Виклад п’яти тонкощів людського благополуччя та негараздів
У зв’язку з тим, що людина була створена у вигляді прекрасного творіння (ахсан-і таквім) і обдарована вельми широкими здібностями, вона прийшла в цей світ як чудасія могутності, як підсумок створення світу та диво Божественного творіння, кинуте на арену випробування, де вона може як опуститися до найнижчого рівня, так і піднятися на найвищі ступені — від землі до небес, від атомів до сонячних світил; і перед нею відкриті два шляхи, що ведуть людину або до безкінечного падіння, або ж до безмежного сходження. Отже, в п’яти тонкощах розглянемо секрет цього вражаючого людського зльоту та падіння як уособлень процесів прогресу та регресу.
Перші Тонкощі
Людина потребує багатьох видів творінь у Всесвіті, перебуваючи в тісному зв’язку з ними. Потреби людини розсіяні по всьому світу, а бажання простягаються аж до самої вічності: подібно до того, як вона бажає квітку, так само вона жадає, аби настала весна; подібно до того, як людина бажає саду, вона захоче й вічного раю; подібно до того, як вона воліє побачити свого друга, так само вона зажадає побачити й Прекрасного (аль-Джаміль) та Всемогутнього (аль-Джаліль) Господа. Ба більше, подібно до того, як людина, яка бажає відвідати свою кохану людину, що перебуває в іншому місці, вона відчуває потребу в тому, щоб відчинити двері цього місця. Так, вона хоче відвідати своїх близьких і рідних, з яких дев’яносто дев’ять зі ста пішли до загробного світу (Барзах). І для того, щоб позбутися вічної розлуки з ними, така людина відчуває невимовну потребу в зверненні до Всемогутнього (аль-Кадір) Аллага, здатного зачинити ворота цього величезного світу, а потім відчинити їх до іншого дивовижного світу. Так, вщент зруйнувати цей світ і замість нього сформувати інший світ.
Отже, для людини в такому становищі істинним Богом (Ма’будом) може стати лишень Всемогутній (аль-Кадір), Милосердний (ар-Рахім), Мудрий (аль-Хакім) Господь, що володіє кермом абсолютної влади у всьому Всесвіті, скарбницями всіх речей. Він спостерігає за найменшою дрібницею, всюди присутній [Своїми силою, волею та знаннями], пречистий від місцезнаходження, далекий від безсилля, від всіляких недоліків та вад. Адже всі нескінченні людські потреби здатний задовольнити лише Володар безкінечної могутності й всеохопного знання. Отже, тільки Він гідний поклоніння.
Послухай, людино! Якщо ти станеш рабом Господа, то піднесешся над усіма істотами. Якщо ж ухилишся від поклоніння Йому, тоді перетворишся на нікчемного раба знесилених творінь. Так, опираючись лишень на власне его та на свої сили, полишивши надію та молитви, ти обереш шлях зарозумілості. І з огляду на благо й творення, ти опустишся до рівня навіть нижчого від рівня бджоли та мурахи, станеш слабшим від павука та мухи, а з огляду на злодіяння та руйнівне начало — важчим від гір і страшнішим від мору.
Людино! У тебе є дві сторони: перша — це сила творення, буття, добро, дія; друга — суцільна руйнація, небуття, зло й направленність дії. З огляду на перше, ти — нижчий від бджоли та горобця, слабший від мухи та павука, а з огляду на друге — ти перевершуєш гори, землю та небеса. Ти могтимеш підняти на свої плечі такий вантаж, від якого вони ухилилися, виявивши безсилля. Так, ти вивищуєшся над ними всіма! Адже при здійсненні благодіянь, при силі творення, ти вершитимеш благі справи лишень у межах власних можливостей — наскільки стане сили, натомість при скоєнні злодіянь твоє зле начало перейде всі можливі межі, а руйнівна сила поширюватиметься на інші обрії буття.
Приміром, невіра — це одне-єдине зло, одна-єдина руйнація та відсутність визнання. Однак цей один-однісінький гріх уособлює образу всього Всесвіту, нехтування всіма божественними іменами, приниження всього людства, оскільки у всього сущого є своє призначення та своя важлива місія. Творіння Господні репрезентують Божественні письмена, дзеркала Господа, [стаючи відображенням Його Імен], а також служниками Бога. Невіра ж зводить їх із величного п’єдесталу божественного призначення, закладеного у відображенні Імен Господніх, у виконанні певного призначення та в розумінні суті, понижуючи їх до рівня нісенітниці й забавки в руках випадку, до рівня тлінного буття, до рівня швидкотлінної та нікчемної матерії, що має властивість швидко руйнуватися, до ступеня марності. І водночас своїм запереченням Творця нехтує Його Божественними Іменами, розписами, візерунками та їхнім прекрасним оприявленням у Всесвіті та в створіннях.
Та людина, яка є касидою Мудрості, яскравим чином проголошує чудові вияви всіх Священних Божественних Імен та уособлює диво Могутності, як та насінина, що містить у собі зачатки вічного дерева. Така людина є володарем титулу халіф Землі, що взяв на себе обов’язок виконати великий заповіт і зберегти те, що йому ввірено самим Творцем Всесвіту. Така особа перевершить обрій землі, неба та гір, здобуде перевагу над янголами. Натомість невіра перетворює людську істоту на ще більш нікчемне та слабке створіння, ще більш безпорадне та нещасне, ніж тварина. Окрім цього, невіра опускає людину до рівня безглуздої, тлінної та нікчемної форми.
Як висновок, зле начало в людині (нафс), з огляду на всілякі руйнування та зло, може скоїти безмежні злодіяння, втім з огляду на силу добра та творення, можливості його вкрай малі та обмежені. Людина за один день здатна зруйнувати будинок, проте відновити його не зуміє й за сто днів! Але якщо вона полише свій егоїзм і проситиме про Божу допомогу задля вчинення добра, якщо людина відмовиться від скоєння зла, руйнацій та позбудеться надмірної самовпевненості, покається, стане справжнім рабом Господа, то вона удостоїться таємниці аяту:
يُبَدِّلُ اللّٰهُ سَيِّئَاتِهِمْ حَسَنَاتٍ
“Аллаг замінить їхні лихі вчинки на добрі справи.” (Коран, 25:70).
І тоді ж оприявлені в людині безмежні здібності до скоєння зла перетворяться в нескінченні здібності до вчинення благих справ. Така людина знайде в собі та пізнає цінність «прекрасного творіння», підніметься на найвищий ступінь розвитку.
Отже, безтурботна людино! Поглянь на милість і щедрість Всевишнього Творця: попри те, що було б справедливим записувати людині одне злодіяння як тисячу злодіянь, а одне благодіяння — як одне благодіяння або ж зовсім не записувати нічого, одне злодіяння Він записує як одне злодіяння, а одне благодіяння — як десять, сімдесят, сімсот, а інколи й сім тисяч благодіянь. Збагни же суть цих тонкощів, що страшне Пекло — це справедливе покарання за скоєне зло, а входження до Раю позначає Божественну милість.
Другі Тонкощі
У людині наявні дві сторони: перша сторона — це людське его, звернене до земного життя; друга ж сторона — це поклоніння Всевишньому, звернене до вічного життя. Якщо розглядати людину з першого боку, то вона поставатиме настільки нещасною істотою, що весь її капітал — це незначна воля, подібна до волосинки; її сила й спроможність — це всього лише слабка можливість придбання (касб); життя її стає уособленням нетривкого полум’я в швидкоплинному проміжку часу, а існування людини — це тлінне невеличке фізичне тіло, матерія. Крім цього, серед безлічі різноманітних створінь, розкинутих у межах Всесвіту, вона являє собою всього лишень тендітну та слабку одиницю.
Із другого боку, людина володіє величезними можливостями, вона — вкрай важлива істота, а надто на безсилля та бідність, які зумовлюють поклоніння Всевишньому. Оскільки Мудрий (аль-Хакім) Творець (аль-Фатир) заклав у духовній суті людини нескінченне безсилля й безмежну бідність, аби вона стала великим дзеркалом, яке відображає незліченні вияви Милосердного (ар-Рахім) Всемогутнього (аль-Кадір) і Багатого (аль-Гані), Щедрого (аль-Карім) Творця Всесвіту.
Людина подібна до насінини, що їй від могутності було надано внутрішні та життєво важливі системи, а від напередвизначення — тонка та цінна програма для того, щоб вона перебувала під землею, у тісному світі, а, вийшовши з нього в просторий світ атмосфери, просила в свого Творця (аль-Халік) втілення в дерево завдяки мові закладених у ній здібностей, щоб досягнути відповідного своєму єству рівня досконалості.
Однак, якщо ця насінина через свої кепські схильності буде використовувати наданий їй арсенал внутрішніх систем для того, щоб увібрати деякі шкідливі речовини під землею, тоді вона зіпсується за короткий час, марно згниє в нетрях землі. Якщо ж ця насінина, підкоряючись творчому велінню Аллага, що розкриває зерна й насіння $ , буде використовувати свої внутрішні системи на благо, тоді вона полише полон тісного світу, знайде своє втілення у великому плодоносному дереві, натомість його маленька та обмежена сутність (душа) цілковито втілиться в реальність.
Водночас і в людську сутність вкладені важливі системи від могутності та найцінніші програми від напередвизначення. Якщо людина в цьому тісному земному світі під ґрунтом земного життя витрачатиме свої духовні системи заради задоволення власних пристрастей, тоді вона, так само як ця зіпсута насінина, почне морально розкладатися заради втілення в життя якихось своїх жалюгідних бажань та насолод, а потім згниє в потоці швидкоплинного життя, у духовній тісняві й томлінні духу. Потому зрештою вона покине цей світ, зваливши увесь тягар духовної відповідальності на свою нещасну душу. Натомість якщо людина вирощуватиме цю насінину своїх здібностей на ґрунті поклоніння Творцю, поливатиме її водою ісламу, освітить сяйвом віри, зверне свої духовні системи до їхнього істинного призначення відповідно до приписів Корану, то, безсумнівно, ця насінина постане якимось цінним і благословенним механізмом, світлим плодом цього дерева на просторах Всесвіту, що містить в собі зачин вічної реальності та вічного дерева, розростаючись у світах Місаль та Барзах; позаяк в іншому світі та в Раю вона стане осердям нескінченних цінностей та благ.
Так, істинний прогрес полягає в тому, щоб людина озирнулася до Вічного Життя, повернула в його бік надані Творцем серце, таємницю, душу, розум та уяву, а також інші здібності, наділила кожний із цих здібностей відповідним обов’язком поклоніння. В іншому випадку, проникнення в усі тонкощі земного життя, випробування всіляких видів насолод (навіть найбільш низинних), що їх неправовірні вважають прогресом, використання цих здібностей, усього арсеналу своїх тонких почуттів, серця та розуму заради задоволення своїх низинних пристрастей, що виходять із недер нафса, є радше не прогресом, а навпаки духовним падінням.
Ця істина яскраво увиразнилася в одному із моїх духовних бачень на такому прикладі.
Я увійшов в якесь велике місто й побачив у ньому величезні палаци. Поглянувши на ворота деяких із них, я узрів, що вони, на кшталт дуже жвавій, яскравій театральній виставі, привертають до себе увагу, водночас біля них панує якась напрочуд приваблива атмосфера. Я звернув увагу на те, що власник одного з таких палаців підійшов ближче до воріт, граючись із собакою. Жінки ж розмовляли зі сторонніми молодими людьми, а дорослі дівчата влаштовували дитячі ігри. Швейцар, як актор, командував ними всіма. І тоді я збагнув, що цей великий палац зсередини абсолютно порожній. Усі тонкі роботи занедбані. Вдача цих людей зіпсована, тому вони ввійшли в такий стан, змальований із ситуації коло воріт. Потім я пішов далі та узрів ще один великий палац, коло воріт якого панувала досить банальна та буденна обстановка: біля застиглого, як камінь, швейцара із суворим поглядом розтягнувся вірний пес. Я виявив цікавість: чому ж тут не така обстановка, як коло воріт сусіднього палацу? Увійшовши всередину, я помітив вкрай жваву атмосферу. На кожному поверсі мешканці палацу були заклопотані виконанням різних видів тонких робіт: на першому поверсі чоловіки займаються роботою з управління палацом, поверхом вище дівчатка та хлопчики навчаються, а ще вище жінки зайняті тонкими видами мистецтва та прекрасною вишивкою. А на найвищому поверсі я побачив, що господар палацу, підтримуючи зв’язок із Правителем, зайнятий виконанням своїх поважних функціональних обов’язків щодо забезпечення спокою мешканців палацу, свого особистого вдосконалення та розвитку. Оскільки я був непомітний для них, мені легко вдавалося минати коридори та покої палацу.
Потім я вийшов і озирнувся усібіч: всюди в цьому місті стояли два види таких палаців. Я запитав про це, і мені відповіли: «ці порожні зсередини палаци, коло воріт яких панують веселощі, належать вельможам із числа нечестивців. Інші ж палаци належать благочестивим мусульманам». Трохи згодом на одній із вулиць міста мені трапився ще один палац. На стінах цього палацу я розгледів ім’я «Саїд», тоді мені стало цікаво. Придивившись уважніше, я немовби побачив своє зображення. Оповитий потрясінням, я закричав та отямився.
Отже, надам тобі тлумачення цього прикладу. Це місто уособлює людське суспільство та цивілізацію. Кожен з цих палаців втілює в собі певну людину. Жителі палаців — це тонкі інструменти, якими володіє людина, приміром, очі, вуха, серце, таємниця, душа, розум, а також такі речі, як нафс, тобто пристрасть, низинні бажання, гнів. У кожного з тонких людських інструментів є свій особливий обов’язок поклоніння, а також свої насолоди та страждання. Нафс, пристрасть, тілесні бажання та гнів виконують роль швейцара та собаки. Отже, підпорядкування цих високих і тонких інструментів та здібностей впливу нафса та пристрастей, а також їхній відрив від справжніх обов’язків — це, безумовно, уособлення регресу, а не прогресу. Інші ж аспекти ти здатен витлумачити самостійно.
Треті Тонкощі
З огляду на діяння та фізичну працю людина — це слабка та безсила істота. Тому коло її розпоряджень та володінь настільки вузьке, що до нього можна дістатися на відстані витягнутої руки. Навіть домашні тварини, що підкорилися волі людини, запозичили від неї певну частку людських слабкостей, безсилля та ліні, і якщо порівняти цих домашніх тварин з їхніми дикими родичами, то можна виявити разючу відмінність. Порівняй, приміром, свійську та дику козу або свійського та дикого бика.
Однак з огляду на схильності до впливу, прийняття, благання (дуа), людина уособлює вельми цінного мандрівника в готелі цього світу. Людина — це гість Щедрого Господаря, який відкрив для неї свої незліченні скарбниці милості й підпорядкував їй свої незліченні дивовижні творіння та служників. Щедрий Творець підготував задля дозвілля, користування й споглядання людини настільки широкий горизонт можливостей, наскільки його можливо охопити оком та осягнути уявою.
Отже, якщо людина спирається на власне «я», ставить собі за мету лише мирське життя, перебуває серед життєвих турбот, прикладає зусилля суто заради задоволення нетривких земних радощів, тоді вона задихнеться в дуже вузькому колі життєвого циклу. Так, всі надані їй органи й тонкі інструменти в Судний день пред’являть їй свої претензії, свідчитимуть проти неї, тобто стануть позивачами. Якщо ж людина буде уособлювати себе гостем у цьому світі, стане витрачати цінний ресурс власного життя в межах дозволеного Щедрим Господарем, у такому разі вона перебуватиме в широкому колі життєвого циклу, плідно працюватиме задля майбутнього та вічного життя, віднайде для себе вічний спокій. Потім вона могтиме піднятися до найвищих рівнів райського життя. Ба більше, всі надані людині інструменти та органи в Судний День свідчитимуть на її користь, адже вони будуть цілковито задоволені своїм власником.
Так, усе розмаїття найдивовижніших інструментів та здібностей, що ними Творець наділив людину, були надані їй не для цього нікчемного та швидкоплинного земного життя, а задля вельми важливого, майбутнього вічного життя. Якщо порівняти людину з твариною, то людина, з огляду на весь арсенал наданих їй інструментів та здібностей, вельми багата, в сотню разів багатша за тварину. Відносно ж тілесного буття й насолод від мирського життя вона в сотню разів нижча за тварину. Так, кожну насолоду людську огортає біль минулого та страх перед майбутнім, а також смуток, що виникає при згадці про скороминучість задоволення. Усе це псує людині радість від отримання насолоди, полишаючи за ними сумний слід. Однак у тварини все відбувається інакше: в її насолоді немає печалі та турбот, її не мучить біль минулого, не лякає страх перед майбутнім. Тварина живе собі легко та безтурботно, дякуючи своєму Творцю.
Отже, якщо людина, створена в подобі прекрасного творіння (ахсані таквім), думатиме лише про задоволення своїх насолод у земному житті, то, володіючи ресурсом, який перевищує тваринний у сотню разів, вона опуститься в сотню разів нижче від рівня горобця. Я збагнув суть цієї істини завдяки одному прикладу. Наразі буде доречним навести цей приклад. Отже, якийсь чоловік, давши одному своєму слузі десять золотих монет, наказав йому замовити собі комплект одягу з особливого, дорогого матеріалу. Іншому ж слузі дав тисячу золотих монет, поклав у його кишеню записку, в якій написав певний текст, і відправив того на ринок. Перший слуга за десять золотих монет купив собі прекрасний комплект одягу з чудового матеріалу. Інший вчинив легкодумно: він подивився на першого слугу і, навіть не прочитавши покладеної в його кишеню записки, віддав продавцеві тисячу золотих монет і попросив комплект одягу. Безсоромний продавець продав йому одяг із найгіршого матеріалу. Цей нещасний слуга, повернувшись до свого господаря, отримав сувору догану та відчув страшні страждання.
Той, хто володіє хоч крихтою розуму зрозуміє, що та тисяча золотих монет, яка була надана господарем другому слузі, призначалася не для придбання комплекту дешевого одягу, а для важливої торгівлі.
Отже, кожен із наявних в людині духовних інструментів і кожне з тонких почуттів у сотню разів більш розвинені, ніж у тварини. Порівняймо, наприклад, наскільки розвинене людське око, що розрізняє всі ступені краси, людський язик, що вирізняє найрізноманітніші смаки, людський розум, що проникає в усі найпотаємніші куточки істин, людське серце, що прагне до всіх видів досконалостей, а також інші людські органи та інструменти, і натомість на якому рівні перебувають органи тварини — прості, розвинені всього лише на кілька ступенів. Але все ж існує різниця: у тварини певний інструмент або орган володіє високим рівнем розвитку щодо притаманних йому функцій, проте цей розвиток є суто індивідуальним.
Таємниця багатства людини щодо наданих їй Творцем інструментів полягає в тому, що під впливом думки та розуму в людини вкрай глибоко набули свого розвитку почуття та відчуття. Внаслідок різноманітних потреб у людської істоти сформувалося багато різноманітних чуттєвих виявів, а її чутливість набула безлічі видів та форм. А через змістовність людського єства в нього почали з’являтися різні бажання, скеровані на реалізацію численних цілей. І через наявність у такої людини багатьох природних обов’язків, її органи та інструменти набули широкого розвитку.
У зв’язку з тим, що людина за своєю природою створена зі здатністю до здійснення всіх видів поклоніння, саме вона була наділена спроможністю, що містить в собі зачини до всіх досконалостей. Зрозуміло, що такий багатогранний арсенал інструментів і багатство капіталу були надані людині не для придбання вигоди в цьому тимчасовому та тлінному коловороті земного буття. Безсумнівно, що основними обов’язками такої людини можна назвати: висловення своїх слабкості, убогості та недоліків у формі поклоніння Господу, виконання своїх завдань, спрямованих до численних цілей; свідчення щодо вихваляння створіннями свого Творця, спостереження за своїм різнобічним поглядом; подяка Милостивому (ар-Рахман) Творцеві, узрівши в благах Його допомогу; міркування, отримання уроку від споглядання за чудесами Божественнної могутності, втіленими у творіннях.
Людино, що обожнювала насолоди земного життя та геть зовсім не зважала на таємниці дивовижного створення [людини]! Колишній Саїд осягнув істину земного життя за допомогою одного духовного бачення, що докорінно змінило його особистість, перетворивши його на Нового Саїда. Пропоную тобі послухати цю історію!
Отже, мені здалося, що я — мандрівник, що подався в далеку путь, ба більше — мене відправили в путь. Мій господар дав мені шістдесят золотих монет, іноді видаючи мені певну суму з цих грошей. Я почав витрачати ці кошти, дійшовши одного разу до веселого караван-сараю, в якому я за одну ніч витратив десять золотих монет на різні азартні ігри, розваги та славу. На ранок я залишився без копійки в кишені, і тому не зміг здійснити ніякої торгівлі, не придбавши нічого для місця свого призначення. Все що в мене залишилося — це біль і гріхи від цих грошей, рани та страждання від отриманих розваг. І коли я перебував у розпачі, переді мною раптово постав якийсь чоловік і сказав:
— Ти втратив увесь свій капітал і тому заслужив покарання. До місця призначення ти прийдеш збанкрутілим, спіймавши облизня. Але якщо в тебе є розум, ти ще маєш змогу покаятися. Із решти п’ятнадцяти золотих монет, які будуть видаватися тобі частинами, половину відкладай для придбання речей, необхідних тобі в місці, куди ти прямуєш.
Я відчув, що мій нафс не погоджується з цим, на це людина одмовила:
— У такому разі третину від тієї суми.
Втім, все одно мій нафс почав пручатися.
— У такому разі, хоча б одну чверть, — промовив той чоловік.
Утім, мій нафс не зміг позбутися цієї звички. Після цього чоловік гнівно відсахнувся та пішов геть. Раптово обстановка довкола мене змінилася: я опинився в якомусь поїзді, що мчить тунелем із такою швидкістю, немов рвався в прірву. Мене огорнув стан тривоги, проте я нічого не міг із цим вдіяти! Я здивувався, коли ззовні побачив привабливі квіти та солодкі плоди. Я простягнув руку, спробувавши зірвати їх, проте вони були колючими. Я відчув рани на руці від швидкості руху під час зіткнення. Ці квіти та плоди розсікли мені руку, тож я заплатив вельми дорогу ціну, аби зірвати їх.
Тут один із провідників поїзда промовив:
— Заплати мені п’ять курушів, і я дам тобі стільки цих квітів і плодів, скільки лишень твоя душа забажає. Замість того, щоб заплатити п’ять курушів, ти наносиш собі шкоду на сто курушів. Поза тим, за зривання плодів і квітів без дозволу передбачений штраф.
Охоплений розпачем та журбою, я висунув голову й подивився вперед, щоб дізнатися, коли ж закінчиться тунель. Я побачив, що замість виходу з тунелю навкруги безліч отворів, куди викидали людей. Навпроти себе я також побачив один із таких отворів, обабіч якого були встановлені надгробні камені. Я з цікавістю придивився і побачив, що на надгробному камені великими літерами написано: «Саїд». Я вкрай здивувався та розхвилювався, коли раптом почув голос людини, що запитала мене біля дверей того караван-сараю:
— Ти схаменувся?
Я відповів йому:
— Так, звісно. Тільки мені не стало сил вже, до того ж, я не бачу виходу.
Він сказав:
— Покайся, покладися на волю Всевишнього.
— Так, я покаявся! — відповів я, отямившись… Колишнього Саїда вже нема. Я відчув зміни в собі, тож відтоді постав Новий Саїд. Я поясню тобі частину цього духовного бачення, а решту витлумач самостійно. Той шлях — це уособлення шляху, який проходить через світ душ, материнську утробу, молодість, старість, могилу, загробний світ, через воскресіння, Судний День, міст Сират і йде у вічність. Ті шістдесят золотих монет уособлюють шістдесят років життя людини. Коли я пережив це духовне відродження, мені було близько сорока п’яти років. Один щирий учень Мудрого Корану націлив мене на те, щоб половину з решти п’ятнадцяти років життя, на які в мене не було гарантії, я присвятив іншому світові. Тим караван-сараєм для мене було місто Стамбул. Той поїзд — це алегорія часу, кожен його вагон — це рік, а тунель — це земне життя. Ті всі квіти та плоди з колючими шипами — недозволені насолоди та гріховні розваги. При зіткненні з ними думка про їхнє зникнення ранить серце, а розставання з ними розсікає його, ще й змушуючи платити за це занадто велику ціну.
Провідник поїзда мовив: «Заплати п’ять курушів, і я дам тобі квітів і плодів стільки, скільки забажаєш». Смисл цих слів такий: та кількість насолод, що їх людина одержує в межах дозволеного (халяль) завдяки чесній праці, є достатньою для задоволення, і тому це не залишає ніякої потреби вдаватися до забороненого (харам). Решту ти в змозі витлумачити самостійно.
Четверті Тонкощі
У цьому неосяжному Всесвіті людина уособлює ніжне, тендітне дитя. У її слабкості постає велика сила, а в безсиллі криється величезна могутність. Адже саме завдяки силі її слабкості та могутності її безсилля людині підпорядковане все суще. Якщо людина, розуміючи свою слабкість, своїми словами, станом та діями буде звертатися до Всевишнього, а також, усвідомлюючи власне безсилля, волатиме про допомогу до Господа, то вона виконає свій борг, подякує Творцеві Всесвіту та досягне успіхів на шляху до реалізації своїх мрій та бажань. Самостійно втілити в життя ці мрії людина не здатна навіть на одну соту частину! Але часом буває, що людина здійснює своє бажання через звернення до Всевишнього, помилково зараховуючи це на власний рахунок, нібито вона сама завдяки своїм зусиллям змогла здійснити мрію чи бажання. Приміром, сила, закладена в слабкості маленького курчати, змушує курку кидатися на лева, а левеня, яке щойно з’явилося на світ, підпорядковуючи собі хижу голодну левицю і залишаючи її голодною, насичується сам. Отже, зверни увагу на силу, закладену в слабкості, і помилуйся яскравим виявом Божественної Милості!
Також, наприклад, примхлива дитина своїм плачем, голосінням, проханням чи жалібним виглядом легко досягає своєї мети, при цьому підпорядковуючи собі сильніших людей. І якби ж сила цього дитяти була б більшою навіть в тисячу разів, то вона б не добулася і до тисячної частки своїх бажань! Ці стани слабкості та безсилля викликають до неї почуття милосердя та заступництва з боку інших людей, а тим часом вона своїм пальчиком підпорядковує собі навіть наймогутніших звитяжців! І навіть якщо це ж дитя, яке по дурості своїй почне вивищуватися та заперечить факт заступництва та милосердя до себе з боку інших осіб, і скаже: «Я суто своєю силою підпорядковую їх собі», — то, безсумнівно, це буде цілковита маячня та нісенітниця, а така дитина отримає ляпас.
Отже, якщо людина заперечує милість Творця й нехтує Його мудрістю, подібно до Каруна, скаже $ , тобто: «я своїм знанням та своїми силами досягнув цього», — в такому разі така людина, без сумніву, заслуговує на покарання.
Так, увесь прогрес та блага людської цивілізації не є результатом звершень людини — навпаки, все підпорядковано людині, власне через її слабкість, безсилля Творець надав їй доступ до цих благ. Всевишній дарував їх бідній та злиденній людині через Божественне натхнення з урахуванням всіх потреб людської істоти. І тому причина панування криється не в могутності та не в знаннях людини, а власне в непохитних милосерді та доброті Всевишнього, в милості та мудрості Творця, бо Він усе в світі підпорядкував людині.
Так, той, на чиєму шляху можуть з’явитися такі тварі, як сліпий скорпіон або безнога змія, вдягає в шовк невеличкого черв’яка й годує медом ядовитої комахи не власну силу, адже вони їй підпорядковані Господом та даровані Милосердним (ар-Рахман) Всевишнім як результат слабкості.
Людино! Така істина твого буття, тож полиш зарозумілість та егоїзм, покажи перед вратами Божественної обителі свої слабкість та безсилля, прохаючи Творця про допомогу, а також мовою благання (ду’а) продемонструй усі свої злидні та нужду. Отже, викажи, що ти раб Милосердного Господа та промов:
حَسْبُنَا اللّٰهُ وَنِعْمَ الْوَكٖيلُ
«Достатньо нам Аллага! Прекрасний же Він Опікун!» (Коран, 3:173)
— і вивищуйся!
Не кажи: «Я — ніщо. У чому полягає моя важливість, що Мудрий Творець (аль-Хакім) підпорядкував мені цілий Всесвіт, а тепер від мене вимагається цілковита подяка?»
Справді, з огляду на твоє власне єство та будову, ти нічого з себе не уявляєш, але з огляду на свою місію та становище, ти — уважний спостерігач величі Всесвіту, красномовне вербальне вираження мудрості творінь, тямущий читач книги буття та світобудови, а також захоплений спостерігач, що співає хвалу Всевишньому, і також почесний голова серед усіх творінь, які поклоняються Творцеві.
Людино! З огляду на власне рослинне начало та тваринний нафс, ти — нікчемна частка, убоге створіння та слабка істота, що несеться в потоці часу серед бурхливих хвиль буття. Втім, завдяки етиці ісламу, освітленого вірою, що увібрала в себе сяйво любові до Всевишнього Творця, з огляду на людяність ти, будучи рабом, постаєш султаном, будучи часткою, постаєш цілим світом, і, попри нікчемність, твій рівень настільки високий, а коло твоїх знань та вмінь настільки широке, що ти завше можеш сказати «мій Милосердний (ар-Рахім) Господь зробив цей світ будинком для мене, сонце та місяць — лампами, весну — букетом квітів, літо — скатертиною дарів, тварин — моїми слугами, а рослин — прикрасою цього будинку».
Висновок. Якщо ти коритимешся власним пристрастям та дияволу, то поринеш до найнижчого стану; якщо ж дослухатимешся до Істини та Корану, то піднесешся до найвищого стану, перетворившись на дивовижне творіння Всесвіту.
П’яті Тонкощі
Людина була скерована до цього світу в якості службовця або гостя. Їй було надано широкий арсенал важливих здібностей та доручено вельми важливі обов’язки. Господом було створено стимули та страхітливі погрози, щоб змусити людину реалізувати поставлені перед нею мету та обов’язки. Тут ми наведемо базисні постулати людської місії та принципи поклоніння, які були витлумачені нами в інших фрагментах послання з метою унаочнення таємниці т.зв. «Прекрасного творіння».
Обов’язок поклоніння накладається на людину відразу після її появи на світ і складається з двох компонентів: 1) непряме поклоніння, тобто роздуми, міркування; 2) поклоніння, молитва у вигляді безпосереднього звернення до Всевишнього.
Суть Першого аспекту полягає в тому, щоб смиренно прийняти божественне панування (рубубіят) і захоплено споглядати на Його досконалість та красу, в тому, щоб наголошувати на унікальності божественних творінь, які постають ніби відлунням Священних Божественних Імен, виказувати суть цих творінь один одному в якості моральних настанов. Суть непрямого поклоніння виражається також у тому, щоб зважувати на вагах розуміння коштовності Божественних Імен, кожне з яких таїть у собі певний прихований скарб, і високо оцінювати їх у глибині серця, а також у тому, щоб захоплено спостерігати та розмірковувати над сторінками створення всього сущого, землі та неба, написаних пером Могутнього Творця; а також у тому, щоб натхненно насолоджуватися красою та витонченістю божих творінь та захопитися майстерністю їхнього Прекрасного (аль-Фатир) Творця, пристрасно зажадавши постати перед досконалим Творцем Всесвіту і удостоїтися Його прихильності.
Другий аспект полягає в прямому зверненні до Всевишнього. Людина, що пройшла шлях від творіння до Творця, узріє, що Всемогутній Аллаг жадає пізнання через чудеса Його божественної творчості, а людина відповідає вірою та визнанням. Згодом людина збагне, що Милосердний (ар-Рахім) Господь захоче викликати до Себе любов через квітучі плоди Своєї милості. Так, людина виявить бажання удостоїтися любові Творця через всю свою любов до Нього, поклоняючись суто Йому. Трохи згодом людина побачить, як Щедрий Господь дбає про неї, дарує Його дивовижні матеріальні та духовні блага. Натомість людина всіма своїми діяннями, станом, словами і — якщо зможе — всіма своїми почуттями та інструментами вихвалятиме Творця, прославлятиме Його ім’я та дякуватиме Йому. Потому людина усвідомить, як Прекрасний (аль-Джаміль) та Всемогутній (аль-Джаліль) невпинно привертатиме до себе увагу, відображаючи всю повноту власної величі та досконалості, весь арсенал могутності та краси в дзеркалах власних творінь, а людина сумирно відповідатиме на це фразами «Аллагу Акбар» та «Субханаллаг», зробить перед Ним земний уклін із захопленням і любов’ю. Згодом людина переконається, як Багатий (аль-Гані) Творець Всесвіту щедро демонструватиме свої безмежні багатства та скарби, а людина натомість виявлятиме свою нужденність, волатиме про допомогу до Нього, звеличуючи та вихваляючи Його. Потім людина побачить, як Могутній Творець (аль-Фатир) створив землю у вигляді виставки, і як Він відображає на ній всі свої унікальні творіння. Людина відповідає такими словами «Машааллаг» і «Баракаллаг» або ж «Субханаллаг» чи «Аллагу акбар», висловлюючи захват та захоплення Творцем. Потім людина узріє, як Єдиний (аль-Вахід) та Один (аль-Ахад) Творець проголошує знамення та принципи єдинобожжя на землі, заявляючи про своє панування (рубубіят). Людина ж відповість на це Абсолютною Вірою (Іман), єдинобожжям, непохитною покорою та поклонінням.
От через ці різновиди поклоніння та міркування, людина удостоїться титулу справжнього представника людства та засвідчить, що вона дійсно є дивовижним творінням Господа. Завдяки вірі така людина стане надійним заступником на Землі, гідним нести покладений на її плечі обов’язок.
Безтурботна людино, що найперше постала у подобі найпрекраснішого творіння, але через власний хибний вибір опустилася до найнижчого рівня! Мені так само було властиве сп’яніння молодістю та безтурботним життям, я був закоханий у цей світ, але нині я схаменувся, прокинувся від п’янкої молодості на світанку старості, збагнувши наскільки жахливим постає той бік земного життя, що не звернений до Вічного світу, і що його я раніше вважав прекрасним. І навпаки — переді мною постав прекрасний бік земного життя, звернений у сторону майбутнього вічного життя! Поглянь на дві картини реальності, описані в другій темі «Сімнадцятого слова», схаменися та збагни їхній смисл! На першій картинці зображена суть світу безтурботних людей, що її я бачив раніше крізь завісу безтурботності подібно до заблукалих людей, втім без сп’яніння. На другій картинці зображена суть світу тих, хто встав на шлях істинний і пізнав Господа. Я вирішив не вносити жодних корективів у текст, тому він лишився в недоторканому вигляді. Вони нагадують вірші, втім віршами не є…
سُبْحَانَكَ لَا عِلْمَ لَنَٓا اِلَّا مَا عَلَّمْتَنَٓا اِنَّكَ اَنْتَ الْعَلٖيمُ الْحَكٖيمُ
رَبِّ اشْرَحْ لٖى صَدْرٖى ۞ وَيَسِّرْ لٖٓى اَمْرٖى ۞ وَاحْلُلْ عُقْدَةً مِنْ لِسَانٖى ۞ يَفْقَهُوا قَوْلٖى
اَللّٰهُمَّ صَلِّ وَ سَلِّمْ عَلَى الذَّاتِ الْمُحَمَّدِيَّةِ اللَّطٖيفَةِ الْاَحَدِيَّةِ شَمْسِ سَمَاءِ الْاَسْرَارِ وَ مَظْهَرِ الْاَنْوَارِ وَ مَرْكَزِ مَدَارِ الْجَلَالِ وَ قُطْبِ فَلَكِ الْجَمَالِ اَللّٰهُمَّ بِسِرِّهٖ لَدَيْكَ وَ بِسَيْرِهٖ اِلَيْكَ اٰمِنْ خَوْفٖى وَ اَقِلْ عُثْرَتٖى وَ اَذْهِبْ حُزْنٖى وَ حِرْصٖى وَ كُنْ لٖى وَ خُذْنٖى اِلَيْكَ مِنّٖى وَ ارْزُقْنِى الْفَنَاءَ عَنّٖى وَ لَا تَجْعَلْنٖى مَفْتُونًا بِنَفْسٖى مَحْجُوبًا بِحِسّٖى وَاكْشِفْ لٖى عَنْ كُلِّ سِرٍّ مَكْتُومٍ يَا حَىُّ يَا قَيُّومُ يَا حَىُّ يَا قَيُّومُ يَا حَىُّ يَا قَيُّومُ وَ ارْحَمْنٖى وَارْحَمْ رُفَقَائٖى وَ ارْحَمْ اَهْلِ الْاٖيمَانِ وَ الْقُرْاٰنِ اٰمٖينَ يَا اَرْحَمَ الرَّاحِمٖينَ وَ يَا اَكْرَمَ الْاَكْرَمٖينَ
وَ اٰخِرُ دَعْوٰيهُمْ اَنِ الْحَمْدُ لِلّٰهِ رَبِّ الْعَالَمٖينَ
«Преславний Ти! Ми знаємо лише те, чому Ти навчив нас. Воістину, Ти — Всезнаючий, Мудрий!» (Коран, 2:32).
“Муса сказав: «Господи! Розкрий серце моє і полегши справу мою! І розв’яжи вузол на вустах моїх, щоб розуміли вони слова мої.” (Коран, 20:25-28).