُ الْاَمَانُ نَجِّنَا مِنَ النَّارِ

О, Ти, крім чиєї влади й царства немає жодної іншої влади та жодного іншого царства!

О, Ти, кого Твої раби не спроможні достойно прославити!

О, Ти, чию велич і сяйво царственності не здатні описати Твої створіння!

О, Ти, чия досконалість не може бути осягнута в усій повноті!

О, Ти, чиї святі й невимовні якості, без ліку і меж, не можуть бути збагнені розумами!

О, Ти, чию велич не може осягнути жодна з думок!

О, Ти, чиї властивості неможливо оцінити належним чином у всій їхній пишноті!

О, Ти, чиї постанови невідворотні для Твоїх рабів!

О, Владико мій, знаками буття й єдності якого сповнене все суще!

Ти — сама досконалість, Владико наш, о Аллах!

Немає божества, крім Тебе.

О, просимо Твоєї милості — врятуй нас від вогню геєни!

демонструють, що велич та грандіозність постають необхідною завісою.

***

Велике знамення

Важливе застереження й тлумачення мети

Не кожен із нас зрозуміє всі аспекти цього важливого рісале. Утім, кожна людина отримає певну користь для себе. Той, хто заходить у великий сад, не зможе дотягнутися рукою до всіх плодів у цьому саду. Проте, людині буде достатньо й тих плодів, що їх вона зірве. Адже цей сад не тільки для однієї людини, оскільки там перебуватимуть люди з довшими руками.

Існує п’ять причин, чому цей трактат породжує певні труднощі в розумінні його змісту.

По-перше, я написав спостереження на власний розсуд і для себе. Я не спирався на розуміння та погляди інших людей, як це було в інших працях.

По-друге, справжнє єдинобожжя розкрито тут якнайглибше, з проявом найбільшого імені Аллага (Ісмі Азам). Тому теми в цій книзі бувають і дуже широкими, і дуже глибокими, а часом і надто довгими, тому не кожному під силу охопити все й відразу.

По-третє, оскільки кожна тема постає великою, всеохопною істиною і для того, щоб не ділити її на частини, то в деяких місцях одне речення займає цілу сторінку або навіть аркуш. А кілька передмов репрезентують єдиний доказ.

По-четверте, більшість тем рясніє безліччю аргументів і доказів, у зв’язку з чим для об’єднання десяти-двадцяти доказів в єдиний великий аргумент певні теми часом можуть подовжуватися. Недостатньо проникливі читачі можуть цього й не зрозуміти.

По-п’яте, завдяки благодаті в місяць рамадан я був удостоєний світлих істин цього трактату, а також обмежився його першою чернеткою, написаною нашвидкуруч у той час, коли моє становище було вкрай важким, а організм виснажився кількома хворобами. Ба більше, під час написання трактату я відчував, що роблю це не з власної волі, тому вважав недоречним упорядковувати і вносити виправлення від себе. Тож виклад цієї праці певною мірою може ускладнити його розуміння. Крім того, до книги ввійшло безліч арабських висловів. Оскільки перший розділ написаний арабською мовою, то він був вилучений та викладений окремо.

Попри п’ять окреслених причин, які є недоліками і водночас ускладнюють розуміння змісту, все ж таки ця праця має важливе значення. Імам Алі (хай буде задоволений ним Аллаг) у своїх караматах про прихований сенс назвав цю працю «Аят-уль Кюбра» («Велике знамення»)* та «Аса-і Муса» («Посох Муси»). Серед інших рісале він звернув особливу увагу на «Велике знамення», яке є справжнім тлумаченням величного аяту, що його Імам Алі описав як «Сьомий промінь». Згодом він назвав цей аят «Посохом Муси».

*Випадок, що стався в місті Денізлі, точно підтвердив звістку, повідомлену Імамом Алі (хай буде задоволений ним Аллаг) щодо «Великого Знамення». Оскільки таємне видання цієї книги стало приводом для нашого арешту. Однак тріумф її могутньої істини став вагомою причиною для нашого виправдання та звільнення з-під варти. І це видання навіть сліпим продемонструвало карамат Імама Алі про приховане знамення, підтвердивши Боже благословення його молитви  وَ بِالْاٰيَةِ الْكُبْرٰى اَمِنّٖى مِنَ الْفَجَتْ

 «Великим знаменням борони мене від цілковитої поразки», воно стосується нас.

 «Сьомий Промінь» складається з передмови та двох розділів. Його передмова розкриває чотири ключові питання. Перший розділ слугує тлумаченням арабською мовою цього величного аяту. У другому розділі наводиться смисловий переклад першого розділу й водночас його докази. 

Нижченаведена передмова витлумачена більш ніж докладно, внаслідок чого вона розтягнулася, проте це сталося мимоволі. Отже, у цьому існує потреба. Утім, можливо, деяким читачам вона здасться надто короткою та лаконічною…

Саїд Нурсі

***

Із лекціі про «Рісале-і Нур»

що була прочита в університеті Анкари (1950 р.)

Мої любі брати, спраглі живої води віри та Ісламу!

По-перше, нині перебуваючи тут, за лекторською кафедрою, я мушу зізнатися, що нічим не відрізняюсь від вас, брати мої! Я — ваш брат, а ця лекція буде корисною настановою, в якій я й сам відчуваю потребу. І вам, мої благословенні браття, я прочитаю цю лекцію в форматі обміну думками. Недоліки цієї лекції — це мої особисті недоліки, а краса та досконалість належать книгам «Рісале-і Нур», що на них я спирався під час підготовки до цієї лекції. У разі якщо на нашому шляху не виникне ніяких перешкод, ми продовжимо проводити релігійні лекції щотижня, а нині я пропоную першу з серії цих лекцій — про віру (іман). Як казав Бадіуззаман Саїд Нурсі на Першому Національному Зібранні Турецької Республіки: «Найвеличнішою істиною у Всесвіті постає віра, а після віри намаз». Тому ми дійшли висновку про те, що наша лекція повинна бути присвячена Корану, вірі та нашому пророку Мухаммаду (Мир йому). Наступна лекція, іншааллаг, буде присвячена питанням намазу та поклонінню. Ми ретельно шукали книгу, щоб із неї вишкребти інформацію на ці теми. Зрештою ми вибрали трактати «Рісале-і Нур», які вчать цим життєвим і вічним потребам переконливо й відповідно до віянь нашої епохи. Збірка «Рісале-і Нур» вже близько півстоліття постає найнадійнішим релігійним трактатом, удостоєним схвалення та довіри. Нині ми надамо короткі відомості про ці книги та про їхнього автора разом із поясненням, власне тому наша перша лекція присвячена питанням віри (іман). У цьому столітті вороги релігії й, зокрема, Ісламу, першим пунктом своєї програми зробили послаблення основ віри та її руйнацію. Ці замахи на стовпи віри, що лицемірно відбувалися під різними приводами в небаченому вигляді протягом історії, були вкрай страшними й руйнівними за останні двадцять п’ять років. Врешті-решт, сумніви або заперечення одного зі стовпів віри (іман) набагато небезпечніші та шкідливіші, ніж недбалість у вторинних питаннях релігії. Тому зараз найважливішою справою є зміцнення, посилення та порятунок віри шляхом звернення її зі шляху наслідування на шлях усвідомлення. Займатися основами віри стало необхідністю, нагальною потребою й навіть обов’язком як у Туреччині, так і на інших теренах ісламського світу. Якщо в будинку ослаблений фундамент, то чи можуть ремонт та внутрішнє оздоблення врятувати його від неминучого руйнування?! Яку користь для життя в’янучого дерева, коріння якого гине, може принести лікування його гілок та листя?! Людина уособлює будівлю, подібну до палацу, а її фундамент — це стовпи віри. Людина — це дерево, а коріння дерева — основи віри. Найважливіший зі стовпів віри — віра в Аллага. Потім — віра в пророків і Судний день (Воскресіння). Тому знання, яким насамперед має оволодіти людина, — це знання віри. Основою всіх знань, їхнім володарем постає знання про віру (іман). Віра не складається з якогось загального підтвердження, вона ввібрала в себе багато рівнів. 

Наслідувальна віра швидко згасає, надто під гнітом нинішніх помилок та розпусти. Усвідомлена віра є непохитною й незгасимою силою. Іман (віра) та Іслам тієї людини, що має усвідомлену віру, навіть під тиском жахливих буревіїв невіри залишатимуться непохитними. Навіть філософи-безбожники не змусять сумніватись того, хто досяг рівня істинної, усвідомленої віри!

Ось так ми побачили, з опертям на цю істину, що необхідно постійно, старанно та з глибинним розумінням читати книги, які несуть урок усвідомленої віри, зміцнюють її, водночас закарбовують в собі істини Корану та іману (віри), а вони вже підносять людину до вічного благополуччя та щастя. Інакше кажучи, сучасна людина, безсумнівно, потрапить в жахливу біду як у цьому світі, так і в світі Вічному. Тому наш єдиний порятунок — ухопитися за високе тлумачення Мудрого Корану, що пояснює смисл благородних аятів, які стосуються віри та звернені до нашого часу.

А нині за вашими обличчями, що випромінюють світле хвилювання, стає очевидним, що у ваших серцях зароджується питання: «А чи існує нині таке тлумачення?»

Ми з великою увагою й ретельністю шукали твір, що повністю відповідає цим потребам і вимогам. Зрештою переконалися, що тим доробком, який послужить коранічним путівником і досконалим наставником для всіх мусульман та для всього людства, постають книги «Рісале-і Нур» Бадіуззамана Саїда Нурсі. Окрім нас про це засвідчують сотні тисяч тих людей, хто рятує свою віру завдяки цим книгам.

Отже, ми прийняли за основу, що автор тлумачення Корану, — яке в двадцятому столітті виконуватиме обов’язок цілого та загального путівника, — повинен мати наведені нижче особливості. Ми помітили, що Бадіуззаман Саїд Нурсі та його книги «Рісале-і Нур» повною мірою корелюють з цими особливостями.

Перша особливість. Автор цього доробку повинен послуговуватись лише Мудрим Кораном.

Друга особливість. Мудрий Коран — священна книга, що ввібрала в себе справжні знання. Це споконвічна проповідь, що повчає всі верстви людства в кожному столітті. Так, тлумач не повинен перебувати під впливом своїх особистих поглядів та принципів. І до того ж не повинен домішувати до них свої почуття під час коментування коранічного тексту, аби донести істину в чистому вигляді й відтак написати справжнє тлумачення. Для того, щоб сповна розкрити коранічні смисли, необхідно, щоб тлумач володів компетентністю в кожній науці, широким кругозором, проникливим поглядом і щирістю. Так само він мусить бути великим генієм, володіти глибинною здатністю до прийняття рішень на основі Корану та Суни.

Третя особливість. Щоб тлумачення Корану було написано щиро та відверто, його автор не повинен переслідувати будь-якої матеріальної чи духовної вигоди, крім задоволення волею Всевишнього. І цей піднесений стан має простежуватись у життєписі тлумача.

Четверта особливість. Одне з найбільших чудес Корану полягає в збереженні ним актуальності. Він апелює до кожного століття й відповідає їхнім потребам так, ніби надісланий саме для цього століття. Отже, в тлумаченні, написаному в нашу добу, має розкриватися той бік Мудрого Корану, що звернений до нашого століття. Ба більше, він повинен бути витлумачений і доведений у такий спосіб, який був би корисним для всіх верств суспільства — від простих людей до вчених мужів.

П’ята особливість. Тлумач повинен донести істини Корану та іману, наводячи беззаперечні доводи та аргументи.

Шоста особливість. Урок істин Корану має бути настільки сильним, промовистим, проникливим та авторитетним, щоб висвітлити й задовольнити розум, серце, душу й совість, а також підпорядкувати людський нафс і змусити замовкнути навіть диявола.

Сьома особливість. Цей урок повинен наділити людину такими чеснотами, як скромність і смирення. Відтак, він позбавляє від таких деструктивних для розуміння істин рис, як-от: егоїзм, гординя, самозадоволення та марнославство.

Восьма особливість. Вчений, що тлумачить Благородний Коран, повинен дотримуватись Суни Поважного Посланця Аллага (мир йому та благо), діючи згідно з принципом Ахл-і Сунна валь-Джамаа, тобто бути богобоязливим та набожним, наділеним щирістю й стійкістю духу, вірністю та самовідданістю, а також ощадливістю та задоволеністю.

Отже, цей тлумач повинен бути таким служителем Корану, який у своєму тлумаченні відображав би велику богобоязливість і поклоніння Посланця Аллага (мир йому і благо), а своїм духовним станом відображав би Його святість.

Дев’ята особливість. Тлумач під час висвітлення питань Корану та шаріату, повинен володіти такими чеснотами в ісламі, як мужність і сміливість; який би не зважав на жоден тиск і гніт, не давав би фетви ні під чиїм впливом, а також без страху смерті мовив би істину з силою віри, що протистоїть усьому світові. І в цей жахливий час, коли відбуваються страти, коли неможливо видати жодного релігійного доробку й, особливо, коли деякі сили намагаються погасити й знищити Коран, ця людина має бути досконалим наставником, що відверто пише та публікує книги про основи шаріату та істини Корану. Така людина повинна бути справжнім провідником Ісламу та надійним тлумачем Корану.

Отже, на загальну думку та згоду істинних та компетентних ісламських вчених нашого часу, Бадіуззаман Саїд Нурсі та його книги «Рісале-і Нур» повністю відповідають дев’яти окресленим вище умовам та особливостям. Це підтверджують і мусульмани, про це відомо в Європі та Америці. Отже, друзі, ми шукали саме таке тлумачення Корану та саме такого тлумача.

* * *

11 фраз, які стверджують Єдинобожжя

ДВАДЦЯТИЙ ЛИСТ

بِاسْمِهٖ سُبْحَانَهُ وَ اِنْ مِنْ شَىْءٍ اِلَّا يُسَبِّحُ بِحَمْدِهٖ

بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ

لَا اِلٰهَ اِلَّا اللّٰهُ وَحْدَهُ لَا شَرٖيكَ لَهُ لَهُ الْمُلْكُ وَ لَهُ الْحَمْدُ يُحْيٖى وَ يُمٖيتُ وَ هُوَ حَىٌّ لَا يَمُوتُ بِيَدِهِ الْخَيْرُ وَ هُوَ عَلٰى كُلِّ    شَىْءٍ قَدٖيرٌ وَ اِلَيْهِ الْمَصٖيرُ 

“З ім’ям Аллаха, який пречистий від усіх вад!” “Немає нічого, що б не прославляло Його хвалою.” (Коран, 17:44.).

Ім’ям Аллага Милостивого, Милосердного!

«Немає божества, крім Аллаха. Він Один, немає у Нього співтовариша. Все царство Його і вся хвала належить тільки Йому. Він оживляє і вбиває. І Він Живий, Невмираючий. У Його Руці всяке благо. Він над усякою річчю потужний. І до Нього повернення». (Бухарі, Азан: 155; Тахаджуд: 21; Муслім, Зікр: 28; Тірмізі, Мевакіт: 108; Муснад, 1:47)

Наведена цитата, що проголошує принцип єдинобожжя (тавхід), складається з одинадцяти фраз. За достовірним переказом, вона містить в собі ступінь найбільшого імені Аллага, а повторення цих фраз після ранкового та вечірнього намазів надає великі достоїнства. Кожна фраза повідомляє радісну звістку й містить один із рівнів єдності Божественного панування (таухід ар-рубубія), а також викладає велич єдності Господа й абсолютне єдинобожжя з огляду на найбільше ім’я Всевишнього. Передаючи тлумачення цих великих та глибинних істин іншим рісале, наразі, відповідно до наданої обіцянки, коротко витлумачимо суть їхнього змісту у вигляді передмови та двох тем.

Передмова

Чітко збагни, що найвища мета створення та його найбільший підсумок — це віра в Аллага. Найвищий же рівень людяності й ступінь людства досягаються завдяки пізнанню Всевишнього та вірі в Нього. Найяскравіше щастя та найсолодше благо для джинів і людей — це любов до Аллага, що приходить із пізнанням Його. Найчистіша радість для душі й серця людини — духовна насолода від любові до Творця Всесвіту.

Так, справжнє щастя, чиста радість, солодке благо та чиста насолода закладені, без сумніву, в пізнанні Аллага і в любові до Нього, оскільки вони не можуть існувати без цього! Людина, що пізнала та полюбила Всевишнього Творця потенційно або ж насправді удостоюється безмежного щастя, благ, світла й справжніх знань. Той же, хто не зумів пізнати цю істину й не виявляє любові до Господа, потерпатиме як на духовному рівні, так і на фізичному, страждатиме від нескінченних нещасть, лих, перебуватиме в путах безмежних сумнівів.

Так, чого ж лишень вартуватиме, якщо безпорадна, жалюгідна людина в цьому буремному світі, в цьому безплідному житті, серед дозвільного людства житиме без Покровителя, навіть якщо вона стане володарем усього світу?! Так, будь-хто зрозуміє ступінь нещастя та лих, які сколихнуть людину, якщо ж вона в цьому тлінному світі серед інших дозвільних людей не пізнає свого господаря, не знайде свого владику. Якщо ж людина знайде свого господаря, пізнає свого владику, звернеться до Його милості, зможе покластися на Його могутність, тоді ж цей жахливий та жалюгідний світ перетвориться для людини в якесь прекрасне місце для екскурсій і торгівлі.

ТЕМА ПЕРША

У кожній із одинадцяти фраз цієї теми, що проголошує принцип єдинобожжя (тавхід), міститься радісна звістка. У кожній радісній звістці — зцілення, а в кожному зціленні — певна духовна насолода.

Перша фраза

لَا اِلٰهَ اِلَّا اللّٰهُ

(Ля иляга иллял-лаг) 

«Немає божества, крім Аллага»

Ця фраза містить викладену нижче радісну звістку.

Людська душа повсякчас відчуває безмежну потребу, стаючи мішенню для численних ворогів. 

Вона знаходить у цій фразі можливість звернення по допомогу, власне тому перед людиною відчиняються ворота до скарбниці безмежної милості, що задовольняє всі людські потреби. Так само в цій фразі людська душа знаходить точку опори, що вберігає її від усіляких негараздів та ворогів, бо вона демонструє людині її Всемогутнього Творця та Господаря. Отже, звільняє серце та душу людську від цілковитої самотності та гіркого душевного томління, уможливлює отримання вічного щастя та нескінченної духовної втіхи.

Друга фраза

وَحْدَهُ

(Вахдагу)
«Він — Єдиний»

Ця фраза містить у собі цілющу, приємну та радісну звістку про те, що людські душа й серце залежать від багатьох речей у світі та потерпають через це, перебуваючи постійно у полоні невизначеності. Так, вони віднайдуть у фразі $ «Вахдагу» притулок, порятунок, який позбавить їх від стану цієї невизначеності та духовних мук. Отже, смисл цієї фрази $ такий: «Аллаг — єдиний. Не знесилюй себе зверненнями до інших, не впадай у залежність, не принижуйся перед іншими, не бий поклони, повсякчас улещуючи їм, не створюй собі тортур та не здригайся від страху перед ними! Бо Владика Всесвіту — єдиний керманич над усім та усіма в цьому світі, адже ключі від усього — в Його руках, і все вирішується через Його наказ. Якщо ти знайдеш Його, ти отримаєш все те, що позбавить тебе від потреби бути зобов’язаним іншим та від численних страхів».


Третя Фраза

لَا شَرٖيكَ لَهُ

(Ля шарика лягу)

«Немає у нього товариша»

Подібно до того як в Аллага немає товариша в Його Божественній суті та правлінні, оскільки Він — Єдиний, тому принцип багатобожжя неможливий. Так само у Нього не може бути товариша в пануванні (рубубіят), діяльності та в процесі створення.

Іноді буває так, що правитель один і у владарюванні в нього немає партнера, але в здійсненні управлінських справ його уповноважені виконавці вважаються товаришами, співучасниками. Вони перешкоджають кожному, хто бажає звернутися напряму до свого правителя, натомість вимагають спершу звертатися саме до них. Однак подібно до того, як у Всевишнього Аллага — Владаря одвічності й вічності — немає товариша у владарюванні, так само Він не потребує помічників або співучасників у діяльності Свого правління. Ніщо не може відбутися без волі Всевишнього, без Його сили та могутності. Кожне створіння може безпосередньо звернутися до Нього, Творця Всесвіту, оскільки в Нього немає товариша чи помічника, тобто ніхто не стане на заваді людині звернутися до Господа напряму.

Отже, ця фраза несе людській душі радісну звістку про те, що та душа, яка знайшла віру (Іман), може без жодних перешкод чи стороннього втручання, в будь-якому стані, у будь-якому місці та в будь-який час постати перед Прекрасним (аль-Джаміль), Всемогутнім (аль-Кадір), Досконалим Аллагом, — одвічним Владарем скарбниць милості та благодаті, — із будь-яким проханням, висловити будь-які свої вимоги. Так, знайшовши Його милість і покладаючись на Його могутність, людська душа в повному обсязі знайде для себе втіху та радощі.

Четверта фраза

لَهُ الْمُلْكُ

(Лягуль мульку)

«Йому належить володіння»

Все належить Йому. Ти належиш Йому, ти —Його слуга й працюєш в Його володіннях.

Ця фраза містить в собі цілющу радісну звістку: «Людино! Не вважай, що ти належиш сама собі, оскільки ти не в змозі керувати собою. Це — вкрай важкий тягар, і тому ти не зумієш зберегти себе від згуби, уникнути негараздів та задовольнити всі свої потреби. Тому не потерпай даремно, піддаючи себе численним тортурам, адже не ти є власником своїх душі та тіла! Їхній владар — це Могутній (аль-Кадір) та Милосердний (ар-Рахім) Творець. Тож покладайся на Його могутність та відкинь докори Його милості. Полиш скорботу та переживання, насолоджуйся життям! Відкинь даремні клопоти й знайди втіху!»

Отже, ця фраза наголошує на тому, що «цей світ, який ти полюбив, з яким ти маєш тісний зв’язок і чий тяжкий стан тебе повсякчас пригнічує (а ти не в змозі щось змінити), належить Всемогутньому (аль-Кадір) та Милосердному (ар-Рахім) Всевишньому. Довір же володіння їхньому Владиці, не потерпай, а насолоджуйся миттю! Цей Владика — Мудрий (аль-Хакім) та Милосердний (ар-Рахім) Господь. Тож Він розпоряджається своїми володіннями суто на власний розсуд. У разі якщо тебе огортатиме страх, повторюй, як Ібрагім Хакки: «Подивімося, що Аллаг вчинить, адже Він блага вершить», — тихо споглядай через вікно та не втручайся.

П’ята фраза

وَ لَهُ الْحَمْدُ

(Ва ляхуль хамду)

«Вся хвала належить Йому»

Подяка, хвала, прославляння належать тільки Йому, лише Він удостоївся хвали. Отже, всі блага належать суто Йому, виходять з Його скарбниці. Скарбниця ця являє собою невичерпне джерело.

Отже, ця фраза сповіщає радісну звістку: «Людино! Не засмучуйся через те, що ти позбулася цих благ, оскільки скарбниця Божої милості — невичерпна. Тож не журися, гадаючи, що всі задоволення — нетривкі й тлінні, бо блага є плодами нескінченної милості Творця. Оскільки дерево всіх благ — вічне джерело, тому на місце одних плодів прийдуть інші. Вдячність дає можливість узріти в смаку благ вияв прихильності Творця через даровану людині милість, а це в сотню разів приємніше, ніж смак самого блага. Власне, через усвідомлення цього факту ти могтимеш у сотню разів примножити свою насолоду. Приміром, насолода, що ти її отримаєш від одного-однісінького яблука від славного правителя, перевищить насолоду від ста або навіть від тисячі яблук. Так, саме думка про прихильність до тебе цього правителя дає тобі змогу відчути цю стократну або ж навіть тисячократну насолоду. Отже, ця фраза (Ляхуль хамду) про хвалу та вдячність, що криються у відчутті благ дарування, через пізнання Дарувальника (аль-Мун’ім) та усвідомлення самого факту дарування, тобто думка про прихильність до тебе з Його боку через вияв милості та милосердя, а також про тривалість дарування торує для тебе шлях до духовної насолоди, яка в тисячу разів перевищує насолоду від самих благ». 


Шоста фраза

يُحْيٖى    

(Юхйа)

«Той, хто дарує життя»

Лише Він дарує життя та підтримує його, надаючи прожиток. Ба більше, саме Він готує все необхідне для життя, усі життєві цілі належать саме Йому, так само як і її важливі результати. Дев’яносто дев’ять зі ста плодів життя належать Творцеві. Отже, ця фраза-звернення до смертної та знесиленої людини, доносить до неї таку радісну звістку: «Людино! Не варто обтяжувати себе, зваливши на плечі вкрай тяжку ношу цього буття! Не журися щодо тлінності буття! Не кайся через свій прихід у це земне життя, узрівши лише його земні мізерні плоди. Адже механізм життя, що функціонує на кораблі твого тіла, належить вічно Живому (аль-Хайй аль-Кайюм), і саме Він забезпечує тіло твоє всім необхідним. У цьому житті є безліч цілей та результатів, і всі вони належать суто Йому. Ти на цьому кораблі — керманич, тому широ виконуй усі свої обов’язки, отримуй плату за це, не турбуйся. Подумай про те, наскільки цінний цей корабель життя, скільки користі він приносить, наскільки Щедрим (аль-Карім) та Милосердним (ар-Рахім) постає Власник цього корабля! Будь щасливим та дякуй Йому! І збагни одну суть: якщо ти чесно виконаєш свої обов’язки, то всі плоди та результати, які принесе цей корабель, будуть занесені і в книгу твоїх діянь, а це пожвавить тебе й забезпечить тобі вічне життя».

Сьома фраза

وَ يُمٖيتُ

(Ва юміту)

«І той, хто дає смерть»

Він надає смерть, тобто саме Він позбавляє людину від усіх прижиттєвих обов’язків, переводить її з тлінного світу в інше місце, звільняє від тягаря земного буття. Інакше кажучи, саме Він забирає людину з цього земного життя в життя Вічне.

Так, ця фраза є зверненням до тлінних джинів та людей: «Радійте, бо смерть — це не страта, це не стан небуття, не кінець, не згасання, не вічна розлука, не випадковість, не просто зникнення без впливу зовнішнього чинника, натомість, смерть являє собою звільнення Мудрим (аль-Хакім) та Милосердним (ар-Рахім) Творцем від тягаря земного перебування, це зміна місця, це — рух у бік вічного Блаженства, до Справжньої Домівки, це ворота возз’єднання в загробному світі Барзах, де перебувають дев’яносто дев’ять зі ста твоїх друзів і близьких».


Восьма фраза

وَ هُوَ حَىٌّ لَا يَمُوتُ

(Ва хува хаййун ля ямут)

«І Він живий, невмирущий»

Безсмертний Вседержителю, Ти — Єдиний, хто удостоївся любові. Твої краса, добро та досконалість у величезну кількість разів перевершують красу, добро та досконалість Всесвіту. Ти — той, хто спонукає виявляти любов, і лишень одного-єдиного вияву краси Твоєї достатньо, щоб затьмарити всіх людей, які упокорилися любові. Ти — той, хто має постійне та вічне життя, Ти — чистий та вільний від усіляких недоліків та вад, від загибелі та зникнення.

Отже, ця фраза повідомляє джиннам та людям, розумним та люблячим істотам, таку звістку: «Радійте, тому що є Вічний та Люблячий Творець, який може зцілити рани від розлук із коханими людьми!» Оскільки, Він — Вічний, то що би не трапилося з іншими людьми, нехай це вас аніскільки не турбує! Тому що краса, добро та досконалість тих людей, що викликають у вас почуття любові, являє собою тінь оприявлення вічної краси Достойного любові Вседержителя, що подолав безліч перешкод на шляху. Нехай вас не турбує їхній кінець, смерть, адже вони уособлюють дзеркало. Дзеркала змінюють подобу, а це оновлює та прикрашає усілякі вияви краси. А якщо є Він, то є все суще!»


Дев’ята фраза

بِيَدِهِ الْخَيْرُ

(Биядихиль хайр)

«У Його руці благо» 

Усілякі гаразди містяться в руках Творця. Усіляке вчинене вами добро записується в Його зошит. Усі праведні діла ваші фіксуються в Нього. Так, ця фраза сповіщає людям радісну звістку: «Нещасні люде! Коли ви лежатимете на цвинтарі, то не кажіть: „Ой, лишенько нам! Усе добро наше зникло кудись, а праця наша — марна! Ми покинули цю прекрасну землю, опинившись у холодній землі!” Не журіться, не впадайте в розпач, тому що все те, що належить вам — збережеться, оскільки кожна ваша справа записана, кожен ваш вчинок відмічений Господом Вседержителем. А Він володіє всіма благами, виявляє Свою прихильність, нагороджує вас за ваше служіння. Лише Він полише вас під землею на короткий строк, а потім забере до Себе! І тоді настане щастя для вас, адже ви завершили службу вашу, виконавши всі свої земні обов’язки!

Ви донесли свій тягар буття земного, звільнились від пут, тому можете спочивати з волі та милості Божої! Усі служіння та труднощі лишились позаду, а попереду чекає винагорода! Воістину Всемогутній Творець зберігає насіння та зерна, які постають скриньками, що в них сховані справи та служіння минулої весни, а наступною весною Він розкриває їх у багатократному виді. Без сумніву, Всемогутній Творець зберігає всі плоди життя вашого. А потім Він щедро обдарує вас за служіння».

Десята фраза

وَ هُوَ عَلٰى كُلِّ شَىْءٍ قَدٖيرٌ

(Ва хува ‘аля кулли шейин кадир)

“І Він Всемогутній”

Він — Один (аль-Ахад), Єдиний (аль-Вахід) Всемогутній Творець Всесвіту. Усе Йому під силу. Створити весну для Нього так само легко, як створити квітку, створити Рай для Нього так само легко, як створити Весну. Ним було створено безліч істот — щоденно, щорічно, з віку в вік, а це все є безумовним свідченням Його могутності.

Так, ця фраза сповіщає радісну звістку: «Людино! Твої служіння та поклоніння не минають безслідно! Для тебе вже вготовані винагорода та блаженство! Замість цього тлінного світу на тебе чекатиме вічний Рай. Повір обіцянкам Вседержителя, якому ти поклоняєшся! Він завше дотримує обіцянок. Його могутність — безумовна річ, що позбавлена усіляких недоліків, тому вона не залишає місця для будь-якого вияву безсилля. На кшталт того, як Він створив твій невеликий сад, так само Він може створити Рай та вічне блаженство, оскільки Він обіцяв створити їх для тебе! У разі якщо Творець це тобі пообіцяв, то неодмінно додержує слово.

Ми бачимо, як Господь щороку дуже швидко й легко оживляє більше ніж триста тисяч видів рослин і тварин із цілковитою гармонією та упорядкованістю життєвого циклу.

А тому такий Творець-Вседержитель (аль-Кадір) здатен виконати всі свої обіцянки.

Оскільки Всемогутній (аль-Кадір) Творець щороку створює тисячі різних зразків великого воскресіння та Раю; оскільки Він обіцяє вічне блаженство через усі свої небесні повеління (Священні Писання) і сповіщає нам радісну звістку про Рай; оскільки вся діяльність Його, всі діла Його — не оманливі, а правдиві та оскільки, згідно зі свідченнями, вся досконалість у Всесвіті демонструє Його безмежну досконалість, позбавлену всіляких недоліків та вад; оскільки порушення обіцянок, брехня, омана — це одні з найпотворніших недоліків та вад, то, безумовно, цей Всемогутній (аль-Кадір), Мудрий (аль-Хакім), Досконалий (зуль-Камаль), Милосердний (ар-Рахім) Господь виконає свою обіцянку та розкриє перед тобою ворота вічного блаженства. Він введе вас, віряни, до Раю, що є справжньою батьківською колискою від предка вашого — Адама!


Одинадцята фраза

وَ اِلَيْهِ الْمَصٖيرُ

(Ва илейхиль масыр)

І до Нього повертаюся

Люди, що прибули в цей світ, у цей вир випробувань задля життєдіяльності та виконання своїх важливих обов’язків, завершивши свій життєвий шлях, повернуться до Всевишнього, зустрінуться зі своїм Добрим Вседержителем-Творцем. Вони підуть із цього тлінного світу і в потойбіччі постануть перед Всевишнім. Так, звільнившись від життєвої метушні, непотайні, вони постануть перед лицем Милосердного (ар-Рахім) Господа у вічному царстві Його. Кожна істота безпосередньо пізнає свого Творця, Господа та Владику.

Так, ця фраза сповіщає найрадіснішу серед усіх звістку: 

«Людино! Чи знаєш ти куди прямуєш? Куди тримаєш путь? Як згадувалося наприкінці «Тридцять другого слова»: «Тисяча років щасливого життя на землі не зрівняється з однією-єдиною годиною життя в Раю. У свою чергу, тисяча років райського життя не зрівняється з одним-єдиним часом споглядання чудодійної краси Творця! І ось ти вирушаєш до милості Прекрасного Всевишнього! Краса та велич всіх зодчих світу цього, що ви ними так пристрасно та шалено захоплюєтесь, це всього лишень відлуння краси Творця, Його прекрасних імен і всього величного Раю, лише одне з виявів Його Милості, а вся туга й любов, вся чарівність і тяжіння — це лише відлуння любові Безсмертного Всевишнього, Удостоєного служіння та любові! І ось ви вирушаєте до Його обителі. Ви запрошені до Раю, місця вічного життя та насолоди! Так йдіть із земного життя, без докорів та сліз, з усмішкою на обличчі!» 

Також, ця фраза сповіщає радісну звістку: «Люде! Не думайте, що йдете в небуття, у пітьму, у забуття! Не думайте, що розкладетесь та перетворитесь у тлін! Ви не зникнете, а перейдете у Вічність! Ви прямуєте до життя вічного! Ви прямуєте не в пітьму, а в світле життя! Ви вирушаєте до свого Істинного Господаря та Владики, повертаєтесь у царство Вічного Властителя. Ви не сконаєте серед множинності речей світу, натомість ви знайдете відраду в єдності Творця. На вас чекатиме не розлука, а — щаслива зустріч».

Тема друга

Виклад п’яти тонкощів людського благополуччя та негараздів

У зв’язку з тим, що людина була створена у вигляді прекрасного творіння (ахсан-і таквім) і обдарована вельми широкими здібностями, вона прийшла в цей світ як чудасія могутності, як підсумок створення світу та диво Божественного творіння, кинуте на арену випробування, де вона може як опуститися до найнижчого рівня, так і піднятися на найвищі ступені — від землі до небес, від атомів до сонячних світил; і перед нею відкриті два шляхи, що ведуть людину або до безкінечного падіння, або ж до безмежного сходження. Отже, в п’яти тонкощах розглянемо секрет цього вражаючого людського зльоту та падіння як уособлень процесів прогресу та регресу.

Перші Тонкощі

Людина потребує багатьох видів творінь у Всесвіті, перебуваючи в тісному зв’язку з ними. Потреби людини розсіяні по всьому світу, а бажання простягаються аж до самої вічності: подібно до того, як вона бажає квітку, так само вона жадає, аби настала весна; подібно до того, як людина бажає саду, вона захоче й вічного раю; подібно до того, як вона воліє побачити свого друга, так само вона зажадає побачити й Прекрасного (аль-Джаміль) та Всемогутнього (аль-Джаліль) Господа. Ба більше, подібно до того, як людина, яка бажає відвідати свою кохану людину, що перебуває в іншому місці, вона відчуває потребу в тому, щоб відчинити двері цього місця. Так, вона хоче відвідати своїх близьких і рідних, з яких дев’яносто дев’ять зі ста пішли до загробного світу (Барзах). І для того, щоб позбутися вічної розлуки з ними, така людина відчуває невимовну потребу в зверненні до Всемогутнього (аль-Кадір) Аллага, здатного зачинити ворота цього величезного світу, а потім відчинити їх до іншого дивовижного світу. Так, вщент зруйнувати цей світ і замість нього сформувати інший світ.

Отже, для людини в такому становищі істинним Богом (Ма’будом) може стати лишень Всемогутній (аль-Кадір), Милосердний (ар-Рахім), Мудрий (аль-Хакім) Господь, що володіє кермом абсолютної влади у всьому Всесвіті, скарбницями всіх речей. Він спостерігає за найменшою дрібницею, всюди присутній [Своїми силою, волею та знаннями], пречистий від місцезнаходження, далекий від безсилля, від всіляких недоліків та вад. Адже всі нескінченні людські потреби здатний задовольнити лише Володар безкінечної могутності й всеохопного знання. Отже, тільки Він гідний поклоніння.

Послухай, людино! Якщо ти станеш рабом Господа, то піднесешся над усіма істотами. Якщо ж ухилишся від поклоніння Йому, тоді перетворишся на нікчемного раба знесилених творінь. Так, опираючись лишень на власне его та на свої сили, полишивши надію та молитви, ти обереш шлях зарозумілості. І з огляду на благо й творення, ти опустишся до рівня навіть нижчого від рівня бджоли та мурахи, станеш слабшим від павука та мухи, а з огляду на злодіяння та руйнівне начало — важчим від гір і страшнішим від мору.

Людино! У тебе є дві сторони: перша — це сила творення, буття, добро, дія; друга — суцільна руйнація, небуття, зло й направленність дії. З огляду на перше, ти — нижчий від бджоли та горобця, слабший від мухи та павука, а з огляду на друге — ти перевершуєш гори, землю та небеса. Ти могтимеш підняти на свої плечі такий вантаж, від якого вони ухилилися, виявивши безсилля. Так, ти вивищуєшся над ними всіма! Адже при здійсненні благодіянь, при силі творення, ти вершитимеш благі справи лишень у межах власних можливостей — наскільки стане сили, натомість при скоєнні злодіянь твоє зле начало перейде всі можливі межі, а руйнівна сила поширюватиметься на інші обрії буття.

Приміром, невіра — це одне-єдине зло, одна-єдина руйнація та відсутність визнання. Однак цей один-однісінький гріх уособлює образу всього Всесвіту, нехтування всіма божественними іменами, приниження всього людства, оскільки у всього сущого є своє призначення та своя важлива місія. Творіння Господні репрезентують Божественні письмена, дзеркала Господа, [стаючи відображенням Його Імен], а також служниками Бога. Невіра ж зводить їх із величного п’єдесталу божественного призначення, закладеного у відображенні Імен Господніх, у виконанні певного призначення та в розумінні суті, понижуючи їх до рівня нісенітниці й забавки в руках випадку, до рівня тлінного буття, до рівня швидкотлінної та нікчемної матерії, що має властивість швидко руйнуватися, до ступеня марності. І водночас своїм запереченням Творця нехтує Його Божественними Іменами, розписами, візерунками та їхнім прекрасним оприявленням у Всесвіті та в створіннях. 

Та людина, яка є касидою Мудрості, яскравим чином проголошує чудові вияви всіх Священних Божественних Імен та уособлює диво Могутності, як та насінина, що містить у собі зачатки вічного дерева. Така людина є володарем титулу халіф Землі, що взяв на себе обов’язок виконати великий заповіт і зберегти те, що йому ввірено самим Творцем Всесвіту. Така особа перевершить обрій землі, неба та гір, здобуде перевагу над янголами. Натомість невіра перетворює людську істоту на ще більш нікчемне та слабке створіння, ще більш безпорадне та нещасне, ніж тварина. Окрім цього, невіра опускає людину до рівня безглуздої, тлінної та нікчемної форми.

Як висновок, зле начало в людині (нафс), з огляду на всілякі руйнування та зло, може скоїти безмежні злодіяння, втім з огляду на силу добра та творення, можливості його вкрай малі та обмежені. Людина за один день здатна зруйнувати будинок, проте відновити його не зуміє й за сто днів! Але якщо вона полише свій егоїзм і проситиме про Божу допомогу задля вчинення добра, якщо людина відмовиться від скоєння зла, руйнацій та позбудеться надмірної самовпевненості, покається, стане справжнім рабом Господа, то вона удостоїться таємниці аяту:

يُبَدِّلُ اللّٰهُ سَيِّئَاتِهِمْ حَسَنَاتٍ

“Аллаг замінить їхні лихі вчинки на добрі справи.” (Коран, 25:70).

І тоді ж оприявлені в людині безмежні здібності до скоєння зла перетворяться в нескінченні здібності до вчинення благих справ. Така людина знайде в собі та пізнає цінність «прекрасного творіння», підніметься на найвищий ступінь розвитку.

Отже, безтурботна людино! Поглянь на милість і щедрість Всевишнього Творця: попри те, що було б справедливим записувати людині одне злодіяння як тисячу злодіянь, а одне благодіяння — як одне благодіяння або ж зовсім не записувати нічого, одне злодіяння Він записує як одне злодіяння, а одне благодіяння — як десять, сімдесят, сімсот, а інколи й сім тисяч благодіянь. Збагни же суть цих тонкощів, що страшне Пекло — це справедливе покарання за скоєне зло, а входження до Раю позначає Божественну милість.


Другі Тонкощі

У людині наявні дві сторони: перша сторона — це людське его, звернене до земного життя; друга ж сторона — це поклоніння Всевишньому, звернене до вічного життя. Якщо розглядати людину з першого боку, то вона поставатиме настільки нещасною істотою, що весь її капітал — це незначна воля, подібна до волосинки; її сила й спроможність — це всього лише слабка можливість придбання (касб); життя її стає уособленням нетривкого полум’я в швидкоплинному проміжку часу, а існування людини — це тлінне невеличке фізичне тіло, матерія. Крім цього, серед безлічі різноманітних створінь, розкинутих у межах Всесвіту, вона являє собою всього лишень тендітну та слабку одиницю.

Із другого боку, людина володіє величезними можливостями, вона — вкрай важлива істота, а надто на безсилля та бідність, які зумовлюють поклоніння Всевишньому. Оскільки Мудрий (аль-Хакім) Творець (аль-Фатир) заклав у духовній суті людини нескінченне безсилля й безмежну бідність, аби вона стала великим дзеркалом, яке відображає незліченні вияви Милосердного (ар-Рахім) Всемогутнього (аль-Кадір) і Багатого (аль-Гані), Щедрого (аль-Карім) Творця Всесвіту.

Людина подібна до насінини, що їй від могутності було надано внутрішні та життєво важливі системи, а від напередвизначення — тонка та цінна програма для того, щоб вона перебувала під землею, у тісному світі, а, вийшовши з нього в просторий світ атмосфери, просила в свого Творця (аль-Халік) втілення в дерево завдяки мові закладених у ній здібностей, щоб досягнути відповідного своєму єству рівня досконалості. 

Однак, якщо ця насінина через свої кепські схильності буде використовувати наданий їй арсенал внутрішніх систем для того, щоб увібрати деякі шкідливі речовини під землею, тоді вона зіпсується за короткий час, марно згниє в нетрях землі. Якщо ж ця насінина, підкоряючись творчому велінню Аллага, що розкриває зерна й насіння $ , буде використовувати свої внутрішні системи на благо, тоді вона полише полон тісного світу, знайде своє втілення у великому плодоносному дереві, натомість його маленька та обмежена сутність (душа) цілковито втілиться в реальність.

Водночас і в людську сутність вкладені важливі системи від могутності та найцінніші програми від напередвизначення. Якщо людина в цьому тісному земному світі під ґрунтом земного життя витрачатиме свої духовні системи заради задоволення власних пристрастей, тоді вона, так само як ця зіпсута насінина, почне морально розкладатися заради втілення в життя якихось своїх жалюгідних бажань та насолод, а потім згниє в потоці швидкоплинного життя, у духовній тісняві й томлінні духу. Потому зрештою вона покине цей світ, зваливши увесь тягар духовної відповідальності на свою нещасну душу. Натомість якщо людина вирощуватиме цю насінину своїх здібностей на ґрунті поклоніння Творцю, поливатиме її водою ісламу, освітить сяйвом віри, зверне свої духовні системи до їхнього істинного призначення відповідно до приписів Корану, то, безсумнівно, ця насінина постане якимось цінним і благословенним механізмом, світлим плодом цього дерева на просторах Всесвіту, що містить в собі зачин вічної реальності та вічного дерева, розростаючись у світах Місаль та Барзах; позаяк в іншому світі та в Раю вона стане осердям нескінченних цінностей та благ.

Так, істинний прогрес полягає в тому, щоб людина озирнулася до Вічного Життя, повернула в його бік надані Творцем серце, таємницю, душу, розум та уяву, а також інші здібності, наділила кожний із цих здібностей відповідним обов’язком поклоніння. В іншому випадку, проникнення в усі тонкощі земного життя, випробування всіляких видів насолод (навіть найбільш низинних), що їх неправовірні вважають прогресом, використання цих здібностей, усього арсеналу своїх тонких почуттів, серця та розуму заради задоволення своїх низинних пристрастей, що виходять із недер нафса, є радше не прогресом, а навпаки духовним падінням.

Ця істина яскраво увиразнилася в одному із моїх духовних бачень на такому прикладі.

Я увійшов в якесь велике місто й побачив у ньому величезні палаци. Поглянувши на ворота деяких із них, я узрів, що вони, на кшталт дуже жвавій, яскравій театральній виставі, привертають до себе увагу, водночас біля них панує якась напрочуд приваблива атмосфера. Я звернув увагу на те, що власник одного з таких палаців підійшов ближче до воріт, граючись із собакою. Жінки ж розмовляли зі сторонніми молодими людьми, а дорослі дівчата влаштовували дитячі ігри. Швейцар, як актор, командував ними всіма. І тоді я збагнув, що цей великий палац зсередини абсолютно порожній. Усі тонкі роботи занедбані. Вдача цих людей зіпсована, тому вони ввійшли в такий стан, змальований із ситуації коло воріт. Потім я пішов далі та узрів ще один великий палац, коло воріт якого панувала досить банальна та буденна обстановка: біля застиглого, як камінь, швейцара із суворим поглядом розтягнувся вірний пес. Я виявив цікавість: чому ж тут не така обстановка, як коло воріт сусіднього палацу? Увійшовши всередину, я помітив вкрай жваву атмосферу. На кожному поверсі мешканці палацу були заклопотані виконанням різних видів тонких робіт: на першому поверсі чоловіки займаються роботою з управління палацом, поверхом вище дівчатка та хлопчики навчаються, а ще вище жінки зайняті тонкими видами мистецтва та прекрасною вишивкою. А на найвищому поверсі я побачив, що господар палацу, підтримуючи зв’язок із Правителем, зайнятий виконанням своїх поважних функціональних обов’язків щодо забезпечення спокою мешканців палацу, свого особистого вдосконалення та розвитку. Оскільки я був непомітний для них, мені легко вдавалося минати коридори та покої палацу.

Потім я вийшов і озирнувся усібіч: всюди в цьому місті стояли два види таких палаців. Я запитав про це, і мені відповіли: «ці порожні зсередини палаци, коло воріт яких панують веселощі, належать вельможам із числа нечестивців. Інші ж палаци належать благочестивим мусульманам». Трохи згодом на одній із вулиць міста мені трапився ще один палац. На стінах цього палацу я розгледів ім’я «Саїд», тоді мені стало цікаво. Придивившись уважніше, я немовби побачив своє зображення. Оповитий потрясінням, я закричав та отямився.

Отже, надам тобі тлумачення цього прикладу. Це місто уособлює людське суспільство та цивілізацію. Кожен з цих палаців втілює в собі певну людину. Жителі палаців — це тонкі інструменти, якими володіє людина, приміром, очі, вуха, серце, таємниця, душа, розум, а також такі речі, як нафс, тобто пристрасть, низинні бажання, гнів. У кожного з тонких людських інструментів є свій особливий обов’язок поклоніння, а також свої насолоди та страждання. Нафс, пристрасть, тілесні бажання та гнів виконують роль швейцара та собаки. Отже, підпорядкування цих високих і тонких інструментів та здібностей впливу нафса та пристрастей, а також їхній відрив від справжніх обов’язків — це, безумовно, уособлення регресу, а не прогресу. Інші ж аспекти ти здатен витлумачити самостійно. 

Треті Тонкощі

З огляду на діяння та фізичну працю людина — це слабка та безсила істота. Тому коло її розпоряджень та володінь настільки вузьке, що до нього можна дістатися на відстані витягнутої руки. Навіть домашні тварини, що підкорилися волі людини, запозичили від неї певну частку людських слабкостей, безсилля та ліні, і якщо порівняти цих домашніх тварин з їхніми дикими родичами, то можна виявити разючу відмінність. Порівняй, приміром, свійську та дику козу або свійського та дикого бика.

Однак з огляду на схильності до впливу, прийняття, благання (дуа), людина уособлює вельми цінного мандрівника в готелі цього світу. Людина — це гість Щедрого Господаря, який відкрив для неї свої незліченні скарбниці милості й підпорядкував їй свої незліченні дивовижні творіння та служників. Щедрий Творець підготував задля дозвілля, користування й споглядання людини настільки широкий горизонт можливостей, наскільки його можливо охопити оком та осягнути уявою.

Отже, якщо людина спирається на власне «я», ставить собі за мету лише мирське життя, перебуває серед життєвих турбот, прикладає зусилля суто заради задоволення нетривких земних радощів, тоді вона задихнеться в дуже вузькому колі життєвого циклу. Так, всі надані їй органи й тонкі інструменти в Судний день пред’являть їй свої претензії, свідчитимуть проти неї, тобто стануть позивачами. Якщо ж людина буде уособлювати себе гостем у цьому світі, стане витрачати цінний ресурс власного життя в межах дозволеного Щедрим Господарем, у такому разі вона перебуватиме в широкому колі життєвого циклу, плідно працюватиме задля майбутнього та вічного життя, віднайде для себе вічний спокій. Потім вона могтиме піднятися до найвищих рівнів райського життя. Ба більше, всі надані людині інструменти та органи в Судний День свідчитимуть на її користь, адже вони будуть цілковито задоволені своїм власником.

Так, усе розмаїття найдивовижніших інструментів та здібностей, що ними Творець наділив людину, були надані їй не для цього нікчемного та швидкоплинного земного життя, а задля вельми важливого, майбутнього вічного життя. Якщо порівняти людину з твариною, то людина, з огляду на весь арсенал наданих їй інструментів та здібностей, вельми багата, в сотню разів багатша за тварину. Відносно ж тілесного буття й насолод від мирського життя вона в сотню разів нижча за тварину. Так, кожну насолоду людську огортає біль минулого та страх перед майбутнім, а також смуток, що виникає при згадці про скороминучість задоволення. Усе це псує людині радість від отримання насолоди, полишаючи за ними сумний слід. Однак у тварини все відбувається інакше: в її насолоді немає печалі та турбот, її не мучить біль минулого, не лякає страх перед майбутнім. Тварина живе собі легко та безтурботно, дякуючи своєму Творцю.

Отже, якщо людина, створена в подобі прекрасного творіння (ахсані таквім), думатиме лише про задоволення своїх насолод у земному житті, то, володіючи ресурсом, який перевищує тваринний у сотню разів, вона опуститься в сотню разів нижче від рівня горобця. Я збагнув суть цієї істини завдяки одному прикладу. Наразі буде доречним навести цей приклад. Отже, якийсь чоловік, давши одному своєму слузі десять золотих монет, наказав йому замовити собі комплект одягу з особливого, дорогого матеріалу. Іншому ж слузі дав тисячу золотих монет, поклав у його кишеню записку, в якій написав певний текст, і відправив того на ринок. Перший слуга за десять золотих монет купив собі прекрасний комплект одягу з чудового матеріалу. Інший вчинив легкодумно: він подивився на першого слугу і, навіть не прочитавши покладеної в його кишеню записки, віддав продавцеві тисячу золотих монет і попросив комплект одягу. Безсоромний продавець продав йому одяг із найгіршого матеріалу. Цей нещасний слуга, повернувшись до свого господаря, отримав сувору догану та відчув страшні страждання.

Той, хто володіє хоч крихтою розуму зрозуміє, що та тисяча золотих монет, яка була надана господарем другому слузі, призначалася не для придбання комплекту дешевого одягу, а для важливої торгівлі.

Отже, кожен із наявних в людині духовних інструментів і кожне з тонких почуттів у сотню разів більш розвинені, ніж у тварини. Порівняймо, наприклад, наскільки розвинене людське око, що розрізняє всі ступені краси, людський язик, що вирізняє найрізноманітніші смаки, людський розум, що проникає в усі найпотаємніші куточки істин, людське серце, що прагне до всіх видів досконалостей, а також інші людські органи та інструменти, і натомість на якому рівні перебувають органи тварини — прості, розвинені всього лише на кілька ступенів. Але все ж існує різниця: у тварини певний інструмент або орган володіє високим рівнем розвитку щодо притаманних йому функцій, проте цей розвиток є суто індивідуальним.

Таємниця багатства людини щодо наданих їй Творцем інструментів полягає в тому, що під впливом думки та розуму в людини вкрай глибоко набули свого розвитку почуття та відчуття. Внаслідок різноманітних потреб у людської істоти сформувалося багато різноманітних чуттєвих виявів, а її чутливість набула безлічі видів та форм. А через змістовність людського єства в нього почали з’являтися різні бажання, скеровані на реалізацію численних цілей. І через наявність у такої людини багатьох природних обов’язків, її органи та інструменти набули широкого розвитку. 

У зв’язку з тим, що людина за своєю природою створена зі здатністю до здійснення всіх видів поклоніння, саме вона була наділена спроможністю, що містить в собі зачини до всіх досконалостей. Зрозуміло, що такий багатогранний арсенал інструментів і багатство капіталу були надані людині не для придбання вигоди в цьому тимчасовому та тлінному коловороті земного буття. Безсумнівно, що основними обов’язками такої людини можна назвати: висловення своїх слабкості, убогості та недоліків у формі поклоніння Господу, виконання своїх завдань, спрямованих до численних цілей; свідчення щодо вихваляння створіннями свого Творця, спостереження за своїм різнобічним поглядом; подяка Милостивому (ар-Рахман) Творцеві, узрівши в благах Його допомогу; міркування, отримання уроку від споглядання за чудесами Божественнної могутності, втіленими у творіннях.

Людино, що обожнювала насолоди земного життя та геть зовсім не зважала на таємниці дивовижного створення [людини]! Колишній Саїд осягнув істину земного життя за допомогою одного духовного бачення, що докорінно змінило його особистість, перетворивши його на Нового Саїда. Пропоную тобі послухати цю історію!

Отже, мені здалося, що я — мандрівник, що подався в далеку путь, ба більше — мене відправили в путь. Мій господар дав мені шістдесят золотих монет, іноді видаючи мені певну суму з цих грошей. Я почав витрачати ці кошти, дійшовши одного разу до веселого караван-сараю, в якому я за одну ніч витратив десять золотих монет на різні азартні ігри, розваги та славу. На ранок я залишився без копійки в кишені, і тому не зміг здійснити ніякої торгівлі, не придбавши нічого для місця свого призначення. Все що в мене залишилося — це біль і гріхи від цих грошей, рани та страждання від отриманих розваг. І коли я перебував у розпачі, переді мною раптово постав якийсь чоловік і сказав:

— Ти втратив увесь свій капітал і тому заслужив покарання. До місця призначення ти прийдеш збанкрутілим, спіймавши облизня. Але якщо в тебе є розум, ти ще маєш змогу покаятися. Із решти п’ятнадцяти золотих монет, які будуть видаватися тобі частинами, половину відкладай для придбання речей, необхідних тобі в місці, куди ти прямуєш. 

Я відчув, що мій нафс не погоджується з цим, на це людина одмовила:

— У такому разі третину від тієї суми.

Втім, все одно мій нафс почав пручатися.

— У такому разі, хоча б одну чверть, — промовив той чоловік.

Утім, мій нафс не зміг позбутися цієї звички. Після цього чоловік гнівно відсахнувся та пішов геть. Раптово обстановка довкола мене змінилася: я опинився в якомусь поїзді, що мчить тунелем із такою швидкістю, немов рвався в прірву. Мене огорнув стан тривоги, проте я нічого не міг із цим вдіяти! Я здивувався, коли ззовні побачив привабливі квіти та солодкі плоди. Я простягнув руку, спробувавши зірвати їх, проте вони були колючими. Я відчув рани на руці від швидкості руху під час зіткнення. Ці квіти та плоди розсікли мені руку, тож я заплатив вельми дорогу ціну, аби зірвати їх.

Тут один із провідників поїзда промовив:

— Заплати мені п’ять курушів, і я дам тобі стільки цих квітів і плодів, скільки лишень твоя душа забажає. Замість того, щоб заплатити п’ять курушів, ти наносиш собі шкоду на сто курушів. Поза тим, за зривання плодів і квітів без дозволу передбачений штраф.

Охоплений розпачем та журбою, я висунув голову й подивився вперед, щоб дізнатися, коли ж закінчиться тунель. Я побачив, що замість виходу з тунелю навкруги безліч отворів, куди викидали людей. Навпроти себе я також побачив один із таких отворів, обабіч якого були встановлені надгробні камені. Я з цікавістю придивився і побачив, що на надгробному камені великими літерами написано: «Саїд». Я вкрай здивувався та розхвилювався, коли раптом почув голос людини, що запитала мене біля дверей того караван-сараю:

— Ти схаменувся?

Я відповів йому:

— Так, звісно. Тільки мені не стало сил вже, до того ж, я не бачу виходу.

Він сказав:

— Покайся, покладися на волю Всевишнього.

— Так, я покаявся! — відповів я, отямившись… Колишнього Саїда вже нема. Я відчув зміни в собі, тож відтоді постав Новий Саїд. Я поясню тобі частину цього духовного бачення, а решту витлумач самостійно. Той шлях — це уособлення шляху, який проходить через світ душ, материнську утробу, молодість, старість, могилу, загробний світ, через воскресіння, Судний День, міст Сират і йде у вічність. Ті шістдесят золотих монет уособлюють шістдесят років життя людини. Коли я пережив це духовне відродження, мені було близько сорока п’яти років. Один щирий учень Мудрого Корану націлив мене на те, щоб половину з решти п’ятнадцяти років життя, на які в мене не було гарантії, я присвятив іншому світові. Тим караван-сараєм для мене було місто Стамбул. Той поїзд — це алегорія часу, кожен його вагон — це рік, а тунель — це земне життя. Ті всі квіти та плоди з колючими шипами — недозволені насолоди та гріховні розваги. При зіткненні з ними думка про їхнє зникнення ранить серце, а розставання з ними розсікає його, ще й змушуючи платити за це занадто велику ціну.

Провідник поїзда мовив: «Заплати п’ять курушів, і я дам тобі квітів і плодів стільки, скільки забажаєш». Смисл цих слів такий: та кількість насолод, що їх людина одержує в межах дозволеного (халяль) завдяки чесній праці, є достатньою для задоволення, і тому це не залишає ніякої потреби вдаватися до забороненого (харам). Решту ти в змозі витлумачити самостійно.

Четверті Тонкощі

У цьому неосяжному Всесвіті людина уособлює ніжне, тендітне дитя. У її слабкості постає велика сила, а в безсиллі криється величезна могутність. Адже саме завдяки силі її слабкості та могутності її безсилля людині підпорядковане все суще. Якщо людина, розуміючи свою слабкість, своїми словами, станом та діями буде звертатися до Всевишнього, а також, усвідомлюючи власне безсилля, волатиме про допомогу до Господа, то вона виконає свій борг, подякує Творцеві Всесвіту та досягне успіхів на шляху до реалізації своїх мрій та бажань. Самостійно втілити в життя ці мрії людина не здатна навіть на одну соту частину! Але часом буває, що людина здійснює своє бажання через звернення до Всевишнього, помилково зараховуючи це на власний рахунок, нібито вона сама завдяки своїм зусиллям змогла здійснити мрію чи бажання. Приміром, сила, закладена в слабкості маленького курчати, змушує курку кидатися на лева, а левеня, яке щойно з’явилося на світ, підпорядковуючи собі хижу голодну левицю і залишаючи її голодною, насичується сам. Отже, зверни увагу на силу, закладену в слабкості, і помилуйся яскравим виявом Божественної Милості!

Також, наприклад, примхлива дитина своїм плачем, голосінням, проханням чи жалібним виглядом легко досягає своєї мети, при цьому підпорядковуючи собі сильніших людей. І якби ж сила цього дитяти була б більшою навіть в тисячу разів, то вона б не добулася і до тисячної частки своїх бажань! Ці стани слабкості та безсилля викликають до неї почуття милосердя та заступництва з боку інших людей, а тим часом вона своїм пальчиком підпорядковує собі навіть наймогутніших звитяжців! І навіть якщо це ж дитя, яке по дурості своїй почне вивищуватися та заперечить факт заступництва та милосердя до себе з боку інших осіб, і скаже: «Я суто своєю силою підпорядковую їх собі», — то, безсумнівно, це буде цілковита маячня та нісенітниця, а така дитина отримає ляпас. 

Отже, якщо людина заперечує милість Творця й нехтує Його мудрістю, подібно до Каруна, скаже $ , тобто: «я своїм знанням та своїми силами досягнув цього», — в такому разі така людина, без сумніву, заслуговує на покарання.

Так, увесь прогрес та блага людської цивілізації не є результатом звершень людини — навпаки, все підпорядковано людині, власне через її слабкість, безсилля Творець надав їй доступ до цих благ. Всевишній дарував їх бідній та злиденній людині через Божественне натхнення з урахуванням всіх потреб людської істоти. І тому причина панування криється не в могутності та не в знаннях людини, а власне в непохитних милосерді та доброті Всевишнього, в милості та мудрості Творця, бо Він усе в світі підпорядкував людині.

Так, той, на чиєму шляху можуть з’явитися такі тварі, як сліпий скорпіон або безнога змія, вдягає в шовк невеличкого черв’яка й годує медом ядовитої комахи не власну силу, адже вони їй підпорядковані Господом та даровані Милосердним (ар-Рахман) Всевишнім як результат слабкості. 

Людино! Така істина твого буття, тож полиш зарозумілість та егоїзм, покажи перед вратами Божественної обителі свої слабкість та безсилля, прохаючи Творця про допомогу, а також мовою благання (ду’а) продемонструй усі свої злидні та нужду. Отже, викажи, що ти раб Милосердного Господа та промов: 

 حَسْبُنَا اللّٰهُ وَنِعْمَ الْوَكٖيلُ

«Достатньо нам Аллага! Прекрасний же Він Опікун!» (Коран, 3:173)

 — і вивищуйся! 

Не кажи: «Я — ніщо. У чому полягає моя важливість, що Мудрий Творець (аль-Хакім) підпорядкував мені цілий Всесвіт, а тепер від мене вимагається цілковита подяка?»

Справді, з огляду на твоє власне єство та будову, ти нічого з себе не уявляєш, але з огляду на свою місію та становище, ти — уважний спостерігач величі Всесвіту, красномовне вербальне вираження мудрості творінь, тямущий читач книги буття та світобудови, а також захоплений спостерігач, що співає хвалу Всевишньому, і також почесний голова серед усіх творінь, які поклоняються Творцеві.

Людино! З огляду на власне рослинне начало та тваринний нафс, ти — нікчемна частка, убоге створіння та слабка істота, що несеться в потоці часу серед бурхливих хвиль буття. Втім, завдяки етиці ісламу, освітленого вірою, що увібрала в себе сяйво любові до Всевишнього Творця, з огляду на людяність ти, будучи рабом, постаєш султаном, будучи часткою, постаєш цілим світом, і, попри нікчемність, твій рівень настільки високий, а коло твоїх знань та вмінь настільки широке, що ти завше можеш сказати «мій Милосердний (ар-Рахім) Господь зробив цей світ будинком для мене, сонце та місяць — лампами, весну — букетом квітів, літо — скатертиною дарів, тварин — моїми слугами, а рослин — прикрасою цього будинку».

Висновок. Якщо ти коритимешся власним пристрастям та дияволу, то поринеш до найнижчого стану; якщо ж дослухатимешся до Істини та Корану, то піднесешся до найвищого стану, перетворившись на дивовижне творіння Всесвіту.

П’яті Тонкощі

Людина була скерована до цього світу в якості службовця або гостя. Їй було надано широкий арсенал важливих здібностей та доручено вельми важливі обов’язки. Господом було створено стимули та страхітливі погрози, щоб змусити людину реалізувати поставлені перед нею мету та обов’язки. Тут ми наведемо базисні постулати людської місії та принципи поклоніння, які були витлумачені нами в інших фрагментах послання з метою унаочнення таємниці т.зв. «Прекрасного творіння».

Обов’язок поклоніння накладається на людину відразу після її появи на світ і складається з двох компонентів: 1) непряме поклоніння, тобто роздуми, міркування; 2) поклоніння, молитва у вигляді безпосереднього звернення до Всевишнього.

Суть Першого аспекту полягає в тому, щоб смиренно прийняти божественне панування (рубубіят) і захоплено споглядати на Його досконалість та красу, в тому, щоб наголошувати на унікальності божественних творінь, які постають ніби відлунням Священних Божественних Імен, виказувати суть цих творінь один одному в якості моральних настанов. Суть непрямого поклоніння виражається також у тому, щоб зважувати на вагах розуміння коштовності Божественних Імен, кожне з яких таїть у собі певний прихований скарб, і високо оцінювати їх у глибині серця, а також у тому, щоб захоплено спостерігати та розмірковувати над сторінками створення всього сущого, землі та неба, написаних пером Могутнього Творця; а також у тому, щоб натхненно насолоджуватися красою та витонченістю божих творінь та захопитися майстерністю їхнього Прекрасного (аль-Фатир) Творця, пристрасно зажадавши постати перед досконалим Творцем Всесвіту і удостоїтися Його прихильності.

Другий аспект полягає в прямому зверненні до Всевишнього. Людина, що пройшла шлях від творіння до Творця, узріє, що Всемогутній Аллаг жадає пізнання через чудеса Його божественної творчості, а людина відповідає вірою та визнанням. Згодом людина збагне, що Милосердний (ар-Рахім) Господь захоче викликати до Себе любов через квітучі плоди Своєї милості. Так, людина виявить бажання удостоїтися любові Творця через всю свою любов до Нього, поклоняючись суто Йому. Трохи згодом людина побачить, як Щедрий Господь дбає про неї, дарує Його дивовижні матеріальні та духовні блага. Натомість людина всіма своїми діяннями, станом, словами і — якщо зможе — всіма своїми почуттями та інструментами вихвалятиме Творця, прославлятиме Його ім’я та дякуватиме Йому. Потому людина усвідомить, як Прекрасний (аль-Джаміль) та Всемогутній (аль-Джаліль) невпинно привертатиме до себе увагу, відображаючи всю повноту власної величі та досконалості, весь арсенал могутності та краси в дзеркалах власних творінь, а людина сумирно відповідатиме на це фразами «Аллагу Акбар» та «Субханаллаг», зробить перед Ним земний уклін із захопленням і любов’ю. Згодом людина переконається, як Багатий (аль-Гані) Творець Всесвіту щедро демонструватиме свої безмежні багатства та скарби, а людина натомість виявлятиме свою нужденність, волатиме про допомогу до Нього, звеличуючи та вихваляючи Його. Потім людина побачить, як Могутній Творець (аль-Фатир) створив землю у вигляді виставки, і як Він відображає на ній всі свої унікальні творіння. Людина відповідає такими словами «Машааллаг» і «Баракаллаг» або ж «Субханаллаг» чи «Аллагу акбар», висловлюючи захват та захоплення Творцем. Потім людина узріє, як Єдиний (аль-Вахід) та Один (аль-Ахад) Творець проголошує знамення та принципи єдинобожжя на землі, заявляючи про своє панування (рубубіят). Людина ж відповість на це Абсолютною Вірою (Іман), єдинобожжям, непохитною покорою та поклонінням.

От через ці різновиди поклоніння та міркування, людина удостоїться титулу справжнього представника людства та засвідчить, що вона дійсно є дивовижним творінням Господа. Завдяки вірі така людина стане надійним заступником на Землі, гідним нести покладений на її плечі обов’язок.

Безтурботна людино, що найперше постала у подобі найпрекраснішого творіння, але через власний хибний вибір опустилася до найнижчого рівня! Мені так само було властиве сп’яніння молодістю та безтурботним життям, я був закоханий у цей світ, але нині я схаменувся, прокинувся від п’янкої молодості на світанку старості, збагнувши наскільки жахливим постає той бік земного життя, що не звернений до Вічного світу, і що його я раніше вважав прекрасним. І навпаки — переді мною постав прекрасний бік земного життя, звернений у сторону майбутнього вічного життя! Поглянь на дві картини реальності, описані в другій темі «Сімнадцятого слова», схаменися та збагни їхній смисл! На першій картинці зображена суть світу безтурботних людей, що її я бачив раніше крізь завісу безтурботності подібно до заблукалих людей, втім без сп’яніння. На другій картинці зображена суть світу тих, хто встав на шлях істинний і пізнав Господа. Я вирішив не вносити жодних корективів у текст, тому він лишився в недоторканому вигляді. Вони нагадують вірші, втім віршами не є…

 سُبْحَانَكَ لَا عِلْمَ لَنَٓا اِلَّا مَا عَلَّمْتَنَٓا اِنَّكَ اَنْتَ الْعَلٖيمُ الْحَكٖيمُ

رَبِّ اشْرَحْ لٖى صَدْرٖى ۞ وَيَسِّرْ لٖٓى اَمْرٖى ۞ وَاحْلُلْ عُقْدَةً مِنْ لِسَانٖى ۞ يَفْقَهُوا قَوْلٖى

اَللّٰهُمَّ صَلِّ وَ سَلِّمْ عَلَى الذَّاتِ الْمُحَمَّدِيَّةِ اللَّطٖيفَةِ الْاَحَدِيَّةِ شَمْسِ سَمَاءِ الْاَسْرَارِ وَ مَظْهَرِ الْاَنْوَارِ وَ مَرْكَزِ مَدَارِ الْجَلَالِ وَ قُطْبِ فَلَكِ الْجَمَالِ اَللّٰهُمَّ بِسِرِّهٖ لَدَيْكَ وَ بِسَيْرِهٖ اِلَيْكَ اٰمِنْ خَوْفٖى وَ اَقِلْ عُثْرَتٖى وَ اَذْهِبْ حُزْنٖى وَ حِرْصٖى وَ كُنْ لٖى وَ خُذْنٖى اِلَيْكَ مِنّٖى وَ ارْزُقْنِى الْفَنَاءَ عَنّٖى وَ لَا تَجْعَلْنٖى مَفْتُونًا بِنَفْسٖى مَحْجُوبًا بِحِسّٖى وَاكْشِفْ لٖى عَنْ كُلِّ سِرٍّ مَكْتُومٍ يَا حَىُّ يَا قَيُّومُ يَا حَىُّ يَا قَيُّومُ يَا حَىُّ يَا قَيُّومُ وَ ارْحَمْنٖى وَارْحَمْ رُفَقَائٖى وَ ارْحَمْ اَهْلِ الْاٖيمَانِ وَ الْقُرْاٰنِ اٰمٖينَ يَا اَرْحَمَ الرَّاحِمٖينَ وَ يَا اَكْرَمَ الْاَكْرَمٖينَ

وَ اٰخِرُ دَعْوٰيهُمْ اَنِ الْحَمْدُ لِلّٰهِ رَبِّ الْعَالَمٖينَ

«Преславний Ти! Ми знаємо лише те, чому Ти навчив нас. Воістину, Ти — Всезнаючий, Мудрий!» (Коран, 2:32).

“Муса сказав: «Господи! Розкрий серце моє і полегши справу мою! І розв’яжи вузол на вустах моїх, щоб розуміли вони слова мої.” (Коран, 20:25-28).

Перша тема

У цих п’ятьох пунктах ми викладемо п’ять
із тисяч принад віри

Перший пункт

Завдяки світлу віри людина сходить до найвищого ступеню й там віднаходить цінність, варту Раю. Утім, у пітьмі невіри вона навпаки опускається до найнижчого стану, до пекельного вогню, оскільки віра пов’язує людину зі Всемогутнім Творцем Всесвіту. Так, віра — це зв’язок, через який людина віднаходить цінність з огляду на Божу творчість та вияви божественних Імен, а вони знаходять своє оприявлення в людині лишень завдяки вірі. Натомість невіра порушує цей зв’язок, тому творчість Господа зникає. Відтак вже цінність людини визначатиметься суто з огляду на матерію. Однак, цінність матерії мізерна, адже матерія — тлінна, нетривка і по суті своїй уособлює певне тимчасове тваринне існування.

Витлумачимо цю істину на такому прикладі. Загальновідомо, що предмети людської творчості різні з огляду на цінність матеріалу та на цінність творчої майстерності. В одному випадку вони будуть рівноцінними, а в іншому — матеріал буде дорожчим, а в третьому стається так, що в матеріалі із заліза вартістю в п’ять курушів втілене мистецтво в п’ять лір. В іншому випадку той чи інший антикваріат оцінюється в мільйон лір, хоча матеріал його не вартує й п’яти курушів. Так, якщо цей витвір мистецтва буде виставлений на антикварному ринку зі згадкою імені талановитого митця, то його, ймовірно, можуть продати за мільйон лір. Утім, якщо цей самий художній витвір віднести на ринок звичайних залізних виробів, то його, ймовірно, куплять за вартість залізяки, оціненої в п’ять курушів. 

Отже, людина постає унікальним витвором Господньої творчості та найвитонченішим виявом Його сили та могутності. Людині була надана честь бути істотою, в якій знайшли своє оприявлення всі Прекрасні Імена Бога. Ба більше, людина стала зменшеною подобою Всесвіту.

У разі, якщо світло віри проникне у внутрішнє єство людини, тоді завдяки цьому уможливлюється прочитання всіх оприявлених в людині багатозначних розписів і візерунків. Той, хто увірував читатиме розумом, то ж завдяки зв’язку віри він надасть можливість й іншим людям прочитати ці смисли. Завдяки таким словам, як-от: «я — створіння Всемогутнього Творця Всесвіту, гідне Його милості та щедрот», — виявлятиметься втілена в людині Божественна творчість. Так, віра, що пов’язує людину з Могутнім Творцем, демонструє всі закладені в ній витвори Господньої творчості; і людина оцінюється вже як витвір Божественного мистецтва, як божественне віддзеркалення. Отже, ця слабка істота стає співрозмовником Всевишнього, що ніби підноситься над усіма Його створіннями, Його гостем, гідним Раю.

Якщо ж в людське єство проникне невіра, а вона розриває цей зв’язок, тоді всі ці багатозначні візерунки й розписи Божественних Імен опиняються в мороці, а тому не буде можливості їх прочитати. Якщо забути про Творця, тоді неможливо збагнути й духовні аспекти, звернені до Нього. Все це ніби перевертається догори дригом. У такому разі більша частина тих багатозначних величних мистецтв і прекрасних духовних візерунків та розписів просто приховуються від людських очей. А решта візерунків і розписів, яка залишається видимою для очей, буде приписана нікчемним причинам, певним випадковостям чи стихійності. Врешті-решт вони абсолютно втратять свою цінність. Ба більше, вони, будучи блискучими алмазами, перетворяться в тьмяне скло, а їхня цінність визначатиметься лише як тваринна матерія. Мета ж і плід цієї матерії, як зазначалося вище, — прожити нетривке, нікчемне життя, при цьому сама людина залишиться безпорадною, нужденною та нещасною істотою серед усіх тварин, а потім вона згине.

Отже, невіра знищує людську сутність, перетворюючи алмаз на вугілля.

Пункт Другий

Віра — це світло, тому вона висвітлює людину, уможливлює прочитання Божественних розписів, оприявлених в людині. Вона так само висвітлює Всесвіт, даючи порятунок від пітьми минулого та майбутнього. Продемонструємо цю таємницю на прикладі, що його я мав змогу узріти в якомусь духовному мареві. Він стосується одного зі смислів благородного коранічного аята:

اَللّٰهُ وَلِىُّ الَّذٖينَ اٰمَنُوا يُخْرِجُهُمْ مِنَ الظُّلُمَاتِ اِلَى النُّورِ

«Аллаг — Покровитель тих, які увірували. Він виводить їх із темряви до світла.» (Коран, 2:257).

В одному духовному мареві переді мною постав образ двох високих гір, які височіють одна навпроти іншої, а між ними споруджено страхітливий міст. Під мостом розташована глибочезна прірва. А я тим часом перебуваю на цьому мосту. Світ оточений зусібіч мороком та щільною імлою. Я поглянув праворуч і зумів розгледіти в пітьмі величезний цвинтар, принаймні мені вижався саме він. Потім, коли я озирнувся ліворуч, то побачив страхітливі та грізні бурі, оповиті пітьмою. Поглянувши додолу, мені привиділося, що я бачу під мостом дуже глибоку прірву. 

Для того, щоб протистояти цій жахливій темряві я скористався тьмяним кишеньковим ліхтариком. Щойно я посвітив ним, переді мною постала жахлива картина: в кінці моста й навколо нього я побачив страшних драконів, левів, інших хижаків, тоді я промовив: «Ліпше було б не мати цього кишенькового ліхтаря і не бачити цих жахів!» І в який би бік я не спрямовував світло ліхтарика, мене охоплював подібний жах та острах.

«Нащо цей ліхтарик звалився на мою голову?» — розлютився я й розбив його, кинувши додолу. Раптом, в результаті цього розбиття, я нібито торкнувся кнопки великого прожектора, що висвітлює весь світ довкола, тому пітьма миттєво розвіялася. Все довкола огорнулося світлом цього ліхтаря, а переді мною постав реальний стан речей. Мені привидівся такий образ: ніби побачений мною міст — це якесь шосе, що проходить повз долину, тоді як образи праворуч, тобто величезний цвинтар, постав у подобі прекрасних зелених садів, де повсякчас відбуваються збори зі світлими, благословенними людьми, що займаються поклонінням, служінням, розмовами та прославленням Всевишнього Аллага. Щодо прірв і гірських вершин, які постали переді мною ліворуч і здавалися бурхливими й гуркітливими, то здалеку я ледве розгледів, що за цими мальовничими горами розташовані місця відпочинку, розваг і частувань. Також я побачив, що створіння, які попервах являлися мені страшними звірами й драконами, насправді ж виявилися звичайними домашніми верблюдами, биками, вівцями та козами. Тоді ж я промовив:

اَلْحَمْدُ لِلّٰهِ عَلٰى نوُرِ الْاِيمَانِ

«Слава Аллагу за світло віри!» — я повторив цей благословенний аят:

اَللّٰهُ وَلِىُّ الَّذٖينَ اٰمَنُوا يُخْرِجُهُمْ مِنَ الظُّلُمَاتِ اِلَى النُّور

«Аллаг — Покровитель тих, які увірували. Він виводить їх із темряви до світла.» (Коран, 2:257).

  і вмить отямився від цього видіння.

Отже, тоді я збагнув, що ці дві гори — це альфа та омега, початок і кінець життя, тобто земний світ і світ потойбічний (Барзах), а міст — це уособлення життєвого шляху; образи, що постали праворуч — це наше минуле, образи ліворуч — це наше майбутнє, кишеньковий ліхтарик — це уособлення людського его, що спирається на власне пізнання і не дослухається до Небесного Одкровення. Водночас хижаки — це втілення різноманітних світових явищ, його дивовижні створіння.

Так, свавільна людина, що стала жертвою мороку безтурботності та омани, схожа на перший мій стан, описаний у прикладі: крізь призму недосконалих і помилкових знань, що їх уособлює той кишеньковий ліхтарик, минуле така людина бачить у вигляді величезного цвинтаря, оповитого пітьмою небуття, а майбутнє постає вкрай тривожним і жахливим, повністю залежним від випадкових обставин. Кожне з явищ та істот, які цілковито підкоряються волі Мудрого й Милосердного Творця, постають у вигляді якогось хижого звіра. Отже, людське его призводить людину до стану, описаного в такому аяті: 

 وَالَّذٖينَ كَفَرُٓوا اَوْلِيَٓاؤُهُمُ الطَّاغُوتُ يُخْرِجُونَهُمْ مِنَ النُّورِ اِلَى الظُّلُمَاتِ

“А покровителі тих, які не увірували — тагути. Вони ведуть їх від світла до темряви.” (Коран, 2:257).

Якщо ж людина заслужить Божественні настанови та заклики на істинний шлях, а в її серце проникне іман (віра), у разі повалення владарювання нафса, читання та послуху Божественного Писання, то лишень тоді така людина наблизиться до іншого мого стану, описаного в другій частині цього прикладу. Отже, Всесвіт миттєво обернеться денним світлом, все наповниться Божественною благодаттю, а світ читатиме аят: 

 اَللّٰهُ نُورُ السَّمٰوَاتِ وَالْاَرْضِ

“Аллаг — світло небес і землі…” (Коран, 24:35).

Так, людина не бачитиме минуле у вигляді величезного цвинтаря, а навпаки, крізь серце вона побачить, як в кожному столітті групи віруючих людей під егідою того чи іншого пророка (Набі) або праведника (аулія) поклонялися та упокорювалися Всевишньому Аллагу, завершуючи свій земний шлях та відлітаючи у вічність зі словами на вустах: $ «Аллаг великий!» Поглянувши ліворуч вдалечінь, за величними перетвореннями Потойбічного світу й інших світів, людина завдяки вірі узріє частування Милостивого Господа (ар-Рахман) в палацах блаженства посеред райських садів. Урагани, землетруси, епідемії й подібні до них деструктивні явища вона пізнає в якості покірних слуг Господніх. Вона утямить собі, що такі явища, як дощі, весняні грози лише на вигляд здаються суворими, втім вони служать благим мудростям. І навіть смерть постане для такої людини передоднем вічного життя, а могила — вороттям до стану нескінченного блаженства. Ти могтимеш порівняти інші аспекти дійсності з наведеним прикладом.


Пункт Третій

Віра — це світло та сила. Так, щирий вірянин зможе протистояти всьому світові й залежно від сили віри (іман) звільнитися від пут різних обставин. «Я покладаюся на Всемогутнього Аллага», — повсякчас повторюватиме він. Отже, перебуваючи на кораблі життя, серед бурхливих хвиль життєвих подій та обставин, така людина подорожуватиме в цілковитій безпеці. Увесь тягар свого земного життя вона довірить силі Всемогутнього Творця (аль-Кадір). Після свого спокійного існування в цьому буремному світі, вона спочиватиме в світі Барзах. Згодом, у пошуках вічного миру та блаженства, така людина злетить до райських садів. Інакше ж, якщо людина не покладатиметься на Аллага, тоді всі земні турботи не дадуть їй можливості злетіти, ба більше, вони будуть тягнути її до найнижчого стану. Так, віра (іман) вимагає принципу єдинобожжя, а воно, в свою чергу, потребує упокорення Божій волі, упокорення ж тягне за собою сподівання на Аллага, а плід сподівань являє собою щастя в двох світах.

Лишень зрозумій правильно: сподівання на Всевишнього Аллага не передбачають необхідності суцільного нехтування причинами — навпаки, це звернення до причин, у разі якщо приймати їх як завісу, за якою виявляється могутність Творця. Власне тому слід розглядати це як благання або звернення до Нього через діяння. Результатів будь-якої діяльності необхідно просити лише у Всемогутнього Аллага, пам’ятаючи, що наслідок та підсумок залежать лише від Нього. Також необхідно виявляти подяку суто Йому. 

У наведеній нижче оповіді показане порівняння двох ситуацій: того, як живеться людині, яка покладається на Аллага і навпаки людині, яка не покладається на Творця.

Одного разу двоє людей із великим вантажем на плечах придбали квитки на великий корабель і піднялися на палубу. Один із них відразу ж скинув зі своїх плечей вантажу і сів на нього. Інший через надмірну дурість та самовпевненість не скинув із плечей вантажу. Хтось промовив до нього:

— Скинь свій великий вантаж на палубу та сядь відпочинь.

— Ні, — відповів чоловік, — Я не скину вантаж, він може загубитися. Я буду тримати його на собі, охоронятиму його, оскільки я — сильний.

На це йому відповіли: цей надійний корабель належить Правителю, Він — величезна опора для всіх нас. Корабель значно сильніший за тебе, тому зможе забезпечити надійне збереження твоїх речей на палубі. Раптом ти знепритомнієш і зі своїм вантажем впадеш у море? Або ж сили твої з плином часу покинуть тебе, а твої дурна голова та зігнута спина не витримають цього тягаря. Якщо ще й капітан корабля побачить тебе в такому стані, він подумає, що ти збожеволів та вижене тебе; або ж звелить взяти під варту як ницу та підступну людину, якій не місце на цьому судні. Він подумає, що ти глузуєш із нас. Ба більше, ти виставиш себе на посміх, бо прониклива людина кине око на тебе і відразу ж збагне, що ти розігруєш комедію перед усіма, адже твоя зарозумілість виявлятиме твоє ж безсилля, тоді як твоя гра розкриватиме в тобі лицемірство та ницу поведінку. 

Після таких слів цей бідолаха схаменувся, поклав свій вантаж додолу й сів на нього: «Благослови тебе Аллаг! Отож я позбувся знегод та ганьби, ухилившись від тюрми».

Отже, я звертаюся до тебе, людино, що не покладається на Господа! Ти так само, як цей чоловік, схаменися та сподівайся на волю Аллага! Так ти оминеш злигодні та жебрацтво перед усіма, страх перед будь-якою подією — від бундючності та ганьби; знайдеш свій порятунок від неминучої загибелі в іншому світі, звільнившись від гніту земних турбот.


Пункт Четвертий

Віра (іман) формує в нас людину, піднімає до престолу Правителя. Отже, ключові обов’язки людини — це віра (іман) та молитва (ду’а). Невіра ж обертає людину в подобу знесиленого звіра.

З-поміж тисяч міркувань щодо наведеного твердження лише свідчення про різницю в появі на світ людини та тварини є достатньою підставою, очевидним аргументом, а також твердим доказом на підтвердження цих слів. Так, відмінність в появі на світ людини й тварини свідчить про те, що людина справді стає людиною завдяки вірі (іман). Адже тварина з’являється на цей світ у досконалому стані відповідно до своїх функцій, немов би вона вже минула етапи свого становлення та розвитку в якомусь іншому світі. Вже через дві години, два дні або два місяці тварина засвоює всі життєво необхідні навички, встановлює первинний контакт із навколишнім світом. Тобто, в процесі своєї життєдіяльності людина набуває цих навичок та здібностей за двадцять років, водночас тих же навичок горобець чи бджола набудуть через двадцять днів шляхом надихання (ільхам). Отже, ключовою функцією тварини є не досягнення самовдосконалення шляхом пізнання світу, не благання про поміч як вияв свого безсилля чи безпорадності, натомість його функція полягає в тому, аби діяти згідно зі своїми здібностями, своїми інстинктами. Власне це являє собою його поклоніння через різноманітні діяння. 

Із появою на цей світ людина потребує засвоєння всього, бо вона поки що не обізнана в життєвих законах, ба більше, до двадцяти років людина не спроможна достоту пізнати життя. Радше до кінця днів своїх людина відчуває потребу в пізнанні. Ба більше, прийшовши в цей світ у такій жалюгідній і слабкій подобі, вона лишень за рік чи два здатна піднятися на ноги й тільки до п’ятнадцяти років починає розрізняти шкідливі та корисні речі. І тільки завдяки суспільству людина може пізнати благо й оминути шкоду.

Так, до природних обов’язків людини входять самовдосконалення через отримання знань, а також молитва та поклоніння. Людина має бути свідома того, чиє милосердя та милість нею мудро керують та про неї так ретельно турбуються, а також чиї ласка та прихильність так ніжно забезпечують її харчуванням. Людина повинна благати Милосердного Господа про задоволення тисяч власних потреб через усвідомлення своєї слабкості та бідності, адже самостійно вона не здатна задовольнити хоча б одну потребу. Отже, шляхом усвідомлення своєї слабкості та безпорадного стану людина може піднестися до вищого щабля поклоніння. Так, вона прийшла в цей світ для самовдосконалення через процес пізнання та молитву (ду’а).

Суть і здібності всього сущого залежать від знань. Фундаментом, джерелом, світлом та духом всіх істинних знань та наук є пізнання Творця, а базисом цього пізнання постає віра в Нього. А оскільки людина є безмежно слабкою істотою, залежною від нескінченних бід і утисків від тисяч ворогів, а також бідною та сповненою багатьма потребами та бажаннями істотою, то її природним обов’язком після віри є молитва (ду’а), оскільки саме молитва складає основу поклоніння.

Наприклад, коли маленька дитина чогось бажає, але не в змозі здійснити своє бажання, то вона починає рюмсати або просити про допомогу в дорослих. Так, завдяки фізичному вияву або ж вербалізації власної безпорадності, дитина волає до виконання своїх потреб. Згодом така дитина досягає своєї мети. Отже, людина подібна до того ніжного, примхливого дитяти. Для здійснення своїх прагнень і заради виконання обов’язку подяки людина має просити про допомогу, виявляючи при цьому свою слабкість та безпорадність або просити мовою бідності й потреби перед обителлю Милостивого (ар-Рахман) і Милосердного (ар-Рахім) Творця. Інакше кажучи, якщо людина стане заперечувати Божу милість, — ніби та розпещена дитина, що волає від мухи, гадаючи, що вона самостійно долає ці дивовижні та значно могутніші за неї речі, і що вона завдяки своєму раціо примушує їх працювати на себе, — то це суперечить людській природі, тому така людина понесе суворе покарання.


Пункт П’ятий

Віра (іман) потребує молитви (ду’а) як необхідного засобу і водночас людська природа не може без неї обійтися, так і Всевишній Аллаг наголошує в смисловому значенні «яка ж від вас користь без молитви?»:

قُلْ مَا يَعْبَؤُا بِكُمْ رَبّٖى لَوْلَا دُعَٓاؤُكُمْ

Скажи: «Господь не звернув би на вас уваги, якби не ваші прохання». (Коран, 25:77)

і наказує:

اُدْعُونٖٓى اَسْتَجِبْ لَكُمْ

“Кличте Мене і Я відповім вам!” (Коран, 40:60)

Ти можеш сказати: «Часом бувало так, що ми зверталися до Господа з молитвою, однак вона не була прийнята. Так, цей священний аят стосується всіх людей і означає, що жодна молитва (ду’а) не залишиться без відповіді.

Відповідь. Одна річ — це надати відповідь, зовсім інша — прийняти прохання. На кожну молитву Всевишній Аллаг дає відповідь, однак прийняти молитву й надати людині бажане — це вже залежить суто від Його мудрості.

Приміром, хвора дитина звертається до лікаря:

— Лікарю! Зверніть на мене увагу.

— Чого ти бажаєш, дитино?

— Дайте мені ось ці ліки…

Лікар тим часом може або надати дитині ті бажані ліки, або ж виписати щось корисніше для хворої дитини, або ж взагалі нічого не виписати, оскільки це може лише їй зашкодити.

Оскільки Всевишній Аллаг, безмежно мудрий Творець Всесвіту, все знає й бачить, Він відповідає на будь-яку молитву (ду’а). Своєю присутністю в нашому житті та відповідями на молитви людини Він перетворює острах самотності в радість спілкування. Однак не через бажання людини, керовані пристрастям, а завдяки мудрості Своїй Він або дасть людині бажану річ, або дасть щось ліпше, або ж взагалі може нічого не дати.

Крім цього, молитва (ду’а) — це акт поклоніння. Плоди ж цього поклоніння стосуються безпосередньо Світу Вічного. Профанні цілі являють собою час, відведений для будь-якої молитви та акту поклоніння, але вони не вважаються основним призначенням молитов.

Приміром, намаз та ду’а, — пов’язані з посухою — вважаються одним із видів поклоніння. Посуха є часом, відведеним для нього. Однак, ці поклоніння та ду’а покликані не для того, щоб викликати дощ. Якщо вони будуть відбуватися суто з цим наміром, то такі ду’а та поклоніння через свою нещирість не будуть гідні прийняття. Наприклад, захід Сонця є часом для здійснення вечірнього намазу, а сонячне та місячне затемнення — часом для здійснення двох особливих видів поклоніння, а саме: намазів кусуф і хусуф. Тобто в зв’язку з тим, що затемнення знаменних світил дня та ночі є приводом для оприявлення Божественної могутності та величі, то Всевишній у цей час закликає всіх рабів своїх здійснити цей вид поклоніння. Отже, ці намази не служать для того, щоб сонце чи місяць вийшли зі стану затемнення, бо тривалість та кінцевий етап затемнення відомі за астрономічними підрахунками.

Так само й відсутність опадів являє собою час намазу, пов’язаний із дощем. Нашестя бід, нещасть і зла — це особливі періоди для певних звернень (ду’а) до Аллага, оскільки саме в цей час людина усвідомлює свою безпорадність і намагається знайти порятунок та прихисток для своєї безпорадної душі через молитви та звернення до Всемогутнього Господа (аль-Кадір).

У разі якщо біди та пошесті не минулися, незважаючи на безліч досконалих молитов, то не можна говорити, що молитва не була почута та прийнята Аллагом. У такому випадку слід сказати, що час молитви (ду’а) ще не минув. У разі якщо Всевишній Аллаг по Своїй милості й щедрості усуне людські біди, то тоді настане подвійне благо, а час молитви завершиться.

Так, у молитві (ду’а) криється таємниця поклоніння. Поклоніння ж має відбуватися щиро, лише заради задоволення Аллага. Під час здійснення акту поклоніння та висловлення свого безсилля та безпорадності людина має за допомогою молитви шукати у Всевишнього притулку, не втручатися в Його цілковите та беззастережне панування над усім сущим. Слід залишити за Ним вибір у вжитті заходів і довіритися Його мудрості та не дорікати Його милості.

Так, згідно з викладом тексту коранічних аятів, стає очевидним той факт, що кожне створіння у Всесвіті здійснює своє особливе прославлення Творця та поклоніння Йому, а з усіх усюд до обителі Всевишнього сходить молитва (ду’а).

Ця молитва буває декількох видів: молитва, що здійснюється т.зв. мовою здатностей, тобто до неї належать звернення до Творця всіх рослин, кожне з яких за допомогою закладених в ньому здібностей просить у Всемилостивого Господа втілення в ту чи іншу форму й бажає відчути на собі оприявлення Його божественних Імен; молитва, що здійснюється мовою природних потреб, тобто це звернення до Творця всіх живих істот щодо своїх повсякденних потреб, що вони не в змозі їх забезпечити. Так, кожне створіння цією мовою природних потреб звертається до Всевишнього, Щедрого Творця задля збереження свого життя, щоб Він наділив їх засобами до існування; молитва, здійснена мовою крайньої необхідності, тобто кожне створіння володіє душею й, опинившись у скруті, в цілях порятунку волає про допомогу та шукає притулку в свого невідомого благодійника, а, радше, ці молитви звернені до Милосердного (ар-Рахім) Господа. Ці три види молитов (ду’а) — за умови відсутності будь-яких перепон — завжди виконуються.

Четвертий вид молитви — це наша молитва (ду’а), вона найвідоміша серед усіх. Вона розділяється на два типи: перший тип базується на дії та стані, а другий — це звернення до Господа серцем та мовленням. Наприклад, звернення до причини являє собою молитву за допомогою дії. Сукупність причин необхідна не для формування результату, а для того, щоб істота прийняла відповідний стан, який схвалить Всевишній, а вже мовою цього стану здатна просити в Нього результату. Навіть оранка землі є гуркіт у ворота до скарбниці Божої милості! Завдяки тому, що такі молитви дією звернені до Імен Абсолютно Щедрого Аллага, в більшості своїй вони виконуються. 

Другий вид молитви — це молитва через мову та серце, це прохання Господа, щоб Він виконав бажання, які людина не в силах здійснити сама. У цій молитві головним аспектом, найвищою метою й найсолодшим плодом є те, що людина, яка звертається до Господа, розуміє: є Той, Хто знає потаємні думки її серця, Хто могутній над усіма, Хто в змозі виконати кожне її бажання, Хто змилується над її слабкістю та відповість на її потреби.

Отже, слабка та нещасна людино! Не втрачай такої можливості, як молитва, що служить ключем до скарбниць милості, постає джерелом невичерпної сили! Вхопися за неї й піднімися на вищий щабель людяності! Подібно до володаря світів охопи своєю молитвою молитви всього Всесвіту, як великий раб і всеохопний представник звернися до Господа з такими словами на вустах:

اِيَّاكَ نَسْتَعٖينُ

“лише в Тебе просимо допомоги” (Коран, 1:5)

 І стань найдивовижнішим створінням у Всесвіті! 

***

Віра та поступ людини

ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЄ СЛОВО

Це слово складається з двох тем.


بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ

 لَقَدْ خَلَقْنَا الْاِنْسَانَ فٖٓى اَحْسَنِ تَقْوٖيمٍ ۞ ثُمَّ رَدَدْنَاهُ اَسْفَلَ سَافِلٖينَ ۞ اِلَّا الَّذٖينَ اٰمَنُوا وَ عَمِلُوا الصَّالِحَاتِ

Ім’ям Аллага Милостивого, Милосердного!

“клянуся цим містом надійним! Ми створили людину в найкращій подобі.”(Коран, 95:4-6).

Лист Бадіуззамана Саїда Нурсі лікаря

Це лист, написаний автором лікареві, який вельми полюбляє «Рісале-і Нур» та надихається думками з цього твору.

Мої щирі вітання тобі, любий друже, лікарю, що зумів діагностувати свою хворобу!

Духовне натхнення, що його демонструє твій лист, гідне похвали. 

Знай, що найціннішою річчю постає життя, а найважливішим обов’язком людини — служіння йому. А найцінніше служіння для життя втілюється в праці для того, щоб скороминуще буття перетворити в буття вічне.

Уся найцінніша суть нашого земного існування полягає в тому, що вона є насіниною, зернятком, фундаментом вічного життя. Натомість якщо надавати перевагу лише скороминучим насолодам буття земного й при цьому псувати життя вічне, то цей вчинок — божевільний, адже це те ж саме, що віддати перевагу миттєвій блискавці замість світла й тепла вічного сонця.

З огляду на істину, лікарі, чий дух просякнутий надмірною жагою до матеріальних благ, а також безтурботністю, хворіють найдужче від усіх. Якщо їм вдасться отримати ліки віри (іман) зі священної аптечки Корану, то вони можуть зцілити не лише власні недуги, але й рани усього роду людського. Отже, з волі Всевишнього Аллага, твоє духовне пробудження є панацеєю не лише від її власних хвороб, утім і від численних ран та недуг інших лікарів.

Як відомо, для зневіреного хворого духовна розрада іноді корисніша від тисячі ліків. Але лікар, просякнутий ідеями натуралізму та матеріалізму, не здатен вилікувати нещасного хворого, навпаки він лишень посилить без того безнадійний стан свого пацієнта. Утім, з іншого боку, твоє духовне пробудження стане втіхою та розрадою для всіх нещасних хворих. І саме ти станеш для них мудрим лікарем!

Ти знаєш, що наше життя вельми коротке, а нагальних справ — багато. Якщо ти послідуєш моєму прикладу й перевіриш власні знання, то знайдеш серед них безліч непотрібних та неживих, немов купи деревини, речей. Я вже це перевірив і знайшов безліч невживаних речей. Так, на цьому етапі необхідно віднайти спосіб перетворити ці заскорузлі наукові та філософські знання в світлі, корисні та живі відомості. Тож проси в Аллага духовного пробудження, зверни свій погляд до Нього — Мудрого, Всемогутнього Творця. Це світло духовного пробудження осяяло б купи старої деревини, аби заскорузлі наукові відомості стали живим та цінним знанням про Всевишнього Аллага.

Мій розумний друже! Я всім серцем жадав, аби серед вчених мужів з’явилися люди, схожі на Хулусу Бея, які б щиро відчули свою невимовну потребу в світлі віри та мудрості Корану. І оскільки ці мої «Слова» (* книги «Рісале-і Нур») апелюють до твоєї совісті, то можеш вважати, що кожне «Слово» — це ніби лист, адресований тобі не від мого імені, а від імені оповісника Священного Корану в якості духовного рецепту зі священної аптеки Корану. Завдяки їм ти зможеш відчути для себе радість безпосередньої бесіди. Якщо захочеш, то напиши мені листа, але не ображайся, якщо я не відповім, оскільки ще з давнини я рідко пишу листи. Навіть на листи свого рідного брата я за цілих три роки відповів лише один раз.

Саїд Нурсі

Молитва героя терпіння – пророка Айюба (мир йому)

Друге Сяйво

بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ

اِذْ نَادٰى رَبَّهُٓ اَنّٖى مَسَّنِىَ الضُّرُّ وَاَنْتَ اَرْحَمُ الرَّاحِمٖينَ

Ім’ям Аллага Милостивого, Милосердного!

Ось Айюб закликав до Господа свого: «Воістину, Мене торкнулося лихо, а Ти — Наймилостивіший із милостивих!» (Коран, 21:83).

Я звертаюся до Господа свого, коли потерпаю від зла, а він — Милостивий та Милосердний.

Ця молитва йшла з вуст терплячого героя Айюба (мир йому), вона постає водночас ефективним засобом. Ми маємо звертатися до Всевишнього Аллага, покликаючись на ці рядки зі священного аяту:

رَبِّ اِنّٖى مَسَّنِىَ الضُّرُّ وَاَنْتَ اَرْحَمُ الرَّاحِمٖينَ

«О Господи, спіткала мене біда, а Ти — наймилосердніший з милосердних!».

Наведімо короткий зміст відомої історії про пророка Айюба:

Хоча на тілі його були численні рани, він терпляче зносив свій вкрай важкий стан, не полишаючи думку про винагороду від Господа за своє терпіння. Але в той час, як черви почали виходити з ран, прилипати до його серця та язика, тобто тих органів, які служать людині центром спомину (зікр) й пізнання Аллага, пророк Айюб звернувся до Творця з думкою про свою фізичну неспроможність поклонятися Йому, а не з думкою про власний спокій: «Боже, шкода, що нині сколихнула мене, стає на заваді поклонятися Тобі язиком та серцем!» Господь із милістю прийняв цю щиру молитву від пророка, зціливши Айюба. Це «Сяйво» складається з п’яти особливостей.

Перша Особливість

На відміну від фізичних ран і хвороб Пророка Айюба (мир йому) ми маємо внутрішні, духовні недуги. Якщо вивернути наше внутрішнє єство, то виявиться, що в нас ще більше ран та хвороб, ніж у Пророка Айюба (мир йому), оскільки кожен гріх, який ми скоюємо, кожен сумнів, що карбується в нашій свідомості, завдає духовних ран серцю та душі. Рани Пророка Айюба (мир йому) загрожували його короткому земному шляху, натомість наші духовні рани загрожують вічному життю… Ми відчуваємо невимовну потребу в молитві в тисячу разів більше, ніж сам Пророк Айюб (мир йому)…

Як черв›яки, що виповзли з ран Пророка Айюба, досягли його серця та язика, так само й [духовні] рани, що випливають із скоєних нами гріхів; і сумніви, що постали від цих ран, досягають нашого серця, де закарбована віра (іман), тим самим наносячи їй шкоду. Вони шкодять язикові, а він постає виразником віри, а це змушує людину замовкнути й відхилитися від спомину про Всевишнього Аллага (зікр).

Так, гріх, що огорнув наше серце, робить його черствим допоки не витіснить з нього світло віри. Кожен гріх торує шлях до зневіри. Якщо ж вмить не усунути його спокутою та покаянням, то він нанесе рани нашому серцю вже навіть не як черв›як, а немов би маленька гадюка. Наприклад, коли людина, таємно вчиняє якийсь ганебний гріх, то вкрай соромиться свого вчинку в разі, якщо хтось ще про це дізнається, то такій людині дуже складно стає переносити існування ангелів і духовних істот. За найменшою можливістю в неї постає бажання спростувати їхнє буття. 

Так, приміром, якщо грішник, який скоює великий гріх, що спричиняє пекельні муки, завдяки покаянню не зможе убезпечити себе від них, втім його душу краятимуть сумніви й суперечки щодо існування власне Пекла, натомість він буде прагнути усім своїм єством заперечити факт існування Пекла. 

Приміром, людина, яка не здійснює обов’язкових молитов (фарз намаз), не виконує обов’язок перед Всевишнім Аллагом. Таку людину може похитнути навіть незначне зауваження від начальника через невиконання нею найменших повинностей. Утім, водночас, лінь, що огортає її через багаторазові веління Господа, Володаря Вічності, щодо обов’язкового поклоніння Йому, вкрай обтяжує людину, тому вона внутрішньо, в глибині душі жадає, щоб цього обов’язку поклоніння просто не існувало. Із цієї причини в людини виникатиме бажання заперечити існування Господа, а це призводить до почуття внутрішньої ворожнечі до Всевишнього Творця. Так, якщо сумнів щодо існування Творця огорне серце такої людини, то вона схопиться за цей сумнів, як за вагомий аргумент, перед нею постануть двері до загибелі.

Така людина просто не розуміє, що незначні труднощі, викликані обов’язком поклоніння Аллагу, просто жалюгідні порівняно з тими духовними тортурами та муками, що їх відчуватиме людина від заперечення Господа. Отже, тікаючи від укусу комара, людина потерпатиме від укусу гадюки. А нині можете зіставити ці три приклади, аби збагнути смисл аяту: 

بَلْ رَانَ عَلٰى قُلُوبِهِمْ

“Вкриті їхні серця тим, що вони чинять!” (Коран, 83:14).

Друга Особливість

У «Двадцять шостому Слові» йдеться про те, що людина не має права скаржитися під час бід та негараздів, на це існують три причини.

Перша причина. Тіло, що його Всевишній Творець дав людині, стало об’єктом виявів творчості Господа. Людина постає у вигляді моделі, що має тілесний одяг, який Аллаг здатний підкоротити, розкроїти, змінити, аби явити людині всю багатогранність власних Імен. Так, оскільки Божественне Ім’я аш-Шафі (Той, хто зцілює) потребує існування недуги, так само і Його Ім’я ар-Раззак (Годувальник) потребує існування голоду тощо.

مَالِكُ الْمُلْكِ يَتَصَرَّفُ فٖى مُلْكِهٖ كَيْفَ يَشَٓاءُ

“Власник майна розпоряджається ним, як йому заманеться”.

Друга причина. Завдяки хворобам і лихам життя людини очищається, вдосконалюється, міцніє, розвивається, дає результати та функціонує. Рутинне та тихе існування прирівнюється до небуття, тобто до зла, а не до буття, яке навпаки уособлює благо. Так, людина втрачає життєві орієнтири та поринає в стан небуття. 

Третя причина. Цей світ — місце випробувань і служіння, але аж ніяк не місце для задоволень і нагород. І оскільки світ постає місцем служіння й поклоніння Творцеві Всесвіту, то всі хвороби й спустошення (за умови, якщо вони не стосуються віри та за наявності терпіння) не йтимуть наперекір служінню та поклонінню Аллагу. Ба більше, вони їх лише зміцнюють. Отже, людині не слід скаржитися, натомість вона має подякувати Творцеві за те, що Він кожну годину служіння перетворює на цілу добу поклоніння.

Згідно з приписами Ісламу, існують два види поклоніння: встановлене та невстановлене. Встановлене поклоніння є загальновідомим. Невстановлене ж поклоніння полягає в тому, що завдяки хворобам та обтяжливому життю людина здатна відчути всю свою безпорадність, а тому звертається до свого Милосердного Господа (ар-Рахім) за допомогою, повсякчас молиться Йому, здійснює акт щирого поклоніння, без лицемірства (рія). Якщо ж людина буде терплячою, думатиме про винагороду за тягар земного існування, повсякчас виявлятиме вдячність Творцеві Всесвіту, то в такому разі кожна година її життя перетвориться в цілу добу поклоніння. Як наслідок, її коротке земне існування стане довшим. Ба більше, існують такі праведні люди, в яких навіть хвилина життя перетворюється в цілу добу поклоніння! Один час я був вельми стурбований важким станом свого брата в потойбічному житті на ім’я Мухаджир Хафіз Ахмед. Тоді в своєму серці я почув такі слова: «Ти можеш його привітати, адже кожна хвилина його життя перетворюється в цілу добу поклоніння!» Оскільки він терпляче дякував Всевишньому Аллагу за все!

Третій Пункт

У деяких «Словах» йдеться про те, якщо будь-хто з нас подумає про своє минуле, то в наших серцях стане відгомін таких фраз: «Як шкода…», або «Альхамдулілляг!» ( «Слава Аллагу!»), тобто нас огортатиме або невимовний жаль та розпач, або ж навпаки подяка Творцеві. Ми піддаємося жалю та розпуці через душевний розпач, що виринає в результаті прощання з радощами в минулому. Адже коли людина позбувається задоволення, то це тягне за собою тугу, позаяк нетривкі, тимчасові радощі викликають постійний біль. Одначе спогади активізують цей неминучий біль, поширюють довкола людини журу та печаль. Утім, коли фізичний біль минає, то йому на зміну приходять душевний мир і задоволення, а також подяка Творцеві.

У такому стані людина замислиться про відплату (саваб) та про нагороду у Вічному житті за всі пережиті нею труднощі та лиха, а вони, як відомо, сприяють продовженню нашого без того вельми короткого існування в цьому світі. Отже, людина виявлятиме терпіння та подяку Всевишньому Аллагу з такими словами в душі та на вустах: 

اَلْحَمْدُ لِلّٰهِ عَلٰى كُلِّ حَالٍ سِوَى الْكُفْرِ وَ الضَّلَالِ

«Хвала Всевишньому Аллагу в будь-якому стані, крім невіри та омани!»

Побутує такий відомий вислів: «Доба лиха триває довго». Це правда, втім не через те, що цей час тягнеться виснажливо довго, а лише тому, що приносить результати, що вартують довгого життя.

Четвертий Пункт

Згідно з першою темою «Двадцять першого Слова» людина завдяки силі свого терпіння, що її дарує Творець, здатна подолати будь-які труднощі та перешкоди на своєму шляху. Але лишень за умови, якщо таку людину не переможуть її ж марні страхи та хвилювання. Утім, нарікання та ремствування починаються тоді, коли в неї з’являються безпідставні страхи та побоювання, і тоді людина плутає нетривке й тлінне буття з життям вічним і при цьому витрачає безцінну силу терпіння на минуле та майбутнє, зовсім нехтуючи труднощами сьогодення. Людина починає ремствувати на Всевишнього Аллага, а це вияв із її боку вельми несправедливих та нерозумних вчинків та нетерпіння. Однак все минає, і з кожним новим днем турботи та біль полишають наше життя, замість них приходять спокій, мир і радість від того, що життя стало трохи легшим. Так, настає час відплати (саваб). Отже, не варто ремствувати, а натомість подякувати Творцеві, не слід засмучуватися, а варто любити. Через біди та нещастя нетривка буденність буття, оповита тягарем, перетворюється на вічне та щасливе життя. Тому витрачати на них терпіння та безцінні години свого життя щонайменше безглуздо. Прийдешні дні ще не настали, тому повсякчас виявляти нетерпіння та скарги, думати про хвороби та лиха минулого — просто нерозумно. Так, це те ж саме, що без упину пити воду чи їсти хліб, гадаючи, що завтра цього всього просто не стане; або ж обтяжувати себе важкими думами про хвороби та нещастя тих днів, що ще не настали. Це безглузді вчинки, які не мають під собою логічної основи. 

Тобто, подяка Творцеві лише примножить наші блага, натомість постійні скарги лише збільшать тягар людського земного буття та позбавлять нас Божої милості.

Ця історія сталася в перший рік Першої Світової війни в місті Ерзурум, коли хвороба вп’ялася в тіло однієї праведної людини. Тоді я прибув до нього, а він мені з невимовною гіркотою на душі скаржиться: «Я вже сто ночей поспіль не можу покласти голову на подушку». Мені стало вельми прикро за нього, і тут я промовив: «Брате мій, сотня цих невимовно важких ночей перетворилася для тебе на сотню безтурботних та радісних днів. Тому тобі аж ніяк не варто нарікати на свою долю, натомість подякуй Всевишньому Аллагу за все! Оскільки майбутні дні ще не настали, то варто надіятися на милість Господа, Милостивого та Милосердного Творця! Не слід рюмсати раніше ніж сталося лихо, не варто страшитися того, чого ще нема й обтяжувати себе думками про це! Думай про сьогодення, для нього вже достатньо твого терпіння. Не прирівнюй себе до божевільного командира, який розсереджує свої бойові сили то на правий фланг, то на лівий фланг, послаблюючи тим самим свої сили в центрі, таким чином надаючи можливість ворогу швидко та легко знищити центр». Згодом я додав: «Брате мій, не роби подібно до цього командира, натомість зосередь всі свої сили та енергію на цій годині! Думай про Божественну милість, про щедру винагороду в потойбічному житті, про те, що своє надто коротке та тлінне життя ти перетворюєш на довге та вічне буття в радощах та блаженстві. Тому замість цих ремствувань та скарг із полегшенням на душі подякуй Всевишньому Аллагу». Тоді хворий промовив: «Альхамдулілляг, моя хвороба стала легшою в десять разів!»

П’ятий Пункт

Цей пункт складається з трьох аспектів.

Перший аспект. Справжня біда для людини — це та біда, що стосується віри та релігії. Від неї необхідно постійно благати Аллага про допомогу. Однак біди, що не стосуються релігії, — з огляду на істину, — не є бідою. Одна їхня сторона постає уособленням Божественного застереження. Приміром, в овець, які забрели на чуже пасовище, пастух кидає камінь, вони тоді розуміють, що це певне застереження від пастуха, який має на меті відвести стадо овець від недоброї справи. Отже, вони сумирно повертаються назад. Власне так ми розуміємо, що в зовнішньому світі існує безліч різноманітних лих, які уособлюють Божественне попередження або застереження. Інша сторона таких негараздів становить спокуту гріхів. Третя ж сторона позбавляє нас безтурботного існування, дає можливість нам відчути всю слабкість та безпорадність свого єства, при цьому зближує нас із Творцем Всесвіту. Тому хвороба постає не бідою, натомість це своєрідна Божественна милість, очищення. У хадисі зазначається, що «гріхи сиплються від хворобливого тремтіння подібно до того, як під час тряски дерева сиплють додолу плоди».

Пророк Айюб (мир йому) просив Всевишнього Творця не власного спокою, а зцілення заради поклоніння Йому, оскільки Айюбова хвороба почала перешкоджати згадці про Всевишнього Аллага вербально, а також роздумам про Нього в серці. При читанні цієї молитви наш намір повинен бути звернений насамперед на зцілення від духовних ран, що виникли через гріховні дії. Щодо матеріальних хвороб, то ми маємо право просити у Всевишнього допомоги тоді, коли хвороба перешкоджає поклонінню Йому. При цьому звертатися до Всевишнього за допомогою слід не в формі заперечення й скарги, а зі смиренням, упокоренням і благанням про зцілення заради здійснення акту поклоніння. Оскільки ми упокорюємося Його Божественному Правлінню (Рубубіят), то з цієї точки зору нам слід змиритися з тими обставинами, що Він їх нам посилає. Ми ніби критикуємо Божественний припис та милість Творця, лементуючи на власну долю із зітханнями та зойками на вустах. Той, хто нарікає на власну долю ніби б’ється головою об камінь, а той, хто критикує Божественну милість неодмінно позбавляється цієї милості. Подібно до того як та людина, що послуговується зламаною рукою для скоєння помсти, підсилює свій біль, ще більше пошкоджуючи руку, так само й людина, що зустрічає біду із ремствуванням, скаргою та занепокоєнням, лише подвоює її.

Другий аспект. Якщо уявляти собі біду великою, то вона збільшиться, а якщо бачити її непосутньою, то вона навпаки зменшиться. Приміром, у темряві людському оку можуть явитися різні образи. І чим більшого значення людина їм надасть, тим більш вагомими та суттєвими вони їй здадуться. І навпаки, якщо ж не звертати на них жодної уваги, то вони поступово зникнуть. Так само чим сильніше відмахуватися від зграї бджіл, тим активніше вони налітатимуть. Але якщо не звертати на них уваги, вони хутко полетять собі геть. Отже, якщо перебільшувати матеріальні біди, якщо надавати їм величезного значення, то вони зростають, через душевний неспокій поширюватимуться з тіла в наше серце, в результаті цього постане інша біда — вже духовна, на ній все базується та лишень прогресуватиме з плином часу. Утім, якщо людина усуне це занепокоєння завдяки покірності долі та надії на Божественну милість, тоді біда, немов дерево з обрубаним коренем, слабшатиме та, врешті-решт, зовсім «засохне» й мине.

Одного разу я вербалізував цю істину такими словами:

Припини ремствування, нещасний!

Якщо ти під покровом лиха — надійся на Творця!

Пам’ятай про те, що лемент твій — 

хиба та подвоєна біда.

Якщо ж натрапиш на Того, Хто послав її тобі,

То знай, що це даровані тобі радість і милість Божа!

Якщо ж не знайдеш,

То весь світ — у стражданні і в загибелі знегода!

І коли над головою твоєю нависне величезне, як всесвіт, безталання,

Чому ж тоді зчиняєш лемент ти від мізерного лишенька?!

Ну ж бо, покладай надії на Творця!

Зі сподіваннями на краще посмійся ти над горем,

Щоб і біда у відповідь усміхнулася тобі!

І від сміху твого лишень зменшиться вона, змінивши свою подобу …

Протистояння життєвим негараздам через сподівання на Божественну милість подібно до благодушного сміху під час суперечки з ворогом, адже вона перетворює ворожість у примирення, а неприхильність — у жарт, завдяки цьому ворожість зменшується, а потім зовсім зникає.

Третій аспект. У кожного часу — свій статус. У часи безтурботного існування нещастя змінюють свою подобу. За певних обставин та в деяких осіб біда є не бідою, а Божественною милістю. Оскільки я гадаю, що ті люди, хто в наші часи підпав під вплив хвороб та лих (тих, що не стосуються віри), тому я не вважаю за необхідне нарікати на них. Ось чому моя душа ніяким чином не огортається смутком чи журбою за цих людей. Оскільки я щоразу спостерігав за молодими та хворими людьми, які приходили до мене, і помічав, що вони всі мали значно тісніший зв’язок з божественними приписами віри та з життям Вічним порівняно з іншими їхніми однолітками. Звідси я дійшов висновку, що для цих людей їхні недуги не є власне бідами, а радше своєрідними Божественними дарами. Бо хвороба хоч і завдає їм труднощів під час короткого земного життя, позаяк приносить користь у їхньому Вічному житті, тим самим перетворюючи життя в своєрідне поклоніння Всевишньому Творцеві. У разі якщо така молода людина видужає, то через своє надмірне сп›яніння молодістю та розпусту нинішнього часу вона не здатна буде зберегти духовний стан, який побутував під час хвороби, а тому ризикує підпасти під згубний вплив розпусти.

***

ЕПІЛОГ

Щоб показати свою безмежну силу й милість, Всевишній Аллаг наділив людину нескінченною слабкістю та бідністю. Окрім того, він створив людину таким чином, щоб продемонструвати їй усю повноту своїх Прекрасних Імен — Він створив її як машину, що здатна як отримувати задоволення від багатьох речей, так і потерпати в часи лиха та негоди. Цій машині він надав певні інструменти, кожному з яких притаманні різний біль, різний смак, функція та винагорода. 

Усі вияви Прекрасних Імен у світі (а світ — це величезна людина) виявляються в кожному з нас, а ми всі являємо собою особливі мікросвіти. Подібна «машина» здатна реагувати на різні подразники: на стан невимовного піднесення та задоволення вона реагує вдячністю та виконанням певних закладених саме в ній обов’язків. Так, людина стає ніби фабрикою з вироблення подяк Творцеві Всесвіту. Натомість різні хвороби, нещастя та лихоліття активізують у цій «машині» інші системи та функції, зокрема безпорадність, духовне та фізичне безсилля та убогість. Творець цими діями надає людині можливість звернутися до Нього за допомогою, аби пізнати всю Його милість та силу Його не лише однією мовою, але різноманітними мовами кожного органу цієї «машини». Отже, людина перетворюється на перо з безліччю пір’їнок, що занотовує на сторінках книги буття або ж ідеального духовного світу (місаль) свою долю, не забуваючи згадати в них про Прекрасні Імена Аллага. Так, ця книга стає ніби одою Всевишньому Творцеві, в якій людина виконує своє божественне призначення.

Співчуття через смерть дитини

Сімнадцятий Лист

Доповнення до двадцять п’ятих ліків

Співчуття через смерть дитини

 بِاسْمِهٖ وَ اِنْ مِنْ شَىْءٍ اِلَّا يُسَبِّحُ بِحَمْدِهٖ

В ім’я Аллаха! …Немає нічого, що б не прославляло Його хвалою…”(Коран, 17:44).

Звертаюся до свого любого брата в потойбічному житті Хафіза Халіда!

بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ

وَبَشِّرِ الصَّابِرٖينَ الَّذٖينَ اِذَٓا اَصَابَتْهُمْ مُصٖيبَةٌ قَالُٓوا اِنَّا لِلّٰهِ وَاِنَّٓا اِلَيْهِ رَاجِعُونَ  

Ім’ям Аллага Милостивого, Милосердного!

“Ми будемо випробовувати вас страхом, голодом, нестачею майна, людей та плодів. Сповісти ж добру звістку терплячим, тим, які, коли торкнеться їх лихо, говорять: «Ми належимо Аллагу і до Нього ми повертаємося!” (Коран, 2:155-156).

Брате мій, смерть твоєї дитини вельми засмутила мене. Але вислів اَلْحُكْمُ لله  («на все воля Аллага») постає однією з підвалин ісламу, уособленням цілковитого смирення та упокорення долі. Нехай Аллаг надасть тобі терпіння. Нехай він зробить це покійне дитя твоїм заступником у потойбічному світі. У цих приписах ми наведемо П’ять пунктів, які принесуть добру звістку та справжню духовну розраду для тебе та інших праведних людей.

Перший Пункт

Тлумачення смислу фрази وِلْدَانٌ مُخَلَّدُونَ («вічні діти») у тексті Священного Корану: 

«що вони [діти] назавжди залишаться вічними та прекрасними дітьми у Вічному житті, вони будуть у подобі, що гідна Раю. У разі якщо їхні батьки потраплять до Раю, то вони матимуть вічне блаженство в обіймах своїх дітей, оскільки ці маленькі янголятка стануть джерелом втіхи та невимовного задоволення для своїх батьків, що його втіленням постає любов та ласка батьків до своїх дітей. Зокрема, це судження стосується тих, хто говорить, буцімто, що Рай — не місце для любові та ласки до дітей, оскільки там немає місця для продовження роду людського. Так, цей вислів із аяту وِلْدَانٌ مُخَلَّدُونَ [«вічні діти»] несе в собі благу звістку про те, що чиста та вічна любов батьків до своїх дітей (протягом тривалого часу в потойбічному житті) замість якихось десяти відносно коротких років, оповитих земними стражданнями та болем, уособлює в собі невимовно велике джерело втіхи та блаженства для вірян!»

Другий Пункт

Один чоловік перебував у в’язниці, коли до нього привели дитину. Цей відчайдушний ув’язнений потерпав від горя та власної безпорадності, бо не був у змозі забезпечити гідне майбутнє для своєї дитини через обтяжливі обставини в житті. Тоді ж милосердний правитель посилає до ув’язненого свою людину, кажучи: «Ця дитина — твій син, втім він водночас є моїм підданим. Тому я волію забрати його в свій прекрасний палац і виховати в своїй милості». Цей бідолашний в’язень плаче та повторює із невимовним жалем на вустах: «Я не віддам тобі свого сина, адже він — єдине джерело моєї втіхи та розради». Тоді ж друзі кажуть в’язню: «Твій смуток, друже, безглуздий та безпідставний, оскільки якщо ти шкодуєш своє дитя, то йому навпаки буде краще жити у величезному та розкішному палаці замість цього зруйнованого та темного підземелля, що зветься в’язницею. Якщо ти жалієш себе, шукаючи власної вигоди, то поміркуй: навіть якщо дитина залишиться тут із тобою, то користь від того для тебе буде мізерною, оскільки ти повсякчас ставатимеш свідком постійних бідкань свого дитяти в цьому стражденному місці. Якщо ж твоя дитина житиме в палаці, то й ти отримаєш безліч переваг, бо вона стане твоїм заступником перед правителем. Так, завдяки підтримці своєї дитини ти отримаєш милість правителя. Він виявить милосердя та забажає, аби ви зустрілися в палаці. Безумовно, ​​правитель не кине дитину за ґрати на зустріч з тобою, натомість виведе тебе з в’язниці й покличе до свого палацу на зустріч із дитиною, втім за умови, якщо ти виявиш йому свою віру та покору…» 

На прикладі цієї історії, мій любий брате, ти можеш побачити, якщо у вірян, подібних тобі, помирає дитя, то вони мають міркувати так: «Ця дитина ні в чому не винна, її Творець — Милостивий і Щедрий. Тому мої недосконале виховання та турбота не можуть аж ніяким чином порівнюватися з усією милістю та благодаттю від Творця. Він вивільнив дитину з темниці цього світу, оповитої муками та лихами, і відправив до Раю. Я маю радіти за своє дитя, за його щастя! Якби він зостався в цьому світі, то ким би став?.. Ніхто не знає. Ось тому я не шкодую його, бо знаю, що дитині моїй там буде краще. І разом із тим у мене немає ані крихти жалю до себе. Якби ж син залишився в цьому світі, то можливо подарував мені десять років тимчасової та оповитої смутком любові до себе. Навіть якщо б він став праведною та богобоязливою людиною, то неодмінно був би моїм помічником. Утім, полишивши цей світ, він стане моїм заступником у вічному житті, а також отримає вічне та блаженне життя в Раю, сповнене невимовної любові та турботи упродовж десятків мільйонів років. Звісно, людина, що втратила сумнівну та миттєву користь у земному житті, одержає відтерміновану на певний час користь у потойбічному житті. І тому їй немає сенсу бідкатися та ремствувати на свою долю.

Третій Пункт

Померла дитина була творінням Божим. Хоч дитя й належить Господу, але все одно тимчасово передається на опіку батькам у земному житті. Милостивий Творець Всесвіту волів, аби батьки служили дитині, а за це служіння в якості виплати та винагороди наділив їх любов’ю та ласкою до свого чада. І у разі якщо Милостивий та Мудрий Творець, що володіє майже всіма правами на своє творіння, зажадає забрати його в батьків-служителів, то розпач, безнадія та ремствування батьків на Творця в такому разі постануть виявом безтурботності та єресі. 

Четвертий Пункт

Якби цей світ був вічним, якби буття людини в ньому тривало вічно, якби розлука була вічною, тільки тоді розпука та крайній відчай мали б смисл. Але оскільки світ — це наш тимчасовий прихисток, то всі ми потрапимо туди, куди пішла померла дитина. І ця смерть не є чимось особливим і притаманним лише цій нещасній дитині, натомість цей шлях — загальний для всіх живих істот на цій землі. Тому навіть розставання — тимчасове явище; оскільки в майбутньому ми всі зустрінемося як у потойбічному світі Барзах, так і в Раю. Отже, пам’ятаймо повсякчас вислів: اَلْحُكْمُ لِلّٰهِ — «На все воля Аллага». Той, хто дав, той і взяв. اَلْحَمْدُ لِلّٰهِ عَلٰى كُلِّ حَالٍ‌ — «Слава Аллагу в будь-якому стані». Натомість запасися терпінням та подякуй Творцеві.

П’ятий Пункт

Співчуття є одним із найбільш витончених, найкрасивіших, наймиліших і найсолодших виявів Божественного Милосердя, це ніби еліксир світла. Це щось гостріше за любов. Це — найкоротший шлях до Всевишнього Аллага. Мирська, земна любов так само може осягнути рівень істинного духовного почуття, наблизитися до Всевишнього Аллага, подолавши різні перепони та митарства на своєму шляху. Утім, завдяки вияву милосердя людське серце здійснить цей шлях значно швидше — через звернення до Творця. Батьки безмежно люблять свою дитину так само, як увесь світ. Тож коли їхнє дитя йде в засвіти, і якщо вони насправді щасливі та істинно праведні люди, то вони відцураються від цього світу, пізнають Справжню Істину. Вони скажуть: «Оскільки світ цей тлінний, то не варто тримати його в своєму серці». Так, вони ніби переживають духовну єдність із Вічним Світом, куди поринуло їхнє дитя, набувають істинно високого духовного стану.

Люди, що обрали шлях безтурботності та омани, позбавлені щастя та радості, описаних у цих п’яти приписах. Уявіть собі стан літньої матері, вимушеної бачити свою єдину, усією душею виплекану дитину в агонії. Вона в розпуці уявлятиме смерть свого любого чада як вічну розлуку та відхід у небуття. Перед її очима поставатиме образ могили замість м’якого ложа. У її свідомості не буде навіть й думки про Рай Господній, Його щедрі дари. Ми можемо лишень уявляти крайній ступінь її відчаю й туги!

Отже, доктрина Ісламу про віру та покору Аллагу є шляхом досягнення щастя в обох світах — земному та потойбічному. Тому праведна людина має завше пам’ятати: «Творець дитини, що перебуває в передсмертному стані, навпаки таким чином звільняє її від пут земного буття та виведе до Раю, де зробить це чадо твоїм заступником та вічною дитиною. Слід пам’ятати про те, що розставання тимчасове, тому аж ніяким чином не варто бідкатися, натомість потрібно набратися терпіння та повторювати такі слова: اَلْحُكْمُ لِلّٰهِ ۞ اِنَّا لِلّٰهِ وَاِنَّٓا اِلَيْهِ رَاجِعُونَ («На все воля Аллага. Воістину ми всі належимо лише Йому, тому до Нього й повернемося»).

اَلْبَاقٖى هُوَ الْبَاقٖى

“(Аллах) Вічний, Він Вічний”

Саїд Нурсі