Пункт зі світла пізнання Аллага
من نور معرفة الله جل جلاله
Частина одного трактату, написаного сорок п’ять років тому
Виклад ЦІЛІ
Увійшовши в якийсь сад, я відбираю в ньому кращі плоди, а якщо при цьому зустрічаю труднощі, то насолоджуюся ними. Побачивши гнилий або незрілий плід, кажу: خذ ما صفا «Зірви хороше». Бажаю тим, до кого я звертаюся, чинити так само.
Мені кажуть: «Твої слова важко зрозуміти».
Я знаю, що кажу то з вершини мінарету, то з дна колодязя. Нічого не поробиш – так приходить в серце. У праці «Шуа’ат» і в даній книзі мова, яка виходить від мого безсилого серця, звернена до мого бунтівного нафсу, а слухачем є один японець, який шукає істину. Глядач, в свою чергу, повинен враховувати сказане вище.
У книзі «Шуа’ат» ми виклали деякі істини про Пророка (мир йому і благо), пізнання якого є одним з доводів, послідовників кінцевої мети – пізнання Аллага. У цій праці ми вкажемо лише на чотири великих аргументи з незліченних аргументів єдинобожжя (таухид), що є суть мети. І для того, щоб об’єднати погляд розуму з чуттям серця, вкажемо на деяку частину доказів буття ангелів і воскресіння з мертвих, тим самим показавши своїм обмеженим розумінням по одному променю світла чотирьох з шести стовпів віри.
امنت بالله و ملئكته و كتبه و رسله و ليوم الاخر و بالقدر خيره و شره من الله تعالى و البعث بعد الموت حق اشهد ان لا اله الا الله و اشهد ان محمدا رسول الله
«Повірив я в Аллага і в Його ангелів, в Його Книги і в Його Посланців, і в Останній День, і в те, що все погане і хороше зумовлено Всевишнім Аллагом, і що воскресіння після смерті – істина. Свідчу, що немає божества, крім Аллага, і свідчу, що Мухаммад – Його Посланник»
Саід Нурсі
بسم الله الرحمن الرحيم
الحمد لله رب العالمين والصلاة والسلام على محمد خاتم النبيين و على اله وصحبه اجمعين
«В ім’я Аллага Милостивого, Милосердного. Хвала Аллагу богу світів! Благословення і мир Мухаммаду – Печатки пророків, а також його сім’ї і всім сподвижникам»
Наша мета الله لا اله الا هو الحى القيوم «Аллаг! Немає бога, крім Нього – Живого, Сущого!» (Коран 2: 255)
З незліченної безлічі доказів, службовців цієї мети, наведемо чотири великих, змістовних аргументи.
Перший аргумент: Мухаммад (мир йому і благо). Цей променистий аргумент, раніше роз’яснено в книзі «Шуа’ат», служить дзеркалом, своєю яскравістю висвітлює нашу мету.
Другий аргумент: велика «книга» і велика «людина» – Всесвіт.
Третій аргумент: Слово Всевишнього – Чудово Викладений Коран.
Четвертий аргумент: точка дотику прихованого і явного світів і місце перетину прямують один до одного з двох потоків світів, а саме єство, що володіє свідомістю (Фітрат-і зішу’ур), іменоване совістю. Так, совість і єство є вікном для розуму. Вони поширюють світло єдинобожжя.
ПЕРШИЙ АРГУМЕНТ: «суть Мухаммада», споряджена пророчою місією і Ісламом. З точки зору пророчої місії, ця суть укладає в собі свідоцтва всіх пророків, які є найбільшою одноголосною думкою (іджма ‘) і найвірогіднішим історичним повідомленням (таватур). Відносно Ісламу вона несе в собі дух всіх небесних релігій, що базуються на одкровеннях, і їх підтвердженні. Отже, маючи свідоцтво всіх пророків і підтвердження всіх релігій, будучи підкріпленною усіма чудесами, вона всіма своїми промовами показує людству існування і єдність Творця. Значить, вона показує цей світ від імені всіх кращих представників людства, які об’єдналися в даному заклику. Так хіба є хоч якась вірогідність того, щоб виявилася невірною істина, побачена такими далекоглядними, чистими, зіркими і відрізняючими правду від брехні очима, відзначеними стількома підтвердженнями?!
ДРУГИЙ АРГУМЕНТ: Книга-Всесвіт. Всі букви і точки цієї «книги», разом і окремо, своїми особливими мовами оголошують про існування і про єдність Всевишнього Творця, читаючи:
و ان من شىء الا يسبح بحمده
«Немає нічого, що б не прославляло Його хвалою». (Коран 17:44)
Кожна частинка Всесвіту, з точки зору суті, якостей та інших особливостей знаходиться серед нескінченної кількості ймовірностей, раптом починає рухатися в певному напрямку і знаходить певні якості і особливості, що в результаті показує дивовижні мудрості, свідчить про необхідність існування Творця і розпалює світильник віри, що проголошує про Творця, який є зразком прихованих світів у глибині серця (латіфа-і Раббані). Так, подібно стану і положенню солдата по відношенню до загону, роти, полку і армії, кожна частка, з точки зору можливостей, своїми сутністю, якостями і особливостями оголошує про свого Творця. Крім цього, кожна частка зберігає гармонію загального руху в кожній сфері, в кожному взаємозв’язку і на кожному рівні складного, переплетеного і схожого на вхідні один в одного візерунки, які складають Всесвіт. Таким чином, в кожному взаємозв’язку і в будь-якому поєднанні вона виконує різні обов’язки і видає ті чи інші мудрі результати, тим самим показуючи мудрість і волю Творця і читаючи про ознаки Його єдності і буття. Виходячи з цього, доказів буття і єдності Творця набагато більше, ніж частинок у Всесвіті.
Отже, фраза الطرق الى الله بعدد انفاس الخلائق «Шляхів, що ведуть до Аллагу, стільки ж, скільки створінь у Всесвіті», істинна, і не є перебільшенням.
Питання : чому ж не кожен бачить це своїм розумом?
Відповідь: через досконалу очевидність і відсутність протилежності.
تامل سطور الكائنات فانها § من الملا الاعلى اليك رسائل
тобто: «подивися поглядом мудрості на ланцюг подій – на рядки, написані Споконвічним Творцем на широких сторінках Всесвіту, і подумки вхопися за них, щоб ці низхідні з високих світів ланцюжка послань підняли тебе на найвищу ступінь єдинобожжя». У загальному побудуванні цієї Книги присутній настільки яскравий порядок, що Організатор цього порядку проявляється настільки ж яскраво, як сонце. У Книзі Всесвіту, кожна буква і кожне слово яке є окремим дивом могутності, присутнє настільки чудове красномовство, що навіть якщо уявити неймовірне, а саме те, що всі причини в природі стали самостійно діючими, то і в цьому випадку вони в повному безсиллі схиляться перед цим дивом і скажуть:
سبحانك لا قدرة لنا انك انت العزيز الحكيم
«Пресвятий Ти! Немає у нас могутності. Воістину, Ти – Великий, Мудрий»
Цій Книзі притаманні найвищі гармонія і згуртованість, адже всі її слова взаємопов’язані, а кожна її буква – особливо жива – звернена до всіх її пропозицій. Отже, для того, щоб створити точку в потрібному місці, необхідна необмежена могутність, здатна створити весь Всесвіт. Таким чином, той, хто створив очі комара створив також і Сонце, а Той, хто влаштував шлунок блохи влаштував і Сонячну систему. Звернись до сенсу аята ما خلقكم ولا بعثكم الا كنفس واحدة «Створити й воскресити вас так само легко, як і одну душу. Аллаг – Всечуючий, Всевидячий!» (Коран 31:28) на стор. 9 книги «Сунухат». Поглянь хоча б на одне мале «слово» цієї Книги, яким є бджола. Наскільки ж солодкий мед свідоцтва, що сходить з мови цього дива могутності! Або, наприклад, подивися на одну з точок цієї Книги – мікроскопічний організм, який можна розглядати лише при багаторазовому збільшенні. Зверни увагу, яка чудова і дивна ця мала подоба Всесвіту! Будучи змістовною, вона подібна сурі «Йасін», написана у формі слова «йасін». Той, хто написав її, «написав» і весь Всесвіт. Якщо ти совісно виявиш уважність, то побачиш, що абсолютно неможливе і безглузде виникнення цього точного механізму Всевишнього, що знаходиться в згаданих вище комасі і мікроорганізмі, внаслідок нерозумних, сліпих, хаотичних, нездатних віддати перевагу тій чи іншій ймовірності, простих, неживих природних причин.
Якщо ти приймеш те, що кожна частка володіє проникливістю всіх мудреців, мудрістю всіх лікарів і політичним мисленням всіх правителів, і якщо прийняти те, що кожна частка без всяких засобів спілкується з усіма іншими частинками, тоді, може, у тебе і вийде, обдуривши свій нафс, повірити в цю безглуздість. Тим часом, в тому живому механізмі закладено такі чудеса могутності і мудрості, що він може бути творінням тільки Творця, Який створив і впорядкував весь Всесвіт з усіма його процесами! В іншому випадку, це не може бути справою обмежених, простих, сліпих ймовірностей і природних причин. Тим більше, що одночасне об’єднання в неподільній частинці сил тяжіння і відштовхування, які є основою основ природних причин – безглузде. Однак припустимо, що такі процеси сприймаються основою всього, як тяжіння, відштовхування, рух і сила, були б назвами відповідних Божественних законів світобудови (адатуллах). Разом з тим, ми приймаємо це лише за умови, що закон не буде вважатися природним явищем, а також не перейде з області умоглядного в область фізичного існування, з розряду існуючого номінально і умовно в розряд існуючого в дійсності, з категорії інструментів в категорію впливових сил.
Питання: чому допускається ймовірність таких помилкових, абсурдних речей, як вічність матерії і формування видів внаслідок руху частинок?
Відповідь: це виникає через те, що вони, намагаючись переконати себе в чому завгодно [тільки не в існуванні Творця], поверхневим поглядом дивляться на гнилі основи цих речей і процесів, не розуміючи їх суті. Якщо ж навмисно звернути на них увагу, щоб переконати свій нафс (себе) в їх суті, то їх неможливість і нерозумність стануть очевидні кожному. Якщо ж уявити, що хтось прийме ці помилкові припущення, то це буде вимушеним прийняттям через небажання визнавати буття Творця. Наскільки ж разюча це помилка! Так як же той, хто не в силах вмістити в своєму розумі вічність Всевишнього Творця, що є Його обов’язковою якістю, і Його створення, що є Його властивістю, надає все це незліченним частинкам і безсилим речам?!
Одного разу люди стежили за появою святкового молодика, проте ніхто нічого не помічав, і лише один старий запевнив: «Я бачив місяць». Тим часом, місяцем, який він побачив, була його сива, вигнута вія, яка не має ніякого відношення до молодика. Таким же чином, рух частинок ніяк не пов’язане з істинною причиною створення видів!
Так як людина за своїм єством є поважною, вона схильна до пошуку істини. Часом їй на шляху зустрічається брехня, і вона хапається за неї, вважаючи правдою. Перебуваючи в пошуках істини, вона стикається з помилкою, і прийнявши її за істину, керується нею.
Питання: що ж таке природа, закони і сили, якими вони себе обманюють?
Відповідь: природа – це великий Божественний шаріат, що зв’язує і впорядкує дії елементів і органів тіла світобудови, іменованого явним світом. Отже, цей природний шаріат зветься Cуннатуллах (Божественним законом світобудови) і природою. Він складається із зібрання і склепіння умовних законів, що діють в світобудові. Все, що зветься силою, є окремим приписом цього шаріату, а все, що називається законом – його окремим положенням. Однак, через монотонності і безперервності законів цього шаріату, недовірливість і уяву нав’язали уявлення про те, що ця необгрунтована природа матеріалізувалася, прийняла фізичне існування, і з уявної перетворилася в реальну. Через безплідні здібності тих, хто уявне бачить і показує як реальне, вона знайшла образ пануючої господині своїх дій. Тим часом, у сліпої, несвідомої природи немає абсолютно нічого, що могло б твердо переконати серце, викликати схвалення думки і погляду істини. Вона ніяк не здатна бути джерелом діяльності. Однак, незважаючи на це, тільки лише з примусу, що виходить від ймовірності заперечення Творця, вважалося, що яскраві твори одвічної могутності, приголомшливі уми, виникли від природи.
Тим часом, природа це щось на кшталт друкарні, але не видавець; вона – візерунок, але не художник; вона – об’єкт, але не суб’єкт впливу; вона – лекало, але не кресляр; вона – порядок, але не організатор порядку; вона – закон, але не сила; вона – звід законів, які є проявом Волі Всевишнього, але не матеріально існуюча реальність.
Наприклад, якась двадцятирічна людина приходить у цей світ і в якомусь безлюдному місці заходить в величний палац, прикрашений витонченим мистецтвом, і представляє, що він категорично не є твором будь-якого майстра ззовні. У пошуках причини виникнення та гармонії упорядкованих речей цього палацу вона знаходить книгу, що містить закони цього порядку, і оскільки ця книга є відображенням розуму, вона вимушено приймає її за майстра, за причину появи палацу.
Таким чином, віддавши Творця забуттю обманулись настільки нерозумною, неприйнятною і вимушено прийнятою причиною, як природа.
Є два Божественні шаріати:
перший – це шаріат, що виходить від атрибуту «мова» (калам), яка регулює свободу вибору людей;
другий – це що виходить від атрибуту «воля» (Ірада) і іменований творчими повеліннями природного шаріату, який складається з зводу Божественних законів світобудови (адатуллах), що діють у всьому Всесвіті. Перший шаріат складається з законів, звернених до розуму, а другий, званий природою, являє собою звід умовних законів. Вони не володіють такими властивостями, як творення і вплив, які притаманні якості «могутність».
Раніше, у викладі секрету єдинобожжя, ми сказали, що всі речі взаємопов’язані. Одна річ не може бути зроблена окремо від усіх інших, і так як той, хто створив одну річ створив і все суще, то Він неодмінно повинен бути Єдиним (Вахід), (Ахад, Фард) і Самодостатнім (Самад).
Ці природні причини, показані тим, хто заблукав, є численними, і не знають одне про одного, і віддані вони сліпому, в руках у якого двоє сліпих: сліпа випадковість і сліпий збіг.
قل الله ثم ذرهم فى خوضهم يلعبون
«Скажи: «Аллаг!» І залиш їх бавитися власним пустослів’ям!» (Коран 6:91)
Висновок. Впорядкованість, гармонія і чудове красномовство, властиві великій Книзі Всесвіту (нашого другого аргументу) яскраво, як сонце, вказують на те, що Всесвіт це твір нескінченної могутності, безмежного знання і одвічної волі.
Питання: чому ж підтверджуються досконалий порядок і гармонія?
Відповідь: науки, що досліджують Всесвіт, відкрили цей порядок методом індукції (метод, при якому з приватних суджень виводиться загальне – прим. Пер.). Навколо кожної досліджуваної області або вже сформована, або може бути сформована окрема наука. Універсальність наукових законів демонструє порядок і гармонію в кожній з галузей тієї чи іншої науки. Отже, якщо індивідуальний погляд не охоплює близько, то за допомогою наукових досліджень він побачить, що «велика людина» – Всесвіт – також гармонійний і впорядкований, як людина маленька. У кожної речі є своє мудре призначення, адже не буває нічого непотрібного. Не тільки всі органи і частини, а й усі клітини і навіть частки, що є окремою мовою поминання єдинобожжя, приєднуючись до гучного голосу великого аргументу, разом повторюють: لا اله الا الله «Ля іляха ілля Ллах» ( «Немає божества, крім Аллага»). * [Цей аргумент схожий на слово «Хува», кожна частина якого складається з дрібних «Хува», а кожне дрібне «Хува», в свою чергу, складається з ще більш дрібних «Хува»]
ТРЕТІЙ АРГУМЕНТ: славетний Коран. Якщо прислухатися до цього говорячого аргументу, то буде чутно, як він, повторюючи, вимовляє:
الله لا اله الا هو
«Аллаг! Немає божества, крім Нього!»
Якщо у якогось дерева, що дає прекрасні плоди, не буде корня, яке є джерелом життя, або він буде зіпсований, то дерево не принесе плодів. Гілки нашого аргументу багаті плодами правди й істини – настільки вірними, що правдивість і істинність єдинобожжя, що міститься в його корені, не викликає сумнівів. Оскільки гілка приписів і законів цього аргументу, що простягнулася в сторону явного світу, повністю вірна, правдива і щира, то неминуче, що і найбільша гілка – гілка єдинобожжя і потойбічного, що простягнулася в сторону прихованого світу – також наповнена плодами твердих істин.
Якщо ретельно розкрити цей аргумент, то стає очевидним, що той, хто показує його настільки впевнений в результаті цього аргументу – єдинобожжя, що його непохитність відчувається з усіх боків. І приймаючи цей результат за основу всіх істин, він усіма силами свого викладу говорить про необхідність і безперечність цього результату, звертаючи все до нього. Ця потужна сила, яка є фундаментом, не може бути штучною. До того ж, на ній стоїть печатка чудесного красномовства, яка підтверджує всі її повідомлення, звільняючи їх від виправдань так, немов кожне з них є твердою істиною.
Так, у цього світлого аргументу всі шість сторін прозорі: зверху – і’джаз (чудове красномовство), знизу – логіка і аргументи, праворуч – підтвердження розуму, зліва – свідчення нашого сумління, спереду – щастя і благо, а точка його опори – чисте Одкровення. Тут немає місця сумніву!
Існує чотири методи сходження (мі’радж) до найвищої досконалості – пізнання Творця.
Перший – це метод (манхаджу) вчених тасаввуф, заснований на очищенні (тасфія) і осяянні (ішрак) [нафсу, серця].
Другий – це шлях вчених ісламського богослов’я (калам), заснований на поняттях «Імка» (можливість) і «худус» (виникнення).
В основі своїй ці два шляхи виходять з Корану, однак людська думка змінила їх форму, тому вони стали довгими і складними, не змогли врятуватися від сумнівів.
Третій – це шлях філософів, який змішався зі сумнівами.
Четвертий і найголовніший – це засіб сходження (мі’радж), показаний Кораном. Він оголошує високий рівень коранічного красномовства і є самим виразним і яскравим, самим коротким і правильним, самим ясним і відкритим для всього людства.
Є чотири способи досягнення цієї найвищої досконалості: натхнення (Ільхам), отримання знань (та’лім), очищення (тасфія), думка (назар-і Фікр).
Коранічний шлях має два види.
Перший – Далиле аль-’Іная. Всі аяти Корану, які перераховують корисність речей, тчуть цей аргумент і складають цей доказ. Суть цього доказу – бездоганна майстерність, переслідування користі і мудрості в довершеній будові Всесвіту. Це ж доводить наявність намірів і мудрості Творця і виключає ймовірність випадковості. Адже бездоганність не може бути без волі. Так, всі науки про світ – свідки порядку, які демонструють корисні результати і плоди, а також приховані у вузлах перетворень мудрість і користь, що твердо свідчать про наявність намірів і мудрості у Творця.
Наприклад, зоологія і ботаніка свідчать про появу початку – свого роду «праотців» і «Адамів» – у кожному з більш ніж двохсот тисяч видів істот, а також, з огляду на те, що ці уявні і умовні закони, сліпі і несвідомі природні причини не здатні створити настільки приголомшливі ланцюги і утворюють ці ланцюги вражаючі Божественні машини, звані індивідуумами, оголошують і показують, що кожен індивідуум і кожен вид окремо вийшов з-під правиці могутності Мудрого Творця.
Шляхетний Коран говорить فارجع البصر هل ترى من فطور «Поглянь ще раз – чи бачиш хоч якусь тріщину» (Коран, 67: 3) В Корані Даліле аль-’Іная представлений в найкращому вигляді з усіх можливих. Подібно до того, як Коран велить міркувати про Всесвіт, в змісті і кінцівках більшості аятів, які згадують користь і перераховують блага, він, такими фразами, як اولا يعلمون, افلا يعقلون, افلا يتذكرون, فاعتبروا «Невже вони не знають?», «Невже вони не розуміють?», «Невже вони не згадають [повчання]?», «Прийміть же для науки…» направляючи до розуму і до ради з совістю, зміцнює в умах цей доказ (Даліли аль-’Іная).
Другий доказ Корану – «Даліли аль-Іхтіра». Його коротка суть – у наділенні кожного виду створінь і кожного індивідуума тілом, відповідним його досконалим здібностям і призводить до появи особливих результатів, призначених для цього виду і цього індивідуума. Жоден вид не є одвічним – Імка не залишає для цього можливості. Перетворення істин в їх протилежність неможливе. Ланцюжок схрещеного виду не може мати продовження. Зміна станів класів живих істот не є перетворенням істин в їх протилежність. Оскільки те, що називають матерією, мінливе і піддається руху і перетворенням, тому без сумніву її виникнення, але не початкове буття. Сила і зовнішні якості створінь не можуть служити причиною відмінності в суті видів. Придбане, побічне не може бути суттю. Значить, прабатьки всіх видів і чесноти всіх особин, що виникли згодом, безумовно створені з нічого. Закон розмноження – лише відносна умова.
Цікаво, яким чином ті, хто не можуть вмістити в своєму розумі вічність Необхідно Сущого, що є Його явною і обов’язковою якістю, уміщають в цьому ж розумі вічність матерії, яка з будь-якої точки зору суперечить споконвічності?! І в той час, як Правлячій Десниці Могутності не в силах протистояти величезний Всесвіт, як може бути, щоб крихітні, тендітні частки знайшли міцність і здатність вистояти перед нищівною Правицею Одвічної Могутності?! І як виходить, що створення, яке є особливою якістю Одвічної Могутності, без будь-якого логічного зв’язку приписується найнікчемнішим і безсилим причинам?!
Отже, Шляхетний Коран встановлює в умах цей доказ аятами, що говорять про створення. Істинно впливає тільки Аллаг. У причин же немає справжнього впливу. Вони є завісою гідності і величі могутності, щоб на перший погляд розуму Десниця могутності не виглядала дотичною до низинних справ.
У речей є дві сторони. Одна – зовнішня (мульк), подібна кольоровій стороні дзеркала. Тут мають місце протилежності. Тут перемішані неподобство, зло, ницість, велич тощо. Причини знаходяться на цій стороні. Це необхідно для показу величі і гідності могутності.
Друга сторона – внутрішня (малякут). Вона подібна до прозорої сторони дзеркала. Ця сторона прекрасна у будь-якій речі. Тут причини не мають ніякого впливу, адже цього вимагає Єдність. І оскільки такі речі, як життя, душа, світло і існування прозорі і красиві по обидва боки, то вони і зовні (мульк), і внутрішньо (малякут) виходять безпосередньо від Правиці могутності.
ЧЕТВЕРТИЙ АРГУМЕНТ – це свідоме єство, зване людським сумлінням. У цьому аргументі зверни увагу на чотири особливості.
По-перше, єство НЕ бреше. Наприклад, схильність якогось насіння до зростання говорить: «Я проросту і принесу плоди». Воно говорить правду. І, наприклад, в яйці є схильність до життя. Воно каже: «Я стану курчам». З волі Аллага – стане. А також, наприклад, схильність до розширення при замерзанні в жмені води каже: «Я займу більше місця». Міцне залізо не може виставити її брехливою! Вірність її слова розриває залізо. Отже, ці схильності є проявами творчих наказів, що йдуть від Божественної волі.
По-друге, крім п’яти зовнішніх і внутрішніх почуттів людини є ще дуже багато вікон, що відкриваються в прихований світ. Є безліч почуттів, що не пізнані. Крім таких почуттів, як слух, зір і дотик, є ще таке вірне шосте відчуття, як «спонукання», і таке яскраве сьоме чуття, як «наснага». Спонукання і наснага не брешуть, і їм не збитися зі шляху.
По-третє, щось уявне не може бути джерелом зовнішньої реальності. В єстві і совісті точка опори і точка звернення за допомогою є двома важливими істинами. Якщо у людській душі, що є чистим і самим поважним створенням, не буде цих двох точок, вона стане найнижчою і поганою істотою. Тим часом, мудрість, порядок і досконалість Всесвіту відкидають таку ймовірність.
По-четверте, навіть якщо розум призупинить свою діяльність і не буде бачити Творця, совість не зможе про Нього забути. Вона буде бачити Його і думати про Нього навіть якщо буде заперечувати себе! Інтуїція – засіб блискавичного, безпосереднього пізнання – постійно буде приводити її в дію. Натхнення (Ільхам), що є посиленою інтуїцією, постійно буде висвітлювати її. Бажання, що є посиленою схильністю, прагнення, що є посиленим бажанням і любов до Бога, що є посиленим прагненням, постійно будуть спонукати совість до пізнання Всевишнього. Тяжіння в цьому єстві виникає внаслідок істини, що притягує до себе.
Після того, як ти зрозумів ці особливості, звернися до цього суб’єктивного (внутрішнього) аргументу, яким є совість. Ти побачиш, що так само, як серце поширює життя по всіх ділянках тіла, той, що знаходиться в серці вузол життя, яким є пізнання Творця, розносить життя прагненням і розгалуженими схильностями, пов’язаними з необмеженими людськими здібностями, дає їм насолоду, надає цінність, розкриває і розширює. Ось точка звернення по допомогу! І проти тисяч лих і поневірянь світу, накидаються на метушливе життя, що є полем битви і труднощів, єдина точка опори це, знову ж таки, пізнання Творця.
Так, якщо [людина] не буде вірити в Мудрого Творця, робить все з мудрістю і порядком, і буде приписувати все сліпій випадковості, а також якщо буде думати про те, що наявних сил в руках не вистачає проти тих лих, то, волею або неволею, впаде в Несамовитий, подібний пекельному стан, витканий з побоювань, страху, неспокою і жаху. Це, в свою чергу, вимагатиме, щоб людська душа, що є поважним і найпрекраснішим створенням, стала самою нещасною серед усіх творінь, що суперечить досконалій гармонії абсолютного всесвітнього порядку. Оскільки точка звернення по медичну допомогу і точка опори повсюдні в будові Всесвіту і оскільки це є особливістю суті дійсності, то Всевишній Творець постійно проявляє в людському серці світло Свого пізнання крізь дві цих точки, які є двома вікнами в кожній совісті. Навіть якщо очі розуму закриті, очі совісті відкриті завжди.
На тверде свідчення цих чотирьох аргументів, Всевишній Творець, будучи Необхідно Сущим, Споконвічним, Єдиним (аль-Вахід), (аль-Ахад, аль-Фард), Самодостатнім (ас-Самад), Всезнаючим (аль-Алім), Всемогутнім ( аль-Кадір), Володарем Волі (аль-муріди), Всечуючим (ас-Самі‘), Всевидячим (аль-Басір), Говорячим (аль-Мутакаллім), Живим (аль-Хай) і Вседержителем (аль-Каййум), також володіє всіма величними і прекрасними якостями. Адже безсумнівно, що світло досконалості творінь виходить від прояву Творця. Значить, Всевишній володіє прекрасними і досконалими якостями в ступені, що нескінченно перевищує ступінь краси і досконалості у Всесвіті. Адже подібно до того, як дар є підтвердженням і ознакою багатства, створення – підтвердженням і ознакою буття, необхідність – підтвердженням і ознакою необхідного буття, прикраса – підтвердженням і ознакою краси, а освітлення – підтвердженням і ознакою світла, так і вся краса і вся досконалість у Всесвіті є доказом і слабкою тінню досконалості і краси Всевишнього Творця.
Всевишній Творець Пречистий від всіх недоліків. Адже недоліки виходять від неповноцінності матеріальної сутності. Всевишній же Вільний від матеріальності і Пречистий. Він Пречистий від якостей і потреб, що виникають через ймовірнісні суті (Імка) Всесвіту.
ليس كمثله شىء جل جلاله سبحان من اختفى لشدة ظهوره سبحان من استتر لعدم ضده سبحان من احتجب بالاسباب لعزته
«Немає нічого схожого на Нього. Пресвят Той, Хто сховався через Свою явну очевидність. Пресвят Той, Хто сховався через відсутність протилежності і суперника. Пресвят Той, Хто зробив причини завісою Своєї Слави»
Примітка *
[В оригіналі книги в цьому місці знаходиться важлива відповідь на питання щодо «Вахдату’ль вуджуд». Однак перекладачі, побоюючись того, що їм не вдасться повною мірою передати зміст термінів, не зашкодивши істинам, не стали переводити цей фрагмент. Ця тема детально розкривається в «Вісімнадцятому Листі». Приносимо читачеві найглибші вибачення.]
تفكروا فى الاء الله و لا تفكروا فى ذاته فانكم لن تقدروا
حقيقة المرء ليس المرء يدركها فكيف كيفية الجبار ذى القدم § هو الذى ابدع الاشياء و انشاها فكيف يدركه مستحدث النسم
«Міркуйте про дари Аллага. Не міркуйте про Його Суті, тому що це вам не під силу».
«Хоча людина не в силах осягнути навіть свою сутність, як же вона зможе осягнути Сутність Того, Хто Предвічний і з абсолютною могутністю тримає у Своїй владі будь-яку річ? Цей Всесильний і Одвічний з нічого вперше створив всяку річ. Так як же можуть осягнути Його ті, що з’явилися і отримали життя після?»
***
Друга частина «Пункту» оповідає про такі істини, як воскресіння, вічність душі і існування ангелів, але оскільки «Двадцять дев’яте Слово» і «Десяте Слово» роз’яснюють ці істини дуже яскраво, то тут друга частина «Пункту» не наводиться. Третя ж частина була видана окремо, в складі чотирнадцяти уроків під назвою «Перша брама Світу».
Саід Нурсі
* * *
Про зміст цієї збірки
В одній з тем цієї важливої збірки, кожна з яких починається фразою «Знай», говориться:
«Ця праця являє собою наочне, очевидне тлумачення (тафсір) деяких коранічних аятів. Розглянуті в ній питання є квітами, зірваними в саду Мудрого Корану. Нехай тебе не лякають узагальнення, лаконічність і зовнішня складність розуміння мовних зворотів цієї книги. Перечитуй її повторно, щоб тобі відкрився секрет повторень коранічних аятів, подібних: له ملك السموات و الارض «Йому належить влада над небесами і землею».
О, читач! Не думай, що кожен наведений в цьому збірнику аргумент єдинобожжя достатній і звільняє від необхідності вивчення інших, адже в кожному з цих доводів я відчув потребу в тому чи іншому положенні. Хід моєї битви [з сатаною і з нафсом] змушував мене потрапляти в місця, де мені доводилося відкривати нові двері, тому що в той страшний момент неможливо було повернутися до вже відчинених дверей. У тій незвичайній мандрівці я позначав світлі істини, які зустрічалися мені, але не для їх роз’яснення, а для нагадування [самому собі]. Іноді я вказував на величезну істину…».
Таким чином, ці слова є прекрасним вступ і коротким описом цієї збірки, вручаючи читачам якийсь ключ до її розуміння.
* * *
Частини цієї збірки названі таким чином: «Решхалар» («Краплі»), «Катра» («Крапля»), «Хубаб» («Краплинка»), «Хабба» («Сім’я»). Якби ми складали відгук про кожну частину, то подібно шейху Сафвету Ефенді, який написав у відгуку до трактату «Катрі» («Крапля») «це не крапля, а ціле море», ми б написали: «це не сяйво, а ціле сонце; це не крапля, а ціле море; це не квітка, а цілий квітковий сад; це не крапелька, а цілий океан».