بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ
اَلَّذٖينَ يُؤْمِنُونَ بِالْغَيْبِ
«В ім’я Аллага, Милостивого, Милосердного»
«…які вірують у потаємне» (Коран, 2:3)
Якщо хочеш збагнути, які величезні щастя і благо, насолода та спокій укладені у вірі (імані), то звернися до цієї порівняльної розповіді, уважно послухай її…
Одного разу дві людини заради задоволення та торгівлі вирушили в мандрівку. Один із них, егоїстичний та нещасний мандрівник, вирушив в одну сторону; інший мандрівник — із побожною та щасливою вдачею — в іншу сторону.
Самозакохана людина ще й до того песимістична, у покарання за свою песимістичну вдачу потрапила, на її думку, до вельми лихого краю. Вона побачила, що в тому краю безпорадні бідолахи конають від жахливої тиранії. Скрізь, де б ця людина не була, вона помічала довкола однакову похмуру та гірку картину. Весь край був схожий на місце загальної скорботи та розпуки. Для того, аби не відчувати такої похмурої атмосфери, цей мандрівник не вигадав нічого кращого, ніж оп’яніння. Річ у тім, що всі люди довкола ввижалися йому ворогами, чужинцями. Ба більше, скрізь він бачив страшних небіжчиків та сиріт, що розпачливо плакали. Його душа шматувалася від такої розпачливої картини.
Інша людина, богобоязлива, праведна й доброзичлива, потрапила, на її думку, до чудової країни. Так, вона бачила в тім краю радість, усюдисущі веселощі, свято та молитовні місця, де люди захоплено прославляють Всевишнього Творця. Усі люди довкола видавались їй рідними та близькими. Повсюди вона помічала велике свято, сповнене привітаннями та подяками з нагоди загальної демобілізації. Крім цього, мандрівник чув барабанний бій і мелодію, присвячену щасливим новобранцям під акомпанемент такбіру та тахлілю. Замість страждань першого, знедоленого мандрівника від свого і всезагального болю, ця щаслива людина відчувала задоволення від своєї та всезагальної радості, а в її душі панував мир та спокій на відміну від безталанного та нещасного мандрівника. Ба більше, другому мандрівникові була ввірена прибуткова справа, він за все дякував Аллагу.
По поверненню додому він зустрівся з тим нещасним мандрівником, зрозумів його стан і промовив: «Послухай, ти перетворився на дурня! Безглуздість твого внутрішнього світу позначилася на твоєму зовнішньому світі: ти уявив собі сміх як плач, а демобілізацію — як пограбування та суцільну руйнацію. Подумай, очисти своє серце, щоб ця нещасна пелена зійшла з твоїх очей, і ти зміг узріти істину! Адже країна Творця, Безмежно Справедливого й Милосердного Господаря, Який любить свій народ і водночас Могутнього, Уважного та Доброго Владаря, що в ній настільки очевидно демонструються прогресивні та досконалі витвори, просто не може бути в такій подобі, що її представила тобі твоя уява». І цей нещасний схаменувся й розкаявся: «Так, я був сп’янілим дурнем, — промовив він. — Благослови тебе Аллаг! Ти визволив мене від пекельного та болісного душевного стану».
Мій нафсе! Знай, що перша людина постає безбожним грішником, безтурботною істотою. На її думку, цей світ — місце всезагальної жалоби, а всі живі істоти в ньому — сироти, що плачуть від болю розлуки та втрат; тварини та людина — це самотні беззахисні створіння, пошматовані пазурами смерті та віддані на поталу, а такі грандіозні створіння, як гори та моря, — ніби бездушні, жахливі небіжчики… Виникаючи на ґрунті зневіри та хиби, ці думки та судження, а також безліч подібних гірких, гнітючих, полохливих думок і міркувань духовно роздирають усе її єство.
Друга людина — вірянин. Вона визнає існування Великого Творця. На її думку, цей світ — своєрідний храм Милосердного Аллага, навчальний полігон для людей та тварин, а також випробування для всіх людей і джинів. Смерть людей і тварин — це метафора демобілізації: ті, хто виконав свій прижиттєвий обов’язок, йдуть із цього тлінного світу в засвіти духовно задоволеними істотами, без метушні й тривоги, щоб звільнити місце для новобранців, бо вони так само виконуватимуть свій обов’язок. Народження людини та тварин — це мобілізація, початок виконання службових та власних обов’язків. Кожна жива істота — це задоволений воїн чи службовець, що радісно виконує свій обов’язок. А всі ті звуки — це або зікр і тасбіх (поминання Всевишнього Аллага) перед початком виконання обов’язків, або вдячний голос та полегшення по завершенню обов’язків, або ж радісні наспіви під час виконання обов’язків. Згідно зі світоглядом цього вірянина, кожне зі створінь уособлює окремо взятого, вельми привітного слугу, старанного виконавця, певну цікаву книгу від Милосердного Господа та Милостивого Господаря. Так, на основі віри постане безліч дуже витончених та піднесених істин, і водночас — світлих та приємних.
Отже, іман духовно несе в собі насіння райського дерева Туба, натомість безбожництво криє в собі своєрідну кісточку пекельного дерева Заккум.
Врешті-решт, порятунок та всілякі гаразди були закладені лише в Ісламі та імані. У такому випадку ми безупинно повинні дякувати Всевишньому Творцеві за Іслам та іман:
اَلْحَمْدُ لِلّٰهِ عَلٰى دٖينِ الْاِسْلَامِ وَ كَمَالِ الْاٖيمَانِ