У цих п’ятьох пунктах ми викладемо п’ять
із тисяч принад віри
Перший пункт
Завдяки світлу віри людина сходить до найвищого ступеню й там віднаходить цінність, варту Раю. Утім, у пітьмі невіри вона навпаки опускається до найнижчого стану, до пекельного вогню, оскільки віра пов’язує людину зі Всемогутнім Творцем Всесвіту. Так, віра — це зв’язок, через який людина віднаходить цінність з огляду на Божу творчість та вияви божественних Імен, а вони знаходять своє оприявлення в людині лишень завдяки вірі. Натомість невіра порушує цей зв’язок, тому творчість Господа зникає. Відтак вже цінність людини визначатиметься суто з огляду на матерію. Однак, цінність матерії мізерна, адже матерія — тлінна, нетривка і по суті своїй уособлює певне тимчасове тваринне існування.
Витлумачимо цю істину на такому прикладі. Загальновідомо, що предмети людської творчості різні з огляду на цінність матеріалу та на цінність творчої майстерності. В одному випадку вони будуть рівноцінними, а в іншому — матеріал буде дорожчим, а в третьому стається так, що в матеріалі із заліза вартістю в п’ять курушів втілене мистецтво в п’ять лір. В іншому випадку той чи інший антикваріат оцінюється в мільйон лір, хоча матеріал його не вартує й п’яти курушів. Так, якщо цей витвір мистецтва буде виставлений на антикварному ринку зі згадкою імені талановитого митця, то його, ймовірно, можуть продати за мільйон лір. Утім, якщо цей самий художній витвір віднести на ринок звичайних залізних виробів, то його, ймовірно, куплять за вартість залізяки, оціненої в п’ять курушів.
Отже, людина постає унікальним витвором Господньої творчості та найвитонченішим виявом Його сили та могутності. Людині була надана честь бути істотою, в якій знайшли своє оприявлення всі Прекрасні Імена Бога. Ба більше, людина стала зменшеною подобою Всесвіту.
У разі, якщо світло віри проникне у внутрішнє єство людини, тоді завдяки цьому уможливлюється прочитання всіх оприявлених в людині багатозначних розписів і візерунків. Той, хто увірував читатиме розумом, то ж завдяки зв’язку віри він надасть можливість й іншим людям прочитати ці смисли. Завдяки таким словам, як-от: «я — створіння Всемогутнього Творця Всесвіту, гідне Його милості та щедрот», — виявлятиметься втілена в людині Божественна творчість. Так, віра, що пов’язує людину з Могутнім Творцем, демонструє всі закладені в ній витвори Господньої творчості; і людина оцінюється вже як витвір Божественного мистецтва, як божественне віддзеркалення. Отже, ця слабка істота стає співрозмовником Всевишнього, що ніби підноситься над усіма Його створіннями, Його гостем, гідним Раю.
Якщо ж в людське єство проникне невіра, а вона розриває цей зв’язок, тоді всі ці багатозначні візерунки й розписи Божественних Імен опиняються в мороці, а тому не буде можливості їх прочитати. Якщо забути про Творця, тоді неможливо збагнути й духовні аспекти, звернені до Нього. Все це ніби перевертається догори дригом. У такому разі більша частина тих багатозначних величних мистецтв і прекрасних духовних візерунків та розписів просто приховуються від людських очей. А решта візерунків і розписів, яка залишається видимою для очей, буде приписана нікчемним причинам, певним випадковостям чи стихійності. Врешті-решт вони абсолютно втратять свою цінність. Ба більше, вони, будучи блискучими алмазами, перетворяться в тьмяне скло, а їхня цінність визначатиметься лише як тваринна матерія. Мета ж і плід цієї матерії, як зазначалося вище, — прожити нетривке, нікчемне життя, при цьому сама людина залишиться безпорадною, нужденною та нещасною істотою серед усіх тварин, а потім вона згине.
Отже, невіра знищує людську сутність, перетворюючи алмаз на вугілля.
Пункт Другий
Віра — це світло, тому вона висвітлює людину, уможливлює прочитання Божественних розписів, оприявлених в людині. Вона так само висвітлює Всесвіт, даючи порятунок від пітьми минулого та майбутнього. Продемонструємо цю таємницю на прикладі, що його я мав змогу узріти в якомусь духовному мареві. Він стосується одного зі смислів благородного коранічного аята:
اَللّٰهُ وَلِىُّ الَّذٖينَ اٰمَنُوا يُخْرِجُهُمْ مِنَ الظُّلُمَاتِ اِلَى النُّورِ
«Аллаг — Покровитель тих, які увірували. Він виводить їх із темряви до світла.» (Коран, 2:257).
В одному духовному мареві переді мною постав образ двох високих гір, які височіють одна навпроти іншої, а між ними споруджено страхітливий міст. Під мостом розташована глибочезна прірва. А я тим часом перебуваю на цьому мосту. Світ оточений зусібіч мороком та щільною імлою. Я поглянув праворуч і зумів розгледіти в пітьмі величезний цвинтар, принаймні мені вижався саме він. Потім, коли я озирнувся ліворуч, то побачив страхітливі та грізні бурі, оповиті пітьмою. Поглянувши додолу, мені привиділося, що я бачу під мостом дуже глибоку прірву.
Для того, щоб протистояти цій жахливій темряві я скористався тьмяним кишеньковим ліхтариком. Щойно я посвітив ним, переді мною постала жахлива картина: в кінці моста й навколо нього я побачив страшних драконів, левів, інших хижаків, тоді я промовив: «Ліпше було б не мати цього кишенькового ліхтаря і не бачити цих жахів!» І в який би бік я не спрямовував світло ліхтарика, мене охоплював подібний жах та острах.
«Нащо цей ліхтарик звалився на мою голову?» — розлютився я й розбив його, кинувши додолу. Раптом, в результаті цього розбиття, я нібито торкнувся кнопки великого прожектора, що висвітлює весь світ довкола, тому пітьма миттєво розвіялася. Все довкола огорнулося світлом цього ліхтаря, а переді мною постав реальний стан речей. Мені привидівся такий образ: ніби побачений мною міст — це якесь шосе, що проходить повз долину, тоді як образи праворуч, тобто величезний цвинтар, постав у подобі прекрасних зелених садів, де повсякчас відбуваються збори зі світлими, благословенними людьми, що займаються поклонінням, служінням, розмовами та прославленням Всевишнього Аллага. Щодо прірв і гірських вершин, які постали переді мною ліворуч і здавалися бурхливими й гуркітливими, то здалеку я ледве розгледів, що за цими мальовничими горами розташовані місця відпочинку, розваг і частувань. Також я побачив, що створіння, які попервах являлися мені страшними звірами й драконами, насправді ж виявилися звичайними домашніми верблюдами, биками, вівцями та козами. Тоді ж я промовив:
اَلْحَمْدُ لِلّٰهِ عَلٰى نوُرِ الْاِيمَانِ
«Слава Аллагу за світло віри!» — я повторив цей благословенний аят:
اَللّٰهُ وَلِىُّ الَّذٖينَ اٰمَنُوا يُخْرِجُهُمْ مِنَ الظُّلُمَاتِ اِلَى النُّور
«Аллаг — Покровитель тих, які увірували. Він виводить їх із темряви до світла.» (Коран, 2:257).
— і вмить отямився від цього видіння.
Отже, тоді я збагнув, що ці дві гори — це альфа та омега, початок і кінець життя, тобто земний світ і світ потойбічний (Барзах), а міст — це уособлення життєвого шляху; образи, що постали праворуч — це наше минуле, образи ліворуч — це наше майбутнє, кишеньковий ліхтарик — це уособлення людського его, що спирається на власне пізнання і не дослухається до Небесного Одкровення. Водночас хижаки — це втілення різноманітних світових явищ, його дивовижні створіння.
Так, свавільна людина, що стала жертвою мороку безтурботності та омани, схожа на перший мій стан, описаний у прикладі: крізь призму недосконалих і помилкових знань, що їх уособлює той кишеньковий ліхтарик, минуле така людина бачить у вигляді величезного цвинтаря, оповитого пітьмою небуття, а майбутнє постає вкрай тривожним і жахливим, повністю залежним від випадкових обставин. Кожне з явищ та істот, які цілковито підкоряються волі Мудрого й Милосердного Творця, постають у вигляді якогось хижого звіра. Отже, людське его призводить людину до стану, описаного в такому аяті:
وَالَّذٖينَ كَفَرُٓوا اَوْلِيَٓاؤُهُمُ الطَّاغُوتُ يُخْرِجُونَهُمْ مِنَ النُّورِ اِلَى الظُّلُمَاتِ
“А покровителі тих, які не увірували — тагути. Вони ведуть їх від світла до темряви.” (Коран, 2:257).
Якщо ж людина заслужить Божественні настанови та заклики на істинний шлях, а в її серце проникне іман (віра), у разі повалення владарювання нафса, читання та послуху Божественного Писання, то лишень тоді така людина наблизиться до іншого мого стану, описаного в другій частині цього прикладу. Отже, Всесвіт миттєво обернеться денним світлом, все наповниться Божественною благодаттю, а світ читатиме аят:
اَللّٰهُ نُورُ السَّمٰوَاتِ وَالْاَرْضِ
“Аллаг — світло небес і землі…” (Коран, 24:35).
Так, людина не бачитиме минуле у вигляді величезного цвинтаря, а навпаки, крізь серце вона побачить, як в кожному столітті групи віруючих людей під егідою того чи іншого пророка (Набі) або праведника (аулія) поклонялися та упокорювалися Всевишньому Аллагу, завершуючи свій земний шлях та відлітаючи у вічність зі словами на вустах: $ «Аллаг великий!» Поглянувши ліворуч вдалечінь, за величними перетвореннями Потойбічного світу й інших світів, людина завдяки вірі узріє частування Милостивого Господа (ар-Рахман) в палацах блаженства посеред райських садів. Урагани, землетруси, епідемії й подібні до них деструктивні явища вона пізнає в якості покірних слуг Господніх. Вона утямить собі, що такі явища, як дощі, весняні грози лише на вигляд здаються суворими, втім вони служать благим мудростям. І навіть смерть постане для такої людини передоднем вічного життя, а могила — вороттям до стану нескінченного блаженства. Ти могтимеш порівняти інші аспекти дійсності з наведеним прикладом.
Пункт Третій
Віра — це світло та сила. Так, щирий вірянин зможе протистояти всьому світові й залежно від сили віри (іман) звільнитися від пут різних обставин. «Я покладаюся на Всемогутнього Аллага», — повсякчас повторюватиме він. Отже, перебуваючи на кораблі життя, серед бурхливих хвиль життєвих подій та обставин, така людина подорожуватиме в цілковитій безпеці. Увесь тягар свого земного життя вона довірить силі Всемогутнього Творця (аль-Кадір). Після свого спокійного існування в цьому буремному світі, вона спочиватиме в світі Барзах. Згодом, у пошуках вічного миру та блаженства, така людина злетить до райських садів. Інакше ж, якщо людина не покладатиметься на Аллага, тоді всі земні турботи не дадуть їй можливості злетіти, ба більше, вони будуть тягнути її до найнижчого стану. Так, віра (іман) вимагає принципу єдинобожжя, а воно, в свою чергу, потребує упокорення Божій волі, упокорення ж тягне за собою сподівання на Аллага, а плід сподівань являє собою щастя в двох світах.
Лишень зрозумій правильно: сподівання на Всевишнього Аллага не передбачають необхідності суцільного нехтування причинами — навпаки, це звернення до причин, у разі якщо приймати їх як завісу, за якою виявляється могутність Творця. Власне тому слід розглядати це як благання або звернення до Нього через діяння. Результатів будь-якої діяльності необхідно просити лише у Всемогутнього Аллага, пам’ятаючи, що наслідок та підсумок залежать лише від Нього. Також необхідно виявляти подяку суто Йому.
У наведеній нижче оповіді показане порівняння двох ситуацій: того, як живеться людині, яка покладається на Аллага і навпаки людині, яка не покладається на Творця.
Одного разу двоє людей із великим вантажем на плечах придбали квитки на великий корабель і піднялися на палубу. Один із них відразу ж скинув зі своїх плечей вантажу і сів на нього. Інший через надмірну дурість та самовпевненість не скинув із плечей вантажу. Хтось промовив до нього:
— Скинь свій великий вантаж на палубу та сядь відпочинь.
— Ні, — відповів чоловік, — Я не скину вантаж, він може загубитися. Я буду тримати його на собі, охоронятиму його, оскільки я — сильний.
На це йому відповіли: цей надійний корабель належить Правителю, Він — величезна опора для всіх нас. Корабель значно сильніший за тебе, тому зможе забезпечити надійне збереження твоїх речей на палубі. Раптом ти знепритомнієш і зі своїм вантажем впадеш у море? Або ж сили твої з плином часу покинуть тебе, а твої дурна голова та зігнута спина не витримають цього тягаря. Якщо ще й капітан корабля побачить тебе в такому стані, він подумає, що ти збожеволів та вижене тебе; або ж звелить взяти під варту як ницу та підступну людину, якій не місце на цьому судні. Він подумає, що ти глузуєш із нас. Ба більше, ти виставиш себе на посміх, бо прониклива людина кине око на тебе і відразу ж збагне, що ти розігруєш комедію перед усіма, адже твоя зарозумілість виявлятиме твоє ж безсилля, тоді як твоя гра розкриватиме в тобі лицемірство та ницу поведінку.
Після таких слів цей бідолаха схаменувся, поклав свій вантаж додолу й сів на нього: «Благослови тебе Аллаг! Отож я позбувся знегод та ганьби, ухилившись від тюрми».
Отже, я звертаюся до тебе, людино, що не покладається на Господа! Ти так само, як цей чоловік, схаменися та сподівайся на волю Аллага! Так ти оминеш злигодні та жебрацтво перед усіма, страх перед будь-якою подією — від бундючності та ганьби; знайдеш свій порятунок від неминучої загибелі в іншому світі, звільнившись від гніту земних турбот.
Пункт Четвертий
Віра (іман) формує в нас людину, піднімає до престолу Правителя. Отже, ключові обов’язки людини — це віра (іман) та молитва (ду’а). Невіра ж обертає людину в подобу знесиленого звіра.
З-поміж тисяч міркувань щодо наведеного твердження лише свідчення про різницю в появі на світ людини та тварини є достатньою підставою, очевидним аргументом, а також твердим доказом на підтвердження цих слів. Так, відмінність в появі на світ людини й тварини свідчить про те, що людина справді стає людиною завдяки вірі (іман). Адже тварина з’являється на цей світ у досконалому стані відповідно до своїх функцій, немов би вона вже минула етапи свого становлення та розвитку в якомусь іншому світі. Вже через дві години, два дні або два місяці тварина засвоює всі життєво необхідні навички, встановлює первинний контакт із навколишнім світом. Тобто, в процесі своєї життєдіяльності людина набуває цих навичок та здібностей за двадцять років, водночас тих же навичок горобець чи бджола набудуть через двадцять днів шляхом надихання (ільхам). Отже, ключовою функцією тварини є не досягнення самовдосконалення шляхом пізнання світу, не благання про поміч як вияв свого безсилля чи безпорадності, натомість його функція полягає в тому, аби діяти згідно зі своїми здібностями, своїми інстинктами. Власне це являє собою його поклоніння через різноманітні діяння.
Із появою на цей світ людина потребує засвоєння всього, бо вона поки що не обізнана в життєвих законах, ба більше, до двадцяти років людина не спроможна достоту пізнати життя. Радше до кінця днів своїх людина відчуває потребу в пізнанні. Ба більше, прийшовши в цей світ у такій жалюгідній і слабкій подобі, вона лишень за рік чи два здатна піднятися на ноги й тільки до п’ятнадцяти років починає розрізняти шкідливі та корисні речі. І тільки завдяки суспільству людина може пізнати благо й оминути шкоду.
Так, до природних обов’язків людини входять самовдосконалення через отримання знань, а також молитва та поклоніння. Людина має бути свідома того, чиє милосердя та милість нею мудро керують та про неї так ретельно турбуються, а також чиї ласка та прихильність так ніжно забезпечують її харчуванням. Людина повинна благати Милосердного Господа про задоволення тисяч власних потреб через усвідомлення своєї слабкості та бідності, адже самостійно вона не здатна задовольнити хоча б одну потребу. Отже, шляхом усвідомлення своєї слабкості та безпорадного стану людина може піднестися до вищого щабля поклоніння. Так, вона прийшла в цей світ для самовдосконалення через процес пізнання та молитву (ду’а).
Суть і здібності всього сущого залежать від знань. Фундаментом, джерелом, світлом та духом всіх істинних знань та наук є пізнання Творця, а базисом цього пізнання постає віра в Нього. А оскільки людина є безмежно слабкою істотою, залежною від нескінченних бід і утисків від тисяч ворогів, а також бідною та сповненою багатьма потребами та бажаннями істотою, то її природним обов’язком після віри є молитва (ду’а), оскільки саме молитва складає основу поклоніння.
Наприклад, коли маленька дитина чогось бажає, але не в змозі здійснити своє бажання, то вона починає рюмсати або просити про допомогу в дорослих. Так, завдяки фізичному вияву або ж вербалізації власної безпорадності, дитина волає до виконання своїх потреб. Згодом така дитина досягає своєї мети. Отже, людина подібна до того ніжного, примхливого дитяти. Для здійснення своїх прагнень і заради виконання обов’язку подяки людина має просити про допомогу, виявляючи при цьому свою слабкість та безпорадність або просити мовою бідності й потреби перед обителлю Милостивого (ар-Рахман) і Милосердного (ар-Рахім) Творця. Інакше кажучи, якщо людина стане заперечувати Божу милість, — ніби та розпещена дитина, що волає від мухи, гадаючи, що вона самостійно долає ці дивовижні та значно могутніші за неї речі, і що вона завдяки своєму раціо примушує їх працювати на себе, — то це суперечить людській природі, тому така людина понесе суворе покарання.
Пункт П’ятий
Віра (іман) потребує молитви (ду’а) як необхідного засобу і водночас людська природа не може без неї обійтися, так і Всевишній Аллаг наголошує в смисловому значенні «яка ж від вас користь без молитви?»:
قُلْ مَا يَعْبَؤُا بِكُمْ رَبّٖى لَوْلَا دُعَٓاؤُكُمْ
Скажи: «Господь не звернув би на вас уваги, якби не ваші прохання». (Коран, 25:77)
і наказує:
اُدْعُونٖٓى اَسْتَجِبْ لَكُمْ
“Кличте Мене і Я відповім вам!” (Коран, 40:60)
Ти можеш сказати: «Часом бувало так, що ми зверталися до Господа з молитвою, однак вона не була прийнята. Так, цей священний аят стосується всіх людей і означає, що жодна молитва (ду’а) не залишиться без відповіді.
Відповідь. Одна річ — це надати відповідь, зовсім інша — прийняти прохання. На кожну молитву Всевишній Аллаг дає відповідь, однак прийняти молитву й надати людині бажане — це вже залежить суто від Його мудрості.
Приміром, хвора дитина звертається до лікаря:
— Лікарю! Зверніть на мене увагу.
— Чого ти бажаєш, дитино?
— Дайте мені ось ці ліки…
Лікар тим часом може або надати дитині ті бажані ліки, або ж виписати щось корисніше для хворої дитини, або ж взагалі нічого не виписати, оскільки це може лише їй зашкодити.
Оскільки Всевишній Аллаг, безмежно мудрий Творець Всесвіту, все знає й бачить, Він відповідає на будь-яку молитву (ду’а). Своєю присутністю в нашому житті та відповідями на молитви людини Він перетворює острах самотності в радість спілкування. Однак не через бажання людини, керовані пристрастям, а завдяки мудрості Своїй Він або дасть людині бажану річ, або дасть щось ліпше, або ж взагалі може нічого не дати.
Крім цього, молитва (ду’а) — це акт поклоніння. Плоди ж цього поклоніння стосуються безпосередньо Світу Вічного. Профанні цілі являють собою час, відведений для будь-якої молитви та акту поклоніння, але вони не вважаються основним призначенням молитов.
Приміром, намаз та ду’а, — пов’язані з посухою — вважаються одним із видів поклоніння. Посуха є часом, відведеним для нього. Однак, ці поклоніння та ду’а покликані не для того, щоб викликати дощ. Якщо вони будуть відбуватися суто з цим наміром, то такі ду’а та поклоніння через свою нещирість не будуть гідні прийняття. Наприклад, захід Сонця є часом для здійснення вечірнього намазу, а сонячне та місячне затемнення — часом для здійснення двох особливих видів поклоніння, а саме: намазів кусуф і хусуф. Тобто в зв’язку з тим, що затемнення знаменних світил дня та ночі є приводом для оприявлення Божественної могутності та величі, то Всевишній у цей час закликає всіх рабів своїх здійснити цей вид поклоніння. Отже, ці намази не служать для того, щоб сонце чи місяць вийшли зі стану затемнення, бо тривалість та кінцевий етап затемнення відомі за астрономічними підрахунками.
Так само й відсутність опадів являє собою час намазу, пов’язаний із дощем. Нашестя бід, нещасть і зла — це особливі періоди для певних звернень (ду’а) до Аллага, оскільки саме в цей час людина усвідомлює свою безпорадність і намагається знайти порятунок та прихисток для своєї безпорадної душі через молитви та звернення до Всемогутнього Господа (аль-Кадір).
У разі якщо біди та пошесті не минулися, незважаючи на безліч досконалих молитов, то не можна говорити, що молитва не була почута та прийнята Аллагом. У такому випадку слід сказати, що час молитви (ду’а) ще не минув. У разі якщо Всевишній Аллаг по Своїй милості й щедрості усуне людські біди, то тоді настане подвійне благо, а час молитви завершиться.
Так, у молитві (ду’а) криється таємниця поклоніння. Поклоніння ж має відбуватися щиро, лише заради задоволення Аллага. Під час здійснення акту поклоніння та висловлення свого безсилля та безпорадності людина має за допомогою молитви шукати у Всевишнього притулку, не втручатися в Його цілковите та беззастережне панування над усім сущим. Слід залишити за Ним вибір у вжитті заходів і довіритися Його мудрості та не дорікати Його милості.
Так, згідно з викладом тексту коранічних аятів, стає очевидним той факт, що кожне створіння у Всесвіті здійснює своє особливе прославлення Творця та поклоніння Йому, а з усіх усюд до обителі Всевишнього сходить молитва (ду’а).
Ця молитва буває декількох видів: молитва, що здійснюється т.зв. мовою здатностей, тобто до неї належать звернення до Творця всіх рослин, кожне з яких за допомогою закладених в ньому здібностей просить у Всемилостивого Господа втілення в ту чи іншу форму й бажає відчути на собі оприявлення Його божественних Імен; молитва, що здійснюється мовою природних потреб, тобто це звернення до Творця всіх живих істот щодо своїх повсякденних потреб, що вони не в змозі їх забезпечити. Так, кожне створіння цією мовою природних потреб звертається до Всевишнього, Щедрого Творця задля збереження свого життя, щоб Він наділив їх засобами до існування; молитва, здійснена мовою крайньої необхідності, тобто кожне створіння володіє душею й, опинившись у скруті, в цілях порятунку волає про допомогу та шукає притулку в свого невідомого благодійника, а, радше, ці молитви звернені до Милосердного (ар-Рахім) Господа. Ці три види молитов (ду’а) — за умови відсутності будь-яких перепон — завжди виконуються.
Четвертий вид молитви — це наша молитва (ду’а), вона найвідоміша серед усіх. Вона розділяється на два типи: перший тип базується на дії та стані, а другий — це звернення до Господа серцем та мовленням. Наприклад, звернення до причини являє собою молитву за допомогою дії. Сукупність причин необхідна не для формування результату, а для того, щоб істота прийняла відповідний стан, який схвалить Всевишній, а вже мовою цього стану здатна просити в Нього результату. Навіть оранка землі є гуркіт у ворота до скарбниці Божої милості! Завдяки тому, що такі молитви дією звернені до Імен Абсолютно Щедрого Аллага, в більшості своїй вони виконуються.
Другий вид молитви — це молитва через мову та серце, це прохання Господа, щоб Він виконав бажання, які людина не в силах здійснити сама. У цій молитві головним аспектом, найвищою метою й найсолодшим плодом є те, що людина, яка звертається до Господа, розуміє: є Той, Хто знає потаємні думки її серця, Хто могутній над усіма, Хто в змозі виконати кожне її бажання, Хто змилується над її слабкістю та відповість на її потреби.
Отже, слабка та нещасна людино! Не втрачай такої можливості, як молитва, що служить ключем до скарбниць милості, постає джерелом невичерпної сили! Вхопися за неї й піднімися на вищий щабель людяності! Подібно до володаря світів охопи своєю молитвою молитви всього Всесвіту, як великий раб і всеохопний представник звернися до Господа з такими словами на вустах:
اِيَّاكَ نَسْتَعٖينُ
“лише в Тебе просимо допомоги” (Коран, 1:5)
І стань найдивовижнішим створінням у Всесвіті!
***