Дамаська проповідь
переклад українською
Цей твір є проповіддю (хутбою), що була виголошена в Дамаску (в Мечеті Омеядів) устазом Бадіуззаманом Саідом Нурсі у 1911 році, за наплолеглевим проханням дамаських вчених-богословів. Внаслідок великої значимості її змісту, в той час у Дамаску вона була надрукована двічі за один тиждень. Після того був виданий її переклад (турецькою мовою), виконаний автором Бадіуззаманом Саідом Нурсі.
Передмова до «Дамаської Проповіді»
بِاسْمِهِ سُبْحَانَهُ وَاِنْ مِنْ شَيْءٍ اِلاَّ يُسَبِّحُ بِحَمْدِهِ
اَلسَّلاَمُ عَلَيْكُمْ وَرَحْمَةُ اللَّهِ وَبَرَكَاتُهُ اَبَدًا دَائِمًا
Прославляють Його сім небес, земля й ті, хто на них. Немає нічого, що б не прославляло Його хвалою. Та ви не розумієте прославляння їхнього; воістину, Він — Смиренний, Прощаючий! (Коран 17:44)
Мої дорогі та віддані брати!
Істини цього уроку сорокарічної давності, даного арабською мовою за наполяганням вчених-богословів Дамаску в Мечеті Омеядів перед десятитисячною аудиторією (що включала в себе близько сотні богословів), «Минулий Саід» відчув в якомусь передчутті та повідомив про них із впевненістю, вважаючи, що вони проявляться в найближчому майбутньому. Тим часом, дві Світові війни і двадцять п’ять років абсолютної тиранії стали причиною того, що прояв цього передчуття відтермінувалося на сорок-п’ятдесят років і тепер, передбачені тоді речі, почали проявлятися в ісламському світі. Значить, цей вельми важливий урок — не застаріла проповідь, актуальність якої вичерпана, а реальний і свіжий урок суспільного життя та ісламу для аудиторії не лише Мечеті Омеядів 1327 (1911) року, а для 370-мільйонної громади мусульман в мечеті всього ісламського світу 1371 (1952) року. Вважаючи так, я вирішив, що прийшов час видати її переклад.
Саід Нурсі
Переклад Дамаської проповіді *
[Спочатку ця проповідь була видана на арабській мові й згодом перекладена автором на турецьку мову. До уваги читача пропонується україномовна версія турецького варіанту. (Прим. Пер.)]
بِسْمِ اللّٰهِ الرَّحْمٰنِ الرَّحٖيمِ
«Ім’ям Аллага Милостивого, Милосердного»
Подібно до того, як всі живі істоти мовою свого стану підносять хвалу, подяку та духовні дари Необхідно Сущому, так і ми підносимо все це нашому Творцеві, Який сказав:
لَا تَقْنَطُوا مِنْ رَحْمَةِ اللّٰهِ
тобто: «Не втрачайте надії на милість Аллаха!» (Коран 39:53)
Нескінченні благословення і вітання нашому Пророкові Мухаммаду Мустафі, який промовив:
جِئْتُ لُاتَمِّمَ مَكَارِمَ الْاَخْلَاقِ
тобто: «Однією із найважливіших мудростей моєї посланницької місії людству зі сторони мого Господа є удосконалення моралі людей і порятунок їх від аморальності».
Піднісши хвалу Господу і благословення Його Посланцю (мир йому і благословення), скажу наступне:
О мої брати-араби, які слухають цей урок у цій Омеядській мечеті! Я не піднявся на цей мінбар і на цю ступінь, які набагато вище мого становища, щоб дати вам повчання, так як я цього не вартий. Швидше, моє становище в цьому зібранні, що налічує близько сотні вчених, подібне до дитини, яка вранці ходить в школу і вчить уроки, а ввечері повертається додому і все повторює своєму батькові, щоб дізнатися чи правильно вона засвоїла отриманий нею урок. І дитина очікує від батька або схвалення, або настанови. Так, в порівнянні з вами ми – немов малі діти, і ми є вашими учнями. Ви – наші вчителі й наставники всіх ісламських народів. Тому я повторю таким, як ви, нашим учителям, частину засвоєного мною уроку. Отож:
В умовах та обставинах сьогодення, в школі суспільного життя людства я отримав урок і усвідомив наступне, з якого зрозумів, що на відміну від стрибка в майбутнє, вчиненого європейцями в розвитку, нас стримують, не даючи в матеріальному відношенні вийти з середньовіччя шість хвороб. І вони такі:
Перша: Зародження відчаю і безнадії всередині нас.
Друга: Загибель правди в суспільному і політичному житті.
Третя: Конфліктність і любов до ворожнечі.
Четверта: Незнання світлих ниток, які об’єднують людей віри один з одним.
П’ята: Деспотизм, що поширюється подібно до всяких заразних хвороб.
Шоста: Обмеження старанності виключно заради особистих інтересів.
Ліки ж від цих шести жахливих хвороб я викладу в шести «словах», яким навчився в «аптеці» Корану на «медичному факультеті» нашого суспільства. Цих «Шість слів», я вважаю, основою для лікування.
СЛОВО ПЕРШЕ: «Надія». Тобто живити сильну надію на милість Всевишнього.
О ісламське товариство! Виходячи з отриманого мною уроку, повідомляю вам радісну звістку про те, що починають з’являтися ознаки вірного світанку мирського щастя сучасного ісламського світу — особливо для щастя османів і щастя арабів, з пробудженням яких можливий прогрес ісламу. Схід сонця щастя вже близький.
Всупереч відчаю, я з твердим переконанням оголошую на весь світ, майбутнє — за ісламом. *
[За допомогою якогось передчуття, «Минулий Саїд» на сорок п’ять років раніше повідомив, що в першу чергу арабські країни врятуються від полону й гноблення та утворять ісламські держави, що відбулося у 1371-му році (1952). Про майбутні дві світових війни й тридцять-сорок років абсолютної тиранії він тоді не думав, говорячи так, начебто це станеться в 1327-му році (1911). Причини відкладання тоді він не взяв до уваги.]
Домінувати в такому майбутньому будуть істини Корану і віри. Ми повинні бути задоволеними Божественним Передвизначенням і своєю нинішньою долею, так як нам випало блискуче майбутнє, а іноземцям же – сумнівне минуле. На користь цього мого твердження я витягнув урок з безліччю аргументів. Зараз же, я згадаю з них лише один з половиною аргументи з передмовою. Почнемо з передмови до тих аргументів:
Так ось, істини ісламу володіють ідеальною здатністю до прогресу як в матеріальній, так і в духовній сфері.
Що стосується першої сторони — духовного розвитку — знайте, що історія, яка фіксує реальні події, є найбільш правдивим свідком істини. Так ось, історія показує нам це. Ось свідчення японського головнокомандувача щодо істинності та справедливості ісламу: історія демонструє, що мусульманська цивілізація розвивалася і прогресувала відповідно до сили істин ісламу і в тій мірі, в якій мусульмани діяли відповідно до неї. Також історія показує, що залежно від ступеню слабкості і байдужості в слідуванні істинам ісламу, вони впадали в дикість і відсталість, були беззахисними перед нещастями і поразками, перебуваючи в повному сум’ятті. В інших же цивілізаціях – навпаки. Подібно до того, як їхня культура розвивалася і прогресувала в ногу з ослабленням стійкості в своїй релігії, так зі збільшенням їх прихильності до неї вони потерпали від занепаду і заворушень. До теперішнього часу все відбувалося саме так.
І починаючи зі «Століття Щастя» до теперішнього часу в історії не було жодного випадку, щоб мусульманин, в результаті знайдення розумних аргументів і переконливих доказів, прийняв би будь-яку більш давню або ж нову релігію, вважаючи її за кращу від ісламу. Випадки, коли необізнані в релігії люди змінювали віру без доказів і в сліпому наслідуванні, не беруться тут до уваги. Тай бути невіруючим – це зовсім інше питання. Тим часом, як історія сповіщає нас про те, що послідовники всіх інших релігій – і навіть англійці, а також росіяни минулих часів, які виявляли надзвичайну фанатичність у вірі, – на підставі розумних аргументів і переконливих доказів з кожним днем, наближаються до ісламу і приймають його. Про це свідчить історія.*
[Один із аргументів на користь вищесказаних слів такий: поряд з двома жахливими світовими війнами й страшним тоталітаризмом, через сорок п’ять років після цих слів такі маленькі північні країни, як Швеція, Норвегія і Фінляндія, запровадили в шкільні дисципліни уроки Корану, щоб перешкодити поширенню комунізму і безбожництва. Також, деякі англійські проповідники виступили прихильниками прийняття англійцями Корану, а найбільш впливова на даний час держава землі – Америка – всіма силами виступила на підтримку релігійних істин і постановила, що Іслам дасть Азії й Африці жити в мирі, щасті й спокії, підтримавши і привітавши появу нових ісламських держав і шукаючи з ними союзу. Все це є потужним свідченням, яке доводить істинність цієї заяви, сказаної за 45 років до того.]
Якби своєю поведінкою ми показали б досконалість істин віри і моральних підвалин ісламу, то, безсумнівно, послідовники інших релігій входили б до ісламу цілими громадами, а скоріше, навіть деякі континети й держави могли б знайти притулок в ісламі.
І суспільство, що прокинулося, зокрема, завдяки сучасним наукам, усвідомило суть людяності. Звичайно ж, воно не зможе жити без віри, без сенсу, адже це неможливо. І навіть найбільш невіруюча серед людей людина, змушена шукати притулок в вірі. Так як точкою опори для безсилої людини перед обличчям нескінченних нещасть і зовнішніх й внутрішніх ворогів, котрі докучають їй, єдиним засобом, здатним надати їй допомогу і підтримку в задоволенні незліченних потреб, яких вона зазнає, і бажань, що простягаються до вічності, може бути лише визнання і пізнання Творця Всесвіту. А також віра і підтвердження існування Вічного життя. Для пробудження людства немає іншого шляху.
Якщо діамант істинної релігії не буде знаходитися в оправі серця, то на людство впадуть великі матеріальні та духовні лиха, які зроблять людину найнещаснішою і найжалюгіднішою із усіх живих створінь.
Одним словом, людський рід в цьому столітті прокинувся завдяки застереженням через війни, науку і жахливі події, і усвідомив справжню сутність людяності і його загальні дари. І людина, що володіє надзвичайно великими здібностями, не була створена лише для цього короткочасного і неспокійного мирського життя; а скоріше, вона є кандидатом на вічність, від чого в її сутності містяться нескінченні бажання, що простягнулися до вічності. І кожен в якійсь мірі почав відчувати, що цей тісний і тлінний світ є недостатнім для задоволення нескінченних прагнень і бажань людини.
І навіть якщо уяві, що є однією з служителів людини, і однією з її здатностей, сказали б: «Тобі буде дано мільйон років життя і панування над світом, але в кінцевому підсумку ти будеш відправлена в небуття без можливості повернутися до життя», – то, звичайно ж, уява людини, котра пробудилася і не втратила справжню гуманність, скоріше, з глибоким сумом і жалем заплаче через відсутність вічного щастя, ніж зрадіє або ж ощасливиться цим.
Так ось, згідно з цією істиною, в глибині душі кожного індивідуума проявилася схильність до пошуку істинної релігії. Перш за все, людина шукає дієвий засіб, що міститься в істинній релігії, який здатний врятувати її від страти смерті. Нинішній стан світу є тому свідком.
Внаслідок сорока п’яти років безбожництва цілі континенти і держави Землі, подібно до людини, почали відчувати цю сильну потребу людського роду. До того ж багато аятів Корану, закликаючи людину до розуму, кажуть: «Задумайтеся!», «Зверніться до свого розуму і серця! Радьтеся з ними і дивіться крізь них, щоб ви могли пізнати цю істину!»
Наприклад, погляньте на початок і кінець тих аятів: «Чому ви не звертаєте уваги? Чому не витягаєте урок? Погляньте, щоб пізнати істину!» Зверніть увагу на мудрість слів «Знайте» і «Знай». Безліч аятів передають наступний сенс: «Дивно, чому людський рід не може зрозуміти і чому він впадає в абсолютне невігластво? Чому вони не зрозуміють, невже вони вижили з розуму? Чому вони не надають значення істині, невже вони сліпі по відношенню до неї? Чому людина не згадує життєві уроки свого минулого і не розмірковує про події в світі, щоб знайти правильний шлях у житті? Чому вони не розмірковують, не думають про кінцевий підсумок, не зважують все розумом і впадають в оману? О люди, візьміть це на повчання! Почуйте застереження минулих століть і постарайтеся врятуватися від духовних лих майбутнього!». Багато аятів з подібним змістом закликають людину до розуму і спонукають керуватися здоровим глуздом.
О мої брати, що знаходяться у великій мечеті ісламського світу, подібно до присутніх в цій мечеті Омеядів! Ви також витягніть урок. Прийміть повчання жахливих подій останніх сорока п’яти років. Одумайтесь благоразумні, ви, які розмірковуєте і вважаєте себе освіченими!
Висновок: Ми, мусульмани, будучи учнями Корану, слідуємо за доказами. Ми сприймаємо істини віри посередництвом розуму, роздумів і серця. І ми не полишаємо доказів, сліпо підкоряючись і слідуючи за духовенством, подібно до деяких прихильників інших релігій. З цієї причини в майбутньому, яке є часом переважання розуму, науки і знань, звичайно ж, буде панувати Коран, який спирається на розумні докази і базує всі свої постанови на розумі.
До того ж, почали розкриватися завіси, що затьмарили сонце ісламу і перешкоджають його сходу і освітленню людства. Ті перешкоди починають відступати. Ознаки того світанку з’явилися сорок п’ять років тому. Потім істинний світанок почався у 1371 (1952) році, або ж почнеться пізніше. І навіть якщо той світанок буде хибним, то, в будь-якому випадку, років через тридцять-сорок наступить світанок істинний.
Так, вісім серйозних перешкод в минулому не дозволили істинам ісламу повністю поширитися.
Перша, друга і третя перешкоди: Невігластво іноземців, їх дикість в ті часи і фанатична відданість своїм релігіям. Дані три перешкоди зламані завдяки знанням і прекрасним досягненням цивілізації, і починають поступово зникати.
Четверта і п’ята перешкоди: Верховенство і натиск духовенства і релігійних лідерів, а також сліпе їм слідування іноземцями. Ці дві перешкоди також почали зникати з появою в людському суспільстві ідей незалежності, і завдяки жазі та схильності до пошуку істини.
Шоста і сьома перешкоди: Це панівний у нас деспотизм і погані звички, що виникли внаслідок недотримання норм Шаріату. Прояв того, що сила деспотизму окремої особистості нині починає слабшати, вказує на те, що через тридцять-сорок років страшний деспотизм великих груп і комітетів також впаде. Інтенсивний підйом ісламського патріотизму, а також очевидність негативних наслідків поганих звичок вказують на те, що ці дві перешкоди поступово наближаються до свого кінця. Ін ша Аллах, вони будуть повністю усунені.
Восьма перешкода: Оскільки деякі відкриття сучасної науки представлялися такими, що суперечать і протистоять зовнішнім смислам істин ісламу, то це, в деякій мірі, стало перешкодою поширенню тих істин в минулому. Наприклад, філософи і люди науки виступили з критикою ісламу, тому що, не розуміючи справжню сутність двох духовних ангелів, іменованих як Савр (Бик) і Хут (Риба), на яких Божественним велінням було покладено обов’язок нагляду над земною кулею, вони представили їх величезними матеріальними биком і рибою.
Є сотні прикладів, подібних до цього, коли після пізнання істинної суті питання навіть найвпертіший філософ-матеріаліст також буває змушений визнати її і погодитися. І навіть в трактаті «Чудеса Корану» «Рісале-і Нур» показав сяйво красномовства Корану в кожному з тих аятів, що стали предметом наукової критики. І в тих критикованих вченими аятах, в їх словах і реченнях «Рісале-і Нур» розкрив настільки піднесені істини, до яких не можуть дотягнутися руки науки, і змусив погодитися навіть найзавзятіших філософів. Це настільки ясно і очевидно, що будь-який бажаючий може переконатися в цьому, і нехай неодмінно подивиться і упевниться. Нехай вони побачать, як руйнується та перешкода, про яку було сказано сорок п’ять років тому.
Так, у деяких дослідників ісламу є роботи на цю тему. І проявляються ознаки того, що ця восьма жахлива перешкода буде повністю зруйнована.
Так, якщо не зараз, то років через тридцять-сорок наука, справжні знання і чесноти цивілізації, спорядивши всім необхідним такі три якості, як прагнення до пошуку істини, совість і любов до людства, відправлять їх на вісім фронтів проти восьми ворожих загонів, щоб узяти гору і зруйнувати ті вісім перешкод. Вони вже почали їх відтісняти. Ін ша Аллах, через півстоліття вони будуть повністю знищені.
Адже відомо, що найстійкіша гідність та, яка підтверджується навіть ворогами.
Ось два приклади з сотень подібних:
ПРИКЛАД ПЕРШИЙ:
Найзнаменитіший філософ Америки дев’ятнадцятого століття – містер Карлайл, гучно і впевнено оголосив філософам і християнським ученим, написавши у своїх творах наступне:
«Іслам прийшов в епоху безлічі фальшивих релігій і вигаданих культів. Він поглинув їх, і був гідний цього. Коли піднявся іслам, все язичництво арабів згоріло, подібно сухим гілкам, безплідні дискусії інших релігій розвіялися, як пил, а також все те, що не було істиною».
Містер Карлайл також говорить: «Найбільш гідними словами, до яких необхідно прислухатися в першу чергу, є слова Мухаммада (Мир йому і благословення Аллаха). Тому що істинним словом є його слово».
Він також сказав: «Якщо ти сумніваєшся в істинах ісламу, то ти сумніваєшся в очевидних і найнеобхідніших речах. Бо найочевидніша і необхідна істина – це і є іслам».
Так ось, цей знаменитий філософ написав дане свідоцтво щодо ісламу на різних сторінках свого твору.
ПРИКЛАД ДРУГИЙ: Німецький канцлер Бісмарк, який є найбільшим європейським мислителем останнього сторіччя, сказав:
«Я досліджував всі Небесні Книги. Але, так як вони були спотворені, я не зміг знайти в них шукану мною справжню мудрість, таку необхідну для людського щастя. Однак я побачив, що Коран Мухаммада (мир йому і благословення) вигідно відрізняється від інших книг. Я знайшов мудрість в кожному його слові. Немає іншого такого твору, який зміг би подібно до нього послужитися щастю людства. Подібний твір не може бути людським словом. Ті, хто кажуть, що це мова Мухаммада (мир йому і благословення), заперечують фундаментальні закони науки. Тобто, очевидно, що Коран є словом Аллаха».
Так ось, ґрунтуючись на тому, що філософська нива Європи і Америки принесла плоди таких геніальних дослідників істини, як Карлайл і Бісмарк, я з повною упевненістю скажу: «Європа і Америка вагітні ісламом, і одного разу вони народять ісламську державу, подібно османам, які колись були вагітні Європою і народили європейську державу».
О мої брати, присутні тут в Омеядській мечеті і ті, хто будуть знаходитися через півстоліття в мечеті ісламського світу! Цікаво, хіба згадані до теперішнього моменту вступні аргументи не приводять до висновку про те, що на континентах майбутнього істинним і духовним правителем, який направить до мирського і потойбічного щастя, буде тільки іслам, а також перетвориться в іслам, очистившись від вигадок і спотворень, справжня християнська релігія, яка, в свою чергу, піде за Кораном і об’єднається з ним!
Друга сторона. Потужний потенціал ісламу в сфері матеріального прогресу показує, що в майбутньому іслам правитиме також і матеріально. Подібно до того, як «Перша сторона» доводить прогрес ісламу в духовній сфері, так і ця «Друга сторона» також належним чином вказує на матеріальний прогрес ісламу і його правління в майбутньому. Тому що в серці духовної особистості ісламського світу, поєднавшись та сумістившись, вкоренилися п’ять неймовірно потужних і незламних сил.*
[Так, із вчення Корану і з вказівок його уроків ми розуміємо, що, згадуючи чудеса пророків, Коран дає урок людям, а саме про те, що в майбутньому вони знайдуть подобу цих чудес через розвиток і прогрес. Він заохочує до них, наче кажучи:
«Давай, працюй, покажи подібності цих чудес! Як Сулейман (мир йому), за день подолай двомісячний шлях! Як Іса (мир йому), зцілити навіть найстрашнішу хворобу! Як посох Муси (мир йому), добудь з каменю живу воду, порятуй людство від спраги! Знайди матеріали, з якими вогонь не буде обпікати тебе так, як не обпікав Ібрагіма (мир йому), одягни їх! Як деякі пророки, почуй далекі голоси на Сході і на Заході, побач, які знаходяться там образи! Як Дауд (мир йому), позм’якшити залізо, як тісто, зроби його схожим на воск, щоб воно стало основою для всіх людських ремесел! Як ви багато користуєтеся такими чудесами Юсуфа і Нуха (мир їм), як годинником і кораблем, також скористайтеся чудесами інших пророків, показаних вам в якості уроку, і наслідуйте їм».
Отже, відповідно до цього, Коран дає урок, щоб направити людину до духовного й матеріального прогресу. Це доводить, що він є універсальним учителем у всіх відносинах.]
Перша сила — це істина ісламу, що є наставником всіх досконалостей і здатна привести триста сімдесят мільйонів душ в образ однієї єдиної душі. Вона прикрашена істинної цивілізованістю, корисними і точними науками, і володіє такою сутністю, що ніяка сила не зможе її зруйнувати.
Друга сила — крайня необхідність, що є істинним наставником цивілізації, творчості і майстерності, наділена всіляким вдосконаленням засобів і основ, поряд з абсолютною бідністю, яка згорбила нам спину, є такими силами, які не замовкнуть і не вичерпаються.
Третя сила — свобода на основі Шаріату. Ця сила прищеплює людству високі цілі в формі змагання на шляху до всього піднесеного і спонукає старатися на тому шляху. Сила, що розриває на шматки деспотизм, що пробуджує високі почуття і руйнує ревнощі, заздрість, злість і суперництво. Вона наділена істинним пробудженням, бажанням змагатися, схильністю до оновлення і до цивілізованості. Тобто ця сила оснащена потягом до найвищої досконалості, якої достойне людство.
Четверта сила — це гідність, що йде від віри, наділена співчуттям. Тобто не принижуватися і не раболіпствувати перед гнобителями і деспотами, а також самому не принижувати пригноблених. Основи свободи відповідно до Шаріату полягають в тому, щоб не догоджати тиранам і разом з тим не пригнічувати слабких і нещасних і не поводитися високомірно по відношенню до них.
П’ята сила – це чеснота ісламу, що поширює і проголошує істини релігії, інакше кажучи, піднесене Слово Аллаха. У нинішні часи проголошення Слова Аллаха пов’язане з матеріальним прогресом, і можливе лише разом із досягненням істинної цивілізованості. Немає сумніву в тому, що в майбутньому духовна особистість ісламського Світу в точності виконає той рішучий наказ, що виходить від гідності ісламу і віри.
Так, в минулому іслам розвивався, руйнуючи фанатичність і впертість ворога, захищаючись від його агресії з допомогою зброї і мечів. У той час, як в майбутньому замість зброї і мечів своїх ворогів переможуть і розгромлять духовні мечі істинної цивілізації, матеріального прогресу, істини і справедливості.
Знайте, нашою метою є блага цивілізації, які приносять користь людству. Інакше ж мова не йде про її гріховність та пороки, котрі деякі нерозумні уявили собі її достоїнствами, і, пішовши за якими, зруйнували наше надбання. І релігію віддали в якості хабаря, і цього світу не здобули. Через переважання гріховності цивілізації над її благами і переваги вад над достоїнствами, людство отримало два жахливих ляпаси у вигляді двох світових воєн, через які від тієї гріховної цивілізації не залишилося каменя на камені, а людський рід знудило так, що поверхня землі залилася кров’ю.
Ін ша Аллах, в майбутньому завдяки силі ісламу чесноти цивілізації будуть переважати; вони очистять поверхню землі від бруду і забезпечать загальне примирення.
Оскільки європейська цивілізація ґрунтується не на чеснотах та шляхах істини, а скоріше на пристрасті і порочних бажаннях, на суперництві й агресії, і до теперішнього часу пороки цієї цивілізації переважали над її перевагами. Зі своїми бунтівними комітетами вона прийняла образ якогось прогнилого дерева, переповненого хробаками і поїденого ними. І все це є сильною причиною і доводом на користь переваги Азіатської цивілізації. І найближчим часом вона буде домінувати.
Дивно, незважаючи на те, що є настільки відповідні, потужні і міцні засоби для матеріального і духовного прогресу віруючих людей й ісламу, і подібно до залізниці відкрито шлях до майбутнього щастя, як ви можете впадати у відчай, впадати в безнадійність і ламати духовну силу ісламського світу? У своєму розпачі і безнадії ви вважаєте, що цей світ є світом прогресу для іноземців і для кого-небудь ще; але тільки для нещасних мусульман він став світом занепаду. Вважаючи так, ви допускаєте вельми необачну помилку.
Оскільки у Всесвіті і в сутності людини закладена схильність до досконалості, то, звичайно ж, якщо через насильство і провинності на людство найближчим часом не обрушиться кінець світу, то в майбутньому, ін ша Аллах, істина і правда покажуть світське щастя і в світі ісламу, що, в свою чергу, послугує спокутою минулих гріхів людства…
Слід врахувати, що час не біжить по прямій, щоб його початок і кінець віддалялися один від одного. Швидше, він рухається по колу, подібно Земній кулі. Часом всередині прогресу він показує пору весни і літа, а в занепаді – сезон зими і буревіїв. І подібно до того, як за кожною зимою слідує весна, а за ніччю – день, так і для людства також настане ранок і весна, ін ша Аллах.
Ви маєте повне право очікувати від Божественної милості істинну цивілізацію в колі загального світу, яка запанувала завдяки сонцю істини ісламу.
На початку уроку було сказано, що ми покажемо один з половиною аргументи на користь нашого твердження. Один аргумент в короткій формі вже викладено. Інша ж половина аргументу така:
Завдяки копітким науковим дослідженням і безлічі практичних підтверджень було встановлено, що в масштабах Всесвіту абсолютно чільним, основним й істинним задумом Величного Творця є – добро, благо, краса і досконалість. Тому що всі наукові дослідження Всесвіту, які загальними правилами описують рід і класи творінь, настільки яскраво показують порядок і досконалість створеного, що розум не знаходить нічого більш досконалого.
Наприклад, кожна з таких наук, як анатомія, що відноситься до медицини, наука про Сонячну Систему, що пов’язана з астрономією, ботаніка, біологія і всі подібні їм науки, своїми загальними правилами демонструють в досліджуваних ними дисциплінах чудеса могутності і мудрості Славного Творця в тих різновидах порядку. І тим самим вони підтверджують істинність аята:
الَّذِي أَحْسَنَ كُلَّ شَيْءٍ خَلَقَهُ
«Який створив кожну річ якнайкраще» (Коран 32: 7).
В результаті всезагального досвіду та досліджень стає зрозуміло, що зло, порочність, скверна, омана і потворність – досить незначні в створенні Всесвіту. Вони не є головною метою і по своїй суті залежні та другорядні. Тобто зло з’явилося у Всесвіті не заради самого зла. Швидше, воно знайшло своє існування в якості одиниці виміру прекрасного, щоб примножити одну істину краси і показати її різні ступені. Зло, і навіть сатана створені для того, щоб, шкодячи людині, стати засобом для безмежного прогресу, можливого завдяки змаганню. Подібні цим інші види часткового зла і потворності створені у Всесвіті, щоб стати засобом прояву загальних благ і красот.
Таким чином, згідно із загальними дослідженнями доведено, що справжньою метою у Всесвіті і результатом його створення є – добро, краса і вдосконалення, і вони істинно бажані. І тому, звичайно ж, людина, котра не досягла справжньої мети свого створення у Всесвіті і залишається безкарною, незважаючи на те, що своєю настільки злісною і великою несправедливістю і злом, що виходять від невіри, вона опоганює лик землі і приводить її в безладдя, не зможе, покинувши цей світ, сховатися в небутті. Швидше, вона буде відправлена у в’язницю Пекла.
Згідно з висновками різнобічних наукових досліджень було встановлено, що людина є найпочеснішою і найбільш значущою серед усіх живих істот. Тому що завдяки своєму розуму вона розкриває сходинки між наявними у Всесвіті зовнішніми причинами і результатами, і розуміє взаємозв’язок між причиною і наслідком. Наслідуючи Божественне мистецтво і Господню впорядковану мудру творчість за допомогою своєї незначної майстерності, пізнаючи Божественні діяння і Його мистецтво за допомогою мірил і терезів своїх творчих здібностей і обмежених знань, а також своєю творчістю і діяннями, вчиненими завдяки обмеженій свободі вибору, розуміючи і усвідомлюючи загальні і всеохоплюючі діяння і якості Славного Творця, людина доводить, що вона є найпочеснішою і найблагороднішою серед усіх творінь у Всесвіті.
А також відповідно до свідчень істин ісламу щодо людини і Всесвіту, найдостойнішим, найповажнішим і найбільш піднесеним є народ ісламу, який представляє собою людей істини й правди. І знову ж таки, згідно з висновками, заснованими на всебічних дослідженнях, і згідно із свідченнями історії, серед найповажніших людей істини з усього благородного людства найвищим і найдостойнішим серед нього був пророк Мухаммад (мир йому і благословення Аллаха). Свідченням того є тисячі його чудес, його піднесена вдача й істини ісламу та Корану.
Оскільки три істини цього пів-аргументу дають такі ось твердження, хіба можливо, щоб людство своїм неподобством спростувало свідоцтва стількох наук і заперечувало всі ці висновки? Хіба мислимо, щоб воно, проявляючи впертість по відношенню до Божественного задуму й одвічної мудрості, яка охоплює весь Всесвіт, як і раніше, залишалося б в жахливій дикості і впертому невір’і і продовжувало руйнувати? Хіба можливо, щоб таке становище по відношенню до ісламу могло б тривати безкінечно?
Якби я володів незліченною кількістю мов, то за допомогою всіх них я з усією впевненістю поклявся б Мудрим Володарем Величі і Майстерним Володарем Краси, який створив цей світ, починаючи від частинок до планет, від крил мухи до небесних світил, в такій бездоганній досконалості і з такою мудрою співмірністю, що ніяк неможливо, щоби людство, всупереч всім іншим видам творінь у Всесвіті і в протистоянні з іншими родами істот, які є його молодшими братами, виступило своїми всезагальними злочинами проти порядку у Всесвіті. І немислимо, щоб воно вживало і могло б перетравлювати гіркі плоди тих злодіянь Заккума, які протягом тисяч років були причиною переважання зла над благом в людському роді…
Ймовірність цього можлива лише, якщо уявити немислиме, що людина, яка в цьому світі удостоєна ступеню великого завіту і являє собою Божественного намісника на землі, а також є благородним і старшим братом для інших творінь у Всесвіті, стала б найнижчою, зневаженою, жалюгідною, шкідливою і незначною, і щоб вона з’явилася у Всесвіті випадково і, немов злодій, привела би все в безлад. Відповідно до цієї істини, згадані мною пів-аргумента, звичайно ж, приводять до висновку, що подібно до того, як існування Раю і Пекла на тому світі є необхідним, так і в майбутньому добро і релігія істини неодмінно здобуде перемогу. І в людському роді, як і в інших видах творінь, настане абсолютна перевага благ і чеснот, щоб людство могло стати рівним іншим своїм побратимам, які перебувають у Всесвіті, і щоб нарешті могло бути сказано, що і в людському роді також утвердилася таємниця одвічної мудрості.
ВИСНОВОК: Оскільки завдяки вищеназваним очевидним істинам було встановлено, що обраним плодом Всесвіту і найбільш значущим витвором для Творця є людина, то, безумовно і безсумнівно, існування Раю і Пекла в іншому світі стають необхідними. Так само, як жорстокість і злочини, що відбуваються до теперішнього часу в людському роді, роблять необхідним існування Пекла, так і загальні досконалі обдарування, що містяться в людському єстві, й істини віри, пов’язані із Всесвітом, в очевидній формі роблять необхідним існування Раю. І подібно до того, як людство не змогло винести разом з двома світовими війнами цих злочинів, які змушують плакати небеса, а також не може переварити ті гіркі пекельні плоди, що воно вирвало, так і своїм становищем, що опоганило лик всієї землі, опустившись до найнижчого рівня свого існування, людський рід не зможе перенести злочинів, які знищили тисячолітній прогрес.
У будь-якому випадку, якщо незабаром на голову людства не обрушиться Кінець Світу, то істини ісламу стануть засобом його порятунку від того найнижчого з нижчих станів, в яке воно впало, очистять поверхню землі від бруду і забезпечать загальне примирення. Ми просимо і з нетерпінням очікуємо цього від милості Милостивого і Милосердного Творця.
СЛОВО ДРУГЕ. Це слово, яке зародилося в надрах моєї свідомості в результаті досвіду, отриманого протягом життя, таке:
Відчай – це найжахливіша хвороба, яка просочилася в серце ісламського світу. Цей відчай немов убив нас, внаслідок чого одна невелика двохмільйонна держава Заходу колонізувала двадцять мільйонів мусульман Сходу, зробивши їх своїми слугами. І цей відчай убив наші піднесені звичаї, змусив відмовитися нас від діянь на благо суспільства і обмежити свої погляди лише особистими інтересами і вигодою.
Також цей відчай надломив нашу духовну силу. Не володіючи великою силою, ми здобували перемоги і завойовували землі від Сходу до Заходу завдяки лише духовній силі, що виходить від віри. Але, так як ця духовна сила була зломлена відчаєм, деспотичні іноземці чотириста років тому полонили триста мільйонів мусульман. І навіть через цей відчай деякі мусульмани використовують байдужість і тугу інших в якості відмовки для власної ліні і кажуть: «А мені-то яке діло?» Говорячи: «Всі такі ж немічні, як і я», – вони втрачають відвагу віри і не виконують свого служіння ісламу.
Оскільки ця хвороба розпачу принесла нам стільки жорстокості і насильства, вбиваючи нас, то і ми у відповідь в якості відплати знищимо її.
لَا تَقْنَطُوا مِنْ رَحْمَةِ اللّٰهِ «Не втрачайте надії на милість Аллаха!» (Коран 39:53). За допомогою цього аята ми позбудемось того відчаю.
مَا لَا يُدْرَكُ كُلُّهُ لَا يُتْرَكُ كُلُّهُ «Коли що-небудь не вдається отримати повністю, то його не можна повністю і полишати». Ін ша Аллах, істиною цього хадиса ми також будемо вільні від нього.
Відчай, немов ракова пухлина, є жахливою хворобою громад і народів. Воно створює перешкоди на шляху вдосконалення і суперечить змісту істині:
اَنَا عِنْدَ حُسْنِ ظَنِّ عَبْدِى بِى «Я відношусь до свого раба відповідно до його благої думки про мене». Відчай – це риса і відмовка боягузів, низьких і немічних людей. Воно несумісне з ісламською хоробрістю. Особливо не може бути якістю такого народу, як араби, які виділяються серед усього людства своїми піднесеними звичаями, які є предметом гордості. Народи ісламсього світу брали уроки стійкості у арабів. Ін ша Аллах, араби, відкинувши відчай, знову з істинною одностайністю і взаємодопомогою рука об руку стануть поруч з турками, які є героїчною армією ісламу, і розгорнуть знамено Корану у всіх частинах світу.
СЛОВО ТРЕТЄ. В результаті досліджень протягом всього свого життя і з досвіду злетів і падінь життя суспільного я прийшов до наступного твердого переконання: Правда – це основа ісламу, елемент зв’язку високих вдач і характерна властивість високих якостей. Коли так, то нам необхідно оживити в наших серцях правдивість і чесність, що є основами нашого суспільного життя, і таким чином вилікувати наші духовні хвороби.
Так, правда і чесність є життєво важливими принципами для життя ісламського суспільства. Показуха (рія)– це окремий вид брехні, вираженої в діях і вчинках. Лестощі і удавання – це принизлива брехня. Лицемірство (ніфак) і лукавство – це шкідлива брехня. А сама брехня – це наклеп на могутність Славного Творця.
Невір’я в усіх його формах і проявах – це брехня і обман. Віра – це правдивість і чесність. Внаслідок цього, між істиною і брехнею є нескінченна відстань. Вони повинні бути віддалені одне від одного, як Схід і Захід. Необхідно, щоб вони, немов вогонь і світло, не змішувалися один з одним. Однак жорстока політика і деспотична пропаганда змішали і розчинили їх, і привели в безлад досконалість і гідність людства.*
[О, мої брати! З цього уроку «колишнього Саїда», якому вже 45 років, стає ясно, що той Саїд дуже пов’язаний з політикою та громадським життям Ісламу. Однак не подумайте, що він дотримувався принципу використання релігії в політичних цілях. Боронь Боже! Швидше, він усіма силами використовував політику на благо релігії. І він говорив: «Одній істині релігії я віддаю перевагу над тисячами політик» Так, в ті часи, сорок-п’ятдесят років тому він відчув, що деякі лицемірні безбожники збираються використовувати політику для безвір’я. У відповідь він усіма силами намагався зробити політику слугою й інструментом ісламу.
Однак, через двадцять років після того часу він побачив, що у відповідь на використання (під приводом європеїзації) тими прихованими лицемірними безбожниками політики з метою безвір’я, деякі релігійні політики спробували використовувати релігію в ісламській політиці. Але сонце Ісламу не може бути інструментом земних вогнів і не може слідувати за ними. І робити Іслам інструментом – означає принизити його цінності, що є великим злочином.
Одного разу «колишній Саїд» навіть побачив, що через такого виду політичне співробітництво один доброчесний вчений-богослов гаряче вихваляв одного лицеміра, який був його політичним однодумцем, і критикував і звинувачував у гріху одного благочестивого ходжу, який дотримувався в політиці протилежних поглядів.
«Колишній Саїд» йому сказав: «Якщо диявол підтримає твої погляди, ти будеш благословляти його. Якщо ж ангел буде твоїм політичним опонентом, станеш проклинати його». Тому «Колишній Саїд» сказав:
اعوذ بالله من الشيطان و السياسة
«Шукаю захисту в Аллага від диявола і політики.»
І ось уже тридцять п’ять років як відмовився від політики. (*)
Саїд Нурсі
* Оскільки «новий Саїд» взагалі відрікся від політики, то замість уроку Дамаської Проповіді «колишнього Саїда», що зачіпає політику, був написаний його переклад. (**)
** Не дивлячись на те, що три суди (а тепер вже більше ста) і державні чиновники досконально вивчили двадцять сім останніх років життя Устаза, сто тридцять частин його книг і його листи; незважаючи на те, що він змушений був протистояти діюячим проти нього деспотичним лицемірам і віровідступникам; незважаючи на те, що було віддано таємне розпорядження про його страту, все ж ніхто не зміг знайти жодного навіть самого дрібного ознаки використання ним релігії в політичних цілях, що твердо доводить його непричетність і невинність. Ми ж — учні «Рісале-і Нур» — близько знайомі з його життям, дуже дивуємося такому надзвичайному становищу і вважаємо це підтвердженням істинної щирості в середовищі «Рісале-і Нур».
Учні «Рісале-і Нур»]
Правда і брехня далекі один від одного, як віра і невіра. Зі сходженням пророка Мухаммада (мир йому і благословення) за допомогою правди на висоти людяності (аля-ілійюн) у «Вік Щастя» і завдяки тому, що ключем правдивості були розкриті скарбниці істин віри й загадок Всесвіту, правда стала найціннішим майном і найпотрібнішим товаром на ринку людства.
І за допомогою брехні такі особистості, як Мусейліма Кеззаб, впали в найнижчий із нижчих станів (асфалі сафілін). І оскільки велика революція того часу показала, що брехня і обман є ключами до невіри і несенітниці, то вони стали найгіршими і найбруднішими товарами на ринку Всесвіту. І тому кожен не те щоб не бажав придбати їх, а скоріше відчував до них відразу. Звичайно ж, сподвижники Пророка (мир йому), котрі знаходилися в перших рядах тієї революції, єство яких бажало придбати речі, які є предметом гордості, і бути споживачами затребуваних і найцінніших товарів, ніколи свідомо не протягнули б своїх рук до неправди. Вони не забруднили б себе брехнею і не стали б схожими на брехуна Мусейліму. Швидше, всіма своїми силами і природними схильностями вони були споживачами правдивості і чесності, які є ключами до істини, найбільш затребуваним товаром і найціннішим майном, за допомогою яких Мухаммад (мир йому і благословення) по сходах піднявся на найвищу ступінь людяності (аля-ілійюн). І оскільки в міру своїх сил і можливостей вони намагалися не розлучатися з істиною, серед вчених по Шаріату і в науці про хадиси було прийняте правило, яке свідчить: «Сподвижники завжди говорили правду. Їх перекази (рівайати) не потребують дослідження. Передані ними рівайати хадисів від Пророка (мир йому і благословення) – всі достовірні». Незаперечний доказ у формі одностайного висновку шаріатських вчених і хадисознавців є тому доказом.
Так ось, правда і брехня, які в період грандіозного перетворення Віку Щастя подібно вірі і безвір’ю були далекі один від одного, з плином часу поступово почали зближуватися. І політична пропаганда часом проявляла надмірну потребу у брехні. Погане і брехливе певною мірою набуло поширення. Отже, згідно з цією істиною, ніхто не в змозі досягти ступеня сахабів. Оскільки ця тема викладена в додатку до «Двадцять Сьомого Слова» про сахабів, то тут ми її скоротимо.
О мої брати, присутні в цій Омеядській мечеті! А також наші брати по вірі, що знаходяться через сорок-п’ятдесят років у великій мечеті ісламського світу і налічують чотириста мільйонів чоловік! Порятунок тільки в правдивості і чесності. Правдивість є «надійним мотузком» (урвет-уль вуска). Тобто правдивість – це найміцніший ланцюг, пов’язаний із порятунком.
Що ж стосується допустимості брехні заради будь-якої позитивної мети і користі, то нинішній час скасував дозволеність цього. Заради користі і через вимушений стан деякі вчені давали «тимчасові» фетви (правові висновки). Однак нині такі правові висновки виносити неприпустимо, так як мала місце настільки велика кількість зловживань, що серед численної шкоди може зустрітися лише одна користь. І з цієї причини рішення не може виноситися на основі уявної користі або вигоди.
Наприклад, причиною скорочення обов’язкової молитви під час подорожі є труднощі, що зустрічаються в шляху. Однак сама по собі будь-яка складність не може стати причиною, так як кордони її не встановлені, і є місце для зловживання. Швидше, основною причиною може бути тільки подорож. Таким же чином вигода і користь не можуть стати причиною для допустимості брехні, оскільки немає певних меж і можна втрапити в болото зловживань. Винесений висновок (фетва) на цьому ґрунтуватися не може. Раз так, то
اِمَّا الصِّدْقُ وَاِمَّا السُّكُوتُ
«Або правда, або ж мовчання».
Тобто є два шляхи, і третього не дано.
І такий варіант, як: «Або правда, або брехня, або мовчання», – неприйнятний. Отож, оскільки спокій і громадський порядок перевернуто догори дном очевидною і жахливої людської брехнею, навмисними помилковими інтерпретаціями, а також зловживанням вигодою, то, без сумніву, для людства стає необхідним в категоричній формі наказ закрити той третій шлях брехні. В іншому випадку, світові війни, жахливі революції, кризи та руйнування, яких зазнало людство за останні півстоліття, кинуть на його голову своєрідний кінець світу.
Так, все, що ти кажеш, має бути вірним, але говорити все, що є вірним – це невірно. Іноді, якщо це приносить шкоду, потрібно зберігати мовчання … Але для брехні не може бути ніякого дозволу. Все, що ти говориш, має бути правдою, але у тебе немає права говорити все, що є правдою. Тому що, якщо в твоїй мові не буде щирості, це призведе до негативних наслідків, й істина перетвориться в несправедливість.
ЧЕТВЕРТЕ СЛОВО. Подібно до того, як почуття любові саме гідне любові, так і почуття ненависті, перш за все, саме гідне ненависті. Тобто почуття любові і дружелюбності, що забезпечують мирне життя суспільства і спрямовують його до благополуччя, найбільше гідні любові. Ворожнеча ж і ненависть, що руйнують суспільне життя, є поганими і згубними почуттями і найбільше заслуговують відрази, ненависті і відсторонення (від них). Оскільки ця істина з роз’ясненням викладена в «Двадцять Другому Листі» із «Рісале-і Нур», тут ми лише коротко відзначимо її.
Час ворожнечі і ненависті закінчився. Дві світові війни показали, наскільки ненависть є руйнівною, і яке жорстоке насильство укладає вона в собі. І стало очевидним, що в ній немає жодної користі. В такому випадку, нехай непорядні вчинки наших недругів – за умови відсутності з їх боку агресії – не викликають у вас ненависті. Геєни і мук Пекла їм вистачить.
Інколи через гордість і себелюбство людина неусвідомлено починає несправедливо проявляти ворожнечу до віруючої людини, вважаючи себе правою. Тоді як проявляти ворожнечу і ненависть – це значить нехтувати і применшувати значення таких вагомих причин, що породжують любов до віруючих, як іман (віра), іслам і людяність. Це є такою ж дурістю, як і віддати перевагу незначним причинам, через які виникає ворожнеча, над причинами завбільшки з гору, що породжують любов.
Оскільки любов і ненависть протилежні, так само, як світло і морок, то вони не можуть по-справжньому поєднатися один з одним. Те почуття, що породжує причини якого будуть переважати, виявиться в серці основним; тоді як його протилежність реальної дійсності мати не буде. Наприклад, якщо любов буде справжньою, то в цьому випадку ненависть стане співчуттям і жалістю – і саме таким чином необхідно ставитися до віруючих людей. І навпаки, якщо в серці дійсно криється ворожість, то любов перетвориться на терпимість, в невтручання, в зовнішню дружбу – таке ставлення може бути до заблукалих (тих, хто відійшли від Божественних законів), котрі не виявляють агресії. Так, причини, які породжують любов – це такі священні і міцні узи і духовні твердині, як Іман (віра), іслам, людяність і суспільний зв’язок. А те, що породжує ворожість, – це подібні дрібному камінню деякі окремі причини. Стало бути, той, хто по-справжньому проявляє ворожнечу до мусульманина, робить таку велику помилку, як зневага до тих вагомих причин завбільшки з гору, що породжують любов.
Висновок. Дружба, любов і братерство, притаманні характеру ісламу, і є його узами. Характер же людей, які виявляють ворожість, схожий на зіпсовану примхливу дитину, яка хоче заплакати і шукає для цього привід. Яка-небудь дрібниця з крильце мухи послужить приводом для її плачу. А також він схожий на безсовісну і песимістичну людину, яка, поки є можливість підозрювати іншого в чому-небудь поганому, не стане думати про нього добре, і через один поганий вчинок покриє десять його добрих справ. Але це неприйнятно з точки зору благопристойності і доброзичливості, властивої ісламу …
П’ЯТЕ СЛОВО. Порада (машварат, шура), відповідно до Шаріату, такий: в нинішній час один гріх людини не залишається одиничним; найчастіше він збільшується, поширюється і стає сотнею гріхів. І одне благодіяння також не залишається одиничним; скоріше, часом воно підноситься до тисячі. Мудрість цієї таємниці така:
Порада (машварат) разом із свободою на основі Шаріату показали перевагу нашої істинної нації. Фундаментом же й душею нашої нації є іслам. Оскільки Османський халіфат і турецька армія служать знаменосцями нації Ісламу, вони виступають у якості її стражів і фортеці. А два істинних брати – араби і турки – є служителями і воїнами тієї священної фортеці ісламу.
Так ось, через зв’язок з цією священною нацією весь народ ісламу стає немов одна сім’я. Подібно членам одного племені, народи і групи ісламу також пов’язані і скріплені один з одним за допомогою ісламського братства. Вони надають один одному духовну, а якщо знадобиться, то і матеріальну підтримку. Немов всі народи ісламу пов’язані один з одним єдиним світлим ланцюгом.
Наприклад, якщо представник будь-якої сім’ї або роду вчинить злочин, то з точки зору їх супротивників, всі члени тієї сім’ї стають винними. І всі представники того роду стають ворогами для тієї іншої сім’ї або племені, немов кожен з них скоїв цей злочин. І цей один злочин знаходить величину тисячі злочинів. У той же час, якщо один представник будь-якої сім’ї зробить благе діяння, що є предметом гордості їх роду, тоді весь його рід пишатиметься ним так, немов кожен з них зробив той благий вчинок.
Так ось, суть цієї згаданої істини полягає в тому, що в наш час, особливо через сорок-п’ятдесят років, скверна і гріховність будь-якого вчинку не обмежиться лише на людину, що вчинила його. А, скоріше, буде посяганням на права мільйонів представників ісламського світу. Через сорок-п’ятдесят років доведеться зіткнутися з безліччю подібних прикладів.
О мої брати, котрі слухають дані мої слова в цій омеядській мечеті, і брати-мусульмани, що знаходяться в мечеті ісламського світу через сорок-п’ятдесят років!
Не виправдовуйте себе словами: «Ми не завдаємо шкоди, але також у нас немає сил і можливостей, щоб приносити користь. Тому нас можна виправдати». Подібне виправдання неприйнятне. Ваші лінощі і відсутність старанності зі словами: «А мені-то яке діло?», – і те, що ви відкинули завзяття і старанність, які виникають завдяки ісламській єдності й істинному ісламському братству, приносить вам багато шкоди і з вашого боку є своєрідною несправедливістю.
Таким чином, так само, як злодіяння зростають до тисяч, так і благі вчинки, що стосуються святинь ісламу, в ці часи не обмежуються виключно людьми, котрі скоїли їх. Швидше, ті благодіяння духовно можуть бути корисні мільйонам віруючих. Вони можуть надати сили духовного життя і матеріального зв’язку. Коли так, то зараз не час впадати в лінощі, кажучи: «А мені-то яке діло?»
О присутні в цій мечеті, а також наші брати, що знаходяться в величній мечеті ісламського світу через сорок-п’ятдесят років! Не думайте, що я піднявся на цей мінбар, з якого читаю даний урок, щоб зробити вам повчання. Швидше я зійшов сюди з метою зажадати з вас наші права. Тобто всі інтереси, щастя цього та іншого світу таких невеликих народів, як курди, пов’язані з подібними вам великими і значущими народами арабів і турків, які є провідними наставниками. Ми, мусульманські народи, які є вашими слабкими молодшими братами, страждаємо через ваші лінощі й апатію.
Особливо, о поважні й великі араби, які вже повністю прокинулися або ж пробуджуєтеся! Даною промовою я, в першу чергу, звертаюся до вас. Тому що ви є воїнами ісламу, а також вчителями і імамами для нас і всіх ісламських народів. Це потім великий турецький народ став допомагати вам в тій вашій священної службі. З цієї причини гріх ваших лінощів великий, як і великі ваші благі справи і вчинки. І ми дуже сильно чекаємо від Божої милості, що років через сорок-п’ятдесят Арабські народи знайдуть найвище становище (об’єднавшись за прикладом Сполучених Штатів Америки), й ісламське правління, яке знаходиться нині в полоні, як і в старі часи, встановить своє верховенство на половині Земної кулі і навіть в більшій її частині. Якщо найближчим часом не обрушиться кінець світу, то прийдешнє покоління, ін ша Аллах, побачить це.
Ні в якому разі не подумайте, о мої брати, що цими словами я спрямовую вашу старанність в сторону політики. Нехай вбереже Аллах! Істини ісламу вищі над будь-яку політику. Всі види політики можуть служити йому, але ніяка політика не має права робити іслам своїм інструментом.
Своїм обмеженим розумінням я уявляю життя ісламського суспільства нашого часу в образі фабрики з численними шестернями і шестерінками. Якщо одна якась шестерня почне відставати або ж наскочить на іншого свого побратима, то механізм тієї машини буде пошкоджений. І оскільки саме зараз настає справжня пора для ісламської єдності, то не варто звертати уваги на особисті недоліки один одного.
З жалем і сумом скажу вам, що деякі іноземці взяли у нас цінне надбання і вітчизну, і замість цього дали нам непридатну ціну. Точно так само вони перейняли від нас і нашу високу мораль, а також частину наших прекрасних звичаїв, що стосуються суспільного життя і виникають завдяки тій піднесеній моралі, щоб зробити їх засобом для свого розвитку. В якості ж плати за них передали нам свою розбещену мораль і безпутну вдачу.
Наприклад, завдячуючи патріотичному почуттю, перейнятому в нас, один з них каже: «Якщо я помру, то хай мій народ благоденствує. Бо в існуванні мого народу триватиме моє життя». Так ось, цей вислів вони взяли у нас, і він же є твердою основою для їх прогресу. У нас його вкрали. Ці слова лунають із боку істинної релігії й істин віри. І вони є нашим надбанням і майном віруючих людей. Тим часом, як через непристойну і погану вдачу, що проникла до нас з боку іноземців, який-небудь егоїст серед нас говорить: «Якщо я помру від спраги, то нехай більше ніде в світі не проллється дощ. Якщо я не буду щасливий, то нехай весь світ пропаде пропадом». Подібні вислови маячні лунають із боку невір’я і незнання потойбічного світу. Вони просочилися до нас ззовні й отруюють нас. Також, завдяки національній ідеї, запозиченій іноземцями у нас, одна особа знаходить значимість і цінність цілої нації. Так як цінність індивідуума визначається ступенем його старанності. Чия старанність направлена на благо нації, той сам вже стає цілою нацією.
Внаслідок необачності деяких з нас і з огляду на шкідливі іноземні звичаї, запозичені нами, незважаючи на нашу потужну і священну націю ісламу, через те, що кожен вимовляючи: «Мій нафс! Мій нафс!» – думає про особисту вигоду, а не про інтереси народу, значимість тисячі чоловік опускається до ступеня одного.
مَنْ كَانَ هِمَّتُهُ نَفْسُهُ فَلَيْسَ مِنَ الْاِنْسَانِ لِاَنَّهُ مَدَنِىٌّ بِالطَّبْعِ
Тобто не є людиною той, чия старанність обмежена лише турботою про себе. Бо людина за своєю природою є істотою суспільною, і вона зобов’язана проявляти увагу до інших представників роду людського. Її особисте життя продовжує існувати разом з життям суспільства. Наприклад, можете порівняти, скільки рук вона потребує, щоб отримати одну буханку хліба, і скільки рук вона повинна, образно кажучи, поцілувати у відповідь на це. Або ж зі скількома фабриками вона пов’язана за допомогою свого одягу. І оскільки людина не може вижити завдяки одній лише шкурі, подібно тварині, і так як за своєю природою вона пов’язана з іншими людьми і змушена давати їм духовну плату, то за єством своїм вона є істотою суспільною. Той, хто обмежує свій погляд на особистісному інтересі, той втрачає свою людяність і стає злочинною твариною, яка не має ніякого виправдання. Якщо ж вона дійсно не в змозі чогось зробити і у неї насправді є поважна причина, то для неї це може бути винятком.
СЛОВО ШОСТЕ. Ключем до щастя мусульман в суспільному житті ісламу є порада на основі Шаріату. І цей благородний аят:
وَ اَمْرُهُمْ شُورَى بَيْنَهُمْ
«… радяться між собою у справах» (Коран 42:38), – велить їм зробити Машварат своїм основним принципом.
Так, подібно до того як машварат в образі «єднання ідей» за допомогою історичного зв’язку століть і епох став основою прогресу і наукового розвитку всього людства, так і однією з причин відсталості Азії, що представляє собою найбільший континент, є відмова від справжнього Машварата.
Ключем, який відкриває Азіатський континент і його майбутнє, є порада (шура). Тобто, подібно до того, як радяться між собою окремі особистості, так і народам, і континентам також необхідно радитися один з одним. І оскільки саме свобода на основі Шаріату, що виникає завдяки хоробрості і співчуттю віри, спільно з машваратом розіб’ють кайдани й пута різних видів тиранії, що сковують ноги трьохсот, а скоріше, навіть чотирьохсот мільйонам мусульман, то та свобода на основі Шаріату, прикрашена релігійним вихованням, відобразить пороки розпусної західної цивілізації.
Свобода відповідно до Шаріату, що виходить від віри, велить встановлення наступних двох основ:
َنْ لاَ يُذَلِّلَ وَ لاَ يَتَذَلَّلَ مَنْ كَانَ عَبْدًا لِلَّهِ لاَ يَكُونُ عَبْدًا لِلْعِبَادِ لاَ يَجْعَلْ بَعْضُكُمْ بَعْضًا اَرْبَابًا مِنْ دُونِ اللَّهِ نَعَمْ اَلْحُرِّيَّةُ الشَّرْعِيَّةُ عَطِيَّةُ الرَّحْمَنِ
Тобто, віра вимагає не принижувати інших своїм насильством і гнітом, а також самим не впадати в приниження і не схилятися перед тиранами. Той, хто є справжнім рабом Аллаха, не може бути рабом інших. Між собою не приймайте собі Господом нікого, крім Аллаха! Тобто людина, яка не знає Аллаха, в кожній речі і в кожному індивідуумі в залежності від його ступеня уявляє панування, тим самим звалює на свою голову нещастя. Так, свобода на основі Шаріату є даром Всемогутнього Господа завдяки прояву Його імен Милостивий і Милосердний, а також одним із проявів віри.
فَلْيَحْيَا الصِّدْقُ وَلاَ عَاشَ الْيَاْسُ فَلْتَدُومِ الْمُحَبَّةُ وَلْتَقْوَى الشُّورَى وَالْمَلاَمُ عَلَى مَنِ اتَّبَعَ الْهَوَى وَالسَّلاَمُ عَلَى مَنِ اتَّبَعَ الْهُدَى
Нехай живе правда! Нехай згине відчай! Нехай буде любов постійною! Нехай знайде силу Машварат! Весь осуд, докори і огида тим, хто слідує за своєю пожадливістю і пристрастями! Мир і здоров’я тим, хто йде шляхом істини!
Якщо спитають: «Чому ти надаєш настільки великого значення пораді (шурі)? І як може здійснитися пожвавлення і прогрес людства, особливо Азії, і особливо ісламу?»
Відповідь: Як було викладено в «Двадцять першому Сяйві» про щирість з «Рісале-і Нур», тому що справедливо ведеться рада дає в результаті щирість і згуртованість, (подібно до того як три букви «Аліф» утворюють (111) сто одинадцять) з цими щирістю і згуртованістю три людини можуть принести користь нації, як сто осіб. І безліч історичних подій показує нам, що завдяки секрету істинної згуртованості, щирості й заради десять чоловік вершили справи тисячі людей. Оскільки потреби людини безмежні та вороги його незліченні, а сили його і капітал досить незначні (особливо при тому, що з безвір’ям збільшилося число озвірілих, шкідливих, що руйнують людей), то, звичайно ж, проти тих незліченних ворогів і нескінченних потреб, як особисте життя людини може спиратися на ці, які виходять від віри, точку опори і точку звернення за допомогою, так і суспільне життя може існувати завдяки пораді від шаріату, що йде знову ж від істин віри. З ним вона зупинить цих ворогів і знайде шлях задоволення цих потреб.
***
КОРОТКИЙ ПЕРЕКЛАД ДОДАТКУ
ДО АРАБСЬКОЇ «ДАМАСЬКОЇ ПРОПОВІДІ»
У додатку до арабської «Дамаської Проповіді» за допомогою вельми витонченого прикладу був показаний незламний духовний героїзм, що йде від віри. У зв’язку з цим викладемо його коротку суть.
На початку [оголошення] Свободи, у зв’язку з поїздкою Султана Решада в Румелію, я теж приєднався до його свиті від імені Східних вілаєтів. У поїзді між мною і двома викладачами зав’язалася бесіда.
- «Що більш необхідне і має бути сильнішим: релігійний патріотизм або ж патріотизм національний?»
У той момент я відповів:
- У нас, мусульман, релігія і нація об’єднані. Хоча і є відносний, зовнішній і тимчасовий поділ. Швидше, релігія – це життя і душа нації. Коли їх сприймають, як такі, що мають відмінності та відокремлені один від одного, в той момент релігійний патріотизм охоплює і простолюд, і вищі класи. У той час як патріотизм національний відчуває в собі лише один зі ста, тобто він готовий пожертвувати особистими інтересами заради нації. Раз так, то необхідно, щоб заради загальних прав релігійний патріотизм став основою, в той час як національний патріотизм повинен служити йому, бути його фортецею і надавати йому силу. Тим більше, що ми, люди Сходу, не схожі на людей Заходу. Правителем наших сердець є релігійне почуття. І той факт, що за одвічним Божественним передвизначенням більшість пророків були послані саме на Сході, вказує на те, що тільки почуття релігії пробудить Схід і приведе його до прогресу. Століття Щастя і Табіїни.
О мої друзі, які перебувають разом зі мною в цій мандрівній школі під назвою потяг! Ви запитали мене, чому слід надавати більшого значення, релігійному або ж національному патріотизму? А тепер, освічені й ті, хто прямують разом зі мною в майбутнє потягом часу! Вам я також скажу наступне:
Релігійний патріотизм та ісламська нація повністю змішалися у Турків і Арабів, і їх уже неможливо відокремити. Ісламський патріотизм – це найсильніший і найміцніший світлий ланцюг, посланий з небес. Це цупка і нерозривна мотузка (урвет уль-вуска). А також неприступна і непорушна священна фортеця.
Коли я говорив, ці два освічених викладача запитали:
— Які докази цього? Для такого великого затвердження потрібні великі аргументи і дуже сильні аргументи.
Раптом наш поїзд виїхав з тунелю, і ми виглянули у вікно. Там, прямо біля рейок, стояла маленька дитина, якій не було ще й шести років. Цим двом викладачам я сказав:
— Ось ця дитина мовою свого стану дає повну відповідь на наше питання. Нехай замість мене учителем нашого мандрівного медресе буде це невинне дитя. Отже, мова його стану викладає наступну істину: Погляньте! В ту хвилину, коли цей «даббатульарз» («звір землі») з жахливою агресією, гуркотом і ревом вискакує з печери-тунелю, ця дитина стоїть всього лише в метрі від його шляху. Хоча це «чудовисько», погрожуючи і пригнічуючи своїм натиском, реве «Горе тому, хто попадеться мені!», Це дитя стоїть на його дорозі. З досконалою незалежністю, надзвичайною сміливістю і з героїзмом, він ні в гріш не ставить його загрози, нехтуючи ними і героїчно кажучи: «Ей, поїзд! Своїм гуркотом, подібним небесному грому, ти мене не налякаєш! »
Мовою стану своєї стійкості і міцності він ніби промовляє: «Ей, поїзд! Ти підпорядкований певному порядку. Твої узда і віжки знаходяться в руках того, хто тебе веде. Напасти на мене ти не вільний. Ти не можеш взяти мене під свій гніт. Давай, іди своєю дорогою, проходь свій шлях з дозволу свого командира».
Отже, про, що сидять в цьому поїзді мої супутники і про, мої брати через п’ятдесят років, зайняті наукою!
О мої друзі і брати, що знаходяться разом зі мною в цьому потязі, а також наукові діячі через півстоліття! Долаючи час, замість цієї невинної дитини представимо Іранського Рустама і Грецького Геркулеса з їх дивовижною відвагою. Так як в їх часи не було потягів, то, звичайно ж, також не було й переконаності в тому, що потяги рухаються згідно з установленим порядком. І як сильно вони злякалися б і кинулися бігти, побачивши, як з отвору тунелю зі страшним ревом, подібним до грому, викидаючи вогонь і виблискуючи електричними блискавками з очей, несподівано виривається потяг і направляється в їхню сторону. Зі своєю видатною хоробрістю вони відбігли б на тисячу метрів. Дивіться, як від залякувань того монстра зникли їх свобода і відвага. Вони не знайшли іншого виходу, крім порятунку втечею. Тому що вони не сприймають його слухняним конем, так як у них немає впевненості в існуванні його візника, і що він підпорядкований порядку. Швидше вони представляють його своєрідним левом на чолі двадцяти інших жахливих і лютих левів-побратимів, що причеплені до нього ззаду у вигляді вагонів.
О мої брати, а також друзі мої, ті, хто слухають ці слова через півстоліття! Те, що дає шестирічній дитині набагато більшу, ніж у тих двох героїв, свободу і сміливість, а також багаторазово перевершує безстрашність і впевненість – це ніщо інше, як зернятко істини в її невинному серці. І полягає вона в вірі, довірі та впевненості в тому, що потяг підпорядкований порядку, і віжки управління ним знаходяться в руках у машиніста, а також в знанні того, що його рух управляється тим, хто веде його на свій розсуд. У той час, як тим, що лякає тих двох героїв і робить їх свідомість бранцем необґрунтованих страхів, є пов’язана з невіглаством відсутність переконаності, що полягає в невіданні порядку і в незнанні керуючого потягом.
В даному порівнянні героїзм невинної дитини, що виходить від віри, схожий на героїзм ряду племен з народів ісламу, в тому числі Турків і тюркомовних племен, які з позиції віри і переконання, що укорінилися в їхніх серцях, в більше сотні державах світу протягом тисячі років з героїзмом, що виходить від віри, піднімали прапор духовної досконалості ісламу над народами Азії, Африки і половини Європи. І на смерть вони дивилися посміхаючись і кажучи: «Якщо помру, то стану шахідом. Якщо ж буду битися, то буду воїном на священній війні».
Всі народи ісламу, починаючи з Турків і Арабів, безстрашно і з героїчною вірою зустрічалися з нескінченними, що слідували одна за одною – починаючи від мікробів і аж до комет – ворожими подіями, які подібно до залякувань того жахливого поїзда придбали ворожий статус по відношенню до усесторонніх людських здібностей. Підкорившись Божественному передвизначенню, замість страху і жаху завдяки вірі вони отримали повчання і мудрість, а також знайшли і свого роду щастя цього світу. І той факт, що вони подібно до тієї невинної дитини проявили неймовірний героїзм, показує, що абсолютним правителем майбутнього в цьому світі, як і володарем Ахірату (Іншого Світу), буде нація ісламу.
Причиною вельми дивного страху, неспокою і тривоги тих дивовижних героїв, наведених у вищезазначених двох образах як приклад, є відсутність віри, їх неуцтво і омана… Ця істина, твердо встановлена в «Рісале-і Нур» за допомогою сотень доказів, була згадана у вступі до даної брошури через декілька прикладів. Приклади такі:
Невіра й омана показують весь Всесвіт заблукалим людям в образі тисяч груп і співтовариств із жахливих ворогів. Руками сліпої віри, очманілого випадку і глухої природи на бідне людство нападають тисячі різновидів ворогів, від Сонячної системи до туберкульозної палички, яка уражує також і серце. І вражаючи всеохоплюючу сутність людини, її загальні здібності і нескінченні бажання постійним болем, страхом і занепокоєнням, невіра й омана стають гіркими пекельними плодами заккум, і ще в цьому світі вони кидають своїх послідовників в своєрідне Пекло… Тисячі наук і весь людський прогрес, що знаходиться поза релігією і вірою, не принесуть користі і на п’ять грошів, подібно до того героїзму Рустама і Геркулеса. Єдине, що вони можуть, так це заглушити людські почуття за допомогою ін’єкції сп’яніння і розпусти, щоб хоча б тимчасово не відчувати тих несамовитих страхів.
Так ось, подібно до того як віра і невір’я в своєму зіставленні дають у вічному світі такі плоди і результати, як Рай і Пекло; так і в цьому світі віра дає відчуття своєрідного духовного раю і перетворює смерть в документ про звільнення від прижиттєвих обов’язків. У той час, як безбожництво перетворює цей світ в своєрідне пекло, знищує справжнє людське щастя і наділяє смерть сутністю знищення навічно. На цьому місці скоротимо, довіряючи все сотні доказів «Рісале-і Нур», що спираються на вагомі аргументи, відчуття і свідоцтва.
Якщо бажаєте осягнути істину даного порівняння, то підійміть свої голови і погляньте на цей Всесвіт. Подивіться на те, якою великою є кількість транспортних засобів в образі аеропланів, автомобілів, літаків і морських кораблів, що подібні до того потяга. Погляньте на абсолютний порядок споконвічної могутності, що проявляється на землі, в морі і в небесній атмосфері, а також на мудре створення зірок і небесних тіл, ланцюгів подій і явищ, що слідують одне за одним.
До того ж, подібно до того, як вони присутні в явному світі і матеріальному Всесвіті, також і в духовному, і нематеріальному світі є більш дивні приклади послідовних подій, що створюються Споконвічною могутністю. Той, хто володіє розумом – підтвердить це, а той, хто має зір – буде здатним побачити їх велику кількість.
Отже, всі ці матеріальні й духовні ланцюжки подій, наявні у Всесвіті, нападають на невіруючих і заблукалих людей, погрожують їм, лякають і повністю руйнують їх духовну силу. У той час, як віруючих, не те, що не погрожують і лякають, а швидше навіть, вони приносять їм радість і щастя, дарують дружню прихильність, надію і силу. Це відбувається, тому що віруючі люди завдяки своїй вірі розуміють, що Всемогутній Творець примушує кожного з тих численних ланцюжків подій, ті матеріальні і духовні потяги, і подорожуючі світи виконувати свої обов’язки в колі досконалого порядку і мудрості. Вони не приходять в замішання у виконанні своїх функцій навіть на долю, а також не утискають один одного. Віра, показавши, що ці події удостоїлися прояву досконалої творчості і краси, що наявні у Всесвіті, тим самим вклавши в руки віруючих духовну силу, також показує і свого роду приклад і зразок вічного щастя.
Віруючі ж люди, з позиції своєї віри дивляться на ті події не те, щоб з острахом і втрачаючи свою духовну силу, а скоріше, подібно до тієї дитини з неймовірно сильним моральним духом і стійкістю з наведеного вище порівняння, а також за допомогою істини, що міститься у вірі. Споглядаючи управління і вжиті заходи в колі мудрості Мудрого Творця, вони позбавляються від підозр і страхів. Кажуть: «Без веління і дозволу Всевишнього Господа ці мандрівні світи не зможуть навіть рухатися і чим-небудь потурбувати». В абсолютній безпеці і в залежності від свого ступеню віруючі ще й в цьому світському житті удостоюються щастя.
У чиєму серці і єстві не буде присутня кісточка даної істини, що виникає від віри й істинної релігії, і не буде точкою опори, то, поза всяким сумнівом, як розсіялися відвага і героїзм Рустама і Геркулеса в наведеному прикладі, сміливість і духовна сила такої людини також будуть знищені і її совість повністю зіпсується. І вона стане бранцем усього, що відбувається у Всесвіті і перетвориться в принижену людини, котра боїться всього. Оскільки «Рісале-і Нур» сотнями неспростовних доказів довів таємницю цієї істини віри, а також розкрив суть жахливого світського нещастя, що виникає на ґрунті помилки, то тут ми скоротимо цю велику істину.
Людський рід нинішнього часу відчув свою найбільшу потребу в духовній силі, розраді й стійкості. І тому найближчим часом людство, що пробудилося, і, в першу чергу, ісламський світ, усвідомить, наскільки далеким від вигоди і користі для людського роду буде залишити іслам, що дає і забезпечує в цей час духовну силу, розраду і щастя, а також, як нерозумно буде кинути істини віри, що представляють собою точку опори, що міститься в вірі. І замість того, щоб отримувати користь від ісламської нації, під приводом європеїзації починати спиратися на оману, розпусту, політику і брехливе політиканство, які повністю знищують всю духовну силу, розраду і стійкість, також буде вельми шкідливо. І якщо час цього світу ще не закінчився, то вони підуть за істинами Корану.
* * *
Свого часу (в період «свободи») дяякі релігійні депутати говорили Минулому Саіду: «Ти по відношенню до всього робиш політику засобом і служителем релігії і Шаріату. Ти приймаєш свободу тільки на підставі Шаріату. І конституційне правління також схвалюєш тільки в образі Шаріату. Стало бути, свобода і конституція неможливі без Шаріату. З цієї причини Вас також включили в число тих, що говорять «Ми хочемо Шаріату» під час подій 31-го березня».
Минулий Саід відповів їм:
— Так, щастя ісламської нації можливе тільки і тільки через істини ісламу. Громадське життя ісламу і його світське щастя здійсненні виключно за допомоги ісламського Шаріату. Інакше справедливість зникне, громадський порядок буде перевернутий верх дном, аморальність і брудні інстинкти переможуть, а життєво важливі сфери і справи виявляться в руках брехунів і низьких лицемірів. З тисячі існуючих доказів даної істини, в якості маленького прикладу наведу вам наступну розповідь:
Одного разу одна людина гостювала в пустелі у якогось праведника з місцевих жителів. Вона побачила, що вони не надають значення охороні свого майна. Навіть господар будинку залишив на видному місці гроші в кутку кімнати. Гість запитав його:
— Ви не боїтеся злодіїв, залишаючи так гроші?
Господар будинку відповів:
— У нас не буває злодійства.
Гість сказав:
— Ми ховаємо свої гроші в сейфи і замикаємо їх, але їх все одно часто крадуть.
Господар будинку сказав йому:
— В ім’я Божественного веління і з позиції справедливості Шаріату ми відрубуємо злодіям руки.
У цей час гість вигукнув:
— У такому випадку, мабуть, у багатьох з вас немає однієї руки.
Господар будинку відповів:
— Мені п’ятдесят років, але все ж протягом всього мого життя процес позбавлення руки я спостерігав лише один раз.
Гість був здивований і сказав:
— Хоча в моїй країні ми щодня садимо за крадіжку до в’язниці по п’ятдесят чоловік, проте від цього немає і сотої частки впливу й ефективності в порівнянні з наявною тут вашою справедливістю.
Господар будинку сказав:
— Ви не подбали про важливу істину і проігнорували дивовижну і сильну таємницю, в результаті чого втратили справжнє правосуддя. Замість громадського блага під зовнішню справедливість домішалися злісні, безжальні і упереджені течії, зруйнувавши вплив і ефективність закону. А таємниця тієї істини така:
У нас, в той момент, коли злодій простягає руку до чужого майна, він згадує про здійснення покарання, передбачене Шаріатом. Йому на думку спадає веління, послане з Божественного Трону. Почуттям віри і слухом серця він немов чує аят, який велить «відрубування руки злодія»:
اَلسَّارِقُ وَ السَّارِقَةُ فَاقْطَعُوا اَيْدِيَهُمَا
«Крадію і крадійці відрізайте руку як покарання за їх злочин» (Коран 5:38), – після чого його віра і переконання хвилюються і піднесені почуття приходять в дію. Немов з боку душі і з глибини його совісті виривається назовні душевний стан, що атакує ту схильність до крадіжок. І та схильність, яка виходить від нафса і пристрастей, руйнується і усувається. Поступово вона повністю відсікається, так як не тільки побоювання і уява, а ще й внутрішні духовні сили, такі як розум, серце і совість, одночасно атакують ті бажання і почуття. Завдяки нагадуванню про покарання Шаріату, піднесені заборони і совість як внутрішній страж виступають проти того почуття і примушують його замовкнути.
Так, тому що віра встановлює в серці і свідомості людини постійного внутрішнього сторожа. Втой момент, коли з боку нафса і пристрастей виникають дурні нахили, він відганяє їх, кажучи: «Заборонено!»
Так, людські вчинки виходять від схильностей серця і почуттів. Вони йдуть від властивостей душі і її потреб. Душа ж діє через світло віри. Якщо зустріне добро, то робить його, якщо ж зло, то намагається втриматися від нього. Сліпі почуття більше не схилять її на хибний шлях і не зможуть здобути над нею верх.
Висновок, коли покарання здійснюють від імені Божественного веління і Господньої справедливості, тоді і душа, і розум, і совість, і найтонші почуття людської натури отримують вплив і проявляють свій зв’язок із ним. І з цієї причини одне покарання за п’ятдесят років нам приносить більше користі, ніж ваші щоденні численні арешти. Ваші покарання, прикриті ім’ям правосуддя, впливають тільки на уяву. Тому що, якщо хто-небудь з вас наважиться що-небудь вкрасти, то отримане ним покарання в ім’я благополуччя вітчизни й інтересів нації сприймається йому уявним. Або ж він думає, що, якщо люди дізнаються про це, то подивляться на нього лихим поглядом. Або йому приходить в голову лише ймовірність того, що, якщо все це оприлюдниться проти нього, то всього лише можливо, що влада відправить його до в’язниці. Таким чином, тільки лише його почуття уяви відчуває невеликий дискомфорт. Тим часом, як та сильна схильність до крадіжки, що виходить від нафса і почуттів – особливо, якщо буде яка-небуть потреба – неодмінно переможе. І тому ваше покарання з метою спонукати людину відмовитися від злодіянь поки ще не дало ефекту. До того ж, оскільки ті покарання здійснюються не з Божественного веління, то вони також не є справедливістю. Вони марні і безрезультатні, подібні до звершення намазу без обмивання або ж без направлення в сторону Мекки. Стало бути, істинно справедливими і ефективними є ті покарання, які відбуваються від імені Божественного веління. Інакше ж, їх вплив знизиться від ста до одного. Отже, інші загальні та всеохоплюючі Божественні розпорядження нехай будуть порівняні з цим невеликим прикладом крадіжки. Щоб стало зрозуміло, що людське щастя і благополуччя в цьому світі можливі тільки через справедливість. Що ж стосується справедливості, то її можна досягти тільки через безпосереднє проходження шляхом, вказаним Кораном.
(Розповідь на цьому закінчується)
* * *
Мені прийшло на серце, що коли людство швидше не напоумиться і не відкриє суди в ім’я Божественної справедливості і згідно з істинами ісламу, то на його голову зваляться матеріальні та духовні нещастя, і воно капітулює перед анархією та руйнівниками – йаджуджами і маджуджами.
Минулий Саід розказав цю історію в той час деяким релігійним депутатам, і сорок п’ять років тому вона була включена до Додатків до «Арабської Дамаської Проповіді», перевиданої двічі.
Зараз, оскільки ця розповідь разом із першим прикладом більш співвідносяться із теперішнім часом, ніж із тим, тому ми пропонуємо їх істинним релігійним депутатам, щоб вони прийняли це до уваги. *
[Оскільки ми не знали арабської, то звернулися до нашого Устаза, щоб він протягом декількох днів дав нам урок по книзі «Дамаська Проповідь», виданій арабською. Він виклав нам цей урок протягом декількох днів, і ми його записали. Під час уроку Устаз повторював деякі фрази, щоб вони добре закріпилися в нашому розумі. Оскільки «приклад» і «розповідь» ми знайшли докладно викладеними, то в першу чергу представляємо їх уваги студентів та викладачів Університету та релігійним депутатам. Причина цього така: коли Устаз починав урок, він говорив: «Замість тих двох викладачів в поїзді, я розглядаю вас, а замість тих депутатів, які сорок п’ять років тому ставили мені питання щодо Шаріату, приймаю нинішніх істинно релігійних депутатів», — тому ми для відомості показуємо цей урок освітянам і релігійним депутатам. Якщо знадобиться, то видамо його. Ми хотіли отримати від Устаза урок щодо ісламської політики в ісламському світі. Але, оскільки він вже тридцять п’ять років, як відмовився від політики, то переклад цієї Дамаської Проповіді «Колишнього Саїда», що стосується ісламської політики, є уроком від імені Колишнього Саїда.
Тагір, Зубейр, Байрам, Джейлан, Сунгур, Абдуллаг, Зія, Садик, Саліх, Хусну, Гамза]
Саід Нурсі