بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ
يَٓا اَيُّهَا النَّاسُ اعْبُدُوا
«В ім’я Аллага, Милостивого, Милосердного»
О ви, люди! Поклоняйтеся Господу вашому…» (Коран, 2:21)
Якщо бажаєш збагнути, якою великою прибутковою торгівлею та щастям постає поклоніння та покірність Богу і водночас яким колосальним збитком і крахом — гріх і розпуста, то прочитай цю порівняльну розповідь, послухай її…
Одного разу два воїни отримали наказ прямувати до далекого міста. Вони вирушили в мандрівку і йшли разом, допоки дорога не роздвоїлася. На роздоріжжі вони помітили людину. Ця людина промовила: «Дорога праворуч — абсолютно беззбиткова. Ба більше, дев’ять із десяти мандрівників, що вирушили цим шляхом, матимуть велику користь і віднайдуть спокій. А дорога ліворуч — марна, ще й загрожує збитками для дев’яти з десяти мандрівників. Крім того, довжина обох доріг однакова.
Різниця полягає лишень в тому, що мандрівник, який обирає дорогу зліва, — дорогу без порядку й нагляду, — прямує без мішка з речами та без амуніції. Він ззовні відчуває легкість, перебуває в стані уявного спокою. А мандрівник, що обирає шлях справа, — шлях військової дисципліни, — зобов’язаний нести з собою мішок із речами та провіантом, що важить чотири окка (
[Око, рідше ока була османською мірою маси, що дорівнювала 400 дирхемам (османським драмам)], також зброю вагою в два окка. Така вага вразить будь-якого супротивника».
Після того, як обидва воїни послухали ту людину, щасливий воїн попрямував правою дорогою, зваливши на свої плечі та спину півпудовий тягар. Утім, його серце та душа позбулися тисячі пудів, що складали почуття страху та обов’язку. Інший, безталанний воїн, полишив військову службу, не бажаючи дотримуватися порядку. Він вирушив лівою дорогою. Його тіло позбулося півпудового тягаря, втім його серце конало від тисяч пудів зобов’язань, а душа потерпала від численних страхів. Він просувався вперед, принижуючись перед усіма людьми з відчуттям страху й тремтінням перед будь-якою подією чи явищем. Потім кінець кінцем досягнув місця призначення, а там був покараний за непокору та дезертирство.
Воїн, що прямував правою дорогою, віддавав перевагу дисципліні й зберіг свій мішок та зброю, без милостині та страху, просувався своєю дорогою зі спокійними серцем і совістю, прибувши нарешті до заповітного міста, а там згодом отримав нагороду, гідну почесного воїна, що виконав свій обов’язок.
Отже, непокірний нафсе! Знай же, що перший із мандрівників уособлює тих, хто слухається Божих заповідей, а другий — непокірних Всевишньому Творцеві і підвладних пристрастям людей. Дорога уособлює життєвий шлях, що бере початок із Світу душ та проходить крізь могилу до Іншого світу. Мішок та зброя — це поклоніння Аллагу та благочестя. Попри те, що в поклонінні існує зовнішня обтяжливість, у його суті існують незрозумілі заспокоєння та полегшення. Річ у тім, що людина, яка поклоняється Всевишньому Аллагу, промовляє в своїй молитві (намазі): اَشْهَدُ اَنْ لَا اِلٰهَ اِلَّا اللّٰهُ , що означає: “Немає іншого Творця і Годувальника, крім Нього. Користь і шкода — у Його руках. Він Мудрий (аль-Хакім), і марного діяння не здійснить; Він Милостивий (ар-Рахім), і Його милість та доброта — безмежні”. Внаслідок цього переконання така людина всюди знаходить браму скарбниці від Божої милості і стукотить у ці ворота через молитву. Крім того, всіх людей довкола вона бачить слухняними до наказів від свого Господа. Вдаючись до свого Творця, така людина покладається на Нього, знаходячи прихисток від будь-якої біди чи нашестя. Віра забезпечує їй цілковиті впевненість та безпеку.
Отже, джерелом всього істинно доброго, зокрема мужності й сміливості, є іман (віра) та покора Аллагу, а джерелом будь-якого зла та гріха, зокрема джерелом боягузтва, — хиба!
Так, якщо Земля вибухне, як бомба, то це навіть не злякає духовно освічену, покірну Господній волі людину. Навпаки, вона зі захопленням споглядатиме на грандіозну Божественну Могутність. Однак якийсь видатний, втім безсердечний та безбожний філософ, що вважається інтелектуально освіченим, узрівши комету на небі, тремтітиме від страху на Землі. «А раптом ця шалена комета зіткнеться із Землею?», — із тривогою подумає він, впавши у відчай. (Одного разу через подібну комету з жахом тремтіла Америка. Тоді багато хто вночі полишив свої будинки).
Крім того, що людина має силу-силенну потреб, її капітал близький до нуля. Ба більше, вона схильна потерпати від численних бід, втім її можливості мізерно малі. Увесь її капітал та можливості обмежені тим, чого можуть досягти її руки. Однак людські прагнення, бажання, біди і страждання настільки безмежні, наскільки це взагалі можна собі уявити. Людина, яка не є абсолютно сліпою, побачить та усвідомить, якою великою користю та благополуччям і водночас якою милістю для безпорадної і слабкої, бідної і нужденної душі є поклоніння Аллагу, надія на Нього, принцип єдинобожжя та покірність.
Так, якщо є два шляхи, то перевага надаватиметься беззбитковому, навіть якщо ймовірність цієї беззбитковості — одна з десяти. Водночас шлях послуху Всевишньому Творцеві, який ми розглядаємо, крім беззбитковості, з ймовірністю в дев’ятих десятих містить скарбницю вічного блаженства. Шлях же гріха і розпусти, крім того, що є (навіть за визнанням самого грішника) невигідним, із ймовірністю в дев’ять десятих сповнений жахів вічних тортур, що постає загальноприйнятою істиною та історичною даністю. Водночас вона була встановлена й визначена згідно зі свідченнями та повідомленнями від багатьох пророків та праведників.
Отже, щастя та благополуччя як в іншому світі, так і в світі земному полягають у поклонінні та покорі Аллагу. Тож ми завжди повинні дякувати Аллагу за наші благочестя та праведність:
اَلْحَمْدُ لِلّٰهِ عَلَى الطَّاعَةِ وَالتَّوْفٖيقِ