بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ
اَللّٰهُ لَٓا اِلٰهَ اِلَّا هُوَ الْحَىُّ الْقَيُّومُ ۞ اِنَّ الدّٖينَ عِنْدَ اللّٰهِ الْاِسْلَامُ
«Аллаг! Немає бога, крім Нього — Живого, Сущого!» (Коран, 3:2) «Воістину, релігія перед Аллагом — іслам!» (Коран, 3:19)
Якщо волієш зрозуміти смисл цього світу, сенс існування людської душі в ньому, основу й цінність релігії (Божого закону) для людини, якщо хочеш усвідомити, що світ без істинної релігії схожий на в’язницю, а людина без релігії постає найбільш нещасною істотою; ба більше, якщо бажаєш затямити той факт, який пояснює загадку світобудови і надає людській душі порятунок від мороку через такі фрази:
يَا اَللّٰهُ «Аллаг!» і لَا اِلٰهَ اِلَّا اللّٰهُ «Немає Божества, крім Аллага», тоді прочитай цю порівняльну розповідь, послухай…
Якось у давні часи два брати разом подалися в довгу мандрівку. Вони мандрували, допоки не опинилися на роздоріжжі. Там вони побачили поважного мудреця і запитали в нього: «Який із цих двох шляхів кращий?» Він відповів мандрівникам: «На правому шляху необхідно підпорядковуватися закону та порядку, втім у цьому підкоренні наявні безпека та благополуччя. На лівому ж шляху існують свобода та незалежність, але там панують небезпека та лиха. Тож вибір за вами».
Після того, як вони почули мудрецеві слова, доброчесний із братів промовив: تَوَكَّلْتُ عَلَى اللّٰهِ «Я покладаюсь на Аллага», — і вирушив правою дорогою. Він погодився підкорятися порядку та дотримуватись дисципліни. Інший брат, аморальний і легковажний, лише заради свободи вважав за краще прямувати лівим шляхом.
А нині ми подумки супроводимо ту людину, яка обрала зовні легкий шлях, утім у моральному аспекті він — важкий. Ця людина, подолавши гори та долини, опинилася на безкрайній рівнині. Раптом мандрівник почув якесь страшне ревіння. Озирнувшись довкола, він побачив, як несамовитий лев, вийшовши з гаю, накинувся на нього. Мандрівник дав драла і біг, поки не побачив безводну криницю глибиною в шістдесят аршинів. Зі страху він шугнув до колодязя. При падінні на середині колодязя його руки випадково торкнулися відламків усохлої гілки якогось дерева, і він ухопився за них. На стіні криниці стирчало два корені того дерева, що розрослося. Дві миші, біла та чорна, трубили те коріння. Він поглянув угору і побачив лева, який, ніби вартовий, чатує на нього. Зиркнувши додолу, чоловік побачив, що там, на дні, лежить страшний дракон, який, піднявши свою голову, протягнув її ближче до його нижніх кінцівок, що були на відстані тридцяти аршинів від днища. Драконяча паща була широкою, як дно колодязя. Озирнувшись на стіни, він узрів, що вони були вкриті жалюгідними та шкідливими тварюками, згодом він поглянув на дерево й помітив, що то була смоківниця. Однак, на диво, на ній росли плоди різних дерев, від горіха до гранату.
І ця людина через власну дурість не здогадується, що все це проста випадковість. За всім цим криється якась дивна таємниця. І він не зміг дійти висновку про те, що всі ці речі створив один великий Автор. Попри те, що нині його серце, душа та розум потайки потерпають від такого гіркого становища, його нафс-і аммара як ні в чім не бувало не дослухаються до суті становища, не зважають на плач душі та серця, поринули до тенет самообману, почали споживати плоди того дерева, неначе перебуваючи в якомусь саду. Водночас частка цих плодів була отруйною та шкідливою.
В одному зі священних хадисів — Хадис аль-Кудсі — Всевишній Аллаг заповідав нам:
اَنَا عِنْدَ ظَنِّ عَبْدٖى بٖى
«Як Мене пізнає Мій раб, так Я з ним буду поводитися».
І ось ця безталанна людина, зважаючи на свою злу думку та відсутність розуму, сприйняла побачене як щось звичайне, ніби це і була сама суть речей. Подібного ставлення зазнав і він сам, і надалі постійно зазнаватиме. Така людина не живе і не вмирає, лишень конає від страждань.
Тим часом ми, залишивши нещасного у цих стражданнях, повернімося, аби зрозуміти становище іншого брата. Отже, ця благословенна, розсудлива людина крокує своєю дорогою, не відчуваючи жодних труднощів, тих, що їх відчував його брат, адже він, завдяки своїй доброчесності, думає про прекрасні речі, мріє про хороше і перебуває у повній гармонії з самим собою. Ба більше, він не турбує сам себе, як його брат, і не потерпає від мук. Адже ця людина знає про порядок, йде до нього, а це врешті-решт призводить до полегшення. Він вільно торує свій шлях, перебуваючи в цілковитому спокої та впевненості. Так, він натрапив на сад, в якому ростуть прекрасні квіти та плоди, втім тут існують також неприємні речі. Його брат так само заходив у такий сад, втім через те, що він звертав увагу на ці неприємні речі, йому ставало кепсько, згодом без перепочинку він вибіг звідти. Натомість цей брат, вчинивши згідно з правилом «у всьому шукай хороше», геть зовсім не став зважати на неприємні речі. Якнайкраще скориставшись прекрасними речами і спокійно відпочивши, він продовжив йти своїм шляхом.
Із плином часу він, так само як і його брат, опинився на безкрайній рівнині. І ось раптом він почув лев’яче ревіння, лев накинувся на нього. Мандрівник злякався, але не настільки, як його брат, оскільки завдяки своїй добрій думці він віднайшов втіху, подумавши: «У цього безкрайнього простору є Правитель, і, ймовірно, цей лев є слугою у розпорядженні цього Правителя». Однак він все ж таки втік і шугнув до криниці глибиною в шістдесят аршинів, що трапилася на його шляху. Так само як і його брат, на середині криниці він ухопився за якесь дерево, повиснувши на ньому. Після того, як він озирнувся довкола, то побачив, як дві тварини трубили два корінця того ж дерева. Нагорі на нього чатував лев, а на дні криниці — дракон. Як і його брат, він побачив незвичну ситуацію і жахнувся від побаченого, проте його переляк був у тисячу разів слабший за братів страх. Річ у тім, що його чесноти навели його на добру думку, а вона у всіх речах оприявлює хорошу сторону. Із цієї причини він подумав: «Ці дивовижні відносини пов’язані між собою. Ба більше, вони немов діють згідно з єдиним наказом. У такому разі за цими справами криється якась таємниця. Так, усі ці речі відбуваються за наказом одного таємничого Правителя.
Отже, я не самотній у цьому світі. Цей прихований Владика спостерігає за мною, відчуває моє єство. Він мене запрошує відвідати певне місце, скеровуючи мене туди з певним задумом». І від цього солодкавого остраху та доброї думки у мандрівника виник інтерес: «Цікаво, а хто ж Він — Той, Хто, відчуває мене, хоче явити себе, і цим дивовижним шляхом скеровує мене до певної мети?»
Дещо пізніше бажання зрозуміти це пробудило в такій людині любов до власника таємниці, ця любов породила прагнення розкрити цю таємницю, а через нього виникло бажання зайняти хорошу позицію, яка б задовольнила господаря таємниці й припала йому до душі.
Згодом він поглянув на дерево і помітив, що це була смоківниця. Одначе на ній росли плоди тисяч різноманітних дерев. Тоді його страх зовсім відлинув, бо він твердо збагнув: ця смоківниця — якесь меню, певний каталог, виставка! Ймовірно, цей прихований Владика чудово прикрасив дерево зразками плодів зі свого саду, прикрасив у подобі якогось знамення частувань, приготовлених для його гостей. Натомість єдине дерево не дало б такого розмаїття плодів.
Потому мандрівник почав молитися і волати, і йому відкрилася таємниця. Він вигукнув: «Правителю цих країв! Моя доля — у Твоїх руках. Я шукаю спасіння у Тебе і Тобі підкоряюся. Прошу дати згоду на моє прохання, шукаю Тебе».
Аж раптом після цього моління стіна криниці розкололася, і відчинилася брама до чарівного та чистого саду. Ймовірно, та драконяча паща перетворилася на ці двері. Дракон та лев прийняли подобу двох слуг, що запрошують мандрівника увійти до саду. Ба більше, той лев перетворився для нього на слухняного коня.
Отже, мій лінивий нафсе і мій уявний супутнику! Порівняймо становище цих двох братів, аби побачити і зрозуміти, як добро породжує добро і водночас як зло породжує зло.
Погляньте довкола! Нещасний мандрівник, що прямує лівою дорогою, у будь-який момент готовий опинитися в драконячій пащі, він весь тремтить від страху, натомість радісний мандрівник став гостем у рясному, чудовому саду. Серце тієї нещасної людини потерпає від жаху та страху, натомість щаслива людина, перебуваючи у стані солодкавого остраху, спостерігає за дивовижними явищами, з любов’ю пізнає їх та виносить для себе від того корисний урок. Ба більше, того нещасного брата охоплює дикість, розпач та самотність, водночас його брат отримує насолоду від гармонії, надії та приємного очікування. Безталанний мандрівник почувається в’язнем, якому загрожує напад лютих звірів, а його брат — немов поважний гість, що завітав до Щедрого Господаря і насолоджується компанією незвичайних господаревих слуг, ніби перебуваючи в колі своїх друзів. Крім того, безталанний мандрівник, на перший погляд, споживає солодкі плоди, втім вони насправді — отруйні плоди, чим погіршує свій стражденний стан, бо ті плоди — немов зразки: їх можна спробувати на смак, аби з’явилося бажання придбати оригінали, проте їх аж ніяк не можна жадібно поїдати, наче дика тварина! А цей щасливий брат, покуштувавши ті плоди, збагнув суть і, натхненний передчуттям, тимчасово відклав їхнє споживання. Натомість нещасний брат змучив себе, потерпав від страждань. Через власну недалекоглядність він світлу та ясну, як днина, ситуацію перетворив для себе у темні та похмурі страхи та уяву, в образ пекла. І відтак він не заслуговує на співчуття, не має права ні на кого скаржитися. Приміром, якщо людина, перебуваючи в чудовому саду, у колі своїх друзів, прекрасної літньої днини, не задовольняється радощами від приємного святкового частування і сп’янить себе алкогольними напоями, потому уявлятиме себе голодною та убогою істотою, що опинилася взимку серед диких звірів, почне голосити, то хіба вона заслуговуватиме на співчуття?! Така людина лишень заподіюватиме муки сама собі. Вона почне ображати друзів, оскільки їй здаватиметься, що вони прийняли подобу звірів. Отже, наш нещасний герой схожий на таку людину! Натомість щасливий брат узрів істину, а істина — дивовижна! Осягаючи її красу, він шануватиме досконалість Володаря Істини і водночас удостоїться Його милості.
Так, розкривається таємниця однієї з коранічних заповідей: «Знай, що все погане йде від тебе, а добре — від Аллага». І якщо ти зіставиш інші відмінності, то зрозумієш, що нафс-і аммара (нафс, що наказує чинити зло) першого мандрівника підготував для нього духовне пекло, водночас щире серце і прекрасний погляд, усілякі чесноти і добра думка, що притаманні його братові, уможливили отримання ним великої нагороди, благополуччя, благодаті та гідності.
Мій нафсе, а також людина, що слухає разом зі мною цю оповідку! Якщо не хочеш бути тим нещасним братом, а натомість волієш стати щасливим, то слухай Коран і підкоряйся його заповідям! Вхопися за нього і дотримуйся його настанов!
Якщо ти осмислив істини, наявні в цьому порівняльному оповіданні, то ти могтимеш зіставити дійсність щодо навколишнього світу, релігії, людини й віри (іману) з цим прикладом. Я тобі витлумачу все необхідне для цього, а в тонкощах зможеш розібратися самостійно.
Поглянь лишень! Один із двох братів — душа богобоязкої людини і серце праведника; інший брат — душа і серце безбожної та порочної людини. Права дорога — це шлях Корану та віри; ліва дорога — шлях непокори Господу та зневіри. Садом на тій дорозі постає скороминуще життя всередині людського суспільства та цивілізації, в якій поруч співіснують добро і зло, добре і погане, чисте і брудне. Розсудливим стане той, хто дотримуватиметься правила:
خُذْ مَا صَفَا دَعْ مَا كَدَر «Візьми все хороше, полиш усе погане», і крокує життєвою дорогою зі спокійним серцем. А безкрайня рівнина — це метафора нашого земного світу. Той лев — це загибель та смерть. Криниця — тіло людини і її життєвий строк. Ті шістдесят аршинів глибини метафорично вказують на шістдесят років життя, які є середньою тривалістю життя людини. Те дерево — це певний життєвий етап, основа та засоби людського існування. Біла та чорна миші — це день і ніч. Тим драконом є переддень Потойбіччя і шляху Барзах, початком якого є могила — драконяча паща. Одначе для вірянина ця паща постає дверима, що відчиняються з в’язниці до саду. Ті жахливі тварюки — це земні біди та негаразди. Утім, для віруючої людини вони служать доброю Божественною пересторогою і прихильністю від Милосердного Господа, що рятують від занурення в безтурботний сон. Плоди на тому дереві — це метафора земних благ, що їх Абсолютно Щедрий Аллаг створив у подобі певного переліку благ із Потойбічного світу, у вигляді їхніх вісників, зразків райських плодів, які запрошують своїх набувачів. І попри єдність цього дерева, воно дає всілякі різноманітні плоди, а це вказує на печатку Божественної Могутності та Владарювання. Річ у тім, що «з чогось одного зробити все», тобто створювати такі прекрасні витвори мистецтва, як, приміром, із однієї землі створити всі рослини та плоди, з однієї води — всіх тварин, з однієї простої їжі — усі органи живої істоти, і, водночас, «з усього робити щось одне», тобто з різноманітної їжі, що споживається живою істотою, створити для неї одну, властиву суто їй, плоть, ткати однорідну тканину (шкіру), — це унікальна, особлива, справжня печатка, що належить Володареві Вічності, Єдиному (аль-Ахад) й Абсолютно Самодостатньому (ас-Самад) Творцеві. Отже, із чогось одного робити все і з усього робити щось одне — це символ, певна ознака, що притаманні суто Творцеві всіх речей, Могутньому Володарю над будь-якою річчю.
Тієї таємницею є потаємний зміст створення, що розкривається разом із таємницею імана (віри). А той ключ — це вираз:
يَا اَللّٰهُ لَا اِلٰهَ اِلَّا اللّٰهُ اَللّٰهُ لَٓا اِلٰهَ اِلَّا هُوَ الْحَىُّ الْقَيُّومُ
«Аллаг!» «Немає Бога, крім Аллага» «Аллаг — немає божества, крім Нього, Живого, Сущого!»
Перетворення тієї драконячої пащі на браму в саду вказує на те, що смерть, яка для всіх заблуканих і безбожних людей є дверима, що в жаху й забутті відчиняються прямо до гнітючої, як тюрма, могили, тісної, ніби драконове черево. Натомість для послідовників Корану і вірян ці двері служать брамою, що відчиняється з в’язниці цього світу у вічні сади, з арени випробувань — в райські сади, із суєти цього життя — до милості Милостивого (ар-Рахман) Творця. Перетворення того лютого лева на привітного слугу і подальше його перетворення на слухняного коня метафорично вказує, що хоч для заблукалих людей смерть — то гірка та вічна розлука з усіма своїми коханими і близькими людьми, страх і самотність, своєрідні арешт і ув’язнення. Проте, для людей, що торують шлях істини, і послідовників Корану смерть — це можливість зустрітися зі старими друзями та близькими, які пішли до Іншого світу, прибуття на справжню Батьківщину та на вічні землі блаженства, запрошення увійти до райських садів із в’язниці цього світу, певне очікування на свою чергу для отримання винагороди за служіння від Милостивого, Милосердного Аллага, звільнення від пут прижиттєвих обов’язків, завершення навчань та виконання приписів щодо життєвих випробувань та поклоніння Всевишньому Творцеві…
Словом, будь-яка людина, яка поставила собі за мету це тлінне буття, духовно перебуватиме в пеклі, навіть якщо, на перший погляд, вона житиме, ніби в раю. Той, хто серйозно прагне вічного життя, досягне щастя в обох світах. Така людина терпляче і з вдячністю Всевишньому Творцеві сприйматиме всі життєві труднощі і негаразди, оскільки споглядатиме на цей світ як на залу очікування Раю.
اَللّٰهُمَّ اجْعَلْنَا مِنْ اَهْلِ السَّعَادَةِ وَ السَّلَامَةِ وَ الْقُرْاٰنِ وَ الْاٖيمَانِ اٰمٖينْ
اَللّٰهُمَّ صَلِّ وَ سَلِّمْ عَلٰى سَيِّدِنَا مُحَمَّدٍ وَ عَلٰى اٰلِهٖ وَ صَحْبِهٖ بِعَدَدِ جَمٖيعِ الْحُرُوفَاتِ الْمُتَشَكِّلَةِ فٖى جَمٖيعِ الْكَلِمَاتِ الْمُتَمَثِّلَةِ بِاِذْنِ الرَّحْمٰنِ فٖى مَرَايَا تَمَوُّجَاتِ الْهَوَاءِ عِنْدَ قِرَائَةِ كُلِّ كَلِمَةٍ مِنَ الْقُرْاٰنِ مِنْ كُلِّ قَارِءٍ مِنْ اَوَّلِ النُّزُولِ اِلٰى اٰخِرِ الزَّمَانِ وَ ارْحَمْنَا وَ وَالِدَيْنَا وَارْحَمِ الْمُؤْمِنٖينَ وَالْمُؤْمِنَاتِ بِعَدَدِهَا بِرَحْمَتِكَ يَا اَرْحَمَ الرَّاحِمٖينَ اٰمٖينَ
وَالْحَمْدُ لِلّٰهِ رَبِّ الْعَالَمٖينَ