اِقْتَضَتْهُ الطَّبٖيعَةُ
«Виникнення внаслідок природної необхідності»
Це судження містить в собі безліч безглуздих речей. Для прикладу розглянемо три з них.
Перша нісенітниця. Якщо проникливі та мудрі майстерність і творення, які можна помітити в творах, надто в живих творах, не будуть належати перу долі (кадар) та могутності Вічного Аллага, а будуть приписані сліпій, глухій, природній силі, тоді для того, аби природа зуміла все це створити, необхідно буде, щоб у кожному створінні були її численні нематеріальні механізми та друкарні; або щоб у кожній істоті вона заклала значний потенціал, а саме: могутність та мудрість, які здатні створити Всесвіт і керувати ним. Наприклад, обриси Сонця помітні на поверхні землі в найдрібніших відламках скла та на краплинах води. І якщо ці маленькі світила, в яких виявляється та відбивається Сонце, не будуть належати єдиному сонячному світилу, тоді доведеться визнати, що в дрібному відламку скла, яке не зможе вмістити в себе і головки від сірника, існує якесь природне, матеріальне, дрібне, але вельми глибоке сонце, що володіє тими ж якостями, що й велике небесне світило. Так, варто пристати до думки про те, що існує стільки ж сонячних світил, скільки існує в світі скляних відламків. І водночас якщо всі живі істоти не будуть безпосередньо віднесені до вияву Імен Творця, тоді всередині кожного створіння, надто живої істоти, необхідно буде визнати наявність якоїсь надприродної сили, що володіє безмежними інтелектуальним потенціалом, могутністю та волею, необмеженою кількістю знань та мудрості, тобто, певної божественної сили. Зрозуміло, що ця ідея несе в собі нісенітницю найвищої формації серед тих, що існують у світі. Людина, що приписує мистецтво Творця Всесвіту стихійній та нерозумній природі демонструє власне невігластво.
Друга нісенітниця. Якщо ж ці вкрай злагоджені та стрункі, мудрі створіння не приписати Могутньому (аль-Кадір) та Мудрому (аль-Хакім) Творцеві, а натомість приписати все природній силі, то постане необхідність у тому, щоб природа в кожній жмені землі мала стільки ж механізмів і верстатів, скільки їх існує на теренах усієї Європи, аби ця жменька землі, що є джерелом породження невимовно великої кількості квітів та плодів, змогла виростити і сформувати їх. Адже в один і той же горщик із землею можна посадити насіння різних кольорів та форм, і у цієї землі чітко видно здатність надавати цим квітам різні форми та види. Якщо їхнє створення не віднести Всемогутньому (аль-Кадір) Творцеві, тоді для створення кожної квітки і для здійснення цього процесу в землі горщика повинен міститися персональний природний і нематеріальний механізм. Адже насіння складаються з однакових простих хімічних елементів, так само, як насіння тварин або яйця. Власне, вони складаються з аморфної суміші водню, кисню, вуглецю та азоту. Крім цього, повітря, вода, тепло, світло також є простими, нерозумними, стихійними явищами. Але попри цю ідею, така строката, вельми злагоджена та майстерна поява незліченної кількості квітів із цієї землі очевидно та неминуче викликає необхідність того, щоб в землі цього горщика було стільки нематеріальних верстатів і фабрик у мініатюрі, скільки їх існує на теренах цілої Європи. Тоді цей горщик землі буде ткати живі тканини, різні види оздоблених матерій.
Отже, порівняй, наскільки безглуздим постає атеїстичне судження натуралістів! Поглянь же на те, як ці дурні люди, що вважають природу творцем Всесвіту, заявляючи свої права на «всебічні та ґрунтовні знання», віддалилися від раціоналізму та наукової доктрини; на те, яку ж химерну й неймовірну нісенітницю вони взяли собі за вчення!
Можливо, ти запитаєш: «Якщо ж існування всього сущого приписати природі, то виникають химери і утворюються невимовні труднощі! Але яким чином ці труднощі зникають, якщо все суще віднести Єдиному (аль-Ахад) Творцеві, який ні в кому і ні в чому не знає потреби, але Його потребують всі (Ас-Самад); яким чином тяжка неможливість перетворюється на легку необхідність?»
Відповідь. Як було викладено в першій нісенітниці, Сонце без труднощів виявляє свої якості та здійснює вплив за допомогою своїх малих подоб (відображень Сонця), починаючи з найдрібнішого відламка і закінчуючи поверхнею найбільшої водойми. Але якщо не визнати зв’язок цих «сонць» і «сонечок» зі справжнім сонячним світилом, тоді доведеться пристати до думки, що в кожній частинці, що відбиває Сонце, з великими труднощами в своїй фізичній подобі існує справжнє сонце. Так, відповідно до цього прикладу, якщо кожне створіння буде безпосередньо приписане волі Єдиного (аль-Ахад Ас-Самад) Творця, тоді завдяки зв’язку з Ним кожній істоті буде надане все необхідне. У разі якщо цей зв’язок обірветься і система перетвориться на хаос, і кожне створіння замкнеться в собі та природі, тоді доведеться припустити, що сліпе природнє начало, що міститься всередині живого створіння, приміром, у тільці мухи, створило цей вельми строкатий та дивовижний механізм її тіла, що демонструє велич та могутність Всесвіту, проте в своєрідній мініатюрі. Отже, з цього випливає, що це природнє начало володіє ореолом могутності й мудрості, що здатне створити весь Всесвіт і управляти ним! Але це, зрозуміло, безглуздя та чудасія!
Так, неможливо навіть безглуздо вважати, що Творець Всесвіту має товариша, так само в Нього не може бути побратима в управлінні Всесвітом і в створенні речей.
Якщо говорити про труднощі в другій нісенітниці, то в багатьох трактатах Рісале мовилося про те, якщо вся ідея створення Всесвіту буде приписана Єдиному Творцеві, тоді все постає дуже легким явищем так само як створення однієї істоти. Якщо ж приписати це стихійним причинам і природі, тоді створення однісінької істоти стане так само важким явищем, як створення всього сущого. Це доведено численними вагомими доказами та аргументами.
Отже, з одного доказу випливає такий висновок. Припустімо, що певна людина, військовий чи службовий посадовець пов’язаний із можновладцем. У такому разі, цей службовець, завдяки своїм зв’язкам, зможе виконувати ті доручення, які значно перевищують його власні сили. Інколи він може діяти від імені свого правителя, наприклад, взяти в полон іншого володаря. Адже йому не потрібно піклуватися про амуніцію та військову міць, що необхідні для виконання подібних місій – завдяки цьому зв’язку відповідальність за амуніцію та військову міць несе правитель та військо, що завжди є Його опорою і підтримкою. Отже, виконані ним завдання можуть бути так само величні, як і справи правителя, а результати – настільки ж дивовижні на кшталт результатів діяльності цілої армії.
Направду, мураха, з огляду на служіння, здатна зруйнувати фараонів палац, а муха за допомогою цього зв’язку – вбити царя Німрода. Завдяки цьому зв’язку насіннячко сосни, так само як зернятко пшениці, виробляє всі необхідні системи й органи великого соснового дерева.*
* (У разі наявності зв’язку [з Творцем] ця насінина після отримання вказівки від Божественного напередвизначення, заслуговує на здійснення таких дивовижних справ. У разі якщо ж зв’язок обірветься, то створення цього насіння вимагатиме ще більшої кількості інструментів, сил та мистецтва, ніж створення величезної соснової деревини. Адже для цього потрібно, щоб гірська сосна, що втілилася в матерію та являє собою витвір всемогутності, зі всіма своїми частинами та інструментами перебувала в якійсь нематеріальній деревині, яка є продуктом напередвизначення та міститься в цьому насінні. Адже насіння – своєрідна фабрика цього дерева. Програма дерева, наявна всередині насіння, завдяки всемогутності матеріалізується та стає матеріальною сосною)
Одначе в разі якщо цей зв’язок обірветься, а посадовець буде звільнений від своєї служби, йому доведеться самотужки нести амуніцію і все необхідне для майбутніх місій. У такому разі він буде обмежений у силах та ресурсах, тому зможе виконати доручення лише частково, в міру своїх незначних можливостей. І якщо в такому стані від нього вимагається виконання тих місій, що він їх з легкістю виконував раніше, то, безсумнівно, йому знадобиться в такому разі володіти військовою міццю цілої армії! Тому навіть блазні посоромилися б подібного вимислу!
Отже, ідея створення всіх істот Творцем Всесвіту – чітка та зрозуміла на відміну від ідеї створення світу природною стихією.
Третя нісенітниця. Задля кращого розуміння третьої нісенітниці наведімо два приклади з трактату «Рісале-і Нур».
Приклад перший. У якийсь палац, оснащений і прикрашений всілякими витворами цивілізації, зведений у безлюдній пустелі, ввійшов дикун і став його розглядати. У палаці він побачив тисячі прекрасних та майстерно вироблених речей! Узрівши все довкола себе, він подумав, що якась річ, що мешкає всередині цього палацу, без втручання зовнішніх сил створила палац разом із усіма предметами та речами в ньому. Дикун приступив до вивчення цього питання, але навіть його дикий розум не погоджувався з думкою, що ця річ здатна була створити палац! Однак згодом він побачив книгу, в якій було занотовано план будівництва палацу, перелік предметів і речей, а також закони управління цим палацом. І попри те, що ця недосконала, позбавлена кінцівок та зору книга абсолютно не мала жодних здібностей для будівництва й оздоблення цього палацу, дикун побачив план його будівництва, перелік законів з управління цим палацом, список наявних у ньому речей, подумав і з відчаю вирішив, що саме ця книга побудувала та прикрасила палац, створила всі матеріальні речі, впорядкувала їх.
Водночас у цей палац світобудови, який значно досконаліший, мудріший та прекрасніший порівняно з тим палацом із прикладу, входить дикун, що несе ідею натуралізму та заперечення існування Бога. Нехтуючи ідеєю створення світу Творцем, він бачить якийсь збірник божественних законів Всесвіту, перелік божественних творінь, помилково прийнятих за Природу, яка є немов дошкою для Божественного приречення. У голові цієї людини зріє думка: “оскільки існування цих речей вимагає наявності причини, то з усіх них жодна не підходить на цю роль, крім цієї книги (Природа). І хоча розум все ж відкидає ідею про те, що сліпа, нерозумна, безсила книга здатна на створення світу, оскільки це вимагатиме від неї безмежної могутності й домінування над усім сущим. Втім, якщо я не визнаю Вічного Творця, то мені не залишається нічого, крім того, як заявити, що все створила й творить ця книга”.
Ми заявляємо, звертаючись до тебе, сп’янілий дурню! Витягни свою голову з болота натуралізму, озирнися довкола й побач, що всі створіння – від атомів до зірок – різними мовами свідчать про Могутнього Творця, Який створив цей палац і записав в цій книзі його програму! Поглянь на Його веління, послухай Коран і позбудься тих безглуздостей!»
Приклад другий. Якийсь дикун входить на територію величезної військової частини, бачить злагоджені дії вельми організованої армії, що виконує навчання. Він зауважує, як полк, батальйони та загони встають, присідають, марширують, слідуючи жестам одного військового, і як всі стріляють, підкоряючись одній лише команді: «вогонь!» Через свій дикунський розум, який не здатен збагнути, що командувач видає накази, спираючись на державний устрій і на закон правителя, цей дикун уявляє, що всі солдати пов’язані між собою якимись невидимими зв’язками. Він дивується, уявляючи, наскільки ж дивовижним має бути цей уявний зв’язок! Потім він продовжує свій шлях і потрапляє на п’ятничну молитву в таку величну мечеть, як Айя-Софія. Там він бачить, як віряни, слідуючи голосу однієї лише людини, одночасно стають в ряд, нахиляються, здійснюють земний уклін і сідають. Не розуміючи шаріату, що складається з низки духовних, нематеріальних, небесних законів, а також духовних правил, які ґрунтуються на веліннях Володаря шаріату, він уявляє, що ці віряни пов’язані між собою певними матеріальними зв’язками, які змушують їх здійснювати рухи під час молитви. І з такою ганебною думкою, від якої смішно навіть хижакові в подобі дикуна, він продовжує свій шлях…
Отже, подібно до цього прикладу, в світ, що є грандіозним гарнізоном для безлічі військ Всевишнього Владики, а також дивовижно влаштованою мечеттю для поклоніння Йому, входить невіруючий, що плекає в собі безбожну та химерну ідею натуралізму. Так, сприймати нематеріальні закони світобудови, що випливають із мудрості споконвічного Володаря, як щось матеріальне, уявляти правила, що володіють лише умоглядним існуванням і належать до великого природного шаріату (закону) Всевишнього та до умовних законів Його правління (рубубіят), як щось матеріальне, і встановлювати ці закони та правила, які мають лише умоглядне існування і виходять від знання та мови, замість Божественної могутності, приписуючи їм здатність творити, потім іменувати їх Природою, ба більше, сприймати сили, які є лише виявом Божественної могутності, як незалежні володіння могутності, – це значно більша дикість, ніж та, що притаманна людині з прикладу.
Отже, та уявна й химерна основа, що її натуралісти називають Природою, якщо і має матеріальну реальність, то може бути лише творінням, але не Творцем, лише певним візерунком, але не художником, тільки законами, але не правителем, низкою природних законів, але не законодавцем, лише об’єктом, але не суб’єктом впливу, якимсь Законом, але не силою, не всемогутністю, якимсь лекалом, втім аж ніяк не креслярем!
Висновок. Оскільки створіння існують і для появи тієї чи іншої істоти, згідно з раціональним судженням, неможливо уявити інших шляхів, крім окреслених чотирьох; причому помилковість трьох із чотирьох шляхів була чітко доведена на прикладі трьох очевидних нісенітниць кожного з них, то досить твердо й очевидно підтверджується четвертий шлях – шлях єдності Творця. І шлях цей, як сказано в аяті:
اَفِى اللّٰهِ شَكٌّ فَاطِرِ السَّمٰوَاتِ وَالْاَرْضِ
«Невже ви сумніваєтеся в Аллагу – Творцеві небес і землі!?» безсумнівно й очевидно показує божественність Необхідно Сущого, демонструє, що все безпосередньо виходить із Його могутності, а небеса та земля перебувають безпосередньо в Його правлінні.
Нещасна людино, що поклоняється причинам і природі! Природа будь-якої речі, як і сама річ, є створінням, оскільки вона витончена і має свій початок. Зовнішні, видимі причини представлені як майстерні творіння. Існування будь-якої речі пов’язано з багатьма органами й інструментами. Так, існує один абсолютно Всемогутній (аль-Кадір) Творець, що створив цю природу й причини. Чи потребує цей абсолютно Всемогутній (аль-Кадір) Творець того, щоб нікчемні причини були співучасниками в Його управлінні? Аж ніяк! Наслідок разом із причиною створив безпосередньо Творець-Вседержитель, встановивши лише зовнішній причинно-наслідковий зв’язок для оприявлення Своїх Імен і мудрості. Він встановив причини і природну стихію в якості зовнішніх завіс для власної могутності, щоб вони стали ніби мішенню для удаваних недоліків, вад і браку милосердя, водночас зберігши свою божественну велич.
Цікаво було б знати, що ж легше для годинникового майстра: виготовлення деталей годинника з подальшим його налаштуванням у відповідному порядку або винахід всередині цих деталей якогось дивного механізму і подальше довірення йому процесу з налаштування цього годинника? Цікаво, хіба це не виходить за межі можливого? Збагни ж це своїм безбожним розумом! І що простіше: якщо який-небудь письменник принесе чорнило, перо, папір і з їхньою допомогою напише книгу або якщо він спеціально для цієї книги винайде всередині паперу, чорнила і пера якусь друкарську машинку, яка ще більш майстерна, складна та досконала, ніж сама книга, а потім накаже цій нерозумній машинці писати? Хіба це не в сотню разів складніший процес, ніж написання книги від руки?
Можливо, ти запитаєш: «Так, винахід такої машинки, яка сама пише книгу, в сотню разів складніший процес за написання самої книги. Втім, можливо, існує якесь спрощення в зв’язку з тим, що ця машинка є засобом для написання багатьох примірників цієї ж книги?»
Відповідь. Вічний Творець завдяки оприявленню своєї безмежної могутності постійно оновлює незліченні вияви своїх Імен, щоб показати їх в різних формах; він створив істоту та осіб так, щоб жоден його лист і жодна його книга не можуть бути точними копіями інших листів і книг. У будь-якому разі для вираження різних смислів будуть необхідні різні особи.
Якщо ти маєш зір, то зверни увагу на людське обличчя. Достовірно відомо, що з часів Адама аж до наших днів і навіть до самої вічності це маленьке обличчя, що володіє, як і всі інші особи, основними органами, водночас відрізняється від них наявністю певних унікальних рис. Тому кожна особа являє собою окрему книгу. І для одного лише додання майстерності вже потрібен окремий набір письмового приладдя, окремий порядок і унікальне написання. Ба більше, задля доставки елементів, їхнього розміщення та налаштування всього необхідного для тіла потрібна окрема майстерня.
Що ж припустімо неможливе та подивімося на природу, як на друкарню з безліччю складних процесів: крім складання й друкування, тобто штампування вже чогось складеного в певному порядку, процес виготовлення речовин із навколишнього світу та живого організму (його компоненти взяті в певній мірі і в особливому порядку) постає в сотню разів складнішим процесом, ніж власне процес складання. Ба більше, для доставки та передачі їх в розпорядження друкарні потрібні могутність і воля, які наявні лише в абсолютно Всемогутнього (аль-Кадір) Творця. Отже, така ймовірність і припущення є химерою за своєю суттю.
Подібно до цих прикладів із годинником та книгою, Могутній Творець, владний над всякою річчю, створив причини та їхні наслідки. Своєю мудрістю Він встановив причинно-наслідкові зв’язки. Своєю волею Він визначив оприявлення великих законів світобудови, що регулюють всілякі процеси у Всесвіті, і встановив природу речей, що є лише якимось мірилом цього вияву в творіннях. Також завдяки своїй безмежній могутності Він створив ту сторону природи, яка удостоєна матеріального буття, на основі цієї природи створив всіх істот і змішав їх між собою. Цікаво, що простіше – визнати цю розумну істину, підтверджену численними доказами, або ж приписати всю цю діяльність, що відбувається у Всесвіті, а також створення незліченних інструментів і пристосувань, необхідних для існування будь-якого створіння, тому, що ви називаєте причиною й природою, які насправді постають неживими, нерозумними стихійними утвореннями. Ба більше, заявляти, що це вони керують цими процесами? Хіба перше не є обов’язково необхідним, а друге – не виходить за межі ймовірного та можливого? Ми залишаємо це питання на твій власний розсуд.
Людина, яка заперечує Творця і поклоняється природі, каже: «Коли ти волаєш до моєї совісті, я визнаю, що наш шлях абсолютно безглуздий і потворний, шкідливий. Той, хто володіє хоч дещицею розуму зрозуміє, що приписувати причинам і природі здатність творити – це неможливо й безглуздо, натомість приписувати створіння безпосередньо Творцеві є необхідним і обов’язковим приписом. Я приймаю віру й дякую за неї Аллагу. Однак у мене лишився один сумнів: я погоджуюся з тим, що Всевишній Аллаг є Творцем, але якої шкоди здатне завдати Його пануванню (рубубіят) втручання деяких дрібних причин у створення незначних речей і придбання ними певної частки вихваляння?»
Відповідь. Як ми досить переконливо довели в деяких працях «Рісале-і Нур», правління вимагає відкидання процесу втручання. Навіть найдрібніший правитель або чиновник відкидає втручання власного сина в справи свого правління. І навіть деякі релігійні правителі, будучи халіфами, побоюючись втручання в свою владу, вбивали своїх невинних дітей, що свідчить про те, наскільки сильно цей принцип відкидання втручання панує в сфері управління та влади. Принцип відкидання співучасті слугує необхідною та обов’язковою умовою незалежності влади. Отже, не може бути двох начальників в одному селі, так і двох правителів в одній державі. Цей принцип багаторазово знаходив своє підтвердження в історії через смути й хаос. Поглянь же на те, з якою силою цей принцип відкидання втручання оприявлюється навіть у безсилих людей, які потребують підтримки, володіючи лише тінню влади та панування! Подивися, як він перешкоджає втручанню інших, як не визнає співучасті в своїй владі і фанатично прагне зберегти незалежність на своєму рівні! Потім побач, якою безсумнівною необхідністю Божественного панування є це відкидання втручання та співучасті, неприйняття співтоварища у Всемогутнього, чия абсолютна влада перебуває на рівні абсолютного панування (рубубіят), чиє абсолютне правління – на рівні божественності (улухіят), чия абсолютна незалежність – на рівні його єдиності (ахадіят) і чия абсолютна велич – на рівні абсолютної могутності (кадіріят).
Друга ж сторона твого сумніву наголошує: «Невже зменшиться поклоніння всіх створінь, починаючи від атомів і завершуючи зірками, Творцеві, який є абсолютно гідним поклоніння, якщо деякі незначні речі будуть направляти частину свого поклоніння певним причинам?»
Відповідь. Мудрий (аль-Хакім) Творець (аль-Халік) цього Всесвіту, створивши світ у вигляді якогось дерева, найдосконалішим його плодом зробив розумні істоти, а серед них найбільш змістовним плодом – людину. І найважливішим у людині, навіть метою її створення і плодом її життя є подяка та поклоніння. Так хіба ж цей абсолютний Владика і незалежний Повелитель допустить, щоб створіння поклонялися іншим, тим самим заперечуючи Його мудрість і панування? І хіба Він дозволить, всупереч своїм діянням, що Він у безмежній мірі дає полюбити та пізнати себе, передавши іншим причинам подяку та вдячність, любов та поклоніння своїх найдосконаліших створінь, тим самим дати забути себе, заперечувати свої вищі задуми щодо створення Всесвіту? Ніколи й ні за що!
І промовила та людина: «Хвала Аллагу! Крім того, що розвіялися два мої сумніви, Ти показав два настільки зрозумілі та потужні докази єдності Всевишнього, а також того, що лише Він воістину гідний і що заперечення цих доказів подібно зарозумілому запереченню сонця й дня!»
***