بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ
اَلصَّلَاةُ عِمَادُ الدّٖينِ
«В ім’я Аллага, Милостивого, Милосердного»
«Намаз — опертя релігії (хадис)»
Якщо хочеш чітко усвідомити цінність та важливість намазу і водночас його необтяжливість, той факт, наскільки нерозумною й збитковою постає та людина, яка не виконує намазу, то звернися до цієї порівняльної розповіді, послухай її…
Одного разу великий правитель відправив двох слуг в один із своїх особливих та прекрасних маєтків, що розташовувався досить далеко — на відстані двохмісячного шляху, виділивши кожному по двадцять чотири золотих монети. Правитель наказав їм: «Використовуйте ці кошти на дорожні витрати та на купівлю квитка. Також закупіть деякі необхідні для проживання речі. Крім того, на відстані одноденного шляху розташована станція, де є й автомобіль, і пароплав, і поїзд, і літак, на яких можна дістатися до маєтку відповідно до своїх фінансових можливостей».
Вислухавши господареві настанови, двоє слуг вирушили в дорогу. Один із них був щасливим: до потрібної станції він витратив певну частину своїх грошей, проте ці витрати стануть для нього таким гарним прибутком, що його капітал зросте в тисячу разів. А господар схвально до цього поставиться.
Інший слуга, через власні безталання й безпорадність, ще до прибуття на станцію витратив двадцять три золоті монети на азартні ігри та розваги, і в нього залишилася лише одна монета. Товариш порадив йому: «Послухай! Витрати цю монету на квиток, щоб не йти пішки цією довгою дорогою і не залишитися голодним. Ба більше, наш господар — великодушний чоловік, і, безумовно, він тобі пробачить твою помилку. Тебе так само посадять у літак, тож ми за один день дістанемося до нашого житла. Інакше ж ти змушений будеш пішки два місяці блукати пустелею поодинці й росинки в роті не мати». І хіба ж не зрозуміє навіть найдурніший, наскільки божевільним, збитковим та безталанним буде цей мандрівник, якщо замість того, щоб віддати цю одну-єдину монету на купівлю квитка, що стане ключем до скарбниці, він вперто витратить її на розпусту заради нетривкого, тимчасового задоволення?!
Отже, людино, що не здійснює намазу, і мій нафсе, що чинить опір намазу! Цей правитель — наш Господь і Творець. Один із тих слуг-мандрівників уособлює побожних людей, усіх тих, хто натхненно здійснює намаз, інший мандрівник — безтурботних людей, що не здійснюють намазу. Ті двадцять чотири золоті монети — це метафора двадцяти чотирьох годин із нашого повсякденного життя. Той особливий маєток — Рай; станція стає уособленням могили, а подорож — це шлях людини до вічності, що проходить крізь могилу та площу Судного Дня. Люди, залежно від власних діянь, від ступеня благочестя, по-різному долають цей довгий шлях: дехто — богобоязливий, що за день подолає тисячолітню відстань, як блискавка. Інші ж — за той же час, зі швидкістю думки, долають відстань у п’ятдесят тисяч років. Великий Коран свідчить про це двома аятами. Квитком із наведеного прикладу є намаз. Лише однієї години буде достатньо для здійснення п’ятиразового намазу разом із омовінням.
І як же потерпатиме сама людина, яка несправедливо ставиться до самої себе і наскільки безглуздим буде вважатися її вчинок, якщо вона витрачатиме свої двадцять три години на це коротке, нетривке земне життя, втім водночас не виокремлюватиме лише одну годину заради свого вічного життя! Адже людський розум пристає до думки віддати половину всіх своїх статків на азартні ігри, що в них бере участь тисяча людей, тоді як ймовірність виграшу — всього лише одна з тисячі. Водночас людина не віддає навіть одну двадцять четверту частину свого капіталу на здобуття скарбниці вічного буття, а ймовірність такого здобутку дорівнює дев’яноста дев’яти відсоткам! То невже людина, яка вважає себе розумною, не усвідомлює, наскільки це безглуздо й суперечить мудрості?!
Водночас у намазі душа, серце й розум віднайдуть спокій. Ба більше, і для тіла це не таке обтяжливе заняття. Із іншого боку, решта дозволених (мубах) земних діянь людини, що здійснює намаз, завдяки доброму наміру набуде значення поклоніння. У такий спосіб людина весь свій життєвий капітал перетворить на надбання Іншого світу, увічнивши своє тлінне буття.