Людина, що полишила безбожну ідею натуралізму та прийняла віру, промовляє: «Слава Аллагу, в мене вже не залишилося жодних сумнівів, проте мене цікавлять кілька питань».
Перше питання. Від багатьох ледарів, що не виконують намазу, ми чуємо такі слова: «Який сенс Всевишньому в нашому поклонінні, чому Він у Корані так суворо й наполегливо застерігає тих, хто не здійснює акту поклоніння? Чому залякує їх таким жахливим покаранням, як Пекло? І чи відповідає поміркованому та справедливому стилю Корану те, що він виявляє надмірну суворість за дрібну похибку?»
Відповідь. Всевишній Аллаг не має потреби в твоєму поклонінні. Ба більше, Він не має потреби ні в чому! Це в тебе, духовно хворої істоти, існує потреба в поклонінні. Адже поклоніння – це ліки від твоїх духовних ран, а це доведено нами в багатьох трактатах. Наприклад, якщо якийсь хворий, буде сперечатись з милосердним лікарем, що вимагає випити корисні ліки від його недуги, кажучи йому: «Яка в тебе потреба так наполягати?» – зрозуміло, наскільки безглуздим постане це питання.
Щодо тих, хто не виконує акту поклоніння в Корані прописані суворі погрози та страшні покарання. Це на кшталт того, як будь-який можновладець, задля захисту прав своїх підданих, суворо карає пересічну людини за помилку, що порушує права підданих цього правителя. Так само й людина, яка не здійснює жодних актів поклоніння й намазу, серйозно порушує права підданих Вічного Творця. Адже довершеність істот відображена в тому, як вони прославляють Творця й служать Йому. Людина, що не поклоняється Творцеві, не бачить і не зможе ніколи побачити поклоніння інших істот, ба більше – просто відкине його. Отже, створіння перебувають, з огляду на прославлення Його та поклоніння Йому, на високому ступені розвитку, вони ніби постають своєрідними Божественними листами та дзеркалами, що відображають Його Прекрасні Імена. Людина, що не поклоняється Творцеві зводить їх із високих положень, розцінюючи створінь як незначних, безцільних, неживих, нікчемних, жалюгідних істот, цим ображає їх, заперечує їхню досконалість та всіляко порушує їхні права.
У кожного є своє дзеркало для споглядання за світом.
Всевишній Аллаг створив людину у вигляді якогось мірила, терезів Всесвіту, і кожній людині Він дарував часточку цього загального світу – особистий світ людини. Його колір визначається відповідно до духовного переконання людини. Приміром, людина, що плаче від розпуки й скорботи, побачить світ у розпачливому та безнадійному стані, натомість радісна, весела та усміхнена людина узріє цей світ радісним та веселим.
Так, людина, що з глибоким розумінням поклоняється та прославляє свого Творця, вірогідно побачить дійсне поклоніння та прославлення істот. А людина, яка через свою безтурботність чи атеїстичні погляди, не поклоняється Всевишньому, уявляє божих створінь у хибному світі, що цілковито суперечить факту їхньої досконалості, а цим усіляко порушуватиме їхні права.
Людина, що не виконує намазу, не належить сама собі, вона чинить утиски на себе – створіння свого Господа (Аллага). Його Владика, для захисту прав Свого створіння, суворо карає лихе начало людини (нафс). Ба більше, людина яка не поклоняється Господу, порушує мету свого створення, зазіхає на Божественні мудрість та волю, і тому буде суворо покарана.
Отже, той, хто не здійснює жодних актів поклоніння, порушує права й свого нафсу, – а він є рабом і власністю Всевишнього, – і порушує права Всесвіту на довершеність та досконалість. Невіра ввібрала в собі зневагу до всіх істот, у той час як відмова від здійснення поклоніння – це заперечення ідеї досконалості всього сущого. Крім того, така людина через зазіхання на Божественну мудрість, усіляко заслуговує на сувору погрозу та жорстоке покарання.
Отже, щоб висловити це заслужене покарання і вищевикладену істину, неперевершено викладений Коран блискуче вибрав цей суворий стиль, що повною мірою відповідає вимогам контексту та є одним із ключових правил риторики.
Друге питання. Людина, що відкидає ідеї натуралізму й прийняла віру, запитує: «Покора кожної живої істоти перед волею та могутністю Вседержителя у всіх відносинах, у кожній справі, за будь-яких обставин, постає такою грандіозною істиною, яку не здатний осягнути наш обмежений розум.
Водночас, ми на власні очі спостерігаємо безмежну досконалість і надзвичайну легкість та простоту в процесі створенні живих істот Єдиним Творцем, що підтверджується всіма наведеними в цьому трактаті доказами, а також безмежною легкістю та доступністю викладу. Так, на це вказують такі аяти з Корану:
مَا خَلْقُكُمْ وَلَا بَعْثُكُمْ اِلَّا كَنَفْسٍ وَاحِدَةٍ ۞ وَمَٓا اَمْرُ السَّاعَةِ اِلَّا كَلَمْحِ الْبَصَرِ اَوْ هُوَ اَقْرَبُ
“Створити й воскресити вас так само легко, як і одну душу.” (Коран, 31:28).
“Аллагу належить потаємне небес і землі. Прихід часу — наче мить ока, або й ще швидше.” (Коран, 16:77).
Ці рядки свідчать про те, що ця велична істина є найбільш прийнятною й розумною з-посеред усіх інших ідей. У чому ж полягає таємниця та мудрість цієї простоти?»
Відповідь. У «Десятому слові» «Двадцятого Листа», де пояснюється суть такої фрази:
وَهُوَ عَلٰى كُلِّ شَىْءٍ قَدٖيرٌ
«…І Який має владу над усякою річчю».
цей секрет розкритий дуже чітко та зрозуміло, а це вселяє довіру та тверді переконання в його істинність. Особливо в Додатку до цього «Листа» з ще більшою простотою та зрозумілістю доведено, що якщо процес створення всіх живих істот приписати волі Єдиного Творця, то сам акт їхнього створення стане настільки ж легким, як створення однієї істоти. Інакше створення однієї єдиної істоти стане настільки ж складним процесом, як і створення всього сущого; і створення однієї насінини стане настільки ж складним процесом, як створення цілого дерева. Якщо ж створення всього сущого приписати волі Справжнього Творця, тоді у всьому з’являється простота викладу та зрозуміле пояснення.
Процес створення Всесвіту стає досить легким, так само як створення дерева, тоді як процес створення дерева – настільки легким, як створення насінини; процес створення Раю – таким легким, як створення весни, а створення весни – таким простим, як створення квітки. Наразі ми стисло та лаконічно наведемо лише два докази з сотні інших доказів, докладно відображених в інших трактатах «Рісале-і Нур» та витлумачимо секрет і мудрість неймовірного достатку, доступності та легкості появи в кожному виді величезної множинності одиниць, а також швидкої та легкої появи на світ упорядкованих, цінних та довершених створінь.
Наприклад, підпорядкування сотні солдатів командуванню одного офіцера в сотню разів легше, ніж підпорядкування одного солдата командуванню сотні офіцерів. Так само, якщо передати оснащення армії в розпорядження одного центрального апарату, одного закону, однієї фабрики, одного правителя, це стає настільки ж простою річчю, як і спорядження одного солдата. Однак, якщо передача спорядження одного солдата до рук багатьох центрів, заводів, командувачів стане настільки ж складним процесом, як і оснащення цілої армії. Суть у тому, що спорядження всіма необхідними речами одного солдата потребує наявності тих самих фабрик, що й оснащення цілої армії.
Також, згідно з законом єдності, дерево забезпечується життєво необхідними речовинами через один корінь, з єдиного центру; згідно з цим законом, поява й життєвий цикл дерева, що породжує тисячі плодів, такий само простий, як поява одного плода. Якщо ж від єдності перейти до безлічі множин, тобто якщо життєво необхідні речовини для кожного плоду надходитимуть з різних місць, тоді кожен плід створить стільки ж труднощів та перепон, як ціле дерево. І навіть одна насінина цього дерева, яка є його подобою, стане такою ж складною матерією, як саме дерево, адже все необхідне для дерева є необхідним і для насінини.
Отже, наявні сотні прикладів, які демонструють, що тисячі створінь, породжених на цей світ через закон єдності, з’являються значно легше, ніж одне створіння, породжене ідеєю багатобожжя чи натуралізму.
У зв’язку з тим, що ця істина очевидна та була вже доведена і в інших трактатах «Рісале-і Нур», ми витлумачимо лише один вельми важливий аспект через його легкість та простоту викладу з погляду Божественного досвіду, приречення та могутності.
Отже, у разі якщо до тебе надійде розуміння, що своєю появою на цей світ ти завдячуєш волі Вічного Всемогутнього (аль-Кадір), тоді одним лише велінням, в одну мить, Він із нічого створить тебе завдяки Своїй безмежній могутності. Але якщо ти не зрозумієш, що був створений завдяки волі Всемогутнього Творця, натомість припишеш це матеріальним причинам та природній стихії, тоді ти – певним чином зібраний екстракт і плід Всесвіту, її своєрідний невеликий перелік усіх необхідних для твого існування речовин. Ці речовини треба спочатку просіяти через тонке сито Всесвіту, згодом зібрати в точній кількості з навколишнього світу речовини, що становитимуть екстракт твого тіла.
Адже всім розумним людям відомо, що матеріальні причини це всього лише складники та зв’язувальні компоненти, вони не можуть народитися з нічого, з порожнечі. Отже, ці матеріальні причини будуть змушені зібрати якийсь маленький живий організм із усіх елементів навколишнього світу.
Зрозумій же, скільки легкості на шляху до принципу єдності та єдинобожжя й скільки труднощів – на шляху багатобожжя та хиби!
По-друге, ідея єдинобожжя несе в собі надзвичайну легкість з огляду на знання. Оскільки напередвизначення – це один із різновидів знання, що визначає те чи інше мірило, що є нематеріальною та індивідуальною формою для тієї чи іншої матеріальної речі. І це певне мірило служить якоюсь проєкцією, якоюсь моделлю для появи тієї чи іншої матеріальної речі. Із опертям на це мірило вкрай легко можна творити. Якщо створення матеріальних речей не буде приписано волі Могутнього (аль-Кадір) Творця, що володіє всеосяжним, безмежним, споконвічним знанням, крім тисяч складнощів виникнуть також сотні нісенітниць; бо коли не існуватиме мірила напередвизначення, тоді в тілі певної невеликої живої істоти доведеться застосовувати тисячі матеріальних форм та шаблонів.
Отже, збагни нарешті надзвичайно просту істину єдинобожжя та відкинь божевільну та складну ідею багатобожжя! Відчуй та пізнай усю глибинну суть цього аяту:
وَمَٓا اَمْرُ السَّاعَةِ اِلَّا كَلَمْحِ الْبَصَرِ اَوْ هُوَ اَقْرَبُ
“Аллагу належить потаємне небес і землі. Прихід часу — наче мить ока, або й ще швидше.” (Коран, 16:77).
Третє питання. Вірянин-неофіт скаже: «Відомі новітні філософи стверджують, що ніщо не з’являється з нічого і ніщо не зникає в нікуди, що є тільки сполука та занепад, які змушують фабрику Всесвіту функціонувати».
Відповідь. Найвидатніші філософи, що споглядають на всесвіт не в світлі коранічних істин, узріли, що формування та існування Всесвіту через призму ідеї натуралізму – дуже складне питання, тому вони розділилися на дві групи.
Перша група (софісти) втратила здоровий глузд, який є ознакою людини, відтак вони опинились на рівні нижчому від нерозумних тварин. Вони вважають, що простіше заперечувати існування Всесвіту й навіть своє власне існування, ніж вважати природну стихію Творцем, як це роблять адепти натуралізму. Отже, заперечуючи і буття, і себе, і Всесвіт, вони впали в абсолютне невігластво.
Інша ж група філософів побачила, що з огляду на оману, тобто того, що причини та природа постають Творцем всього сущого, саме створення комахи або насінини надзвичайно ускладнюється, вимагає якоїсь невимовної могутності, яка виходить за межі раціонального осмислення речей. Тому вони вимушено заперечують ідею створення й мовлять: «Ніщо не виникає з нічого».
Також вони вважають неможливою ідею цілковитого деструктивізму та дійшли висновку про те, що все суще не зникає. Але вони уявляють собі якийсь примарний стан у вигляді деяких сполук і розпаду, розкладання та концентрації, що відбуваються через рух атомів у вигляді стихійних інтеракцій…
Так поглянь на людей, що стоять на найнижчому ступені невігластва і неподобства, натомість вважають себе найрозумнішими істотами, і збагни, наскільки кумедною, огидною й темною робить людину хибне розуміння основ світобудови!
Щороку Вічний та Могутній Творець одночасно створює на поверхні Землі чотириста тисяч різних видів живих істот. Він створив небеса та землю за шість днів, і щовесни за шість тижнів створює ще більш витончений і мудрий, ніж Всесвіт, світ живих істот. І ще більш нерозумні та неосвічені люди будуть заперечувати ідею єдинобожжя, вважаючи що в Творця немає здатності надати фізичного втілення живим істотам, які перебувають у досвіді Творця, де визначені їхні проєкти та мірила. Це подібно до того, як виявляють напис зроблений прихованим чорнилом – на нього накладають певну речовину.
Отже, ці нещасні, надмірно пихаті, втім абсолютно безсилі істоти, в яких нічого немає в особистому володінні, крім незначної свободи вибору, ні ці причини й природа, на які вони покладаються, не здатні нічого знищити й не здатні створювати жодної часточки та жодної матерії!
Тому коли, керуючись безглуздими ідеями, вони кажуть: «Ніщо не виникає з нічого і ніщо не зникає в нікуди», – вони поширюють це помилкове твердження на абсолютно Всемогутнього Творця.
У Всемогутнього (аль-Кадір) Творця існує дві варіації створення. Перша варіація – це створення з нічого, коли Він приводить істоту у Всесвіт із нічого, створює та надає цій істоті все необхідне. Друга ж – виникнення Всесвіту – готове творіння, тобто для таких вельми глибинних Божественних цілей, як показ досконалої мудрості та вияв Своїх Імен, деяку частину істот Він створює з уже наявних у Всесвіті елементів.
Згідно зі своїм Законом харчування, Він спрямовує створеним істотам різні елементи та речовини, підвладні кожному Його наказу, змушуючи їх функціонувати всередині цих створінь.
Отже, в Абсолютно Всемогутнього (аль-Кадір) є дві варіації створення – у вигляді створіння з нічого і у вигляді створіння з наявних матеріалів.
Найзручніший, найлегший та універсальний закон Всевишнього – знищення наявних речей та створення матерії з нічого.
Тому нехай зникнуть ті, хто проти такої могутності, що кожної весни з нічого дає існування формам, якостям і навіть – крім частинок – усім властивостям і станам трьохсот тисяч видів живих істот, заявляють, ніби воно не здатне спричинити буття чогось неіснуючого!
Нарешті, людина, яка відмовилася від ідей натуралізму й перейшла на бік істини, каже: «Я підношу Всевишньому Аллагу стільки подяк і хвали, скільки існує частинок, за те, що знайшов досконалу віру (іман), позбувся сумнівів і не впав в оману!».
اَلْحَمْدُ لِلّٰهِ عَلٰى دٖينِ الْاِسْلَامِ وَ كَمَالِ الْاٖيمَانِ
سُبْحَانَكَ لَا عِلْمَ لَنَٓا اِلَّا مَا عَلَّمْتَنَٓا اِنَّكَ اَنْتَ الْعَلٖيمُ الْحَكٖيمُ
«Хвала Аллаху за довершену віру (іман) і за релігію Іслам».
Ті відповіли: «Преславний Ти! Ми знаємо лише те, чому Ти навчив нас. Воістину, Ти — Всезнаючий, Мудрий!» (Коран, 2:32).